Кацапізм - Після Кровавої Орди, але ще з кацапизмом

III. Після Кровавої Орди, але ще з кацапизмом

Наївні люди думали, що разом із совдепією - Кровавою Ордою, кане в небуття і кацапизм, хоча б на нашій українській землі. Нажаль цього не відбулось. Більше того, спираючись на антиукраїнську п'яту колону і користуючись нашою нерішучістю, Москва-Рассся розгорнула тотальну війну проти України, війну фізичну, політичну, ідеологічну, економічну і т.д. Одним словом на знищення.

Хоча Рассся і кацапизм не єдині небезпеки для України, але вони най- гостріші і найглибинніші з усіх. Наскільки це так, можна судити хоча б з огляду деяких явищ, що межують з поняттями неймовірних чи абсурдних. Але які визначають сьогоднішню ситуацію на українсь­ко-російському фронті. Тому зупинимося коротко на деяких немов би абсурдно-неможливих явищах для нормальних ситуацій. У нас такі на кожному кроці. Та ще й як жалять!

Абсурд перший. Найбільший етнічний злочинець другого тисячоліття, який приніс найстрашніші біди і жертви українському народу, і не тіль­ки нам, Москва-Рассєя, не тільки не засуджена за це, але і користується особливою любов'ю, керівної владної верхівки Української держави. Ні, мова не йде про те, щоб державному керівництву не налагоджува­ти добрі стосунки з Москвою-Рассєєю, як і з усіма іншими країнами, чи навіть кращі. Мова йде про продовження «любові раба і холуя» до злочинного окупанта, що продовжує, таку ж політику по відношенню до нас, українців. Всі релігійні і світські закони сповідують, що злочи­ни повинні бути засуджені, а злочинці покарані. Недотримання цього принципу - це заохочення і стимулювання злочинців на нові злочини. І от що маємо. Не засуджений і не покараний організатор найбіль­ших українських трагедій. Не засуджений вбивця десятків мільйонів українців. Тож які ще злочини Москва-Рассєя повинна натворити, щоб її засудили, а її носіїв покарали, а не надавали любовну допомогу про­довжувати злочини проти нас!? Таке державне керівництво немає пра­ва навіть називатись українським.

Абсурд другий. Московський більшовизм - як світовий злочинець, не тільки не засуджений і не покараний, але сам навіть виступає в ролі судді. Вони судили і судять, карали і карають людей і цілі народи за непокору і нелюбов до злочинного кацапизму та за пошуки чи спро­би захисту і спасіння від них. Та ще й які шабаші розігрують кацапи- стиі Взяти хоча б одну з таких подій, про Другу Світову війну. Це ще така кровоточива і болюча рана. Вже не «секрет кацапизму», що Другу Світову війну розпочали, як військові союзники і ідеологічні побрати­ми Совсцкий Союз і нацистська Німеччина. В період їх «дружби» за­гинули мільйони людей. Більш того, «друзі» не тільки узгоджено роз­дирали народи і країни, вбивали людей, нищили міста і села. Вони, ці злочинці пропагували своє фізичне і духовне єднання. Так, після по­грому Польщі, комуністична Москва хвалилась союзницькими успіха­ми: «...воссоєдіньонниє кров'ю синов русского і нємєцкого народов... разгромілі Польщу...» (комуністична «Правда» осінь 1939 р.) Коли Ан­глія і Франція об'явили війну нацистській Німеччині, і війну нацистсь­кій ідеології, то московські комуністи виступили на захист нацистсь­кої ідеології: «...нікто нє імєєт права об'являть войну ідеології потому, что она ім не нравітся...» (комуністична «Правда» осінь 1939р.) Бачите, «імперіалістичним», як обзивали їх московські більшовики, Англії і Франції, нацистська ідеологія не подобалась, і вони об'явили їй війну аж до її знищення!? А от комуністичній Москві нацистська ідеологія тоді «нравілась»?!? І не тільки спільні «паради побєдітєлєй», взаємні консультації і передачі «передового досвіду» по облаштуванню концентраційних таборів, масовому використанню невільників на «будо­вах комунізму», технологій умертвіння людей в газових душогубках, облаштуванню могил для масових вбивств людей та інших досягнень московських більшовиків. Більш того, Москва поставляла воюючій на Заході Європи нацистській Німеччині все, що та потребувала, і що доб­ували, вирощували і виробляли мільйони комуністичних рабів в сов­депії: метали, нафту, хліб, ліс та інше. Як бачите: «Виходіла на берег Катюша ...», ще в 1939 р. на зустріч з Адольфом Гітлером. Ця «дружба» русскіх комуністів і німецьких нацистів особливо живилась кров'ю і сльозами прифронтових народів, яких роздирали ці хижаки. Найбільше ця трагедія розгорілась, коли ці два хижаки, московський більшовизм і німецький нацизм, зчепились між собою за здобич. Ці прифронтові народи, в тому числі і український, були кинуті історією в надзвичай­но скрутне і трагічне положення. Необхідно було захищатись від обох злочинців. Московський більшовизм «успішно» провів «Голодомор 33» і «Кроваву десятирічку» 1929-1939р.р. проти українського народу. І в нагороду за ці «діяння» отримав в своє рорядження обезглавлений і знекровлений український народ та інші народи совдепії. Зовсім ін­шими були б підсумки Другої Світової війни і світова історія, якби тоді з Заходу не йшли нацисти, а просто німці, чи хтось інший, чи взагалі не було б звідтіля фронту. На жаль, так розпорядилась історія. Тоді йшли німецькі нацисти, кровні побратими і стажори-невдахи московських більшовиків. А якщо враховувати те, що нацисти встигли перед тим, розпочати війну проти інших народів Європи, то зрозуміло, наскільки це полегшило ситуацію для московського більшовизму, і ускладнило положення прифронтових народів. В такій ситуації народи-невільники Кровавої Орди були кинуті під німецькі танки. А московські генерали і маршали, що спочатку як зайці тікали, потім, отримавши масову допо­могу від американських «імперіалістів», кидали в бійню десятки мільй­онів людей «во славу русского оружія». Тим українцям, кого не вимор­дували голодоморами, не розстріляли, кого вивезли в табори Сибіру, Півночі та інші зони, тепер необхідно було захищати своїх катів від їх бувших друзів і союзників. Це страшна доля!!! Люди, вдумайтесь в це!!!

Ті, хто не хотів спасати цих упирів чи сподівався, що з Заходу йдуть кра­щі, потім поплатились за це і своїм життям і долею своїх народів. А от «братішка», бувший друг німецьких нацистів, привласнив собі всі «тро­феї переможців». Він, Альоша-подлсц, судить і карає «непобєдітєлєй», і п'є з «невичерпного джерела» слави для русскіх і приниження інших народів.

Абсурд третій. Найбільший в історії людства акт геноциду і етноциду «Голодомор 33», організований московським більшовизмом, то замовчувався, то заперечувався чи перекручувались його мотиви та зменшу­вались масштаби. Вбито 12-15 мільйонів українців. Кров стине, коли чуєш брехню кацапистів про цю страшну українську трагедію, про «Голодомор 33». Наприклад, в якості «аргумента для закордону» невизнання «Голодомору 33», як акту геноциду і етноциду, часто кацапи- сти підносять світу «дурочку»: «...в совдепії всі голодували, а не тільки українці...».

Ніхто не заперечує злочинів московського більшовизму проти всіх народів і навіть в якійсь мірі, проти русскіх. Від німецьких нацистів, наприклад, постраждало немало і німців. Але «Голодомор 33»,- це спеціально сплановане і виконане Москвою масове вбивство українців з метою знищення української нації. Після закінчення Другої Світо­вої війни Москва спланувала і почала виконувати план до нищення української нації, реалізувавши масовий вивіз українців. Але не змог­ла Москва реалізувати такий омріяний нею план «Україна без україн­ців». Подібного по масштабах етнічного вбивства історія людства не знала. Українській нації був нанесений смертельний удар на великій частині етнічних українських земель Кубані, Дону, Слобожанщини та інших. Слава богу, що не вся Україна тоді була під Москвою. Злочи­нець, Москва-Рассєя, на «проріджених» українських землях влаштовує шабаші русскоязичників. Блюзнірство на могилах жертв, це теж вели­кий злочин, що подвійно карається і богом і людьми. Знай про це, Мо- сква-Рассєя! Абсурд четвертий. Міста і села України ще і досі засмічені пам'ятниками чи іменами катів і ворогів України. Ще й досі в центрі нашої столиці височить статуя Кровавого Лицеміра, Ульянова-Лєніна. А в містах і селах, де заправляють перевертні чи язичники, безліч таких символів «народної» любові до своїх катів. Що робила стільки років не­мов би українська влада?

Тим, хто винищував український народ голодоморами, терором і виво­зами, щоб звільнити українську землю для комуністичних язичників. Цим - пам'ятники ?!

Тим, хто вбивав українських вчених, діячів культури тощо, щоб обе­зглавити і обеззброїти українську націю. Цим пам'ятники ?!

Тим, хто продовжує антиукраїнський етноцид московських царів і комісарів. Цим почесті і пайки!?

А тим, хто боронив Україну, хто боровся за Українську державу, хто від­дав за Українську свободу життя, молодість, здоров'я і все що мав. Та не українська влада в Україні не надавала ні шани, ні допомоги і навіть дозволяла зайдам і катам їх ображати!?

Абсурд п'ятий. Виборена, вистраждана і вимучена життям і муками десятків мільйонів українців Українська Свобода і Українська держава віддана у власність і в руки наших ворогів.

Бувша колоніальна адміністрація і її прислуга не знищені, не вислані в Рассєю, а залишені в Україні, образно на своїх «робочих» місцях. Для чого? Будувати Українську державу? Які ж наївні ті, хто так думав!

По-перше. Більшість з них - це вороги України, відкриті чи приховані.

По-друге. Це корумпована злодійська номенклатура, що навчена в сов­депії діяти по совкових «понятіях» типу: «я тєбє, а ти мнє»....

По-третє. Це в більшості своїй не професіонали, за яких себе видавали, а бездарні кар'єристи і прислужники, хоча часом і з великими звання­ми і регаліями: влада то їх була. Вони не змогли зберегти совдепію, ма­ючи в своєму розпорядженні величезні ресурси, які самі розкрадали і руйнували. В цьому вони дійсно «спеціалісти»

Нагадаю офіційні критерії, за якими підбирались і розставлялись керівні кадри в совдепії.

На першому, найвищому, рівні вимог було: «байдужість до свого націо­нального і абсолютна прихильність до всього московського- русского, незалежно, червоного, коричневого чи білого кольору їх «любов». Це у них класифікувалось, як інтернаціоналіст чи патріот «отєчєства». Далі стояла вимога «надьожного- свого чєловєка.» Так класифікувались ка­дри, які, бажано приховано, були замішані в хабарництві, злодійстві, бандитизмі, п'янках та інших «невинностях». Стражі комунізму зби­рали таку інформацію. Такі кадри завжди були «на гачку», а значить і слухняні Москві. Зрозуміло, що в комуністичній еліті могли ходити лише «члени» їх партії . Професійні вимоги до керівних кадрів були мінімальні або зовсім не ставились. Ось за якими принципами під­бирались керівні кадри в нашій «республіці». А ми їм довірили нашу державу!? То чому дивуємось, що розвалені виробництва, розкрадена державна власність, спаскуджені святі ідеали!? А чого ще можна було чекати від совків-ворогів та перевертнів-бовдурів.!?

Абсурд шостий. Весь арсенал пропагандистської зброї, що відточував­ся московськими ордами: колоніалізм, шовінізм, більшовизм тощо, використовується проти України не тільки з території Москви-Рассє'ї, але і через п'яту колону в Україні. Політичні, релігійні, бізнесові та інші організації язичників відкрито, при мовчазній згоді перевертнів, ве­дуть антиукраїнську історичну, культурну та іншу пропаганду, заго­товлену в московських кухнях і цехах галімотів. В українських школах, як і в часи Кровавої Орди, дітей вчать здебільшого по московських чи майже «фількіних грамотах», в яких принижується все українське і вихваляється московське-русскоє. І як в такій атмосфері виховувати в дітей патріотизм? В приватизованих злодійським і комуністичним ка­піталом підприємствах, комерційних і фінансових організаціях витіс­няється українська мова і впроваджується руській язик». Як колись «язик» був «зброєю» комунізму, з такою ж жорстокістю кацаписти його насаджують, як мову «ринкових відносин». З трибун українських дер­жавних установ, і навіть парламенту язичники дозволяють собі грубі образи українського народу, українських святинь і української держа­ви. Більшість газет, журналів і книг друкується в Україні не українською мовою, а часто і грубого антиукраїнського змісту. А ефір? З телеекранів і радіо ллється московська «феня» і антиукраїнська пропаганда, часом гірша, ніж за часів Кровавої Орди. Більше того, в ряді міст на сході і півдні України, там, де найбільше бушували голодомори і кроваві п'ятирічки, українське життя відкрито придушується «місцевою» владою язичників і перевертнів. Там, на своїй українській землі, в українській державі, українці живуть на правах діаспори чи аборигенів. Під вигля­дом розвитку «ринкової « культури українцям нав'язують «русскую попсу» чи національно-деграданську антикультуру «смердючок», «кро­ликів» та іншої сценічної шантрапи.

А що стільки років робило наше державне керівництво? ВОНО, перевертні-холуї, охороняли, фінансували і нагороджували цю антиукраїн­ську «братву». А то і підігрували чи і підспівували їм!?

Абсурд сьомий. Найбільший ворог слов'ян, вбивця десятків мільйонів слов'ян, Москва-Рассєя, ще й досі успішно грає свою слов'янську гру». На цю московську «слов'янську наживку» часто ловляться не тільки прості люди і цілі народи, але навіть вчені і професійні політики.

Ловляться чи самі лізуть в ті сіті, то вже інші проблеми. Зрозуміло, як нелегко з-під завалів московської історичної брехні, що створювалась століттями пропагандистською індустрією велетенської імперії, витяг­ти навіть прості і очевидні істини. Але не треба бути «академіками від історії», щоб зрозуміти, що москалі, прийнявши на озброєння право­слав'я чи перехрестившись-переназвавшись у 18 ст. на русскіх, не стали слов'янами.

«Вовк не перестає бути вовком і не стає вівцею від того, що з'їв вівцю і не одну».

Так і Московська Орда кацапів, як і пізніші московські державності-орди, поглинали мільйони людей слов'янського походження, але не змінили від цього свої визначальні етнічні ознаки і ідеологічні принципи, родові і мутантські.

Москалі - це етнос, започаткований НЕслов'янами, а вихідцями з мон- голо-татарської Орди. Це етнос сформований на Неслов'янській землі, а на землях угро-фінських народів. Як можна називати «Російську фе­дерацію - Рассєю» слов'янською державою, коли в ній зараз 90% тери­торії не слов'янська територія; а з суб'єктів федерації менше 15% є «русскімі». Інші - це національні - не русскіє, або зони поселень невільників і депортованих. Визнання слов'янської версії Рассєї - це була б зневага до десятків ще живих не слов'янських народів, що живуть на своїй території, але в силу трагічних обставин попали в московське ярмо. Таке визнання означало б, що ці народи кинуті світом на поїдання моска­лям і не визнається їх право на життя. Не для миру москалі-русскіє обі­звались слов'янами, а для прикриття рассєянія на слов'янські землі.

Хто найбільше пролив української крові? Москалі-русскіє!

Хто винищував поляків де тільки можна було? Москалі-русскіє!

Хто розтоптав гідність чехів на очах сучасного світу? Москалі-русскіє!

Хто довів білорусів до краю національної загибелі? Москалі-русскіє!

А вони, кацапи-москалі - вєлікороси-русскіє - язичники горланять, що вони чи не найбільші патріоти слов'янства.

З чого би це? Думайте люди!

Абсурд восьмий. Просто анекдот: Москва-Рассєя - антитерорист. От чудо!

В історії Москви-Рассєї важко знайти хоча б один рік, коли б вона не вела загарбницькі війни. З самого народження Москва-Рассєя завжди була і залишається державою-розбійником і державою терористом. Москва була і залишається центром тероризму, де розробляються «проекти», звідкіля організовуються і координуються терористичні операції чи «революції» по всій планеті. В 19 ст. в Рассєї була створе­на спеціальна державна організація з «ісконно-русскою» назвою СРУН, одним з завдань якої були диверсії проти національно-визвольної бо­ротьби поневолених народів і вбивство їх лідерів. Визнаною столицею всесвітнього тероризму Москва стала за часів Кровавої Орди. Офіцій­ним «дахом» цій діяльності русскіх комуністів служив Комінтерн, ген­штаб якого був у Москві, а польові штаби були розкинуті по всьому світу. Мільйони людей десятиліттями боролись проти своїх країн, не знаючи, що насправді роблять це по плану москалів і в їх інтересах. А «всесвітній комунізм» та інші його сателіти, то лише прикриття каца­пизму в той період. Після розпуску Комінтерну в 1949 р. ця терористич­на мережа увійшла в систему під узагальненою назвою КГБ. В неї увій­шла також стара білогвардійська мережа, що разом з «комуністичною», перебудувались на різні релігійні, профсоюзні, культурологічні, бізне­сові, політичні, гуманітарні та інші міжнародні організації, а також на капіталістичні фірми русскіх комуністів. На території совдепії, а також в країнах сателітах, були створені сотні спеціальних центрів підготов­ки і супроводу терористів, кіл єрів та пропагандистів. З якою гордістю «викладачі» таких шпигунських шкіл-баз хвалились коли, наприклад, бувший «курсант», потім приїздив в совдепію, як міністр якоїсь афри­канської, латиноамериканської чи арабської країни: «ЕТ наш кадр»... І зараз на території України ще діють русскіє школи-бази терористів в монастирях і церквах московського патріархату, і бізнесових струк­турах язичників. Не кажучи вже про бандитські формування русскіх колоністів, які відкрито діють під ковдрою політичних чи релігійних організацій.

