Вірші

… ми ж не самотні:
адже я і ти – нас двоє, Місяцю.
В. Коломієць

Я притулюся до плеча верби
цим тихим вечором,
Вже

...

Боже, наше рідне слово!
Наша пісня ще живе!
І про нас ще пам’ятає
Покоління те нове!

Ще співає про козацтво,
Про його кривавий бій!
Ах, значить, ще не в

...

Голос Чураївни плаче у мені, 
Вибуха душа щемливими піснями.

Сват і я – одного тіста:
Крісло він посів міністра,
Я – заступника його. 

Дим відкурить. Осяде попіл.
Земля вбере пролитий ферум.
А сніг так біло впаде...Потім.

Я дякую, Ладо! Й тобі, мій Свароже...
Печалить серця нам, кохана, не гоже...
То ж нам веселитись від пізня до рання.
Ще світить і гріє щасливе кохання!

«Окрадений, ти на чужого бога,
Байдужого – ні доброго, ні злого,
Молитися почнеш…»
«Не змінюйте богів!»,...

Даремно забули доблесні 
наші старі часи,
бо йдемо куди - не відаєм.

Я все одно тебе люблю,
Кохання сваркам – не підвладне.

З’єднайте полум’я і порох – і буде вибух.

Крилатий вислів Святослава можна тлумачити й так: «Іду - НАВи», тобто буду битися до загину (Нав – світ пращурів) (авт.).
В даному контексті – смерть образу коханого в душі, забути

...