Вірші

Диктатори, королі, імператори,
Мліючи в димі хвальби,
Роззявляли пащі, мов кратери,
І гукали:

Читав рабин свої книги
Двадцять і сім років,
Перечитав всіх талмудів
І усіх пророків…

Рабів до раю не впускають,
Рабам не зводять п’єдестали,
Ті, хто з людей людьми не стали,
У рабстві й сліпоті зникають.

Посивіло волосся і, навіть, роки,
І думки вже у них посивіли.
Тільки в нашій державі одні балачки,
Бо немає до старості діла…

Зоря-Зорянице,
чарівна сестрице,
рожеву фату розгорни від злих чар.
Упюся! Напюся
твоїх блискавиць я
і знов розіллється по тілу твій жар!

Джерело: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=599492

Нащадкам козаків Буго-Ґардівської паланки Війська Запорозького

І гряне над землею грім небесний,
І знов на страту поведуть Христа.
Та цього разу він вже не воскресне,
Не вчитиме русинів гнуть хребта.

Дріма зими пухнастий сивий звір,
Щось шепче вітер димарям у вуха,
А понад нами й нашим людським духом
Сліпучий безмір мерехтливих зір.

Усі наснажені, усі – врочисті!
А обереги – вишиванка й намисто.
Найкращі мрії, думки пречисті.
Й дитя агука-співа в колисці.

Свято лишили, та вбили в нім серце!
Свято – не свято, лиш смуток і жаль.
Як поєднати кутю й грецьку церкву?!

А всі Богове ослоном сіли — 
Ой дай Боже!