Кого тільки і де не вбивали посланці чи найманці Москви?! В цьому не­скінченному списку представники різних рас і націй, керівники країн і політичних організацій, діячі науки, культури тощо. Навіть Папу Рим­ського москаті спробували вбити! Чому?: « да он поляк...».

Століттями українська нація знекровлювалась і обезглавлювалась московськими «відстрілами». Згадати лише такі наші імена, як С.Пет­люра, Е.Коновалець, С.Бандера, М. Грушевський, В.Івасюк, ВЧорновіл та десятки тисяч видатних українців. До якої сфери «діяльності» від­нести вбивство цвіту української культури «в честь 20-річчя більшо­вицької революції?» Організовуючи вбивства українських патріотів, Москва-Рассєя використовує кадри п'ятої колони та перевертнів «на гачку» . Вбивці-терористи від природи, москалі-русскіє, завжди грали невинні ролі, а зараз і «антитерористів»!

їм не дивно, така їх технологія: «вбивати і брехати». Але є і такі, що забувають, що Москва-Рассєя це держава-вбивця, держава - терорист. І зміни її політичних транспорантів - це тільки реорганізація її теро­ристичних мереж. І не більше. Можливо, ви, шановні, звернули увагу на безпрецидентну в історії шпигунства і диверсій подію, коли після розвалу совдепії, керівництво «мережі КГБ» у відкритому ефірі звер­нулось до своєї агентури з заявою, зміст якої треба розшифрувати так: «..комуністична совдепія здохла, і чорт з нею; залишайтесь на місцях, нішо не змінилось, будемо діяти як і раніше « Ні, кацаписти, багато змі­нилось, і не на вашу користь, хоча ви і влізли в клуб «антитерористів».

Абсурд дев'ятий. Вирвавшись на свободу, всі держави звільняються від старих колоніальних чиновників та їх прислужників, особливо в керівництві державою і, найперше, в силових структурах.

Всі ці роки, в Україні все робилось навпаки: державний апарат, армія, суди, міліція та інші переставали бути українськими, чи такими організовувались із самого початку.

Доходило до того, що під патронажем перевертнів-бовдурів Москва-Рассся створювала свої антиукраїнські диверсійні і пропаган­дистські підрозділи безпосередньо всередині українських державних установ.

Ось чому так часто гинуть українські патріотичні діячі, а злочинців не знаходять. Ось чому Москва-Рассєя може вільно «розігрувати» різні дестабілізуючі комбінації. Ось чому перевертні за хабарі і по «понятію» здають Москві-Рассєї стратегічні економічно і оборонно визначальні підприємства і об'єкти. Ось чому церковні об'єкти віддані у власність злочинному московському патріархату. Скільки таких абсурдів кацаписти і їх вихованці натворили в Україні!? Ми чомусь забули, що коли на нас ідуть вороги, йдуть вбивати нас як людей і як народ, то захища­тись треба, а не просити і молитись. І захищатись рішуче і адекват­ною зброєю. Така філософія і природа будь-якого фронту, а українсь­ко-російського тим більше! Поки що так не робили і маємо страшну руїну в економіці, культурі, науці і в усьому іншому.

Наскільки ефективною була і ще є така абсурдно-злочинна «діяльність» кацапистів, коли їм немає рішучої відсічі на державному рівні, продемонструю прикладами власних дій в конкретній науково-технічній сфері, а саме при спробі опору руйнації кацапистами вітчизняної електроніки. Підкреслю два визначальні фактори: бездіяльність державно­го керівництва і відсутність організованої відсічі дійству кацапизму.

