Вірші

Це та земля, яка у муках
Із попелища повставала,
Це та земля, яку розпука
Річками сліз оповивала

Земля, засіяна кістками,
Повита в павутині снів…
Могили поросли тернами,
Затихли думи і пісні…

Пісня рідна б’є в душі на сполох,
Кличе-б’ється до склепів сердець,
Бо кипить зачароване коло:
Зла й добра незавершений герць.

А я так мало, небагато
Благав у Бога. Тілько хату 

Десь, цілком недалеко, засліплює світло,
Десь ридають трамваї і мучаться авта,
Але тут, в синіх сутінках, тиша заквітла,
А за сонними вікнами блимає нафта.

Знов верещать судомні лохторати:
То «ЗЕ» то «МА», аби не націо.
Заносять вірус зради в нашу хату,
Плюють нам знавісніло в джерело.

Чи ми такі наївні? Ні, - не

...

Мороз...А сніг - подрібнений кришталь...
Немає поруху, ні звуку, ні страждання...
Ці кольори нагадують дамаську сталь,

Мій прадід не місив в Єгипті глину,
Не мандрував в пустелі сорок літ,
Не плюндрував з жидами Палестину,
Не їв мацу на Пасху, як семіт.

Дай, Боже, віри Дажбожої –
Не чужинської, не ворожої!
Галина Хмільовська

То не круків чорнокрилих розбурхана зграя
Спокій Священного Гаю порушила враз.

Медіа