Вірші

Той самий світ, ті самі зорі
І мальовничий сонця схід,
З дитинства любий краєвид.
От тільки ти – смертельно хвора.

Ми не слов’яни – ми слав’яни.
Чи знає нинішній русин,
Як воїн скит, сармат, палянин
Мечем ворожу рать косив?

Що ж насправді віддав
Той, хто "світ врятував",
Якщо знав, що воскресне із мертвих?
Мучусь ночі і дні – 
Розтлумачте мені:
Так у чому ж тоді його жертва?

По сей бік епохи: «Щасливу б зорю
На блюдечку нам просто зараз!»…
А ви, одержимі, ходили на прю
По той бік Холодного Яру.

«Бог є добро, Бог є любов» –
Попи нам проповідують завзято.
Чому ж потоками лилась невинна кров
З сокири інквізиторського ката?

Де могутніх предків сила?
Чи вас рідна мати
На світ божий породила
В рабстві плазувати?

Вставай, козаче-українцю –
Напали "браття" москалі.
Гидоту геть жени ординську
З святої руської землі!

Було наснилося мені – 
Нехай Господь мене пробачить –
Лежить Турчинов у труні,
Й чомусь за ним ніхто не плаче.

Співає Київ хвилями дніпровими,
У серці серпня розцвіта теплом,
Проходить день за щирими розмовами
І підіймає вечора крило.

Нездари, ледарі та волоцюги,
Пройдисвіти, нікчеми і хапуги.
Украсти, обдурити, набрехати,
Нагадити, зламати, обплювати.

Стою, палю, когось-чогось чекаю,
Поринувши у мрії чи думки.
Зненацька помічаю ока краєм:
Крокують хвацько двоє парубків.

Медіа