Отже. Совдепія зрештою здохла, але «красниє» продовжують нищення української промисловості, розпочате ще за часів совкової «перестройки». В кінці 1992р. ми з начальником відділу ЦКБ «Арсенал» М.Гусенком направили в уже немов би наш уряд пропозиції з метою припини­ти дикий розвал електронної галузі. Цей розвал «красниє» прикривали всякими гучними і абсурдними: «концепціями» «програмами» та ін­шим. Єдиною метою цих «бумаг» було викачування і розкрадання бюд­жетних грошей. Цим і були зайняті клерки-висуванці «красних директорів». Вони тупо виконували план умертвління нашої електроніки.

Далі 1993р. Наближались «чорні вибори». Щоб якось звернути увагу людей на дійсну природу наших бід, я підготував дуже м'яку газетну статтю під назвою «Після Кровавої Орди» . В редакції «Голос України» «товариші» після тривалих роздумівзаявили:« ви не депутат, тому таку велику статтю не можемо взяти». Правда весною 1994 р. «витримки» з цієї статті під нейтральною назвою надрукувала газета «Вечірній Київ». В 1999 р. поважна «Столиця» сама спочатку побажала надрукувати, а по­тім сама і не наважилась. Ця «журналістська» епопея продемонструвала, наскільки боязливими ми залишились у вже своїй, незалежній дер­жаві. В 1996 р., виконуючи роботи по одній із небагатьох українських космічних програм, ми зіткнулись з прихованою (для некомпетентних антиукраїнською дією, яка була елементом політики «прив'язки до Рас­сєї». Дійство п'ятиколонників заключалось в тому, щоб комплектувати наші розробки спец.електроніки елементною базою тільки через московський центр. Справа не тільки в тому, що маніпулюючи вивіскою «елементи спец, призначення» ці «рєбята» в 15-20 разів збільшували їх вартість в порівнянні з їх закупівлею в західних постачальників. Не менше шкоди завдавала через московщина підсувом бракованих еле­ментів та зривом термінів поставок. І, головне, жодної відповідальності і гарантій. А це ж космічна електроніка. Таке антиукраїнське рішення було направлене на прив'язку до Москви нашої оборонної і космічної електроніки. Цього не можна допустити. Ми запропонували простий, надійний український варіант. На нарадах по цій проблемі спеціалістів КБ «Південне», з-д Арсенал, НДІ «Квант» та інші, всі «за».

А от в «робочому порядку» на урядовому рівні був затверджений той антиукраїнський варіант. На зустрічі по цьому питанню у зам.міністра оборони України, я пожартував: « складається враження, що і у Вас тут верховодять не захисники, а вороги України.»... На що почули гірке визнання:

«....Пройдіться по кабінетах Управління і ви побачите самі: третина кадрів - це дійсно вороги, хто їх сюди набрав не знаю; третина-це непридатні і не компетентні, їх набрали перші. І тільки з рештою нама­гаємося щось робити «

І це в керівництві міністерства оборони України!? І дивуємося, що не прийняли у сприятливий час воєнний виклик Москви, що віддали їй флот і ядерну зброю, що літаки падають на людей, а ракети збивають не нами заплановані цілі. І багато-багато чого іншого!

Далі 1997 р. Щоб врятувати хоч залишки нашої київської електроніки, ми, група вчених Кібернетичного Центру НАН України, запропонува­ли створення київського технопарку електронного приладобудування (ТЕП) на базі зруйнованого технологічного комплесу, так званого НЕВ мікроелектроніки. Десятки доповідей , кіпи всяких паперів тощо. Всі «ЗА». І знову така ж картина. В «робочому порядку» антиукраїнські і кримінальні ділки з високими «регаліями» заблокували цей проект. Скажу лише, що цю і всі попередні роботи, ми виконували не тільки з власної ініціативи, але й на власну заробітну плату. А от бувші «генера­ли соц.змагань» просто сиділи в директорських кріслах , отримували державну зарплату і «надбавки» від орендаторів та інше.

Ця епопея ТЕП тягнулась більше двох років і закінчилась нашою невда­чею. Як це відбувалось, можна уявити з приведених далі уривків з моїх доповідей на «куди вищих» інстанціях.21 березня 1997р.

Засідання Міжвідомчої Ради при Кабінеті Міністрів України. Шановний міністр, народні депутати, члени координаційної Ради. Вам роздані інформаційні матеріали про науково- технічні і організаційні засади, на яких і для чого пропонується Київський Технопарк електронного приладобудуванння. Насамперед скажу, ми не просимо бюджетних коштів для реалізації цього проекту.Тому в своєму виступі хочу звернути Вашу увагу на декількох найвизначніших фактах, що зумовили кризу нашої електронної промисловості і вимусили нас шукати нетрадиційні (для нас) шляхи виходу з неї.

