Зміст статті

«Кацапізм» - це масштабна по замислу і результату робота як в науковому так і в практичному плані.


ЗМІСТ

Від редакції............................ 3

І. Як розкривався кацапизм і як творився «Кацапізм»........4

II. Виникнення і сутність кацапізму...........................18

III. Після Кровавої Орди, але ще з кацапізмом................. 40

IV. Як захищатись і як боротись з кацапизмом?............... 61

Післямова............................ 78


Від редакції

«Кацапізм» - це масштабна по замислу і результату робота як в на­уковому так і в практичному плані. Автору, Кардащуку М.Д., вдало­ся витягти здавалося би прості, але малодоступні істини; витягти з темряви і «сусанівських боліт» Московщини; із смітників «билін, сказаній, повсстсй...» московських попів; з-під завалів «історичної продукції» галімотів. І зробити це наперекір не тільки «стражам ко­мунізму», але і «високонауковим і високопосадовим блудам» каца- пистів всіх мастей. Він зумів не тільки витягти ті зерна істини «на світло» і очистити від столітніх нашарувань. І головне, він зумів ви­явити глибинні зв'язки між ними як цілісного етнічного світогляду москалів.

Ним виявлені, розшифровані і ранжировані по значимості ідеоло­гічні принципи, на яких базується і функціонує кацапизм, як ідеоло­гічна система Москви - Рассєї.

Давні поняття «кацапи» і «кацапизм» виведені із стану організо­ваного забуття і заборони, і введені в сферу легальних наукових і політичних категорій.

Вихід у світ «Кацапизму» зараз особливо актуальний ще із огляду на сучасну політичну ситуацію. Оговтавшись від « перестройки» і розвалу совдепії, кацапизм розгортає широкомасштабні агресивні дійства проти країн і народів, що визволились з-під Москви - Рассєї. А щоб в такій ситуації захиститись, то найперше, треба знати і ро­зуміти ворога - нападника. «Кацапизм» - це своєрідний і потужний промінь світла, що освітив злочинний «шлях кацапів» від сьогоден­ня і аж до його початку - витоку з монголо-татарської орди.

Кардащук М.Д. жив і працював в різних країнах совдепії (Україна, Латвія, Мордовія, Рассєя). Тому мав і скористався можливістю поба­чити злодіяння Москви - Рассєї не тільки зблизька, але й із позицій різних народів.

І як вчений і інженер, зумів виділити і акцентувати увагу на голов­них ідеологічних домінантах кацапизму.

«Кацапизм», незважаючи на високий емоційний рівень, адресова­ний всім думаючим людям, де б вони не жили.


І. Як розкривався кацапизм і як творився «Кацапізм»

Нелегко зараз, через стільки років і в Незалежній Україні пояснити і зро­зуміти вчинки в ті далекі і страшні часи. Але розумію, що цього не обминути, і власне з цього треба починати. Постараюсь по порядку.

Отже. Коли по «високому» рішенню я переїхав з Риги в Київ на таку ж роботу в галузі мікроелектроніки, то перші київські роки пролетіли під гаслом : «робота, робота і робота». Справа не тільки в тому, щоб виправ­дати «високу» довіру і запрошення на Батьківщину, про яке я мріяв. Створювались і запускались у виробництво перші серії напівпровідни­кових інтегральних мікросхем. Давалось це надзвичайно важко. Тому не було часу оглянутися і придивитися до того, що ж твориться навкруги, в Києві і в Україні, куди так хотів і зрештою повернувся. А коли подивив­ся, то тодішня київська дійсність потрясла мене: скрізь панував терор, терор, і тисячу разів терор! Під пропагандистський шум брехливого і аб­сурдного так званого «пролетарського інтернаціоналізму», йшло тоталь­не винищення всього українського, винищення жорстоке, винищення з корінням, з цинічним приниженням української нації. В Латвії, де я перед цим працював, такого рівня «успіхів» Москва ще не досягла. Там окупанти себе відчували ще не так «уютно». А от в нашій київській дійс­ності були всі компоненти відомої істини:

«Раб, який бореться проти рабства - це революціонер.
Раб, який не бореться проти рабства - це просто раб.
Раб, який пишається своїм рабством - це холуй».

Московський більшовизм безпощадно винищував українських па­тріотів, а решту людей заганяв в совдепівське багно рабства і холуйства. Не забарився і перший київський «дзвінок» пробудження, що прозвучав для мене в листопаді 1967р. Тоді московський більшовизм святкував своє півстоліття. Хтось підсунув «свиню», такі жарти практикувались, і моїй лабораторії доручили випустити ювілейну інститутську газету. Довелось потрудитись «в честь» більшовизму: красиво оформили бага­тометрове полотнище газети, зібрали всякого «патріотичного» совково­го матеріалу і т.д. Одним словом, чекали похвали. І раптом, в інституті переполох : «націоналісти, петлюрівці, бандерівці тощо». Що ж сталося? Причина переполоху і «возмущенія трудящихся» виявилась дуже про­стою: декілька статей були написані українською мовою. І тільки! Ніякої антирадянщини спецрозслідування не виявило. Крім української мови.

Ця газетна історія мала і своє трагічне продовження. Через деякий час з роботи вигнали молодого інженера - випускника Київського Університе­ту, що був автором тих українських статей. За це хлопця тероризували і начальство, і «патріоти» - русскоязичники. А потім він візьми і насмілив­ся написати українською мовою й службову записку виробничого харак­теру. Начальник русскій пірвав її, і кинув інженеру в обличчя з криком: «вон с інстітута!»

І молодого інженера вигнали в радянське безробіття як неблагонадій- ного. Зрозуміло, оформляли це як «по собствєнному желанію». Коли я запропонував, щоб допомогти молодому інженеру, перейти в мою лабо­раторію, він із сльозами на очах сказав: «ви не зможете мені допомогти, вони зроблять своє, це їх влада, а ви тільки зашкодите собі.» Пізніше, як слід було чекати, він попав в руки кагебістам. А там, як завжди, трагедія і особиста і сімейна. В цьому вони були великими майстрами! «Героя­ми» цієї розправи були не якісь там «бувші» енкаведисти чи зношена партноменклатура, яких насаджували по київських підприємствах для «надійності». Ні, це були такі ж звичайні, але русскіє, інженери на чолі з директором русскім. Звідкіля у них, русскіх, стільки ненависті до України і українців?

І по якому праву вони, русскіє, могли так жорстоко і безкарно нехтувати не тільки простими людськими правилами, але і формальними совєцкими законами? Можливо зараз, ці русскіє і Ко , вимагають двоязичія в Незалежній Україні?

Цей «дзвінок» не тільки висвітив наші біди-проблеми, він глибоко вра­зив мене. Я завжди лояльно відносився, так і зараз відношусь, до людей різних національностей. Але це було зовсім іншої природи явище, і воно, як я почав БАЧИТИ, панувало скрізь в київській дійсності. Щось урвалось. На наших очах зайди з «холодної і голодної» знущались над україн­ським інженером тільки за те, що він українець. І це в нас, в Україні?! Це був «відкритий урок» кацапизму в реальній дійсності. А їх безліч, ко­жен день і на кожному кроці. Висновок напрошувався сам собою: нам, українським вченим і інженерам, треба не тільки займатись професій­ними справами, але і боротися за право бути українцями в себе вдома, на своїй українській землі! Треба боротися, а не ховатися від політичних подій, бо інакше нас чекала, як писав Брехт:

«...Крокують в ряд барани,
бубнн б'ють,
шкіру для них дають самі барани...»

Тоді ще досить молоді, ми готові були кинутись у бій і напевно, загину­ли б. Якщо б справа йшла про збройну боротьбу, то тут для мене і моїх близьких, не було б питання. Але тоді йшлося про політичну боротьбу, сферу нам невідому, і мало зрозумілу по суті. По прийнятих в техніці звичаях, перш ніж щось включати, треба було докопатися до суті і при­чин цих явищ. Тому я кинувся, зрозуміло поза роботою і без розголосу, читати все, до чого можна було добратися про нас, українців, і про на­ших гнобителів. В київських бібліотеках все було виметено московською мітлою, а залишені в них матеріали були «мічені» КГБ. Бібліотеки були зобов'язані давати письмові звіти в КГБ про те, хто і коли цікавився цими «міченими» матерілами.

Ми це знали і діяли відповідно, щоб не «висвічуватись». Користувались будь - якими нагодами в Москві та в інших містах Рассєї, де «чистки» не були такими жорстокими. Співставляючи і аналізуючи інформацію з різ­них джерел і свідчень очевидців, і учасників подій, яких зустрічав в різ­них краях імперії, переді мною відкривалась картина страшної злочин­ності Москви - Рассєї, яка простиралась по всій їхній історії і мала спільні ідеологічні домінанти. І ці ідеологічні домінанти, однакові і в поміщиць­кій царській російській імперії, і в «комуністичному» совєцкому союзі. В усьому спектрі пропагандистських творінь (кіно, телебачення, газети, книги і т. д), а тим більше в реальних дійствах, висвічувався підступний брехливий і кривавий монстр.

Це відкриття надзвичайно ускладнило життя: важко було не просто спо­стерігати, а БАЧИТИ; не просто слухати, а ЧУТИ, злочинну і брехливу совдепію. Цей стан можна, в якійсь мірі порівняти з тим, коли ви під мі­кроскопом роздивились брудний посуд, в якому повзе безліч мікробів у вигляді огидних черв'яків. А з цього посуду треба потім їсти!? Такою що­денно вже бачився і «розвинутий» соціалізм, і «найгуманніша» ідеологія та інші реалії совдепії.

Тут хочу трохи змінити хід розповіді і наголосити на тому, що усвідом- лення-пізнання кацапизму відбувалося паралельно з воскресінням і усвідомленням подій-картин, що записались в пам'яті з раннього дитинства. Вони час від часу оживали і мандрували зі мною по світу і по житті.

Напевно у всіх людей такі власні життєві образи-картини воскресають і допомагають пізнавати суть тих далеких подій, що закарбовані на них, а також бачити в їх світлі сьогоднішні події і пізнавати ці новітні явища.

Особливо таке воскресіння відбувається в часи життєйської напруги чи скрути. Тож і в пошуках відповідей на гострі питання тодішнього нашого життя переді мною оживали події і образи - картинки із власного життя. В дитинстві, наприклад, вони лише записувались в зорову чи смислову пам'ять, але не були осмислені, не були розшифровані. Поглиблюючись в суть кацапизму, я знаходив їм пояснення, які підтверджувались прочитаним чи почутим від тисяч людей, яких зустрічав в різних сторонах совдепії, людей різних націй, різних поколінь, різних професій і долей.

Приведу лише декілька таких особистих інформативних картин, що Мали пряме відношення до порозуміння кацапизму. Тоді, в дитинстві, я їх тільки запам'ятав. І не більше. Розуміння і осмислення приходили поступово і значно пізніше.

Найперша картина політичного змісту, що запам'яталась, така: двоє чоловіків у військовому одязі обнімаються, дивлячись з плаката на вас. Однією рукою вони обнімаються, а в другій ззаду кожен тримає ножа, з якого капає кров... Такі плакати літом 1939 р. розклеювали в Кутах. На них Гітлер і Сталін обнімаються, як друзі.

Картина друга. їдуть по гостинцю з боку Косова совітські танки, на яких сидять солдати. Деякі з них кричать до людей нашою мовою. Люди, в тому числі і татко, дають їм кошики з їжею і жбани з вином. Скрізь чути: «наші, наші,...їдуть...» Так восени 1939р.в Кутах зустрічали совітів.

Картина третя. В дідовій хаті повно людей. За столом сидить совітський офіцер (чи солдат), щось говорить і плаче. Дорослий та ще й військовий, а плаче. Чому?! Зима 1939-1940р.р. Совіт-українець розповідав про зло­чини москалів на сході України.

Картина четверта. Вночі москалі забрали сусідів із директорського бу­динку, жінку і хлопчика. їх вивезли в Сибір, а в їх будинку поселили дві сім'ї москалів енкаведистів. Зима 1939-1940р.р.

Картина пята. До нас на подвір'я заїхали якісь люди і сказали, щоб здати всі книги і газети, бо якщо потім знайдуть, то буде погано. Тато виніс їм частину, а решту потім заховав під сіно на стайні. Літо 1940р Москалі відбирали і спалювали українські книги, журнали...

Картина шоста. Жидівка з двома дітьми прийшли пити «молоко з ме­дом». Так вони робили багато років. Бабуся щось питає її, а жидівка каже: «... вами розчинили, а нами замісять...» Літо-осінь 1940р.

Картина сьома. В місті горить штаб енкаведистів. Москалька з директор­ського будинку щось просить у мами. Москалі тікають. Літо 1941р.

Картина восьма. В директорському будинку поселився німецький офі­цер. Кожен ранок туди приходив жид-перукар його голити. Німець застрелив нашого пса. Осінь 1941р.

Картина дев'ята. Горить жидівський квартал в Кутах. Жидів повели німці кудись гостинцем. Зима 1942р. Ось так і «замісили».

Картина десята. Мене з братом Івасем і ще багатьох хлопчиків забрали німці зі школи і кудись везли: спочатку підводами, потім паромом, а потім поїздом. Якось вночі потяг зупинився і нас звільнили оунівці. Нас розвезли по селах і розселили між селянами. Мене з братом поселили в добрих людей в с.Івано Пусте на Тернопіллі. Восени мама приїхала і забрала нас додому. Весна-осінь 1942р.

Картина одинадцята. На гостинці бандерівці оточили німецьку колону. Забрали у німців зброю, але німців не стріляли, а відпустили через гори додому. Зима-весна 1944р.

Картина дванадцята. Вночі прокинувся, а в хаті нікого, всі втекли, а мене залишили сплячого. Одягнув капці і побіг через сад до діда. Там зібра­лись всі наші. Говорили, що поляки разом з ковпаківцями мали напасти на нас. Зима-весна 1944р.

Картина тринадцята. Вночі до діда прийшли якісь озброєні люди, питали дядька Валентина. Він сховався, вони забрали тітку Ганусю. її і ще кіль­ка людей тієї ночі спалили в стодолі під лісом. На другий день вдосвіта, мама принесла завитий в простиню обгорілий останок її тіла, на якому був клаптик сукні з матерії в сірі і рожеві квадратики. Викопали яму на дідовій могилі і там похоронили останки тітки Ганусі. Зима-весна 1944р. Це була передова енкаведистська група, що йшла перед військами і діяла під виглядом наших партизан.

Картина чотирнадцята. Прийшли москалі. Нас евакуювали в с. Залуче під Снятином. Звідтіля татка забрали москалі в свою армію, а дядька Валентина забрали енкаведисти. В Кутах став фронт на все літо. Весна-літо 1944р.

Дядько Сіверський В. був заарештований і вивезений в Сибір. Там пізні­ше, знову оженився, мав дві дочки, які десь в Красноярському краї жили.

В 1984р. приїхав до мене в Київ і розповів про ті події, і про те, як в Ко­ломиї серед енкаведистів, що його допитували, був і «партизан», що крутився раніше біля «Просвіти», в роботі якої вони приймали участь з тіткою Ганусею. Тітку Ганусю спалили разом з 7-ми місячною дитиною, якою вона була вагітна. Чи пам'ятаєте це ви, сибірячки, коли вас запису­ють «русскімі»? Вашого братика чи сестричку по батькові спалили русскіє ще в утробі матері.

Картина п'ятнадцята. Мама приїхала в Залуче і плакала, бо татко заги­нув. їх без підготовки відразу направили на фронт в Кути. Там він і загинув. Поховали його біля церкви. П'ятеро нас, чотири хлопчики і сестрич­ка стали сиротами. 19 серпня 1944 р.

Картина шістнадцята. До нас додому прийшли москалі, застрелили в стайні порося, єдине, що було в нас, виволокли на подвір'я і забрали! Мама плакала і просила, щоб не стріляли, бо п'ятеро дітей, що будуть їсти взимку. Москаль автоматом відштовхнув її. Літо 1945р.

Картина сімнадцята. В центрі міста москалі розклали вбитих бандерів­ців, щоб люди приходили і пізнавали. Москалі і стрибки стежили, чи хтось не заплаче.Так вони робили багато разів. Літо-осінь 1946р.

Картина вісімнадцята. Ми, діти, купались в Млинівці - витока Черемоша. Прийшла група солдат-москалів, їх гарнізон був недалеко. Троє москалів схопили чомусь хлопчика; двоє за руки, а третій за ноги і почали занурю­вати його головою під воду, потім витягали і знову занурювали. Вони до нього щось говорили, а він кожен раз кричав: «москалі, москалі...». Хло­пець вже посинів, і тут хтось з дітей крикнув: «бандерівці йдуть». Мо­скалі повтікали. Літо 1946р.

Ця картина запала в пам'ять не через жорстокість москалів. Ми до неї вже звикли. Причина інша. Той хлопчик, якого топили москалі був сином місцевого комуніста, який ще з двома комуністами вийшли з червоним прапором зустрічати москалів осінню 1939р. Ато йшла колона польсь­ких військ, що відступала через Кути на Буковину. Поляки постріляли тих комуністів, як союзників москалів, що наступали зі сходу. Як же так, москалі знущаються над сином того комуніста, що вийшов зустрічати тоді москалів!?

Для нас москалі, більшовики, комуністи - це було, одне і те ж саме. А тут щось не так!?

Картина дев'ятнадцята. Ввечері до нас прийшли озброєні. Троє зайшли в хату, інші залишились на подвір'ї. Питали у мами, де син Микола, найстарший брат. На щастя його не було тоді вдома. Вони вийшли. Перед вікнами на дворі сушились простині. Раптом одну хтось стягнув. Я виглянув у вікно і побачив серед гурту двох, яких раніше бачив декілька разів у гарнізонному кіно (кімната-зала невеличка) куди ми, хлопці, «за так чи за яблука» пробирались, щоб подивитись «трофейні» кінокартини. Це були ті, що сідали не як інші солдати, а в задньому ряду, звідкіля зганя­ли нас. Від них завжди несло перегаром і якимось особливим смородом. Вранці біля школи знайшли повішену дівчину, а в шанці біля дороги до школи лежав застрелений сусід. Потім над його жінкою глумилися енка- ведисти в їх штабі. Зима 1946-1947р.

