Вірші

І налились туманами порічки,
Зорить прощально літо за село.
Там  заглядає дивина у річку,
Там явір хилить зморене чоло.

Тополі нагиналися, в ріллі
Шукаючи своє опале листя,
А ти ішла босоніж по землі –
У сукні вишитій, кораловім намисті…

Дай мені, Нене, Мову,
Ніби в небесного Грому.

— Прийди, прийди, Роде, прийди, прийди, Ладо,
Та зберемо воїв, та почнемо Раду!
Гей, відважні вої, ворог за горою!
Ярі воєводи, де ваші герої?

— Браття мої! Друзі мої!
Стежки-дороги стеле-вистелює кожному дівчина-доля…
Руки її, ноги її —
Сила стокрила, і горе стозоре,
І смертонька люта, і воля у чистому полі…...

Вуличне величне віче
В праселі моєму йде.
Он Стрибог іде навстріч нам
І несе до віча День.

Повіє вітер з Понту. Скитський степ
Прокинеться, зітхне, і буйна тирса
Зеленим морем знов на нім зросте,
І побіжать зелені хвилі.

Хто не знає, що попи все
Звикли на дурницю!
Сповідав раз їден попик
Грішну молодицю…

Стоїш з украденим ім"ям, 
Напівтатарка,напівфінка. 
Жахає свистом Солов"я 
Билин осквернена сторінка. 

Нашої заслуги в тім не бачу,
Нашої не знаю в тім вини,
Що козацьку бунтівливу вдачу
Нам лишили предки з давнини.

Що ж ти дієш, сучий сине?
Як тобі не сором!
Втік в лиху, скрутну годину
З рідної комори!

Медіа