Вірші

Ген підкови гримнули над степом –
Із походу повернувся кіш.
Ми про батька-гетьмана Мазепу
Заспіваєм пісню голосніш!

П’ють вкраїнці горілочку,
Як ті гуси воду,,
Допилися, що забули,
Якого є роду.

Діаманта підняли з руїни.
З сонцем сперечаються хрести.
Осявай же рідну Україну,
Ранки у столиці золоти!

Палили інквізитори «Кобзар».
І він горів яскравою зорею,
Палахкотів, як сонячний пожар
Живим вогнем титана Прометея.

«Кобзар» палили виродки-ченці,
Звірячі пики

...

Братові Михайлу
Я постою у края бездны
И вдруг пойму,
сломясь в тоске,
Что всё на свете –

...

Блискотить свічею перша зірка,
А на кленах – роздумів печать.
Нічка личко вмила у чар-зіллі,
Йде Купальське свято зустрічать.

Глянь, над хуторами понадбузькими
Блискавки сяйнули, як мечі.
У безмежжі неба, наче хусткою,
Передгроззям запнуті дощі.
Що тебе там, гетьмане, очікує?
Усмішка

...

І налились туманами порічки,
Зорить прощально літо за село.
Там  заглядає дивина у річку,
Там явір хилить зморене чоло.

Тополі нагиналися, в ріллі
Шукаючи своє опале листя,
А ти ішла босоніж по землі –
У сукні вишитій, кораловім намисті…

Дай мені, Нене, Мову,
Ніби в небесного Грому.

— Прийди, прийди, Роде, прийди, прийди, Ладо,
Та зберемо воїв, та почнемо Раду!
Гей, відважні вої, ворог за горою!
Ярі воєводи, де ваші герої?