Картина двадцята. З нашої школи багато дітей з родинами забрали в Сибір. їх хати під горами москалі підривали протитанковими мінами. Зима 1946-1947р.р.

Картина двадцять перша. Гурти голодних людей з Молдавії і Сходу хо­дять по селу і просять їсти. Там у них голод, а у нас бандерівці не дали москалям все забрати. Мама чим могла годувала цих людей. Літо-осінь 1947р.

Картина двадцять друга. 1949р. Я перейшов у 8-й клас Курської середньої школи. Нас почали на ніч замикати у директорському кабінеті, змушую­чи записуватись в комсомол. Ми не хотіли. Мого товариша Петра Гулія з бабусею (він був круглий сирота) вивезли в Сибір. Мені, М. Заваді і М.Фе- динчуку вдалося перебратися в школу у м. Вижниці Чернівецької області. Там у 8-му класі було лише сім учнів і директор не вимагала від нас, щоб записувались в комсомол. Ми були раді, хоча треба було йти далеко, а міст через Черемош був зруйнований. Там, у Вижниці і закінчив середню школу, з якої пізніше вийшли знамениті, «Смерічка» і Назарій Яремчук.

Картина двадцять третя. Я збирався вступати до Університету. Прийшла Шура Дмитрівна, дружина директора школи, вони недавно приїхали з Донбасу: він українець, вона говорила не по нашому. Вона і каже до мами: «...Не журіться, Настю, Міша буде добре вчитися, стане русскім і все в нього буде добре...» Мама глянула на мене і в її очах побачив чи відчув і сльози, і біль, і тривогу, і прохання, все те, про що говорять материнські очі перед проводами сина в далеке і непросте життя. Літо 1952р.

Завжди, коли буваю вдома, зараз у сестри Ганусі, то йду до маминої мо­гили. І найпершими словами моєї молитви завжди виривалось: «Мату­сю, я не зрадив Вас, я українець»..

На зміну і на допомогу таким картинам дитинства, а це лише невеличка частка їх, прийшли дорослі картини, радісні і трагічні, смішні і серйозні, успіхи і невдачі долі своєї і тисяч інших людей, що зустрічались на жит­тєвих дорогах і просторах совдепії. З цього нескінченного списку, приве­ду лише три, кожна з яких містить елементи знакової істини.

1958р. Мордовія м.Саранськ. До нас в цех, я тоді був старшим зміни, прибіг чолов'яга десь біля 40 років і представився мені членом обкому партії (комуністів). На «спец ящик» так просто не пройти, і тим більше, його привели з директорського прийому. Я не міг зрозуміти, про що він говорить і що від мене вимагається. Лише окремі слова і фрази: «Москва, ЦК, товариш, якась компанія, треба засвітитись, витягти з дири, треба похерити один, а потім поміняти»

Подумав, що не розумію через недостатнє знання «язика», тому попро­сив бригадира нападників, місцевого мордвина, поговорити з високим гостем. Після їх розмови в каптьорці, я почув: «...какая то галімотня»...

Ось так вперше я ПОЧУВ, це, таке поширене і правляче, слово-поняття. Після цього автоматично - підсвідомо, почав прислухатися спочатку до партійних агітаторів - носіїв «галімотні», а потім і до всього загалу «бій­ців ідейного фронту» совдепії. Носії цієї професії чи сфери діяльності кваліфікувались простим словом ГАЛІМОТИ. Не знаю природу тако­го явища пізнання, але воно прийшло спонтанно, само собою. А пізні­ше воно знайшло своє місце при розкритті кацапизму. Хочу відмітити, що в Саранську вперше почув про людей в кацапейках, про могили для мордвинів, про мордовські табори, про українські села Поволжя. Тоді по­чув, але усвідомив їх взаємозв'язок тільки поглиблюючись в розуміння кацапизму, як ідеології Москви - Рассєї.

1984р. Київ, лікарня для вчених Академії Наук, хірургічне відділення. В нашу палату привели вже немолодого чоловіка і поклали в ліжко поруч з моїм. Високий, худий, з орлиним носом, очевидно дуже хворий. Десь-колись, здається, бачив... Щоб не дивитись, як санітари викачують з нього «воду», я вийшов в коридор. Там, напроти нашої палати біля вікна стояла приваблива жінка і красивою нашою мовою запитала: «Це ваше ліжко біля вікна, ви знаєте, хто ваш новий сусід? Це Маланчук В.Ю., а я його дружина...»

От і сусід по палаті дістався, ще недавно другий секретар ЦК, відповідаль­ний за ідеологію московського більшовизму в Україні, прислужник Мо- скви-Расссї, який вірно виконував-перевиконував всі її антиукраїнські плани. Цей високопосадовий служака русского комунізму, розжалува­ний до рядового був позбавлений всіх партійних пільг. Йому, як доктору наук, залишили лише право на послуги для вчених.

І ось один з найвірніших прислужників кацапизму, поруч в лікарняній палаті з автором «Кацапизму». Я заспокоїв своїх друзів, що це дійсно випадковість, а не спецдійство. Тут не місце аналізувати причини та анатомію перевертнів-яничарів, «генералом» яких окупанти виховали, використали, а зараз викинули як непотріб, цю людину. Він, можли­во, тільки зараз зрозумів, скільки зла Україні нанести він допоміг Москві-Расссї. А будучи смертельно хворим, про що знав, він дуже хотів і дуже боявся «СПОВІДІ». З якою гіркотою він розповідав, як Москва його знімала:»...розумієте, нагло і примітивно»... «Вони ж хазяї, а ви їхній служака»- утішив я. На моє запитання: «Чому Москва так поступила з вами?». Почув: «Я вже не відповідав їх вимогам»... «Зрозуміло, у вас вдома українська сім'я»-погодився я. Таких людей-перевертнів не тре­ба жаліти за їх злочини і зраду. Але мені гірко було слухати Маланчука В.Ю., як простого українського хлопця із Хмельниччини, що потрапив під прес і у «виховну» машину московського більшовизму. А таких було сотні тисяч скалічених і зомбованих кацапизмом. Ох як нам треба навчитись виправляти і повертати Україні таких людей. І не тільки через їх масовість. Знаю, що ризик великий і багато на це потрібно зусиль. Але позитивний результат може сторицею компенсувати всі ризики і витра­ти. Ці люди знають кацапизм з середини його, з першовуст... їм не треба довго, та й взагалі, пояснювати наміри чи природу дій ворога. Вони ро­зуміють з «півслова» чи з «півречення».

На закінчення, про зустріч з людиною простою і величною, що завжди були, є і будуть в Україні. І в цьому наша українська невмиручість. Двирничук Костянтин, простий селянин з с. Топорівка на Буковині. За захист сільської української школи румунські фашисти прив'язали до Двирничука хрест з портретом Т.Шевченка. І так гнали по селах. Де ж ви худож­ники, журналісти, кіношники!?

Прийшли москалі і перевершили румунських фашистів: розвезли ім'ю Двирничуків по таборах. Його в Сибір, дружину на вугільні шахти в Караганду, а дітей по світах.

За що русскіє окупанти так жорстоко розправились з простою українсь­кою родиною? Ніхто з них не був ні політиком, ні діячем культури тощо. А простою українською родиною, родиною простих українських селян. Любов до України допомогла родині Двирничуків перенести цю біду, ви­жити, повернутися додому і відродитися. Вона, ця родина, не скорилась ні батогам румунських фашистів, ні концтаборам русскіх комуністів. На схилі життя К. Двирничук зібрав останні сили і поїхав в Канів. Після його поїздки в цю українську святиню я почув від нього : «а тепер і не страш­но померти, я помолився на могилі Тараса»... Ось лише декілька картинок-спогадів КДвирничука з уроків кацапизму.

Перша. Нас в Сибіру часто на роботу конвоювали німці (?!?) І це було кра­ще, ніж коли конвоями командували русскіє.

Бувало йдемо з роботи голодні біля картопляного поля, то німці не кара­ли, якщо хтось вирве одну-дві картоплини, щоб з'їсти сирими. А русскіє завжди відбирали, а «винних» здавали в таборі на кару.

Друга. Сибірська зима, 40-градусні морози. Ледь живих після важкої ро­боти в лісі, нас приводять в табірний барак-їдальню.

Там біля котлів з гарячою «бурдою» стоять русскіє кухарі і щоб ми бачили розстібають ширінки в штанях і оправляються в котли. А потім кричать нам: «... ну что замйорзлі, хатітє гаряченького? Кушать подано!...» Вони знали, що люди мусять їсти ту «русифіковану бурду», бо інакше смерть не тільки від голоду, але і від переохолодження. Коли хтось не витриму­вав і просив табірних начальників, щоб пристрелили його, то найчастіше чули таке: «ви там привикли їсти сало, а тут потрудіться на рассєюшку. Доберете 42 кг і самі подохнете»...

Третя. В Казані на пересильній станції наш вагон-телятник відкрив енкаведист-татарин. Побачивши, що третина людей вже мертві, сказав: «ми не русскіє, спочатку накормимо вас, а потім відправимо далі.»...

Таких уроків кацапизму безліч в страшній неволі. Чим можна заспокоїти пам'ять таких, як ця проста і славна Людина. Тільки не тим, що ті табірні кати і руссифікатори «бурди» зараз вигріваються в теплих українсь­ких містах, їдять український хліб і до хліба, марширують, як герої по українських вулицях! Ні! Простіть нас, Двирничуки. Поки що це так. Але з української землі, здобреної вашими слізьми і кров'ю, виростуть нові квіти ЛЮБОВІ і ПОМСТИ.

А тепер повернімося до роботи над «Кацапизмом». Накінець шестидеся- тих років у нас вже викристалізувалось не тільки розуміння принципів і методів антиукраїнських дійств московського більшовизму, але і бачен­ня цільного етнічного світогляду Москви-Расссї. Досить чітко прослідувався цей етнічний світогляд- ідеологія крізь всі московські держав­ності, починаючи від великоханського улуса на угрофінській землі, і до «радянського союзу» на шостій частині планети. Так званий «радянсь­кий союз» був продовжувачем - спадкоємцем попередніх московських орд. А враховуючи кровожадність і людожерство совдепії, ця московсь­ка держава-орда отримала заслужене ім'я Кровавої Орди. Не соціалізм і не комунізм були керуючою ідеологічною домінантою в совдепії, а етнічна ідеологія москалів-велікоросів-русскіх.. Ім'я цій ідеології було дано в честь їх «отцов і матєрєй», якими були золотоординські мутанти. Пізнання кацапизму, як дійсно правлячої ідеології совдепії, дозволяло розуміти і дію тих прихованих механізмів, що визначали тодішню вну­трішню і зовнішню політику Кровавої Орди. Не будівництво комунізму було головною «роботою» Кровавої Орди, а етнічне пограбування і вини­щення жертв попередньої московської Рассєяної Орди (Рассєї).

Не за торжество всесвітнього комунізму вела відкриті і замасковані вій­ни московська Кровава Орда, а заради нових загарбань і подальшого рассєянія Москви-Рассєї на інші народи і країни.

Погром в 1968р. чехів і жорстока розправа над демократичним рухом українських шестидесятників не тільки підтвердили наміри кацапизму в зовнішній і внутрішній політиці совдепії, але загострили питання ор­ганізації боротьби проти кацапизму. Але як? Ми розуміли, що треба було виробити принципово нові, незнані Москві методи. Але цю задачу ми тоді не змогли вирішити: у нас не було ніякої матеріальної підтримки, а у Москви-Рассєї - ресурси п'ятої частини світу і статус «світової» наддер­жави. Більш того, нам треба було не тільки рахуватися із страшною-небезпекою, але і багато працювати на совдепію, щоб прокормити сім'ї. І виходило так: день працюєш на кацапизм, і тільки у вільний час над «Кацапизмом». Тому тільки в середині 70-х років був скомпонований «Кацапизм. Ідеологія Кровавої Орди». Для її оприлюднення, чи навіть такої спроби, в умовах жорстокої окупації потрібна була ще дуже велика і небезпечна редакційна робота, особливо літературна та маскуюча до­робка матеріалу. Ми сподівались залучити до цієї роботи професійних і надійних гуманітаріїв. Але не судилось. По Україні прокотилась чергова хвиля арештів і вбивств українських патріотів. Кровавій Орді, як і її по­передницям, необхідні періодичні кроваві оргії для підтримки «русского духа». Ми вирішили перечекати поки стихне ця хвиля репресій. Це була наша помилка. Я залишився з «Кацапизмом» і по краплинах доповню­вав матеріал. Але і цю роботу над «Кацапизмом» в пожежному порядку довелося припинити: нависла пряма набезпека попасти в руки окупан­там. Хтось з друзів сказав: «якщо москалі дізнаються про «Кацапизм», то навколо тебе випалять все українське на кілометр»...

Матеріали були роздрібнені і по частинах заховані в різних місцях. На жаль, вода і час зробили свою жорстоку справу: більшість з них загинула. Це був ще один гіркий результат відсутності у нас діючої організації. Від­сутність її мала ще одну небезпеку: вона розслаблює людей і притупляє пильність і стриманість. А живучи в реальному середовищі совдепії, ми нерідко не дотримувались елементарних вимог і вступали в дискусії з «патріотами» совдепії. Тому сипались доноси, провокації і підвищений інтерес «органів». Правда, знання кацапизму і відповідна реакція, виру­чали в багатьох скрутах. Ось пару таких випадків.

Одного разу, мене, тоді керівника відділення мікроелектроніки СКБММС Інституту Кібернетики, визвати в так званий «перший» відділ, підрозділ КГБ в інституті, де товариш з «органів» в присутності наших гебістів спробував мене «розкрутити» на політику:«... ваші сотруднікі жалуются, что ви разговаріваєтє с німі на українском язикє. Ви учоний, начальник отдєлєнія, как ви можете так. Вот єслі б уборщіца ілі какой работяга раз- говарівал на українском... Ви что, спеціально єто дєлаєте?»... Що було казати гебістам? Про право українців бути українцями на своїй, україн­ській землі? Я зіграв в їхню совдурочку:«... в мене зараз дуже багато ро­боти і я не знав, що українську мову вже відмінили. Чому нам ніхто не сказав про це...?»

Думаю гебісти чекали від мене щось про «заборону», про «право»...Атут якесь «відмінили», до якого вони не були готові. А може і їм це не сказали ще....

Другим разом під час подібного визову: «..от тут пішут, что ви счітаєте Суворова врагом українського народа»...

Виручила випадковість: в одному з відділів працював інженер з прізви­щем Суворов. Тому я зміг заявити в дусі «протесту»: « що ви, Суворов прекрасний працівник, ударник комтруда, активіст....»

Про що думали ці «інтелектуали», дивлячись один на другого, можна лише здогадуватися. Спробуй я хоч словом згадати про знищення російськими військами, якими командував «той Суворов» села Турбаї на Пол­тавщині, чи інших проявів їх «братерства» , невідомо чим би закінчи­лась та розмова. Подібних випадків було чимало. Правда, в якійсь мірі прикривала тінь «великого академіка», який опікував мікроелектроніку в інституті. Але ніщо не спасло б, якби гебісти дізнались хоч щось про «Кацапизм».

Ось ще один випадок небезпеки вже більш високого рангу: так би мови­ти «ближнього бою». Одного вечора до мене додому прийшов близький товариш, що знав про мою роботу над «Кацапизмом» і в розпачі сказав: «я попав в пастку КГБ, зараз підсилають до наших людей, допоможи щось придумати, я подонком не буду....»

Лікар Іван І. - людина порядна, мирна, добра, патріотично вихована, але зовсім не був здатним до політичної боротьби, тим більше такого рівня. На це і розраховували психологи з КГБ, коли, використовуючи важку життєву ситуацію людини, підлим обманом затягли його у свої тенети. Я знав Івана багато років і вірив: він не перевертень, не зрадник.

Але треба було негайно вирішити цю небезпечну проблему. І знову прий­шло на допомогу знання кацапизму: був придуманий простий і дієвий алгоритм його «співпраці» з КГБ, який допоміг відвернути біду від нього і від інших людей. Більше року тягнулась ця напружена непроста і небезпечна боротьба. Свою партію Іван зіграв природньо і переконливо, і закінчилась вона «звільненням, як непридатного для оперативної робо­ти в спецорганах.»

Різного рівня і природи небезпеки нависали протягом 70-х і навіть 80-х років. І не тільки «органи», але часто і прості совки «бдєлі».

Довелось надовго, і вийшло назавжди, відмовитись від оприлюднення тоді «Кацапизму». Відтворювати пізніше «Кацапизм - Ідеологія Кровавої Орди» в тому об'ємі по огризках тексту неможливо, та й зібраний тоді ілюстративний матеріал про злодіяння Москви-Рассєї, хоч і в іншій площині, перевершили пізніші відкриті публікації. Але головне залишилось в силі: ми не помилились в природі совдепії і її істинної правлячої ідеології.

Розкриті і сформульовані фундаментальні положення про кацапизм, як ідеологічної системи, підтвердились розвитком сучасної історії, характером краху совдепії, а зараз демонструються новою московською Ор­дою Язичників.

 


 

II. Виникнення і сутність кацапизму

Кацапизм - це одна з найзлочинніших ідеологій, натхненник і ор­ганізатор вбивства сотень мільйонів людей, знищення з лиця землі цілих країн і народів, пограбувань і знищення духовних цінностей всесвітнього значення та інших злочинів проти людяності і світу як таких. Тільки за 75 років совдепії московський більшовизм знищив понад 35 мільйонів українців, випалив українське національне жит­тя на значній частині українських земель. Злочинність Москви - Рас­сєї не випадковість, не збіг обставин, а закладена в природі цього етносу, в його ідеології. Не випадково з Москвою і її державностями пов'язані найбільші світові катастрофи і найбільші світові злочинці.

