Вирок старості

Посивіло волосся і, навіть, роки,
І думки вже у них посивіли.
Тільки в нашій державі одні балачки,
Бо немає до старості діла…

Все життя гарували в лісах і полях,
Трудоднями писалася доля.
Їхні діти в містах обминають цей шлях,
А батьки край озерця чи поля

Доживають стражденні у холоді дні,
Де ні світла, ні дров, ані газу.
В мирний час, а неначе живуть на війні,
Де ця влада збісилась від сказу.

Обкрадає усіх і до нитки гребе,
Тільки й бачиш - побори, побори.
І заплакало небо, і душу скубе:
Повторилися голодомори.

В двадцять першім столітті мовчать козаки,
Яничарською споєні кров’ю.
А у селах старі дотлівають батьки,
Без турбот, без любові, здоров’я.

Стільки воєн на плечі стареньких лягло,
Скільки бід, що забрали всі сили.
Вимирає з бездушшя вкраїнське село,
Вирок влада вже оголосила.
01.11.18