На радість ближнім і далеким «друзям» зусиллями наших «красних директорів» українська електронна індустрія практично зруйнована. Сьогодні ми маємо величезну електронну руїну. Судіть самі. В Україні нараховується півтори тисячі електронних підприємств і організацій різних масштабів і тематики (НДІ, КБ, заводи, лабораторії). Ця інду­стрія охоплювала надзвичайно широкий спектр технологій і товарів: від матеріалів і обладнання до складних обчислювальних і радіотехніч­них комплексів.

Тут би патріотам совдепії кричати «Ура!» Якби не страшна зворотня сторона цієї «медалі». А вона така. Абсурдно було займатись «май­же всім» навіть такій великій «республіці». Але так командувала Москва-хазяйка. Далі. Не секрет, що понад 75% української електронної індустрії прямо чи посередньо було прив'язано до військових потреб совдепії. Цивільна електроніка планувалась як «дозагрузка», і нею зай­мались другорядні підприємства чи колективи.

Ще страшніше те, що ця електронна індустрія базувалась на запланова­ному (на 10-15 років, а злі язики жартували, що «назавжди») технологічному відставанню совдепії.

Тому досить було припинитись необмеженому озброєнню совдепії і відкритись кордонам для імпорту, як стрімко падали наші електрон­ні підприємства, а з ними і їх партнери «до і після». Це призвело до наростаючої кризи. А перетворити кризу в руїну допомогли «красниє директори», які скористались не тільки партійними «перепустками» до розкрадання державного майна, але і особливістю електронних виробництв. А вона полягає в тому, що технологічне обладнання і продукція швидко старіють морально. Тому необхідно швидко і максимально їх використовувати і постійно обновлювати. Тому досить було цим «гене­ралам соц. змагань» два-три роки «чекати вказівок», а не працювати, як такі виробництва банкрутіли, продукція устарівала, обладнання теж. В цьому компоненті «імітація діяльності при бездіяльності» совдепівські директори майстри високого класу.

Тому і маємо таку розруху. На неї вплинула і «далекоглядність» мо­сковського командування. Ось яскравий доказ.

У грудні 1988 р. і січні 1989 р. експертна група (з Києва зі мною були Корсунський В.М. і Снігур О.О.) під егідою «Народного контролю СССР», і таке було, виконувала «аналіз науково-технічного рівня запла­нованої на 1990-1995р.р. і аж до 2000 р. продукції машинобудівних га­лузей» совдепії, крім військової і космічної техніки. В спецчастині НК нашою бригадою були оброблені десятки томів «планів розвитку». Так от, менше 5% запланованої продукції було оцінено як задовільна, а 95% була оцінена як відстала, тупікова, неперспективна і т.д. Ось що плану­валось совдепії її керівництвом - безпросвітне відставанння. Правда, на заключному засіданні нас заспокоїли: «не переживайте, у нас одне пишемо, а робимо інше». Ми і не переживали!

Так що нехай патріоти совдепії краще мовчать!

Пропонуючи ТЕП, ми сподіваємось консолідувати на індустріальній проектно-технологічній базі ще жевріючі колективи, що мають свої перлини, але ютяться по закапелках. А в цей час величезні виробничі потужності «красниє» руйнують, здають під склади, торговельні та інші бізнесові справи.

Міжвідомча Рада прийняла рішення: Підтримати ініціативу вчених НАНУ. Далі. Витяг з доповіді на засіданні Бюро Відділення Інформа­тики Національної Академії Наук України» 5 листопада 1997р.

Такому високому зібранню немає потреби доводити значення елек­троніки. Ви також знаєте про електронну руїну, і про те, яку роль в її створенні відіграють антиукраїнські і кримінальні елементи як за ме­жами, так і в академічному середовищі. Тому хочу звернути Вашу увагу лише на один, чисто академічний фактор, що особливо сприяв зане­паду академічних організацій технічної спрямованості, в тому числі і електроніки. Скільки емоцій про недостатнє бюджетне фінансування академічної науки, необхідність фундаментальної науки і тому подіб­не. Це так. Але чомусь, шановні, нечутно, чи то бояться, чи соромляться визнати незаперечний факт, що абсолютна більшість робіт всіх ака­демічних інститутів технічної направленості - це не фундаментальні, а прикладні роботи, які раніше обслуговували відповідні галузі, під­приємства чи конкретні проекти. Така ситуація склалась історично. І біда не в прикладному характері робіт, а в їх низькому технологічному і виробничому забезпеченні.Ви добре знаєте, що в совдепії академіч­на наука в «республіках» забезпечувалась по подвійно залишковому принципу.