Так, становим хребтом - колискою виникнення і розвитку Москви - Рассєї були такі всесвітні катастрофи: нашестя монголо - татарських орд («откуда єсть папіла»): Перша Світова війна, московський біль­шовизм (пришестя диявола на землю), Друга Світова війна. Кожна з цих світових трагедій приносила трофеї московським державностям і біди народам. Так само, найбільшими злочинцями в історії людства світом визнані московські вожді Ленін і Сталін. Що ж об'єднувало і об'єднує московських «царів», «пролетарських інтернаціоналістів» і нинішніх, «русскоязичників» в їх злочинності та ненависті до на­родів? Такою постійно діючою і керуючою силою, незалежно від со­ціального устрою їх державностей, є їх етнічна ідеологія, ім'я якої кацапизм. Чому власне кацапизм, а не інше ім'я? Дійсно, злочин­ність Москви як державності і як етносу, давно відома і описувалась з різних кутів зору, і обзивалась різними назвами, як то: москалізм, московство, рассеїзм, русизм, більшовизм тощо. Бібліотеки свідчень написано про злочини Москви - Рассєї. Але!!! Але жодного разу Мо­сква як етнос, Москва як державність не були засуджені і покарані адекватно своїм злочинам проти інших народів. Жодного разу!?

Засудженню чи критиці, а такі бувають навіть організовані самою Москвою, піддаються найчастіше окремі фрагменти чи явища (ца­ризм, сталінізм тощо), а не кацапизм, як першооснова цих злочинів. Ось в чому суть! А така «критика» не стільки шкодила кацапизму, скільки допомагає маскуватись і переводити стрілки винних на по­ганих правителів чи погані устрої. Ніхто не заперечує, що російсь­кий царизм, московський більшовизм, ніколашки, Леніни - Сталіни та інша «братва» - це злочинці. Але не вони, а їх самих породив чи переробив кацапизм. Тому цю етнічну ідеологію і було названо іме­нем зачинателів Москви, якими були обозні монголо - татарської орди - кацапи. А расссїзм та інші - це вже назви від значно пізніших мутантів - нащадків кацапів. Так назви «рассся і русскіє» були взяті Москвою на озброєння лише в 18 столітті. І навіть москалізм — мо- сковство, хоча і ближче до колиски, але це теж ім'я вже народженого ординського байстрюка. Це принципове питання. І не випадково, що власне ці біографічні сторінки Москви - Рассєї, ідеологи каца­пизму найбільше приховують і замазують. А без знань і розуміння цього навіть видатні вчені і політики не доходили до кацапизму, і зупинялись чи дійсно бачили лише атрибути кацапизму на той час. «Із-за дерев не бачили лісу». А галімоти завжди допомагають в цьо­му, підкидаючи «високонаукові» та високопосадові блуди, з допом­огою яких довірливі люди відводяться в «сусанівські болота». А там топчіться, як заманеться! Тому почнемо спочатку Москви - Рассєї або як вони самі кажуть: «откуда єсть папіла...».

Відомо, що до нашестя монголо - татар не було ні Москви, ні мо­скалів, ні Рассєї, ні русскіх. На схід від давньоукраїнської держави Київської Русі жили угро - фінські народи, територія яких тоді зва­лась Кавуйя. Історичні свідчення про тодішній устрій цих народів, їх писемність тощо, винищувались москалями з «большім усєрдієм» як небажаних свідків. Достовірно відомо, що ця територія була за­селена не слов'янами. Лише на пограниччі з Київською державою там існувало невеличке Суздальське князівство, що мало престольні зв'язки з Новгородською і Київською державами.

Але основним населенням в ньому були не слов'яни, а угро - фінни. На цій території також було декілька православних церков. Візантій­ська православна церква, як і Римська католицька, та й взагалі всі релігії, освоювали нові «не християнські» території, заповнюючи церковну пустоту, незалежно від етнічного чи расового характеру. В цій частині Кавуйї не існувало нічого «слов'янського» чи «русского» і т.д. І вона не відігравала ніякої ролі, в крайньому разі визначної, у появі Московії. Тільки з приходом татаро -монгол, а точніше «посад­кою» їх на Волзі, почалось формування Московії. Власне після цього, з монголо- татарської орди на угро-фінську Кавуйю «рассєївались» збирачі данини, з яких і витворились ці «першопрохідці» - заснов­ники Москви і москалів. Кацапи породили москалів, а не навпаки.

Породили і виховали цей етнос на винесених ними з монголо - та­тарської орди моральних принципах, що стали базовою ідеологією Москви - Рассєї, якою є кацапизм. Хто такі кацапи і звідкіля вони взялись? Таке поширене їм я чомусь зникло - щезло з русскоязично- го друку, ефіру тощо. Немов би і не було ніколи їх, кацапів. Ні, вони були і з дуже давніх часів. В народних переказах найбільше поширені два тлумачення імені кацап. Перше. Кацапи - це люди з Московії, в яких вузьке обличчя з вузькою борідкою, тобто цапиноподібна фізіономія. Звідси «как цап». Декілька століть тому, коли москалів ще було небагато, наприклад у 18 ст. їх було стільки, скільки і волжських татар, і вони ще не перехрестились в русскіх, назва «как цап» ха­рактеризувала типовий лик москалів і свідчила про їх близьке азій­ське походження. Але з часом Московська Орда поглинула десятки мільйонів людей інших етносів, в тому числі і слов'ян. Тому на цьому етапі назва «как цап» носить більше образливого значення. Друге, хоча і менш поширене, але більш ймовірне тлумачення: кацапи - це люди в «кацапейках» чи «кацафейках». А по переказам народів Поволжя так обзивалась обозна прислуга (каптьорщики) в стані Зо­лотої Орди. Зрозуміло також, що то була суміш («пролетарський Ін­тернаціонал») вихідців з різних народів, перш за все азійських, яких вбирала в себе монголо - татарська орда. Більш сильних забирали в бойові частини, а «лишки» йшли в ординський обоз. Бойові загони несли великі втрати у війнах і після «приземлення» орди швидко де­градували. Ординський обоз, навпаки, втрат не ніс і поповнювався новими полоненими; і кількість кацапів зростала. В часи, коли орда котилась з Азії, як моноліт, руйнуючи країни і народи, тобто, коли орда рассєївалась, люди в кацапейках не відігравали значної ролі і були на ординських задвірках. Хоча власне вони, кацапи, несли со­бою організаційні і моральні засади того «скопища людей і тварин». Або кажучи сучасною мовою, середовище кацапів і було ординським суспільством, в якому, як відомо, панували жорстокість, злодійство, матерщина та інші чесноти майбутніх москалів. Коли Золота Орда осіла на Волзі, то головною функцією цього «скопища людей і тва­рин» було збирання данини, її розподіл і переварення. Т як осідла орда, воно швидко деградувало і розпалось на окремі підорди, хан­ства - царства, які часто ворогували і воювали між собою. Цей розпад відбувався по територіально - бригадному принципу: підорди-бри- гади осідали там, де вони промишляли. Зрозуміло, що про жодні інші принципи (етнічні, релігійні), за якими розпадалась Золота Орда, і говорити абсурдно, тому що вся та маса «людей і тварин» була перемішана і постійно поповнювалась новими полоненими.

Тільки з часом, протягом століть, осідлі бригади набували певних етнічних рис і відповідних назв (Москва, Казань, Астрахань). Най­більш вигідне поле діяльності дісталось бригадам, що промишляли на території Кавуйї і Новгорода. Територія Кавуйї користувалась статусом великоханського улусу і була захищена від інших ординсь­ких побратимів центром адміністративно і географічно. Крім того, вона з двох сторін (Півночі і Сходу) була недоступна для зовнішніх набігів, бо там не було агресивних народностей взагалі. Тому Кавуйя була зручним і надійним місцем, де бригадири золотоординських збирачів данини, могли приховувати від «начальства» частину на­грабованого і залишати там для охорони своїх каптьорщиків - каца­пів. Концентрація в кавуйських поселеннях матеріальних цінностей сприяла їх розбудові і поповненню різним людом, як з орди так і но­вими полоненими і бродягами. Так протягом століть розросталась в Кавуйї ця пухлина. Ось де і коли сформувались визначальні етнічні риси москалів. В процесі кацапизації Кавуйї угро - фінські поселення втрачали свою етнічну визначеність, деградували і зникали як такі. Так на цьому угро - фінському цвинтарі з кацапотворної суміші про­тягом 13-16 століть сформувались Москва - етнос і Москва - держав­ність. Ці назви Московії збереглись аж до 18 століття. Таким чином, Москва як народність і Москва, як державність виникли внаслідок і після нашестя монголо - татарських орд з Азії, а не до цього, як ду­рять світ галімоти. І виникли вони не стихійним процесом розвитку Кавуйї, а започатковані - привнесені золотоординцями - кацапами. Москва - Рассся чи не єдина у світі нація, яка не те, щоб прикрасила, як це часто буває, свою біографію. Вони повністю відмовились від своєї історії - біографії, прийнявши на озброєння надумані історич­ні версії, які нерідко корегувались на замовлення хан -цар - генсеків.

При цьому, все «ісконнорусскоє», тобто кавуйо — монгольське за­мовчується і винищується. Замінялось воно сказаніями, билінами та іншими «фількиними грамотами» про варязьке, чи слов'янське , чи гібридне походження москалів. І тим не менше навіть крізь ці завали фальсифікацій і брехні, і навіть з їхнього стану виривались визнан­ня фальшивості «нині діючої» московської історії - біографії. І такі визнання виривались навіть з найвищих московських авторитетів. Ось декілька таких перлин. Царський двір Романових - творець Рас­сєї і русскіх: «...Русскіє і словянє іздавна враждовалі мєжду собой...». Творець совєтської Рассєї Ульянов - Ленін: «Русскіє любят часто на­зивать сєбя славянами...єдінствєнноє, что связиваєт їх со словянами ето то, что нігдє в мірє словян так не угнєталі как в Рассєї...». Верши­на русскої науки (Гранат): «...протягом 13-15 століть в Московії було ворено безліч билін, сказаній, повсстсй з метою довести причетність московських царів до Київського престолу. На жаль ця фальш лягла в основу офіційної російської історії»'. І далі: «...Русскіє, як етнос ви­никли від зустрічі угрофінських племен Московії із слов'янами Нов­города...». Бог з ними «русскімі» вченими, що забули про монголе - кацапів. А що то за «зустріч» москалів із новгородцями відомо: двічі монголо - кацапи нападали на Новгородську державу, вирізали все живе, а полонених звозили в Московію, що тоді лише формувалась, як орда кацапів. Як бачимо «зустріч» - типова ординська технологія: загарбання - пограбування - винищення. Полонених, живих від «зу­стрічі», звозили в Москву і таврували «москалями». Визнань фаль­шивості «діючої» російської історії зустрічається чимало і в різні періоди. І тим не менше, «брешуть про своє слов'янство, знають що брешуть, але брешуть далі і навіть вірять в свою брехню». Кожен на­род, в тому числі і москалі, має право називати себе як йому подо­бається; облагороджувати свою біографію тощо. Але при одній умові має таке право: якщо ця їхня історія не використовується ними для обгрунтування і створення приводів для етнічної експансії проти інших народів. Власне тут і «зарита собака» московських історичних фальшивок. їх призначення створювати історичні обгрунтування для рассєянія Москви - Рассєї на сусідні країни і народи. Власне в агресивних намірах, а не в сором'язливості русскіх за своє монголо - кацапське зачатіє. Про яку їх сором'язливість за це можна гово­рити, коли русскою матерщиною, винесеною з монголо - татарської орди, вони гордяться і хваляться як своєю етнічною рисою, а не со­ромляться її. Так що справа не в сором'язливості. В Кавуйю осідала, перш за все, ординська суміш людей, в яких не було і бути не могло духовної любові до Золотої Орди, як своєї етнічної батьківщини. Всі вони були мутантами чи невільниками орди, яка сприймалася всіма народами, як зло і біда. Тоді що ж об'єднувало цю ординську суміш, яка започаткувала москалів? А об'єднувало тоді цю кацапотворну суміш те, що звичайно об'єднує злочинний світ. Це ненависть до свого вихідного суспільства (золотоординського і угро-фінського) і всіх людей як таких. А основною мораллю цієї суміші було: злодій­ство, розбій, жорстокість тощо. Згадати лише, з якою жорстокістю москалі винищували чужий їм слов'янський Новгород; або руйну­вали і вирізали братні їм постординські Казань, Астрахань та інші. Власне в таких кровавих завойовницьких оргіях створювалась Мо­сковщина і її суспільство, як злочинне середовище. Відомо, що в та­ких злочинних середовищах формуються і випливають на поверхню цього суспільства, стають лідерами і нав'язують йому свою волю, найбільш організовані злочинні групи, завдячуючи своїй нахаб­ності, жорстокості, брехні тощо. Однією з таких організованих банд в Кавуйї - Московщині в той час було московське попівство. Власне це попівство занесло в Московію церковно - слов'янську писемність, якою можливо і була витіснена угро-фінська писемність, чи декіль­ка їх. В середовищі московських попів фабрикувалась основна маса тих історичних фальшивок у вигляді билін, сказаній, про які йшло­ся вище. Недаремно московське попівство (МОПИ) самі ж російські вожді називають мало не творцями Москви - Рассєї. Але скільки б бібліотек билін, сказаній та інших «фільчиних грамот» не плодили галімоти, ординотворного походження чи кацапотворного зачатія, Москві не перебрехати, не перекричати: «шило з мішка завжди ви­лазить». Підводячи підсумки розглянутого про походження каца­пизму, можна констатувати таке:

  • Москва як етнос і як державність - є продуктом нашестя монголо - татарських орд з Азії;
  • формувались на угро-фінській території Кавуйї;
  • засновані вихідцями із Золотої Орди - збирачами данини і її каптьорщиками - кацапами;
  • з самого початку формувались на моральних принципах, привне­сених кацапами з монголо - татарської Золотої Орди.

Ідеологічні принципи кацапизму

Всі московські державності живились і перероджувались в рамках своєї етнічної ідеології, яку часто самі не визнавали чи не усвідом­лювали або понижували її рівень до політичних категорій. Нагадаю, що ідеологія - це принципи буття етносу, суспільства, державності. А методи реалізації цих принципів - це політика.

Кацапизм - це широке різноманітне ідеологічне явище, в якому є, як свої родові і свої похідні, так і запозичені ззовні принципи. Каца­пизм пристосовувався до і під інші ідеології чи, навпаки, пристосо­вував під себе інші ідеології. Тому створювалось враження, немов би в Москви - Рассєї немає своєї етнічної ідеології.

А діючі в той чи інший період в Московії офіційні ідеологічні прин­ципи, видавались чи сприймались як головні. Ні, в Москви - Рассєї верховенство завжди мала і має одна й та ж ідеологія - кацапизм. Хоча кацапизм не раз схрещувався чи одружувався з іншими ідео­логіями. Наприклад, з християнством чи комунізмом. Але всі такі шлюби чи позашлюбні ідеологічні зв'язки були підпорядковані чи діяли в рамках кацапизму, в крайньому разі, його базових прин­ципів. В ідеологічній системі кацапизму слід виділити декілька груп принципів, які відрізняються і походженням, і масштабністю впли­ву на буття Москви - Рассєї, а саме: родові чи етнозачатні, мутантські - похідні та запозичені - супутні.

Перша група. - Це ті родові ідеологічні принципи, які кацапи винес­ли з монголо - татарської орди, і на яких була зачата Москва.

Перший родовий принцип кацапизму - це принцип жеттєдайності рассєянія, який ще зветься Законом Орди. Цей принцип визначає, що експансія - загарбання (рассєяніє) в усіх формах проти інших народів і країн є необхідною умовою самого існування Москви - Рассєї. Справа не тільки в прагматичних цілях: піднімати «русский дух» в москалів, чи в пошуках нових джерел «жратви і стойла». Рас­сєяніє - це форма і умова самого існування московських держав­ностей. Припинення рассєянія - це застій, розвал і смерть орди як такої. А московські державності завжди були ординськими і по суті, і по структурі державного устрою. Ще і ще раз підкреслимо: агресія проти інших країн і народів, тобто рассєяніє на інші країни і наро­ди - це найперша і найголовніша умова самого існування Москви - Рассєї. Невеличка азійська орда покотилась з басейну р. Амур, за­войовуючи все нові і нові країни і народи, збільшуючись, як сніж­ний вал. І поки вона котилась - рассєївалась, вона була сильною, єдиною і неподільною. Осівши на р.Волзі і, припинивши рассєяніє, в ній почався застій і розпад, що закінчився загибеллю цієї гігантської імперії дикого азійського зла. Так само і совдепія, московська Кровава Орда, розповсюджувалась - рассєївалась по світу комуністичним мотором. І успішно, поки не заглох цей комуністичний мотор в створеному ним гігантському цвинтарі і не припинилося розширення її територіального ареалу. І знову така ж невловима дія Закону Орди, застій - занепад - перестройка, а потім і розвал вели­чезної московської імперії комуністичного зла. Керманичі Кровавої Орди розуміли першопричину наближення краху і шукали способи оживити рассєяніє як всередині ареалу так і зовні його. В останню мить вони навіть розпочали жорстоку і абсурдну війну проти Аф­ганістану . Москва програла цю війну і рассєяніє на Афганістан не відбулося. В результаті московська Кровава Орда прискорено поко­тилась до прірви. Ідеологічний рівень рассєянія усвідомлювався чи відчувався верховодами всіх московських орд. Так перші професійні галімоти, МОПИ, направляли московську орду на слов'ян, ще в го­резвісній «Пасхалії», використовуючи православну карту. (Раз турки зайняли Візантію, то її права вони перебирають собі. І не тільки в себе, але і на всіх слов'янських землях, і не тільки слов'янських). При цьому привласнили собі звання патріархату, а Московії - Третього Риму. Не більше і не менше!? Правда, кацапотворні москалі не стали римлянами; і тільки значно пізніше обізвались русскімі. Ця, на пер­ший погляд, примітивна авантюра московського попівського жулья послужила своєрідною віхою в їхній історії.

