Вірші

Споглядаю світ очима Бога:
Яв гуде, немов бджолиний рій,
Простяглась до Вирію дорога
Марних прагнень, сподівань і мрій.

Везли їх, зранених в борні з солдатами,
Везли їх, стомлених в тюрмі за гратами,
Везли, щоб там, в краях холодних,
Згноїти велетнів народних,
Крилаті іскри потушить
І знов

...

Я хреста не ношу, не цілую ікон,
не чекаю на сон із ремаркою Бога,
в суєті доброти не шукаю вагон,
аби в’їхати в Рай у кінці епілогу.

Рівновагу порушено – схиблено статус Землі:
Сяйво Прави у Яві затьмарено мороком Нави –
Перетнулось минуле з майбутнім в холодній імлі.
Сьогодення не має Мети і не має Держави.

Облиште справи на хвилину
Й почуйте оповідь корисну,
Як жили в світі дві людини
Та мали віру в Бога різну.

Немає серед нинішніх чомусь
Тих, що серця запалювали словом.
Чи більше не народить мати-Русь
Нових Бандер, Сціборських і Донцових?

Вадимові Сварогові

Вечірня  зоре,  благодатно  Ладо!
Світи  на  долю  спізнену  мою,
Щоб  я

...

Смиренний дух, смиренне тіло,
Смиренні думи в головах –
Шепочуть «Господи, помилуй!»
Смиренні люди по церквах.

І гряне над землею грім небесний,
І знов на страту поведуть Христа.
Та цього разу він вже не воскресне,
Не вчитиме русинів гнуть хребта.

Чи вічно ми будемо бидлом,
Рабами в оселі своїй?
Я вірю: нарешті набридне
Вигоями скніти без дій.

Одвічний і довічний морок й спокій Нави.
Безмежна велич й всеосяжне світло Прави.
Барвистість, метушня і швидкоплинність Яви: