Вірші

Дим відкурить. Осяде попіл.
Земля вбере пролитий ферум.
А сніг так біло впаде...Потім.

Я дякую, Ладо! Й тобі, мій Свароже...
Печалить серця нам, кохана, не гоже...
То ж нам веселитись від пізня до рання.
Ще світить і гріє щасливе кохання!

«Окрадений, ти на чужого бога,
Байдужого – ні доброго, ні злого,
Молитися почнеш…»
«Не змінюйте богів!»,...

Даремно забули доблесні 
наші старі часи,
бо йдемо куди - не відаєм.

Я все одно тебе люблю,
Кохання сваркам – не підвладне.

З’єднайте полум’я і порох – і буде вибух.

Крилатий вислів Святослава можна тлумачити й так: «Іду - НАВи», тобто буду битися до загину (Нав – світ пращурів) (авт.).
В даному контексті – смерть образу коханого в душі, забути

...

Коли дугою зігне втома плечі,
І скроні снігом вкриє сивина,
Знеціняться ідеї всі і речі,

Співай душа
Хоч лихо скаче,
Співай душа
Хоч  серце плаче,

І знову дороги ведуть у Лопатин!
Ти пробач, мій Львове, ти пробач.
Вже немає батьківської хати,
Але в сні так пахне ще калач

«Я не зраджую Віру своїх Предків»
Святослав

 

Медіа