По - перше, почалось масове обрізання монголо - татарських атри­бутів Московії: кацапейкіни переназвались - перехрестились в романових. Так виникла царська родина Романових. Московія обізвалась государством; а московські притони - московським - патріархатом.

По - друге, і головне, почалися систематичні агресії проти слов'ян­ських народів на православній основі. Новоявлений двір Рома­нових пізніше продовжив і розвинув ідеї галімотів - пасхалійців, створивши «Заповіт Пйотра», в якому масштаби рассєянія Москви не обмежувались слов'янськими народами. Як пізніше напишуть вчені - галімоти «продолжилось расширєніє імперії під прєдлогом округлєнія граніц до єстсствєнних прєдєлов...». Округляти можна всю планету. Слід відмітити те, що хоча офіційна Москва замовчує «Пасхалію», а «Заповіт Пйотра» навіть заперечує, настанови обох талмудів кацапизму були і зараз залишаються гімном московських державностей і цитатниками в кабінетах правителів Москви - Рас­сєї всіх мастей. А зовсім недавно московська Кровава Орда наділяла себе званням «родіни мірового пролетаріата». Тут, як бачимо, вже всій планеті Земля готувалась участь - доля «всесвітньої рассєї». При цьому рассєяніє Москви обґрунтовувалось, як «боротьба за установ- лєніє диктатури пролетаріата во всьом мірє...». От і приїхали! Весь світ і не менше! Як бачимо найперший родовий базовий принцип кацапизму, принцип життєдайності рассєянія на інші країни і на­роди пройшов випробування різними виконавцями і показав свою ефективність.

Другий родовий принцип кацапизму - це принцип тотального ет­нічного злодійства. Стимулом рассєянія для Москви - Рассєї, завжди було пограбування і привласнення чужого: людей, територій, ма­теріальних і духовних цінностей. І навіть радощів і сліз жертв рас­сєянія. Задайтесь простим питанням: що в Москви - Рассєї є свого природного, а не крадене чи загарбане, одним словом, не трофейне?

Територія? Формувалась - народжувалась Москва - Рассєя на тери­торії угро - фінських народів, тобто на чужій для нинішнього їх табе­лю лжеслов'янства. А подальше територіальне розширення - це зем­лі загарбані москалями у інших народів, яких «влівалі, воссоєдінялі, входілі і т.д.» в Москву - Рассєю.

Народ, або як вони люблять обзивати інших населення? Як ми ба­чили етнос москалів - русскіх зачатий вихідцями з Золотої Орди, в подальшому множений ординською технологією: підкорених вли­вають в свою орду і таврують тавром «москва - русскіє».

Мова? У них вона зветься «язик». Сучасна мова Москви - Рассєї - це не мова, що розвивалась на монголотатарській чи угро-фінській основі, хоча використовується багато чого з них. Але формувалась вона на чужій тим людям (в той період) «кирилиці», привнесеній в Московію МОПАМИ. Ще століття тому всього за 50 - 100 км від Мо­скви - столиці місцевий люд, обізваний русскім народом, не знав і не користувався «русскім язиком». Це чужа для корінних москалів мова.

Культура? Ця величезна маса культурної продукції створювалась на замовлення держави переважно найманими спецами з різних країн і народів. Колись їхній вождь жалівся, що «...в русскій народній творчості нічого немає із життя до бородінської битви...». Придвор­ною імперською мовою і такою ж культурою витіснялися із життя культури і мови поневолених Москвою народів, це знаряддя вбив­ства народів. Колись маленьке азійське плем'я, завойовуючи одне за одним інші народи, поповнювало жертвами свою орду. І в Європу принеслось вже гігантське скопище людей і тварин з єдиним тав­ром «монголи». Хоча серед цього скопища на той час можливо не залишилось ісконних чи етнічних монгол. Так само ординський бай­стрюк Москва рассєївалась з невеликого і бідного улуса на мордовсь­кій землі, винищуючи і грабуючи всіх і вся, поглинула і привласни­ла величезну територію і десятки мільйонів людей з різних народів - жертв, тавруючи здобич тавром московскоє», а пізніше «русскоє».

Чи могла б монголо - татарська орда так успішно котитись по Азії, а московська орда кацапів расссїватись, якби вони не викрадали і не переварювали в самих себе жертви - трофеї свого рассєянія? Так орди зализували свої рани і нарощували м'язи. Характерне і тери­торіальне злодійство Москви - Рассєї. Маленька Московія загарбала величезні простори шостої частини планети, збільшивши територію рассєянія в тисячі разів. І це тому, що загарбницькі війни Московщи­на вела і веде, перш за все, щоб розширити свою етнічну територію негайно чи в перспективі переварити її. Ця особливість московсько­го колоніалізму давно відома, але не було усвідомлено її ідеологічне коріння. Справа не в колоніалізмі як такому, бо колоніальні загар­бання вели й інші країни. Розширення етнічної території Москви - Рассєї - це визначальна мета російського колоніалізму, яка витікає з їх іделогічного принципу тотального етнічного злодійства. Якщо монголо - татарська орда котилась по світу разом із своїм центром, то московські орди рассєївались з нерухомого географічного центру — Москви. При цьому, загарбуючи і привласнюючи землі інших на­родів, винищуючи ці народи. Москва перетворює їх спочатку в так звані «русско - язичні», а потім видає їх за «ісконнорусскіє». Таке ж масштабне етнічне злодійство Москви - Рассєї і в сфері культури. На­приклад, російські царі створювали спеціальні програми викраден­ня культурних пам'яток шляхом їх депортації в Московію. Так роз­бирались і перевозились в Московію українські храми. А спеціальні команди - експедиції обшарювали українські церкви і монастирі, забирали в них все «писане», перекладали (звісно із своїми корек­ціями) на їх мову. При цьому першоджерела, як правило, знищува­лись. Московські «комуністи» древнєукраїнські письмові пам'ятки просто спалювали поштучно чи цілими бібліотеками. А українські пісні перекладались на «язик комунізма». Після цього вони зника­ли, а нові совєтські ставали «народними». Навіть слово Русь москалі викрали в українців, спотворили його значення, і цей продукт нав'я­зали світу. Як кумедно і цинічно виглядає, наприклад, коли якийсь Лейба чи Альоша з московських трибун заявляють щось в дусі «...от раньше, у нас, на Русі...». «У них на Русі?!». Добре відомо, що ніколи Московщина вся чи частинами не була у складі нашої Київської Русі і не обзивалась з використанням слова Русь. Як бачимо і принцип тотального етнічного злодійства святий для москалів. Недаремно поняття москаль чи русскій вважається синонімом не тільки дурня, але і злодія: добре відоме крилате: «...как дєла в Рассєє? - питають у царя, «Воруют» - відповідає цар. Тотальний характер «русского злодійства» відома річ, як і відома його ефективність в розвалі на­ціональних держав і суспільств із їх середини. І цей принцип тоталь­ного злодійства не просто хвороба чи збоченість москалів - русскіх. Це один з базових етнозачатних ідеологічних принципів кацапизму, принципу тотального етнічного злодійства.

Третій родовий принцип кацапизму - це принцип тотального вини­щення жертв рассєянія і пограбувань. Справа не тільки в знищенні свідків і свідчень злочинів кацапизму. Як проголошують їх поперед­ні родові і принципи, рассєяніє Москви з самого початку її зачатія вихідцями із Золотої Орди носило характер розширення території Московщини, життєвго простору і її етнічного арешту. А для за­безпечення незворотності цього необхідно, найперше, звільнити ці території від законного етносу. Тоді легше включити їх в процес москалізації і перетворення в «ісконнорусскіє». При реалізації цих планів геноциду і етноциду кацапизмом використовуються різні технології. Найперше - це негайне масове знищення корінного на­селення. Рассєюючись по Волзі, москалі вирізали Казань, Астрахань, Мокшинь, Ерзань та інші народи поголівно. Рассєюючись на Північ, двічі вирізали «під чисту» Новгород.

Рассєюючись в Сибір, вирізали там все живе, обзиваючи їх татарами. І так скрізь в давнину «за царів». А за «комуністів» в період Кровавої Орди русскіє винищували десятки мільйонів українців, казахів, че­ченців, татар, прибалтів та інших народів. Широкомасштабно використовувались і технології етноциду шляхом перемішування людей і денаціоналізації територій. Згадати лише такі масові «комуністич­ні» прийоми етноциду як: «гарнізони СА», «оргнабори», «новосели», «комунбуди» та інше.

Перемішуванням людей різних етносів формувались також «п'яті колони». Ці вибухові міни і зміїні гнізда кацапизму, які по їхній ко­манді вибухають і жалять народи. Для закріплення і незворотності рассєянія кацапизмом винищувались не тільки люди, але й істо­ричні та культурні пам'ятки і національні традиції, і взагалі, все те, що представляє і живить народи і нації, що є їх національними фортецями. Згадати лише як Москва «комуністична» викорінювала національні свята в Україні (різдвяні, великодні тощо); як замазу­вали національні фрески в грузинських церквах, як спалювались бібліотеки національної літератури в Україні та Прибалтиці після їх «визволення». Як спеціальні команди «русскіх вчених» нишпо­рили по бібліотеках Європи, Америки, Австралії, щоб виявити у них небажані Москві українські книги для їх викрадення, і так далі, аж до нескінченності злочинності Москви - Рассєї в період Крова­вої Орди та і до неї. Етноцид шляхом заборони національних мов, винищення пам'яток культури і національних традицій завжди прикривався і обставлявся різними «класовими», релігійними чи виробничими фальшивками. Так страшний Голодомор 33 русскіє, комуністи» прикривали колективізацією. Захоронення марійців і мордовців живими в «русскіх ямах» русскіє МОПИ виставляли, як боротьбу за православ'я. Монголо - татари, здобуваючи європейсь­кі міста - фортеці, не винищували спеціально людей: їх головною здобиччю тут була данина, а для цього потрібно, щоб ці землі були заселені тими ж народами. Для Москви - Рассєї головною здобиччю є територія для перетворення її в Рассєю. А для цього корінні етно­си там небезпечні.

Технологій геноциду і етноциду кацапизм наплодив чи запозичив велику кількість. Конкретні методи, масштаби і графіки нищен­ня народів визначались не тільки бажанням Москви (воно відоме: нищити всіх і негайно), але її реальними можливостями. А вони на щастя народів - жертв, не завжди відповідали московським планам і бажанням. Наприклад, знищити українську націю Москва - Рассєя не змогла ні голодоморами, ні терором, ні масовими вивозами україн­ців, ні завозом в Україну інших етносів, ні москалізацією - русифіка­цією. Причина невиконання цих «комуністичних» планів в тому, що Україна не по зубах Москві - Рассєї. В українській нації збереглись ще національні фортеці, які русскіє не змогли знищити. Хоча одну з таких українських фортець, українське село, Кровава Орда жорстоко понищила голодоморами і колгоспами. Страшно навіть уявити, де б зараз були кордони Москви - Рассєї, якби русскіє знищили Україну. Це одна з причин особливої ненависті русскіх проводирів до Украї­ни і українців.

Розглянуті принципи кацапизму: принцип життєдайності рассєянія, принцип етнічного злодійства, і принцип знищення жертв - це ті ідеологічні принципи, що визначають їх етнічну мораль незалежно від часу. Це ті три кити, на яких «стояла, і стоїть, і хоче стояти рассєюшка».

Друга група. Це похідні мутантські принципи, що народились чи за­позичались Москвою - Рассєєю в процесі їх становлення - мутації з московської орди кацапів до Кровавої Орди і даті. Москва, як мі­сто і державність, завжди була «маліною» - бандитським постоялим двором всіх рівнів: від бандитської шантрапи до бандитського «Ін­тернаціоналу». Спочатку, що таке «маліна», таке поширене і омрія­не поняття москалями - русскімі. «Жізнь - маліна» - мрія москалів. Можливо на самому початку виникнення Московщини, коли на те­риторії Кавуйї створювались ті склади краденої данини каптьорщиками - кацапами, вони по іншому називались, в азійській а не цер­ковно - слов'янській транскрипції.

Але по суті своїй вони збереглись і понині. Прості «маліни» - це місце (дім, квартира тощо) де збирається бандитська «сім'я» чи «ко­оператив» і куди звозять крадене, де воно прожигаеться і звідкіля бандити йдуть на нові «діла»: Відомо, яка «мораль» панує в таких «малінах» - не п'янь, матерщина, шулерство, розбірки, демагогія тощо. Такими «малінами» заповнялась Кавуйя протягом століть. В «маліни» стікались бродячі по світу авантюристи, приносячи в них досвід бандитизму різних країн. І разом з ісконно - московськими «малінами» формували свої бандитські принципи, своє доповнен­ня до родових принципів кацапизму. Розглянемо декілька найбільш визначних мутантських принципів, що входять до ідеологічної си­стеми кацапизму.

Перший мутантський принцип кацапизму. Це принцип етнічної не­нависті москалів - русскіх до всього не їхнього. Як уже згадувалось, бандитські «колективи» об'єднує і цементує ненависть до людського суспільства, до суспільства, в якому вони промишляють і особливо до тих, куди їх не приймають, до всіх людей не бандитів. Чому і кого ненавидять москалі - русскіє? Тому і тих, хто не хоче русифікува­тись чи заважає Москві - Рассєї рассєїватись!!!

Так, етнічна ненависть москалів - русскіх до України і українців, що тягнеться ще з часів московської орди кацапів, обумовлена тією ж причиною. Україна завжди чинила опір москалізації і є непрохідним бар'єром для подальшого рассєянія Москви в Європу. Згадайте лише з якою жорстокістю і підступністю москалі руйнували Запорізьку Січ, вирізали все живе в Батурині, розстрілювали з суворовських гар­мат Турбаї, вирізали і вивозили в Сибір гайдамацькі та бандерівські села, вбивали голодоморами мільйони українців на Правобережжі, на Лівобережжі, на Дону і на Кубані. Слід відмітити етнічний, а не політичнй характер такої ненависті. І не треба дивуватись, коли злочини «білих» москалів приховують «червоні» москалі. А з якою ненавистю зараз більшість «русского» народу відноситься до неза­лежності України! Така ж всенародна ненависть русскіх демонстру­валась до поляків і прибалтів, не кажучи вже про народи Кавказу. Чому чи звідкіля така ненависть у русскіх? Так велить їх ідеологіч­ний принцип!

В Азії непрохідним бар'єром є Китай. Яких тільки дружніх спекта­клів не ставила совдепія на китайській сцені?

Пам'ятаєте: «...русскій з китайцем - братья навєк...», але досить було китайцям (тоді комуністам) не послухати московської вказівки (те ж тоді комуністичної), як русскіє «комуністи» залпами з катюш і землеснарядами стерли з лиця землі маленький острівок на Амурі ра­зом з китайськими комуністами. Це яскравий приклад верховенства етнічної ненависті москалів над пролетарським Інтернаціоналом, навіть в період Кровавої Орди. Або з якою «любов'ю» до китайців русскіє курсанти у військових училищах вирішували класне завдан­ня: «скільки китайців можна вбити з однієї заправки калашнікова». А приклад сучасної Європи, коли чешські комуністи захотіли випе­редити «русскую перестройку», то були роздавлені русскімі танками на очах всього сучасного світу! З якою жорстокістю і ненавистю рус­скіє «демократи» винищують невеликий, але гордий чеченський на­род та інших кавказців. Таких ілюстрацій московської ненависті до інших народів безліч - вся їхня біографія. Москалів - русскіх об'єднує і згуртовує ненависть до інших народів і тому їх вожді завжди ви­шукують засоби підтримувати цей «русский дух» - дух ненависті до непокірних їм народів.

Другий мутантський принцип кацапизму. Це їхній етнічнй параз­итизм. В золотоординському обозі каптьорщики - кацапи були па­разитуючим для тих умов, прошарком, бо і тоді каптьорство було школою злодійства. А вже в кавуйських складах прихованої від ор­динського начальства данини, кацапи отримали повну злодійську освіту: що охороняли те й прожигали. Цей принцип етнічного па­разитизму поглиблювався в процесі мутації московських орд. Хто проїзджає через Рассєю може без пояснень зрозуміти, де живуть «істинно русскіє», а де люди інших етносів. Так по культурі побуту чи господарських атрибутах можна побачити два різні світи. В од­ному акуратні хати, оброблені городи і сади; в іншому, часто через вулицю, хати - розвалюхи, а навколо них «ні кола - ні двора». «У нас нічєго нє хочєт радіть...». Коли вивозили українців, кримчан, при- балтів, то на їх місце, в їх квартири, привозили русскіх. А вже че­рез рік - два колись квітучі господарства перетворювались в руїни. Згадати лише, в яку руїну перетворили русскіє «лапті», Крим, куди їх поселили замість вивезених кримчан. В період Голодомору 33 в українських селян відбирали все їстивне, яке потім продавали за «валюту» або вивозили в Рассєю для підкормки русского народу.

А в період застою, в 70 - ті роки минулого століття, до українських областей були офіційно (рішенням ЦК КПРС) прикріплені русскіє області (РСФСР) на предмет забезпечення останніх продуктами. І не дай боже, щоб в якійсь українській області, в магазинах з'я­вилась ковбаса чи масло, наприклад, а в прикріпленій русскій об­ласті таких не було в даний момент, то «українське» керівництво, як мінімум, знімалось, а то і каралось більш жорстко. Або приклад з області культури в ті ж часи. Якщо національний співак чи ком­позитор хотіли «виходити в люди», то в якості плати за дозвіл на національні твори, вони мусили виконувати чи створювати русскіє пісні. Тобто платили культурну данину Кровавій Орді. Зараз Рассєя паразитує на всьому, що напрацьовано сотнями мільйонів невіль­ників Кровавої Орди.