Раніше академічна, в більшості своїй «макетно-ескізна» продукція чи наукові звіти доповнювала чи прикрашала роботи галузевих НДІ, КБ і заводів. І коли падали промислові виробництва, то автоматично від­падали потреби в академічному доповненні і партнерстві. Ось тут то і виявилось: хто є хто. Замість того, щоб очолити, як подобає вченим, ре­організацію промисловості і взаємодії наукових і промислових колективів, як гриби після дощу, організовувались всякі «академії» з досить сумнівними цілями.

Продовжуються ті ж «концепції», «високі технології» «системи» та інші красиві слова, слова без справ.

А навіть ті, надзвичайно скромні технологічні бази руйнувались До «основанія». Запропонований нами ТЕП це спроба створити на руїні і надати в розпорядження київських вчених , індустріальну проек- тно-виробничу базу. Я не впевнений, що нам вдасться реалізувати цей проект, бо голосуючи «за» у нас навчились в «робочому порядку» роби­ти «проти». Тоді, 5 листопада 1997р. всі були «ЗА».

ПІСЛЯ КРОВАВОЇ ОРДИ, АЛЕ ЩЕ З КАЦАПИЗМОМ

Витяг з доповіді на засіданні «Постійної Комісії» з питань промисло­вості, транспорту, зв'язку, енергозабезпечення, підтримки економіч­них реформ та підприємництва» при Київській Міській Раді, (січень 1998р.)

Надіюсь, Ви знаєте, що найбільший вклад в нинішнє київське безробіт­тя внесли «лежачі чи стоячі» підприємства електронного чи майже електронного профілю, такі як: КРЗ, Арсенал, Квант, Електронмаш, Квазар, КНДІ та інші. Цю київську електронну руїну антиукраїнським і кримінальним силам було неважко створити не тільки через техно­логічну відсталість, але і через абсурдний натуралізм імперських міні­стерств і несамостійність нашого тодішнього «партхоз» керівництва.

В результаті масовий дубляж виробництв і технологій низького тех­нічного рівня і високого рівня ресурсних затрат і екологічного ризи­ку. Приведу лише два приклади цієї совдепівської планової системи в київській електроніці. Так в Києві різні імперські міністерства ство­рили понад 40 виробництв так званих «печатних плат». Але жодного сучасного рівня, хоча б 4-го класу якості. Така ж картина «масового дубляжа на низькому технічному рівні» і з так званими мікрозбираль- ними і гібридними технологіями, що призначались в основному для пристроїв спецпризначення.

Про трагедію виробництв напівпровідникових інтегральних мікро­схем «без карвалолу» і говорити важко. З середини 80-х років загрузка виробництв «спецухи» швидко зменшувалась і падала до нуля. І тут необхідно було переорієнтуватись. Але. По всіх» вертикалях» з Москви йшли команди своїм директорам типу: «не рипайтесь, скоро знову пі­дуть військові замовлення»....

Не пішли. Розвалилась і совдепія. А наші «красниє директори» продов­жували «ждать» і розкрадати все, до чого добирались, в тому числі бюджетні кошти, які виділялись для «збереження і відтворення» виробни­цтв!? Виділяли клерки-ставленики «красних», оформляли-»красниє», а потім ділились «по-братськи « краденим. Хтось би провірив, скільки сотень мільйонів викрали «красниє» в держави шляхом «проектів-пустишок», перепродажу старих звітів тощо. А інститути, КБ, заводи пе­ретворювались в руїни. Проект ТЕП - це спроба дійства для припинен­ня тихого умертвління нашої електроніки.

Ця комісія Київської Ради підтримала пропозицію ТЕП.

Але керівні, в той час в Україні антиукраїнські сили взяли верх.

Ці та інші проблеми української електроніки озвучені в серії статей, в газеті «Столиця» за 1999 р.

Підсумовуючи, сказане вище, треба констатувати, що в умовах без­діяльності державної влади, антиукраїнські сили будуть і можуть бло­кувати і зводити нанівець наші зусилля навіть в неполітичних сферах, їм все рівно, лише б робити зло Україні.

Тому, шановні, хоча Кровава Орда, як така і здохла, але від носіїв каца­пизму нам ще треба очищати нашу землю і нашу дійсність. І найперше державне керівництво.