Вона привласнила і паразитує особливо на продажу сировинних ресурсів (газ, нафта тощо) ісконно нерусскіх територій Сибіру, Пів­ночі, Далекого Сходу. Там на нерусскій території руками десятків мільйонів українців, кавказців, прибалтів та інших нерусскіх, на їх кістках в болотах і вічній мерзлоті, створювалась життєздатна інфраструктура і добувна промисловість «комунізму». Місцеві на­роди Сибіру і Півночі, справжні господарі цих земель, практично знищені, або доведені до грані знищення. Ні русскіє «комуністи», ні русскіє «демократи» і не подумали хоч якось компенсувати на­віть тим, хто вижив після ГУЛАГів, як це роблять німці. Зате русскіє «капіталісти» поют і пляшут за кошти від продажу нафти, газу, що добуваються на могилах десятків мільйонів невільників. Як бачи­мо етнічний паразитизм москалів - русскіх не політичного, а ідео­логічного рівня, він у них в крові.

Третій мутантський принцип кацапизму - це принцип стадності. Ця схильність москалів - русскіх те ж загальновідома. Тому розгля­немо лише декілька ілюстрацій його дії. В давнину, в ординозача- тому московському суспільстві банда московських попів перекри­чала мусульман, буддистів та інших віруючих і не віруючих: «долой татар, дайош православ'я і слов'ян». І вся маса ординських мутантів побігла за МОПАМИ. В Расссяній Орді з'явились нові провідники, ще більше крикливі і організовані: «...долой царсй і попов, дайош всемірний комунізм...». І бувший православний русскій народ побіг за ними в антихристи. Навіть МОПИ пішли в партію «комуністів» - антихристів. Не пройшло й століття, як московське суспільство під керівництвом «комуністів» - антихристів, кинулись на церков­ні святі та грішні базари. І знову московські попи - енкаведисти в сутанах в передових загонах расссївателів женуть свою паству на підрив і поневолення незалежних держав - бувших республік. Не менш яскраві прояви стадності москалів - русскіх і в соціально - політичній сфері. Чи то за наказом царів, чи під проводом «комуно- робочих», москалі - русскіє завжди і всім народом лізуть освоюва­ти завойовані нові країни і поневолювати ті народи. А як дружньо і масово, всім народом восхваляли і молились за царів, а потім всім суспільством топтали їх щоб до хрипоти молитись на Леніна - Сталіна. А потім дружньо плюватися на них і викидати з мавзолею. Зараз абсолютна більшість русскіх колоністів тупо слідують вказів­кам московських штабів по підриву країн, де вони живуть. Колись недобиті «білі» русскіє, що осіли в Україні, абсолютною більшістю кинулись в «комунізм» і разом з комуножидами стали головними носіями кровавого більшовизму в Україні. Як бачимо стадність мо­скалів - русскіх - це не тільки позакласова етнічна риса, а це їх іде­ологічний принцип топтати і бігати всім стадом. В стаді простіше організувати масштабні злочини від імені і руками народу. А за­чинателям надійніше уникати відповідальності і кари за злочини.

Четвертий мутантський принцип кацапизму - це ординство. Ор- динство охоплює схильності москалів - русскіх до централізму і вожделізму. Як відомо слово орда в первинному перекладі означає центр. Як і всяка орда Москва — Рассєя не може ефективно рассєїва- тись без жорсткої централізації і культу вождів. Це теж добре відо­мо. Тому лише дві ілюстрації дії принципу ординства. В совдепії більшість побутового імпорту, особливо капіталістичного, завози­лось спочатку у Москву, а вже звідти роздавалось і розподілялось по імперії в залежності від заслуг і зв'язків в центрі Кровавої Орди. Типова золотоординська технологія товарообігу; данина звозилась в центр, а з нього вже в низи. Вся величезна імперія була жорстко централізованою у всіх життєвих сферах: виробничих, економічних, політичних, культурних тощо. Навіть в такій сфері, як інформація. Так в совдепії всі мали право говорити чи писати лише те, що дозво­ляв - спускав центр - Москва. Наприклад, при зборі статистичних да­них в Дніпропетровську чи Одесі, відповідні служби пересилали не- оброблену інформацію (скільки зібрали зерна, виплавили сталі і т.д.) по своїй «вертикалі» в Москву. Там її «обробляли» і спускали вниз. Тільки після цього і тільки спущені з Москви дані, місцеві керівники розказували людям. Зараз ці та подібні централізаційні принципи більшовизму викликають сміх чи навіть недовіру. Це мовляв абсурд, непотріб і таке подібне. Так, вони абсурдні з погляду нормального суспільства. Але тоді це був надзвичайно ефективний ідеологічний інструментарій совстської Москви - Рассєї. В рамках принципу ординства надзвичайно дієвим і живучим є вожделізм москалів - рус­скіх. В них центр і вождь несуть майже однакове функціональне навантаження. Вождь чи центр - всьому голова, а Іванушка - дура- чок чи Альоша - подлец - чернь, яка за жодних обставин ні за що не відповідає: «кажуть хвалити -хвалимо і молимось за них» кажуть плювати - плюємо...». Та ще й як моляться, та ще й як обгаджують! Який культ Леніну, Сталіну, Нікіткє, Льонькє творили москалі - рус­скіє! Молились на них, а потім всім народом плювали. Як бачимо, ординство в усіх його проявах те ж не нав'язане москалям - русскім, а є складовою їх етнічної ідеології.

Третя група це запозичені ззовні ідеології

Найчастіше в таких ідеологічних шлюбах Москва - Рассєя виступала в ролі «малінної» шлюхи. Розглянемо два найбільш плодотворні для них шлюби кацапизму з іншими ідеологіями. ХРИСТИЯНСТВО, як відомо, це вірування, започатковане (організоване) юдеями для неюдеїв, щоб в такий спосіб виділити юдеїв (жидів - євреїв) в окремий народ, і відділити його від інших народів. Не будемо торкатись тут ні християнства, ні юдеїзму. Це вічні теми, на які написано і пишуться бібліотеки книг. В даному випадку нас цікавить лише факт шлюбної зустрічі цих ідеологій з кацапизмом. Християнство, не дивлячись на всі неоднозначності його виникнення і негативи його політич­ного використання, відіграло і відіграє величезну позитивну роль в розвитку людського суспільства. А від шлюбу християнства з каца­пизмом народився антихрист в особі московського попівства (мо­сковський патріархат, русская православна церква тощо). Можливо на ранній стадії проникнення християнства в Кавуйю, створені там церковні осередки мали християнський божий зміст. Але з прихо­дом в Кавуйю золотоординських бригадирів (бояр) і каптьорщиків (кацапів), ці церковні осередки перетворились в «маліни», де правив не божий дух, а матерщина, жорстокість, злодійство тощо. З цього часу московське попівство трансформувалось у один з ординських підрозділів, а пізніше в структуру московської державності. Як носій писемності (кирилиці) московське попівство стало основним вико­навцем політико - ідеологічних функцій як при фальсифікації історії Москви, так і при визначенні та обгрунтуванні агресій московських державностей.

Цей самозваний патріархат став і залишається щось на зразок спеціального міністерства. Власне московське попівство створило основну масу історичних фальшивок у вигляді билін, сказаній, повєстей та інше. Це вони, московські попи, організували і благословля­ли воивства і захоронення десятків тисяч угро-фінів в «русскіє пра­вославні етили- траншеї». Тисячами живих угро- фінів, що не хотіли ставати москалями, закопували живими, а МОПИ підкидали в ці ще живі могили свої «християнські» предмети. А через десятиліття, інше покоління МОПів, розкопувало ці могили і знаходило «докази» руського походження цих народів.

Як схоже це з ямами - могилами польських полонених, розстріля­них «московськими комуністами» в 1940 році під Смоленськом чи розстрілами українців у Вінниці 1938 - 1939 роках та інших. З та­кою ж метою МОПИ «знаходили» елементи «православ'я» в корей­ців, бухарців і навіть в аравійців, що послужило прикриттям ві­домих військових авантюр російської імперії. Жива ще в пам'яті українців роль московського попівства в агресіях Москви - Рассєї проти української козацької держави та проти УНР; в придушен­ні гайдамацьких повстань, визвольної боротьби ОУН - УПА. Яку ж злочинну і ганебну роль виконував московський патріархат у складі московської більшовицької Кровавої Орди, коли московські попи виконували роботу експертів при розробці списків і першочерго­вості знищення українських церквів і священників, яких московські більшовики - антихристи потім вбивали і нищили в ім'я «земного царства комунізму». У співпраці московських попів і московських більшовиків немає нічого неочікуваного. І ті й інші виконували ко­жен свою професійну «роботу» в московській Кровавій Орді. Не се­крет, що майже весь склад професіоналів московського патріархату був агентами чи навіть офіцерами НКВД - КДБ. Також відомо, що підбір кадрів для московського патріархату виконували згадані ор­гани. А призначення на високі пости в московський патріархат був прерогативою виключно ЦК КПСС. В навчальних центрах і мона­стирях московського патріархату проходили спецпідготовку чи реа­білітацію шпигуни, диверсанти і кіллсри, орієнтовані як на зовніш­ні, так і внутрішні фронти. Адвокати московського патріархату, щоб зменшити роль чи приховати його участь в злочинах Кровавої Орди, посилаються на те, що більшовики вбивали і грабували МОПів, і їх храми. Дійсно і таке було в московській Кровавій Орді. В Орді як в орді. І нічого дивного тут не має. Але воно мало зовсім іншу при­роду. І не треба дурити людей. В рамках всіх орд, особливо в стадії мутації неминучі «розбірки», як у звичайному злочинному світі при перерозподілі здобичі. В Рассєяній Орді московський патріархат ви­конував злочинні державні функції і окремі «проекти». Про це відо­мо всім, як і про те, які величезні скарби і капітали накрали МОПИ. Тому нові клієнти «малінушки» не тільки відтісняли від хазяюшки старих збанкрутілих галімотів - московських попів, але й приватизу­вали їх добро. Комуністи - жиди знали, скільки добра нажили МОПИ на спекуляції «опіумом для народу». Тому не втрачали можливості перебрати власність торгашів «опіумом для народу» в свої кишені. А розкручене ними комуністами - жидами: «грабуй - награбоване», полегшило їм роботу, включивши в неї християнську чернь.

Яку ж злочинну антиукраїнську війну веде московський патріархат, користуючись зрадою наших перевертнів. Тут весь діапазон діяль­ності московських попів: антиукраїнська і промосковська пропа­ганда, контрабандна торгівля, відмивання брудних грошей, розкра­дання державної власності, підготовка терористів для російських спецоперацій як в Україні, так і в інших країнах, в тому числі і проти національно - визвольної боротьби народів нинішньої московської імперії. На своїх божих проповідях МОПИ не соромляться клясти українських патріотів і молитися за антиукраїнських перевертнів.

Як бачимо, шлюб кацапизму з християнством породив антихриста в особі московського патріархату, антихриста - злочинця з церковним інвентарем.

Такий і не менш злочинний приплід дав шлюб кацапизму з КО­МУНІЗМОМ, ще одним товаром юдеїв. Комунізм блукав, як говори­ли його служаки по світу, але ніде не зміг прижитися. Ніде! І тільки в Москві - Рассєї комунізм знайшов придатний грунт і сприятливі умови. Проте не для реалізації комуністичних постулатів: вони придатні лише для фанатичної віри чи фанатичної брехні. Власне остання, фанатична брехня, заглушила все живе і розумне на знач­ній частині планети майже на століття. Там, на руїнах Рассєяної Орди, запанувала Кровава Орда московських більшовиків. Про зло­чини московського більшовизму світу відомо багато, дуже багато. Але й те, що відомо, це лише мізерна частка дійсних злочинів мо­сковського більшовизму. Для нас, і не тільки українців, московський більшовизм - це дійсно пришестя диявола на нашу землю; диявола, що плюндрував Україну і обезлюднював нашу землю. Лише Голодомором 33 «комуністичний» кацапизм вбив 12 — 15 мільйонів українців. Вбивали найкращих в світі хліборобів, вбивали на найкращих чорноземах. За часи совдепії українська на­ція втратила понад 50 мільйонів чоловік; з них понад 35 мільйонів вбили фізично, а близько 15 мільйонів переробили - переписали в русскіх. В результаті геноциду і етноциду проти України, українська нація була доведена до краю загибелі. Тому і досі ще не могла підня­тися 3 колін. Не тільки українці, але усі народи, що були під Крова- вою Ордою, понесли страшні втрати і людські, і духовні, і матеріаль­ні. Це вони, «русскіє комуністи» підготували і спровокували Другу Світову війну, що забрала ЗО - 40 млн. людей совдепії, з них близько 10 млн. українців. Це вони, «русскіє комуністи», під час свого прав­ління, знищили 70 - 80 млн. людей в совдепії.

А іншу частину «совєтського народу» довели до стану безликих совків. І так, далі і далі, в безодню злочинності московського біль­шовизму. То чому такий злочинець проти народів і людяності до цих пір не засуджений і не покараний? Проклинають і засуджують: сталінізм, комунізм, більшовизм і навіть жидів. Про свої злочини пишуть навіть самі русскіє «сталіністи», «комуністи», «більшови­ки». Одні спеціально відводять меч правосуддя від злочинця - ка­цапизму. Так русскіє «комуністи» жертвують комунізмом, щоб ви­городити кацапизм. І роблять це свідомо. «Комуністи» вони лише по потребі, а по природі вони кацаписти. Інші, навіть жертви мо­сковського більшовизму, чомусь опускають прізвище злочинця. В совдепії правив диявольщиною не просто більшовизм, а мо­сковський більшовизм, що крутив і голодомори, і вивози, ГУЛАГи та іншу московську диявольщину. Лише русскіє не страждали і не нищились в совдепії за те, що вони русскіє, як це робила їх московська влада з усіма іншими народами. Не Йосип Джугашвілі створив Сталіна, а кацапизм породив і Сталіна, і Леніна, і їм подіб­них злочинців. Антикомуністи, коли їм зараз доводять, що в сов­депії не було комунізму, твердять: ні «в совдепії комунізм був, то були комуністичні методи й іншого комунізму не буває...». З цим твердженням можна погодитись, але при одній умові: додавати до імені злочинця, ще і його прізвище. Тобто злочинця звуть «русскій комунізм», «московський більшовизм».

І щоб не було сумніву, задайтесь питанням: які з комуністичних злочинів Кровавої Орди не мали таких же по суті злочинів - попе­редників в Московській чи Рассєяній Ордах? Чи може зараз в Орді Язичників немає продовження цієї злочинності? Змінюються ме­тоди, масштаби та інструментарій злочинів. Але це такі ж «ісконнорусскіє» чи «етнічно-русскіє»: агресивність, народовбивство, не­нависництво, тотальне злодійство тощо! Комуністична догма про земний рай безплідна і люмпенізуюча, це віра неробів і злодіїв. Але вона, ця догма, була і залишається ефективним мітинговим транспорантом в руках демагогів. Ось чого, власне в Московському цар­стві, на благодатному болоті кацапизму прижився комунізм. Часто посилаються на «комуністичні» режими в інших країнах (В'єтнам, Кампучія, Корея та інші), щоб відвести звинувачення від Рассєї. Ві­домо, що в усі «комуністичні» країни «комунізм» був завезений з совєтської Рассєї зом з підготовленими кадрами. В Україну більшо­визм привезли з Москви, в бронепоїздах і на багнетах розповсюд­жували його. Кровава Орда спробувала рассєїватись всюди у світі, але приземлилась лише там, де народи і країни були ослаблені і деморалізовані. Навіть в ослаблених Першою Світовою війною Угорщині і Німеччині комунізм не прижився, бо тоді не було ще «експортера комунізму».

А от після Другої Світової війни в совєтській зоні окупації, та й в ряді інших країн, Москва організувала «комунізм», від якого ще не одне покоління тих народів буде виліковуватись.

Часто, особливо з Рассєї, зараз продуктується версія, що більшо­визм і всі його злочини - це справа рук жидів. Дійсно, жиди чи євреї, в Кровавій Орді грали провідну роль протягом значного часу. Але давайте:»котлети окремо, а мухи окремо»! Жиди - народ тор­говельний, тоді у нас особливо, добре розумілись, де і який «товар» потрібний і має покупця. Крім того, жиди, як на той час, народ у вигнанні і народ без батьківщини, для свого збереження виробили і перейняли весь спектр ідеологій і політичних методів, що прак­тикувались по всьому світу. Кацапизм в стані чергової мутації був невимогливим і вигідним споживачем всілякої диявольщини. І жиди скористались цією можливістю. Вони за місце біля імперсь­кого корита допомогли кацапизму уникнути розгрому і розплати за злодіяння московської Рассєяної Орди. Жиди завжди пристава­ли до більш сильного й агресивнішого і були ворогами національ­них держав. Вони були і залишились прихильниками денаціоналіованих імперських утворень. Бо власне в такому перемішаному суспільстві, тим більше ординському, всесвітньо організоване жидівство має переваги над іншими народами. Це відомі і загально­визнані речі. А Рассєяна Орда була не тільки «тюрмою народів», але і ординською «маліною», яка була на грані розвалу. Взявши в напарники Іванушку - дурачка і створивши з ним "земне пекло", жиди, як етнос, піднялись з рівня вуличних торговців і корчмарів до керівництва імперських і республіканських структур, фінансо­вих, наукових, культурних установ та інших елітних і дохідних міс­ць (партія, профсоюз, комсомол тощо).

Довгі роки жиди складали кістяк судових і чекістських каральних органів в совдепії. Жиди знали масштаби злочинів московського більшовизму, тобто продукту їх шлюбу з кацапизмом. Також знали, яка за це може бути кара. Тому вже з 40 - х років минулого століт­тя вони почали відмежовуватись від московського більшовизму. І це робили в різних формах. Так, в совєтських кінофільмах, газетах, книгах та інших діяннях галімотів ці «ідеї» озвучувались часто в дусі примітивних «ХОХМ». Наприклад типу: «...я за більшовиків, (тобто русскіх), але без комуністів (тобто жидів)...». Так ця жидівсь­ка продукція озвучувалась Іванушкой - дурачком. Що з нього візь­меш? Зате і смішно і озвучена для своїх мобілізація. Друга Світова Війна врятувала обох, «більшовика і комуніста», від кари за злочи­ни проти народів. З середини 50-х років минулого століття жиди в масі своїй, хто приховано, хто відкрито, стали «антисовєтчиками з московським акцентом». З комуністичного товару жиди вижали для себе все, що могли, і подальше їх перебування на комуністич­ному ринку підпорядковане їх етнічному принципу: «бути скрізь, про все знати і в усьому приймати участь...». За роки совдепії Іванушка - дурачок теж піднявся до Альоші - подлєца і всім скопом пішов на перестройку Кровавої Орди в Орду Язичників. Так що в шлюбному союзі з кацапизмом християнство і комунізм вироди­лись як такі, трансформувались в свої антиподи. Перше - в анти­христа на ім'я московський патріархат. Другий - в московський більшовизм - земний сатанізм. Пам'ятаймо: скільки не лий в боло­то навіть чистої води, суміш завжди буде болотом!

 


 

III. Після Кровавої Орди, але ще з кацапизмом

Наївні люди думали, що разом із совдепією - Кровавою Ордою, кане в небуття і кацапизм, хоча б на нашій українській землі. Нажаль цього не відбулось. Більше того, спираючись на антиукраїнську п'яту колону і користуючись нашою нерішучістю, Москва-Рассся розгорнула тотальну війну проти України, війну фізичну, політичну, ідеологічну, економічну і т.д. Одним словом на знищення.

Хоча Рассся і кацапизм не єдині небезпеки для України, але вони най- гостріші і найглибинніші з усіх. Наскільки це так, можна судити хоча б з огляду деяких явищ, що межують з поняттями неймовірних чи абсурдних. Але які визначають сьогоднішню ситуацію на українсь­ко-російському фронті. Тому зупинимося коротко на деяких немов би абсурдно-неможливих явищах для нормальних ситуацій. У нас такі на кожному кроці. Та ще й як жалять!

Абсурд перший. Найбільший етнічний злочинець другого тисячоліття, який приніс найстрашніші біди і жертви українському народу, і не тіль­ки нам, Москва-Рассєя, не тільки не засуджена за це, але і користується особливою любов'ю, керівної владної верхівки Української держави. Ні, мова не йде про те, щоб державному керівництву не налагоджува­ти добрі стосунки з Москвою-Рассєєю, як і з усіма іншими країнами, чи навіть кращі. Мова йде про продовження «любові раба і холуя» до злочинного окупанта, що продовжує, таку ж політику по відношенню до нас, українців. Всі релігійні і світські закони сповідують, що злочи­ни повинні бути засуджені, а злочинці покарані. Недотримання цього принципу - це заохочення і стимулювання злочинців на нові злочини. І от що маємо. Не засуджений і не покараний організатор найбіль­ших українських трагедій. Не засуджений вбивця десятків мільйонів українців. Тож які ще злочини Москва-Рассєя повинна натворити, щоб її засудили, а її носіїв покарали, а не надавали любовну допомогу про­довжувати злочини проти нас!? Таке державне керівництво немає пра­ва навіть називатись українським.

Абсурд другий. Московський більшовизм - як світовий злочинець, не тільки не засуджений і не покараний, але сам навіть виступає в ролі судді. Вони судили і судять, карали і карають людей і цілі народи за непокору і нелюбов до злочинного кацапизму та за пошуки чи спро­би захисту і спасіння від них. Та ще й які шабаші розігрують кацапи- стиі Взяти хоча б одну з таких подій, про Другу Світову війну. Це ще така кровоточива і болюча рана. Вже не «секрет кацапизму», що Другу Світову війну розпочали, як військові союзники і ідеологічні побрати­ми Совсцкий Союз і нацистська Німеччина. В період їх «дружби» за­гинули мільйони людей. Більш того, «друзі» не тільки узгоджено роз­дирали народи і країни, вбивали людей, нищили міста і села. Вони, ці злочинці пропагували своє фізичне і духовне єднання. Так, після по­грому Польщі, комуністична Москва хвалилась союзницькими успіха­ми: «...воссоєдіньонниє кров'ю синов русского і нємєцкого народов... разгромілі Польщу...» (комуністична «Правда» осінь 1939 р.) Коли Ан­глія і Франція об'явили війну нацистській Німеччині, і війну нацистсь­кій ідеології, то московські комуністи виступили на захист нацистсь­кої ідеології: «...нікто нє імєєт права об'являть войну ідеології потому, что она ім не нравітся...» (комуністична «Правда» осінь 1939р.) Бачите, «імперіалістичним», як обзивали їх московські більшовики, Англії і Франції, нацистська ідеологія не подобалась, і вони об'явили їй війну аж до її знищення!? А от комуністичній Москві нацистська ідеологія тоді «нравілась»?!? І не тільки спільні «паради побєдітєлєй», взаємні консультації і передачі «передового досвіду» по облаштуванню концентраційних таборів, масовому використанню невільників на «будо­вах комунізму», технологій умертвіння людей в газових душогубках, облаштуванню могил для масових вбивств людей та інших досягнень московських більшовиків. Більш того, Москва поставляла воюючій на Заході Європи нацистській Німеччині все, що та потребувала, і що доб­ували, вирощували і виробляли мільйони комуністичних рабів в сов­депії: метали, нафту, хліб, ліс та інше. Як бачите: «Виходіла на берег Катюша ...», ще в 1939 р. на зустріч з Адольфом Гітлером. Ця «дружба» русскіх комуністів і німецьких нацистів особливо живилась кров'ю і сльозами прифронтових народів, яких роздирали ці хижаки. Найбільше ця трагедія розгорілась, коли ці два хижаки, московський більшовизм і німецький нацизм, зчепились між собою за здобич. Ці прифронтові народи, в тому числі і український, були кинуті історією в надзвичай­но скрутне і трагічне положення. Необхідно було захищатись від обох злочинців. Московський більшовизм «успішно» провів «Голодомор 33» і «Кроваву десятирічку» 1929-1939р.р. проти українського народу. І в нагороду за ці «діяння» отримав в своє рорядження обезглавлений і знекровлений український народ та інші народи совдепії. Зовсім ін­шими були б підсумки Другої Світової війни і світова історія, якби тоді з Заходу не йшли нацисти, а просто німці, чи хтось інший, чи взагалі не було б звідтіля фронту. На жаль, так розпорядилась історія. Тоді йшли німецькі нацисти, кровні побратими і стажори-невдахи московських більшовиків. А якщо враховувати те, що нацисти встигли перед тим, розпочати війну проти інших народів Європи, то зрозуміло, наскільки це полегшило ситуацію для московського більшовизму, і ускладнило положення прифронтових народів. В такій ситуації народи-невільники Кровавої Орди були кинуті під німецькі танки. А московські генерали і маршали, що спочатку як зайці тікали, потім, отримавши масову допо­могу від американських «імперіалістів», кидали в бійню десятки мільй­онів людей «во славу русского оружія». Тим українцям, кого не вимор­дували голодоморами, не розстріляли, кого вивезли в табори Сибіру, Півночі та інші зони, тепер необхідно було захищати своїх катів від їх бувших друзів і союзників. Це страшна доля!!! Люди, вдумайтесь в це!!!

Ті, хто не хотів спасати цих упирів чи сподівався, що з Заходу йдуть кра­щі, потім поплатились за це і своїм життям і долею своїх народів. А от «братішка», бувший друг німецьких нацистів, привласнив собі всі «тро­феї переможців». Він, Альоша-подлсц, судить і карає «непобєдітєлєй», і п'є з «невичерпного джерела» слави для русскіх і приниження інших народів.

Абсурд третій. Найбільший в історії людства акт геноциду і етноциду «Голодомор 33», організований московським більшовизмом, то замовчувався, то заперечувався чи перекручувались його мотиви та зменшу­вались масштаби. Вбито 12-15 мільйонів українців. Кров стине, коли чуєш брехню кацапистів про цю страшну українську трагедію, про «Голодомор 33». Наприклад, в якості «аргумента для закордону» невизнання «Голодомору 33», як акту геноциду і етноциду, часто кацапи- сти підносять світу «дурочку»: «...в совдепії всі голодували, а не тільки українці...».

Ніхто не заперечує злочинів московського більшовизму проти всіх народів і навіть в якійсь мірі, проти русскіх. Від німецьких нацистів, наприклад, постраждало немало і німців. Але «Голодомор 33»,- це спеціально сплановане і виконане Москвою масове вбивство українців з метою знищення української нації. Після закінчення Другої Світо­вої війни Москва спланувала і почала виконувати план до нищення української нації, реалізувавши масовий вивіз українців. Але не змог­ла Москва реалізувати такий омріяний нею план «Україна без україн­ців». Подібного по масштабах етнічного вбивства історія людства не знала. Українській нації був нанесений смертельний удар на великій частині етнічних українських земель Кубані, Дону, Слобожанщини та інших. Слава богу, що не вся Україна тоді була під Москвою. Злочи­нець, Москва-Рассєя, на «проріджених» українських землях влаштовує шабаші русскоязичників. Блюзнірство на могилах жертв, це теж вели­кий злочин, що подвійно карається і богом і людьми. Знай про це, Мо- сква-Рассєя! Абсурд четвертий. Міста і села України ще і досі засмічені пам'ятниками чи іменами катів і ворогів України. Ще й досі в центрі нашої столиці височить статуя Кровавого Лицеміра, Ульянова-Лєніна. А в містах і селах, де заправляють перевертні чи язичники, безліч таких символів «народної» любові до своїх катів. Що робила стільки років не­мов би українська влада?

Тим, хто винищував український народ голодоморами, терором і виво­зами, щоб звільнити українську землю для комуністичних язичників. Цим - пам'ятники ?!

Тим, хто вбивав українських вчених, діячів культури тощо, щоб обе­зглавити і обеззброїти українську націю. Цим пам'ятники ?!

Тим, хто продовжує антиукраїнський етноцид московських царів і комісарів. Цим почесті і пайки!?

А тим, хто боронив Україну, хто боровся за Українську державу, хто від­дав за Українську свободу життя, молодість, здоров'я і все що мав. Та не українська влада в Україні не надавала ні шани, ні допомоги і навіть дозволяла зайдам і катам їх ображати!?

Абсурд п'ятий. Виборена, вистраждана і вимучена життям і муками десятків мільйонів українців Українська Свобода і Українська держава віддана у власність і в руки наших ворогів.

Бувша колоніальна адміністрація і її прислуга не знищені, не вислані в Рассєю, а залишені в Україні, образно на своїх «робочих» місцях. Для чого? Будувати Українську державу? Які ж наївні ті, хто так думав!

По-перше. Більшість з них - це вороги України, відкриті чи приховані.

По-друге. Це корумпована злодійська номенклатура, що навчена в сов­депії діяти по совкових «понятіях» типу: «я тєбє, а ти мнє»....

По-третє. Це в більшості своїй не професіонали, за яких себе видавали, а бездарні кар'єристи і прислужники, хоча часом і з великими звання­ми і регаліями: влада то їх була. Вони не змогли зберегти совдепію, ма­ючи в своєму розпорядженні величезні ресурси, які самі розкрадали і руйнували. В цьому вони дійсно «спеціалісти»

Нагадаю офіційні критерії, за якими підбирались і розставлялись керівні кадри в совдепії.

На першому, найвищому, рівні вимог було: «байдужість до свого націо­нального і абсолютна прихильність до всього московського- русского, незалежно, червоного, коричневого чи білого кольору їх «любов». Це у них класифікувалось, як інтернаціоналіст чи патріот «отєчєства». Далі стояла вимога «надьожного- свого чєловєка.» Так класифікувались ка­дри, які, бажано приховано, були замішані в хабарництві, злодійстві, бандитизмі, п'янках та інших «невинностях». Стражі комунізму зби­рали таку інформацію. Такі кадри завжди були «на гачку», а значить і слухняні Москві. Зрозуміло, що в комуністичній еліті могли ходити лише «члени» їх партії . Професійні вимоги до керівних кадрів були мінімальні або зовсім не ставились. Ось за якими принципами під­бирались керівні кадри в нашій «республіці». А ми їм довірили нашу державу!? То чому дивуємось, що розвалені виробництва, розкрадена державна власність, спаскуджені святі ідеали!? А чого ще можна було чекати від совків-ворогів та перевертнів-бовдурів.!?

Абсурд шостий. Весь арсенал пропагандистської зброї, що відточував­ся московськими ордами: колоніалізм, шовінізм, більшовизм тощо, використовується проти України не тільки з території Москви-Рассє'ї, але і через п'яту колону в Україні. Політичні, релігійні, бізнесові та інші організації язичників відкрито, при мовчазній згоді перевертнів, ве­дуть антиукраїнську історичну, культурну та іншу пропаганду, заго­товлену в московських кухнях і цехах галімотів. В українських школах, як і в часи Кровавої Орди, дітей вчать здебільшого по московських чи майже «фількіних грамотах», в яких принижується все українське і вихваляється московське-русскоє. І як в такій атмосфері виховувати в дітей патріотизм? В приватизованих злодійським і комуністичним ка­піталом підприємствах, комерційних і фінансових організаціях витіс­няється українська мова і впроваджується руській язик». Як колись «язик» був «зброєю» комунізму, з такою ж жорстокістю кацаписти його насаджують, як мову «ринкових відносин». З трибун українських дер­жавних установ, і навіть парламенту язичники дозволяють собі грубі образи українського народу, українських святинь і української держа­ви. Більшість газет, журналів і книг друкується в Україні не українською мовою, а часто і грубого антиукраїнського змісту. А ефір? З телеекранів і радіо ллється московська «феня» і антиукраїнська пропаганда, часом гірша, ніж за часів Кровавої Орди. Більше того, в ряді міст на сході і півдні України, там, де найбільше бушували голодомори і кроваві п'ятирічки, українське життя відкрито придушується «місцевою» владою язичників і перевертнів. Там, на своїй українській землі, в українській державі, українці живуть на правах діаспори чи аборигенів. Під вигля­дом розвитку «ринкової « культури українцям нав'язують «русскую попсу» чи національно-деграданську антикультуру «смердючок», «кро­ликів» та іншої сценічної шантрапи.

А що стільки років робило наше державне керівництво? ВОНО, перевертні-холуї, охороняли, фінансували і нагороджували цю антиукраїн­ську «братву». А то і підігрували чи і підспівували їм!?

Абсурд сьомий. Найбільший ворог слов'ян, вбивця десятків мільйонів слов'ян, Москва-Рассєя, ще й досі успішно грає свою слов'янську гру». На цю московську «слов'янську наживку» часто ловляться не тільки прості люди і цілі народи, але навіть вчені і професійні політики.

Ловляться чи самі лізуть в ті сіті, то вже інші проблеми. Зрозуміло, як нелегко з-під завалів московської історичної брехні, що створювалась століттями пропагандистською індустрією велетенської імперії, витяг­ти навіть прості і очевидні істини. Але не треба бути «академіками від історії», щоб зрозуміти, що москалі, прийнявши на озброєння право­слав'я чи перехрестившись-переназвавшись у 18 ст. на русскіх, не стали слов'янами.

«Вовк не перестає бути вовком і не стає вівцею від того, що з'їв вівцю і не одну».

Так і Московська Орда кацапів, як і пізніші московські державності-орди, поглинали мільйони людей слов'янського походження, але не змінили від цього свої визначальні етнічні ознаки і ідеологічні принципи, родові і мутантські.

Москалі - це етнос, започаткований НЕслов'янами, а вихідцями з мон- голо-татарської Орди. Це етнос сформований на Неслов'янській землі, а на землях угро-фінських народів. Як можна називати «Російську фе­дерацію - Рассєю» слов'янською державою, коли в ній зараз 90% тери­торії не слов'янська територія; а з суб'єктів федерації менше 15% є «русскімі». Інші - це національні - не русскіє, або зони поселень невільників і депортованих. Визнання слов'янської версії Рассєї - це була б зневага до десятків ще живих не слов'янських народів, що живуть на своїй території, але в силу трагічних обставин попали в московське ярмо. Таке визнання означало б, що ці народи кинуті світом на поїдання моска­лям і не визнається їх право на життя. Не для миру москалі-русскіє обі­звались слов'янами, а для прикриття рассєянія на слов'янські землі.

Хто найбільше пролив української крові? Москалі-русскіє!

Хто винищував поляків де тільки можна було? Москалі-русскіє!

Хто розтоптав гідність чехів на очах сучасного світу? Москалі-русскіє!

Хто довів білорусів до краю національної загибелі? Москалі-русскіє!

А вони, кацапи-москалі - вєлікороси-русскіє - язичники горланять, що вони чи не найбільші патріоти слов'янства.

З чого би це? Думайте люди!

Абсурд восьмий. Просто анекдот: Москва-Рассєя - антитерорист. От чудо!

В історії Москви-Рассєї важко знайти хоча б один рік, коли б вона не вела загарбницькі війни. З самого народження Москва-Рассєя завжди була і залишається державою-розбійником і державою терористом. Москва була і залишається центром тероризму, де розробляються «проекти», звідкіля організовуються і координуються терористичні операції чи «революції» по всій планеті. В 19 ст. в Рассєї була створе­на спеціальна державна організація з «ісконно-русскою» назвою СРУН, одним з завдань якої були диверсії проти національно-визвольної бо­ротьби поневолених народів і вбивство їх лідерів. Визнаною столицею всесвітнього тероризму Москва стала за часів Кровавої Орди. Офіцій­ним «дахом» цій діяльності русскіх комуністів служив Комінтерн, ген­штаб якого був у Москві, а польові штаби були розкинуті по всьому світу. Мільйони людей десятиліттями боролись проти своїх країн, не знаючи, що насправді роблять це по плану москалів і в їх інтересах. А «всесвітній комунізм» та інші його сателіти, то лише прикриття каца­пизму в той період. Після розпуску Комінтерну в 1949 р. ця терористич­на мережа увійшла в систему під узагальненою назвою КГБ. В неї увій­шла також стара білогвардійська мережа, що разом з «комуністичною», перебудувались на різні релігійні, профсоюзні, культурологічні, бізне­сові, політичні, гуманітарні та інші міжнародні організації, а також на капіталістичні фірми русскіх комуністів. На території совдепії, а також в країнах сателітах, були створені сотні спеціальних центрів підготов­ки і супроводу терористів, кіл єрів та пропагандистів. З якою гордістю «викладачі» таких шпигунських шкіл-баз хвалились коли, наприклад, бувший «курсант», потім приїздив в совдепію, як міністр якоїсь афри­канської, латиноамериканської чи арабської країни: «ЕТ наш кадр»... І зараз на території України ще діють русскіє школи-бази терористів в монастирях і церквах московського патріархату, і бізнесових струк­турах язичників. Не кажучи вже про бандитські формування русскіх колоністів, які відкрито діють під ковдрою політичних чи релігійних організацій.

Кого тільки і де не вбивали посланці чи найманці Москви?! В цьому не­скінченному списку представники різних рас і націй, керівники країн і політичних організацій, діячі науки, культури тощо. Навіть Папу Рим­ського москаті спробували вбити! Чому?: « да он поляк...».

Століттями українська нація знекровлювалась і обезглавлювалась московськими «відстрілами». Згадати лише такі наші імена, як С.Пет­люра, Е.Коновалець, С.Бандера, М. Грушевський, В.Івасюк, ВЧорновіл та десятки тисяч видатних українців. До якої сфери «діяльності» від­нести вбивство цвіту української культури «в честь 20-річчя більшо­вицької революції?» Організовуючи вбивства українських патріотів, Москва-Рассєя використовує кадри п'ятої колони та перевертнів «на гачку» . Вбивці-терористи від природи, москалі-русскіє, завжди грали невинні ролі, а зараз і «антитерористів»!

їм не дивно, така їх технологія: «вбивати і брехати». Але є і такі, що забувають, що Москва-Рассєя це держава-вбивця, держава - терорист. І зміни її політичних транспорантів - це тільки реорганізація її теро­ристичних мереж. І не більше. Можливо, ви, шановні, звернули увагу на безпрецидентну в історії шпигунства і диверсій подію, коли після розвалу совдепії, керівництво «мережі КГБ» у відкритому ефірі звер­нулось до своєї агентури з заявою, зміст якої треба розшифрувати так: «..комуністична совдепія здохла, і чорт з нею; залишайтесь на місцях, нішо не змінилось, будемо діяти як і раніше « Ні, кацаписти, багато змі­нилось, і не на вашу користь, хоча ви і влізли в клуб «антитерористів».

Абсурд дев'ятий. Вирвавшись на свободу, всі держави звільняються від старих колоніальних чиновників та їх прислужників, особливо в керівництві державою і, найперше, в силових структурах.

Всі ці роки, в Україні все робилось навпаки: державний апарат, армія, суди, міліція та інші переставали бути українськими, чи такими організовувались із самого початку.

Доходило до того, що під патронажем перевертнів-бовдурів Москва-Рассся створювала свої антиукраїнські диверсійні і пропаган­дистські підрозділи безпосередньо всередині українських державних установ.

Ось чому так часто гинуть українські патріотичні діячі, а злочинців не знаходять. Ось чому Москва-Рассєя може вільно «розігрувати» різні дестабілізуючі комбінації. Ось чому перевертні за хабарі і по «понятію» здають Москві-Рассєї стратегічні економічно і оборонно визначальні підприємства і об'єкти. Ось чому церковні об'єкти віддані у власність злочинному московському патріархату. Скільки таких абсурдів кацаписти і їх вихованці натворили в Україні!? Ми чомусь забули, що коли на нас ідуть вороги, йдуть вбивати нас як людей і як народ, то захища­тись треба, а не просити і молитись. І захищатись рішуче і адекват­ною зброєю. Така філософія і природа будь-якого фронту, а українсь­ко-російського тим більше! Поки що так не робили і маємо страшну руїну в економіці, культурі, науці і в усьому іншому.

Наскільки ефективною була і ще є така абсурдно-злочинна «діяльність» кацапистів, коли їм немає рішучої відсічі на державному рівні, продемонструю прикладами власних дій в конкретній науково-технічній сфері, а саме при спробі опору руйнації кацапистами вітчизняної електроніки. Підкреслю два визначальні фактори: бездіяльність державно­го керівництва і відсутність організованої відсічі дійству кацапизму.

Отже. Совдепія зрештою здохла, але «красниє» продовжують нищення української промисловості, розпочате ще за часів совкової «перестройки». В кінці 1992р. ми з начальником відділу ЦКБ «Арсенал» М.Гусенком направили в уже немов би наш уряд пропозиції з метою припини­ти дикий розвал електронної галузі. Цей розвал «красниє» прикривали всякими гучними і абсурдними: «концепціями» «програмами» та ін­шим. Єдиною метою цих «бумаг» було викачування і розкрадання бюд­жетних грошей. Цим і були зайняті клерки-висуванці «красних директорів». Вони тупо виконували план умертвління нашої електроніки.

Далі 1993р. Наближались «чорні вибори». Щоб якось звернути увагу людей на дійсну природу наших бід, я підготував дуже м'яку газетну статтю під назвою «Після Кровавої Орди» . В редакції «Голос України» «товариші» після тривалих роздумівзаявили:« ви не депутат, тому таку велику статтю не можемо взяти». Правда весною 1994 р. «витримки» з цієї статті під нейтральною назвою надрукувала газета «Вечірній Київ». В 1999 р. поважна «Столиця» сама спочатку побажала надрукувати, а по­тім сама і не наважилась. Ця «журналістська» епопея продемонструвала, наскільки боязливими ми залишились у вже своїй, незалежній дер­жаві. В 1996 р., виконуючи роботи по одній із небагатьох українських космічних програм, ми зіткнулись з прихованою (для некомпетентних антиукраїнською дією, яка була елементом політики «прив'язки до Рас­сєї». Дійство п'ятиколонників заключалось в тому, щоб комплектувати наші розробки спец.електроніки елементною базою тільки через московський центр. Справа не тільки в тому, що маніпулюючи вивіскою «елементи спец, призначення» ці «рєбята» в 15-20 разів збільшували їх вартість в порівнянні з їх закупівлею в західних постачальників. Не менше шкоди завдавала через московщина підсувом бракованих еле­ментів та зривом термінів поставок. І, головне, жодної відповідальності і гарантій. А це ж космічна електроніка. Таке антиукраїнське рішення було направлене на прив'язку до Москви нашої оборонної і космічної електроніки. Цього не можна допустити. Ми запропонували простий, надійний український варіант. На нарадах по цій проблемі спеціалістів КБ «Південне», з-д Арсенал, НДІ «Квант» та інші, всі «за».

А от в «робочому порядку» на урядовому рівні був затверджений той антиукраїнський варіант. На зустрічі по цьому питанню у зам.міністра оборони України, я пожартував: « складається враження, що і у Вас тут верховодять не захисники, а вороги України.»... На що почули гірке визнання:

«....Пройдіться по кабінетах Управління і ви побачите самі: третина кадрів - це дійсно вороги, хто їх сюди набрав не знаю; третина-це непридатні і не компетентні, їх набрали перші. І тільки з рештою нама­гаємося щось робити «

І це в керівництві міністерства оборони України!? І дивуємося, що не прийняли у сприятливий час воєнний виклик Москви, що віддали їй флот і ядерну зброю, що літаки падають на людей, а ракети збивають не нами заплановані цілі. І багато-багато чого іншого!

Далі 1997 р. Щоб врятувати хоч залишки нашої київської електроніки, ми, група вчених Кібернетичного Центру НАН України, запропонува­ли створення київського технопарку електронного приладобудування (ТЕП) на базі зруйнованого технологічного комплесу, так званого НЕВ мікроелектроніки. Десятки доповідей , кіпи всяких паперів тощо. Всі «ЗА». І знову така ж картина. В «робочому порядку» антиукраїнські і кримінальні ділки з високими «регаліями» заблокували цей проект. Скажу лише, що цю і всі попередні роботи, ми виконували не тільки з власної ініціативи, але й на власну заробітну плату. А от бувші «генера­ли соц.змагань» просто сиділи в директорських кріслах , отримували державну зарплату і «надбавки» від орендаторів та інше.

Ця епопея ТЕП тягнулась більше двох років і закінчилась нашою невда­чею. Як це відбувалось, можна уявити з приведених далі уривків з моїх доповідей на «куди вищих» інстанціях.21 березня 1997р.

Засідання Міжвідомчої Ради при Кабінеті Міністрів України. Шановний міністр, народні депутати, члени координаційної Ради. Вам роздані інформаційні матеріали про науково- технічні і організаційні засади, на яких і для чого пропонується Київський Технопарк електронного приладобудуванння. Насамперед скажу, ми не просимо бюджетних коштів для реалізації цього проекту.Тому в своєму виступі хочу звернути Вашу увагу на декількох найвизначніших фактах, що зумовили кризу нашої електронної промисловості і вимусили нас шукати нетрадиційні (для нас) шляхи виходу з неї.

На радість ближнім і далеким «друзям» зусиллями наших «красних директорів» українська електронна індустрія практично зруйнована. Сьогодні ми маємо величезну електронну руїну. Судіть самі. В Україні нараховується півтори тисячі електронних підприємств і організацій різних масштабів і тематики (НДІ, КБ, заводи, лабораторії). Ця інду­стрія охоплювала надзвичайно широкий спектр технологій і товарів: від матеріалів і обладнання до складних обчислювальних і радіотехніч­них комплексів.

Тут би патріотам совдепії кричати «Ура!» Якби не страшна зворотня сторона цієї «медалі». А вона така. Абсурдно було займатись «май­же всім» навіть такій великій «республіці». Але так командувала Москва-хазяйка. Далі. Не секрет, що понад 75% української електронної індустрії прямо чи посередньо було прив'язано до військових потреб совдепії. Цивільна електроніка планувалась як «дозагрузка», і нею зай­мались другорядні підприємства чи колективи.

Ще страшніше те, що ця електронна індустрія базувалась на запланова­ному (на 10-15 років, а злі язики жартували, що «назавжди») технологічному відставанню совдепії.

Тому досить було припинитись необмеженому озброєнню совдепії і відкритись кордонам для імпорту, як стрімко падали наші електрон­ні підприємства, а з ними і їх партнери «до і після». Це призвело до наростаючої кризи. А перетворити кризу в руїну допомогли «красниє директори», які скористались не тільки партійними «перепустками» до розкрадання державного майна, але і особливістю електронних виробництв. А вона полягає в тому, що технологічне обладнання і продукція швидко старіють морально. Тому необхідно швидко і максимально їх використовувати і постійно обновлювати. Тому досить було цим «гене­ралам соц. змагань» два-три роки «чекати вказівок», а не працювати, як такі виробництва банкрутіли, продукція устарівала, обладнання теж. В цьому компоненті «імітація діяльності при бездіяльності» совдепівські директори майстри високого класу.

Тому і маємо таку розруху. На неї вплинула і «далекоглядність» мо­сковського командування. Ось яскравий доказ.

У грудні 1988 р. і січні 1989 р. експертна група (з Києва зі мною були Корсунський В.М. і Снігур О.О.) під егідою «Народного контролю СССР», і таке було, виконувала «аналіз науково-технічного рівня запла­нованої на 1990-1995р.р. і аж до 2000 р. продукції машинобудівних га­лузей» совдепії, крім військової і космічної техніки. В спецчастині НК нашою бригадою були оброблені десятки томів «планів розвитку». Так от, менше 5% запланованої продукції було оцінено як задовільна, а 95% була оцінена як відстала, тупікова, неперспективна і т.д. Ось що плану­валось совдепії її керівництвом - безпросвітне відставанння. Правда, на заключному засіданні нас заспокоїли: «не переживайте, у нас одне пишемо, а робимо інше». Ми і не переживали!

Так що нехай патріоти совдепії краще мовчать!

Пропонуючи ТЕП, ми сподіваємось консолідувати на індустріальній проектно-технологічній базі ще жевріючі колективи, що мають свої перлини, але ютяться по закапелках. А в цей час величезні виробничі потужності «красниє» руйнують, здають під склади, торговельні та інші бізнесові справи.

Міжвідомча Рада прийняла рішення: Підтримати ініціативу вчених НАНУ. Далі. Витяг з доповіді на засіданні Бюро Відділення Інформа­тики Національної Академії Наук України» 5 листопада 1997р.

Такому високому зібранню немає потреби доводити значення елек­троніки. Ви також знаєте про електронну руїну, і про те, яку роль в її створенні відіграють антиукраїнські і кримінальні елементи як за ме­жами, так і в академічному середовищі. Тому хочу звернути Вашу увагу лише на один, чисто академічний фактор, що особливо сприяв зане­паду академічних організацій технічної спрямованості, в тому числі і електроніки. Скільки емоцій про недостатнє бюджетне фінансування академічної науки, необхідність фундаментальної науки і тому подіб­не. Це так. Але чомусь, шановні, нечутно, чи то бояться, чи соромляться визнати незаперечний факт, що абсолютна більшість робіт всіх ака­демічних інститутів технічної направленості - це не фундаментальні, а прикладні роботи, які раніше обслуговували відповідні галузі, під­приємства чи конкретні проекти. Така ситуація склалась історично. І біда не в прикладному характері робіт, а в їх низькому технологічному і виробничому забезпеченні.Ви добре знаєте, що в совдепії академіч­на наука в «республіках» забезпечувалась по подвійно залишковому принципу.

Раніше академічна, в більшості своїй «макетно-ескізна» продукція чи наукові звіти доповнювала чи прикрашала роботи галузевих НДІ, КБ і заводів. І коли падали промислові виробництва, то автоматично від­падали потреби в академічному доповненні і партнерстві. Ось тут то і виявилось: хто є хто. Замість того, щоб очолити, як подобає вченим, ре­організацію промисловості і взаємодії наукових і промислових колективів, як гриби після дощу, організовувались всякі «академії» з досить сумнівними цілями.

Продовжуються ті ж «концепції», «високі технології» «системи» та інші красиві слова, слова без справ.

А навіть ті, надзвичайно скромні технологічні бази руйнувались До «основанія». Запропонований нами ТЕП це спроба створити на руїні і надати в розпорядження київських вчених , індустріальну проек- тно-виробничу базу. Я не впевнений, що нам вдасться реалізувати цей проект, бо голосуючи «за» у нас навчились в «робочому порядку» роби­ти «проти». Тоді, 5 листопада 1997р. всі були «ЗА».

ПІСЛЯ КРОВАВОЇ ОРДИ, АЛЕ ЩЕ З КАЦАПИЗМОМ

Витяг з доповіді на засіданні «Постійної Комісії» з питань промисло­вості, транспорту, зв'язку, енергозабезпечення, підтримки економіч­них реформ та підприємництва» при Київській Міській Раді, (січень 1998р.)

Надіюсь, Ви знаєте, що найбільший вклад в нинішнє київське безробіт­тя внесли «лежачі чи стоячі» підприємства електронного чи майже електронного профілю, такі як: КРЗ, Арсенал, Квант, Електронмаш, Квазар, КНДІ та інші. Цю київську електронну руїну антиукраїнським і кримінальним силам було неважко створити не тільки через техно­логічну відсталість, але і через абсурдний натуралізм імперських міні­стерств і несамостійність нашого тодішнього «партхоз» керівництва.

В результаті масовий дубляж виробництв і технологій низького тех­нічного рівня і високого рівня ресурсних затрат і екологічного ризи­ку. Приведу лише два приклади цієї совдепівської планової системи в київській електроніці. Так в Києві різні імперські міністерства ство­рили понад 40 виробництв так званих «печатних плат». Але жодного сучасного рівня, хоча б 4-го класу якості. Така ж картина «масового дубляжа на низькому технічному рівні» і з так званими мікрозбираль- ними і гібридними технологіями, що призначались в основному для пристроїв спецпризначення.

Про трагедію виробництв напівпровідникових інтегральних мікро­схем «без карвалолу» і говорити важко. З середини 80-х років загрузка виробництв «спецухи» швидко зменшувалась і падала до нуля. І тут необхідно було переорієнтуватись. Але. По всіх» вертикалях» з Москви йшли команди своїм директорам типу: «не рипайтесь, скоро знову пі­дуть військові замовлення»....

Не пішли. Розвалилась і совдепія. А наші «красниє директори» продов­жували «ждать» і розкрадати все, до чого добирались, в тому числі бюджетні кошти, які виділялись для «збереження і відтворення» виробни­цтв!? Виділяли клерки-ставленики «красних», оформляли-»красниє», а потім ділились «по-братськи « краденим. Хтось би провірив, скільки сотень мільйонів викрали «красниє» в держави шляхом «проектів-пустишок», перепродажу старих звітів тощо. А інститути, КБ, заводи пе­ретворювались в руїни. Проект ТЕП - це спроба дійства для припинен­ня тихого умертвління нашої електроніки.

Ця комісія Київської Ради підтримала пропозицію ТЕП.

Але керівні, в той час в Україні антиукраїнські сили взяли верх.

Ці та інші проблеми української електроніки озвучені в серії статей, в газеті «Столиця» за 1999 р.

Підсумовуючи, сказане вище, треба констатувати, що в умовах без­діяльності державної влади, антиукраїнські сили будуть і можуть бло­кувати і зводити нанівець наші зусилля навіть в неполітичних сферах, їм все рівно, лише б робити зло Україні.

Тому, шановні, хоча Кровава Орда, як така і здохла, але від носіїв каца­пизму нам ще треба очищати нашу землю і нашу дійсність. І найперше державне керівництво.

 


 

IV. Треба і як боротися з кацапизмом.

Сьогодні, як і раніше, носіями кацапизму є московська імперія, що зветься «Російська Федерація - Росія», а також п'яті колони в бувших совдепівських республіках, а нині в незалежних державах. Московська Кровава Орда лише формально канула в минуле. Вона хоча і «обрізана», але не щезла і відбулася її мутація в московську Орду Язичників, не менш злочинну і небезпечну. За традиціями московських державностей наступна державність злочинніша своєї попередниці- матері. Так перша або просто Московська Орда була більш злочиннішою, ніж її мати - Золота Орда. Московська Рассєяна Орда (Рассєя) перевершила свою попередницю, знищивши мільйони людей, десятки країн і народностей. Третя московська Кровава Орда (совдепія) перевершила в злочинах всіх своїх попередниць разом взятих. То чому надіятись, що четверта московська орда - Орда Язичників не захоче перевершити в злочинності своїх попередниць? Звісно, якщо їй це буде дозволе­но. Злочинність в московських державностях нагромаджується - аку­мулюється, як в людей алкоголь, наркота, матерщина тощо. Тому прак­тичне питання: чи існують підстави, окрім ідеологічних, для реальної загрози нам і світу з боку московської Орди Язичників? Дійсно, розвал совдепії призвів до великих втрат Московщини і кацапизму. Зник мо­сковський ареал - кухонний стіл кацапизму в образі так званого соцтабору. З-під «русского лаптя» звільнились країни Балкан та Центральної Європи. Москва втратила опорні пункти в Азії (В'єтнам, Кампучія, Аф­ганістан, Іран та ін.); в Африці (Ефіопія, Ангола); в Америці (Нікарагуа, Чілі, Куба). З кендюха Рассєї вирвались, хоча і в значно перевареному стані, бувші республіки - колонії. А це майже половина населення і нау­ково - виробничого потенціалу, третина території та інше.

Ожили чи починають оживати народи, забуті «богом і світом», По­волжя, Сибіру, Кавказу, що залишились поки що в московському кендюсі. Поступово набирає силу їх національно - визвольна боротьба і опір кацапизму. А це робить незаперечною перспективу чергового, а може і остаточного розпаду московської імперії. А значить і краху мо­сковської Орди Язичників. Крім того, нова московська орда не отри­мала якоїсь перспективної «всесвітньої» ідеї для прикриття рассєянія, а значить і для свого життя. Тому вона об'єктивно приречена: стара, комуністична збанкрутіла, а нової не придумали чи не «привезли». І накінець, Орда Язичників понесла і значні кадрові втрати ідейних па­тріотів, за рахунок прозріння значної кількості «бувших» та недобору новобранців. Це так би мовити обнадійливі позитиви. Але! Але, вра­ховуючи відпрацьованість ідеологічних принципів кацапизму, зара­ження ними «русскіх мас», а також століттями апробовані універсальні методи їх реалізації, було б небезпечно нехтувати можливостями для злодіянь, що є в розпорядженні цієї московської Орди Язичників. Мо­сква залишила ще у своєму розпорядженні величезну територію і при­родні ресурси поневолених ще народів, хоча сама Московщина - природньо і ресурсно бідна країна.

Далі. Якщо звільненим республікам - незалежним країнам, в тому чис­лі і Україні, необхідно «з нуля» створювати своє державне управління, то Орда Язичників успадкувала гігантську державну машину Кровавої Орди в повній бойовій готовності, і таку ж агресивну і патріотичну, хоча і «обрізану». Московія, будучи метрополією в совдепії, успадку­вала головні промислові виробництва, науково - дослідні центри, най­важливіші військові об'єкти та інше. Фантастична по чисельності армія галімотів і пропагандистська індустрія Кровавої Орди за своїми мож­ливостями не мала аналогів, навіть близьких, у світовій історії і могла: все обгадити чи оббілити, поставити з ніг на голову, чорне видати за біле і т.д.» І головне, ця пропагандистська армія в повному озброєнні і з першого дня в стані Орди Язичників. Так само, багатомільйонна репре­сивна система, одних тільки кагебістів біля мільйона, а позаштатних ще 5-6 млн., з гігантською технічною базою, мережею баз і центрів те­роризму по всьому світу, теж залишилась «вірною» в стані Орди Язич­ників. Більш того, в новій московській орді, ця репресивна система ста­ла її офіційним ядром. Треба особливо враховувати, що ця репресивно - терористична махіна, враховуючи її «шлюбні і позашлюбні» зв'язки із практично всіма всесвітніми терористичними і політичними організа­ціями, здійснювала і здійснює зараз масштабні злочини локального чи всесвітнього значення:

«.. .ми можем унічножіть каво - угодно, гдє угодно, і от імені каво угод­но...»

І це не тільки бахвальство «ядрьоної п'яні»

Далі. Як відомо, вся суспільна діяльність (економіка, фінанси, виробни­цтво тощо) в совдепії була організована по «вертикальному» принципу з керівними вершинами кожної в Москві. Тисячі цих «комуністичних» міністерств, главків, організацій тощо, в період «перестройки» реорганізувались в приватно - державні капіталізовані і злодійські структу­ри з комадними вершинами в Москві. Це павутиння дикого капіталізму, хоча і пірвалося місцями, стало матеріальною базою Орди Язичників, спричинило і організувало нинішнє економічне лихо і нечуваний в історії вибух злочинності, до якої партія Леніна готувала весь народ.

І накінець, Москва обікрала і пограбувала бувші республіки, як то ка­жуть, «на прощання - на коня». Вона забрала і привласнила все майно імперії, як в середині так і за кордоном, валютні і золоті фонди, грошові заощадження, патенти та інші інтелектуальні та матеріальні цінності. А це сотні мільярдів доларів.

Навіть з цього короткого переліку можливих «за» і «проти» очевидно, наскільки московська Орда Язичників ще небезпечна не тільки для ближніх, але і далеких народів і країн. Тим не менше і ця московська орда згине разом з «обрізаною» імперією, бо це об'єктивна історична необхідність.

Питання і проблема в іншому: чи знову ця московська орда протягне свій повний термін і розкрутить всю свою злочинну програму? Треба надіятись і працювати, щоб цього не сталось.

А тепер поглянемо трохи пильніше на цю Орду Язичників з «новими» русскіми. Назва «язичники» взята з їх самоназви, в яку галімоти хотіли, зрозуміло, вкласти своє тлумачення. Як відомо, Москва, не закінчивши процеси «незалежності» бувших республік, розпочала широкомасштаб­ну війну за їх повернення у свій кендюх. Тим більше, що зусиллями місцевих «комуністів» підірвана не тільки їх економіка, але і віра у Сво­боду і Незалежність. Але, як ми вже говорили, в нової московської орди не було, та й зараз немає, нової «всесвітньої» ідеї для «воссоєдінєнія».

А відкрито завойовувати «під русскім флагом» нові незалежні, хоча і не окріплі держави, Москва просто побоялась. На жаль для нас. Це був би кінець расссйської держави.

Це вони розуміли, навіть краще за наших полохливих політиків, що вийшли з совдепівської кухні. Тому Москва змушена була піти іншим і неменш підлим шляхом підриву незалежних держав з використанням п'ятих колон, створених там попередніми московськими ордами.

А щоб мобілізувати ці п'яті колони і взяти їх під своє відкрите керів­ництво, Москва - Рассєя обізвала цих людей «русскоязичним населен­ням». А себе, Москву - Рассєю, призначила «родіной» русскоязичників і їх захисником. Правда, це вже не «родіна мірового пролетаріата», як раніше було в часи Кровавої Орди. Але все таки щось не обмежене кордонами Московщини. А при нагоді можна організувати не тільки нестабільності, але і прямі агресії під прапором «захисту прав русско- язичного насєлєнія». Що ж це за нова «раса» на землі під назвою «рус- скоязичники»?

По колоніальних технологіях, які кацаписти успадкували ще від своєї матері - Золотої Орди на «намічених» територіях спочатку створюють­ся етнічні опорні пункти. Так на території угро - фінської Кавуйї ство­рювались кацапські «маліни», розширюючи які, знищували угро - фін­ське населення, а потім і цілі регіони угро-фінських народів.

Друга технологічна лінія, що доповнює першу, це денаціоналізація і кацапизація «нових» територій. Особливо кацаписти переміщують людей і насаджують мовну денаціоналізацію. Ще зовсім недавно «до­бровільно»: сибірами, голодоморами тощо, республіки переводились на «русскій» язик - язик комунізму.

«Хочеш жити при комунізмі?» Ставай русскоязичником. «Не хочеш ко­мунізму?» В Сибір на перевиховання! А там скрізь вже не «добровіль­но», а «для міжнаціонального спілкування» мав право тільки «русскій язик».

Це була не забава галімотів, то була державна політика Кровавої Орди, яку Москва насаджувала безжалісно.

В цьому плані треба пам'ятати, що так званими «русскоязичниками» робились не тільки русскіє колоністи і «ідейні» перевертні, але і жертви кацапизму.

Хоча ці дві групи людей і знаходяться під однією формальною вивіскою, але це різні люди. І до них потрібні підходи і відносини різні.

Не дивлячись на писану і кричащу «попсу», в Москві - Рассєї відбула­ся лише чергова мутація верхівки. І тільки. Нічого принципово нового, хоча б в честь капіталізації комуністичної Московщини, там не відбу­лося. В совдепії, по суті, був державний капіталізм, а зараз там і те, і інше замішано на криміналітеті.

Завжди в московських державностях організована злочинність і де- жавна влада були сплетені в «єдине і неподільне». Це така ж агресивна імперія, хоча і «обрізана» із злочинною правлячою ідеологією кацапиз­мом, навіть не прикритою. Там така ж ординська структура держав­ності: на репресивний стержень - ядро нанизані чи з нього виростають державні, бізнесові, громадські та інші структури і організації. Як і в попередніх, московських ордах, в Орді Язичників, все, що дозволяється - випускається державою є продуктом ядрьоних структур. Так, це ще живе в пам'яті, коли в совдепії русскіє «антикомуністичні», «антисовє- цькі чи «демократичні» герої творились по плану чи самими ядрьоними «комуністичними» державними структурами. Абсурд, немов би!?. Антикомуністичне творять самі комуністи?

Ні, одні і другі - учасники спільних спектаклів по одураченню світу. Безліч фактів творення таких «радянських» чи «антирадянських» рус­скіх героїв. Взяти хоча б такі відомі явища як «стахановщина» чи «сол- женіцинщина» і т. д. Скільки такої «лапші» навішала світу Москва!

А зараз, в новій московській Орді Язичників «капіталістичні герої - мільярдери» - злодії з'являються і зникають, як правило, за рішенням ядрьоних.

Нинішня Москва - Рассєя, як і її попередниця, це суміш, сплав, венігрет і т.д. законних і злочинних елементів, «порядних» і бандитських угрупувань.

На вершині нинішньої московської імперії, як і раніше, сидить з прак­тично необмеженою владою, «туалетний мочила» в ролі хана - царя - генсека. Ось так коротко виглядає нинішня московська державність в особі Орди Язичників. І ще одне застереження. Коли ми ведемо мову про московську Орду Язичників чи Рассєю, то не треба вплутува­ти сюди десятки мільйонів людей ще поневолених народів Поволжя, Сибіру, Кавказу та інших. Не їх вина, що вони і досі в тюрмі - Рассєї.

Це їх і всіх нас біда. До представників цих народів, людей по неволі в таборі «русскоязичників», треба ставитись як до побратимів по неща­стю. І відділяти їх від «ісконних», «етнічних» і тому подібних русскіх та перевертнів. Що творить і планує зараз Москва і її Орда Язичників? Теж дуже коротко, бо кожен день приносить безліч свідчень їх злочин­ності. На її «внутрішньому фронті». Така картина: поневолені народи обороняються, русскіє наступають. Москва вишукує все нові і виймає старі «проекти» і засоби для переварення народів, що знаходяться в тюрмі - Рассєї, в «єдиний» русскій народ. Найперше, кацапизм перемі­щує народності, переводить їх на «русскій язик», «перелицьовує в єдиний» для всіх алфавіт тощо. Якщо з «суб'єктами федерації» ще граються в «права», то про несуб'єктів і нічого розмовляти: ці народи Москва до­биває прискорено і без прикрас. Не змінились по суті і основні методи винищення народів «федерації». А це як і в попередніх московських ордах. Пряме фізичне вбивство «нацменів» і їх національних лідерів. Ліквідація національно визначених територій шляхом їх роз'єднан­ня чи об'єднання в штучні «зручні для управління», і, зрозуміло, руссифіковані навіть формально. Нищення національної духовності на­родів, витіснення з реального життя їх мови і традицій, впровадження на їх місце, «общєпршятих сєйчас», тобто кацапотворних. Москва - Рассєя природньо бідна країна, але грабує і привласнює величезні ресурси поневолених народів, і за ці кошти нищить пограбовані народи. Тому при такому розвитку подій, ці, ще поневолені Москвою народи, при­речені на національну загибель. Для них спасіння одне - вирватись з тенет Москви - Рассєї, створити свої держави і стати суб'єктами міжна­родного права. Тому ці народи мають право боротися за своє визволен­ня будь - якими доступними їм засобами. Будь - якими!!! їх вбивають і русифікують на їх етнічній землі. Вбивають як людей і як етнос. І цю їх боротьбу проти Москви - Рассєї світ повинен сприймати як націо­нально - визвольну боротьбу, як боротьбу за право на життя. На жаль Москві - Рассєї вдається за допомогою провокацій і брехні навішува­ти на національно - визвольну боротьбу народів ярлики бандитизму, тероризму тощо. Так колись московські царі представляли світу наше легендарне козацтво і нескорених гайдамаків, а їх послідовники, мо­сковські «комуністи», на всіх, хто боровся проти них, наприклад, ОУН - УПА. На зовнішніх фронтах. І тут Москва - Рассєя і кацапизм такі ж агресивні і ворожі до всіх, бо кордонів для рассєянія не існує, а існують лише ближні і дальні цілі. Ще недавно ближніми цілями для рассєянія були країни Центральної і Західної Європи, Близького Сходу та інші. Країни так званого соцтабору були, образно кажучи, вже на кухонному столі Москви - Рассєї. Після розвалу совдепії істотно змінилася ситуа­ція і з цілями. Першочерговими чи ближніми цілями стали країни, що вирвались на волю з московського кендюха. Але хай не думають, що кацапизм відмовився від «всесвітньої расссюшки». Так само не тре­ба сприймати легковірно і поверхнево клоунади «нових русскіх», що призивають «мити русскіє сапаги в Індійському океані...». Подібними клоунадами кацапизм зондує реакцію світу і піднімає «русскій дух» у мігрантів - русскіх. Але не треба і переоцінювати їх. Якщо б кацапизм міг, то вони вже давно місили би лаптями країни і народи не тільки на берегах Індійського океану. Слава богу, вони не спроможні. Не мають на це сили. Зараз головним серед першочергових напрямків наступу для кацапизму є Україна, проти якої розгорнута тотальна війна на зни­щення. Така глибинна ненависть русскіх і Москви — Рассєї до україн­ців і України викликана дією двох факторів. Перший фактор об'єктив­ний, це дія ідеологічного принципу життєдайності рассєянія. Україна безпосередньо межує з Московщиною; сама не хоче «воссоєдінятися» та й не дає проходу Москві - Рассєї далі на Захід. А без рассєянія Орда Язичників загине, як розвалювались попередні московські орди. Дру­гий фактор суб'єктивний, полягає в тому, що власне Україна і українці є основними зацікавленими суддями і опонентами основної, ще нині робочої, біографічної версії Москви - Рассєї. Дійсно, всі основні скла­дові цієї «фількіної грамоти» в тій чи іншій мірі апелюють до древнєу- країнської державності Київської Русі. В далеких від Москви-Рассєї країнах, наприклад, в Англії чи Франції людям байдуже, хто такі рус­скіє, чи «откуда єсть пашла» Москва-Рассєя. В цьому немає нічого осо­бливого: у них і своїх проблем вистачає. А то десь далеко, та й за інши­ми країнами. Ті люди не задумуються особливо над тим, чому москалі стали русскімі, а потім «совєтським народом», а потім «рассєянами» і т. д. Захотіли стати «слов'янами» чи «римлянами» тим народам байдуже. Хай москалі обзиваються «чукчами» чи «фараонами» лише б не чіпали їх. Вони ще далеко і черга до них ще не дійшла. Тут і вся відповідь. Але Україна для Москви - Рассєї зараз найближча ціль, і український фронт найголовніший. Тут ситуація дуже подібна до воєнних ситуацій: «десь гримить канонада, десь бомблять міста, десь люди гинуть, а тут у них тиша...». Так можуть думати і діяти люди далеко від фронту. А нас за­раз і бомблять, і розстрілюють, підривають і травлять. У нас передова фронту проти московських орд вже багато століть. Тому нас пече, а не просто цікавить, хто на нас пре. І ми вже знаємо, що це не приступ зграї більшовиків чи туалетних мочил. Це кацапизм в дії!

 


 

IV. Як захищатись і як боротись з кацапизмом?

Це питання завжди стояло і стоїть зараз перед нами. Спершу треба усвідомити, що успіхи кацапизму часто були не стільки його заслугою. Нерідко цьому сприяла неефективність методів і засобів, якими захища­лись жертви кацапизму. А це найчастіше було наслідком того, що люди не знають чи забувають про першоджерела злочинності Москви - Рассєї. Розглянемо декілька найважливіших принципів боротьби з кацапизмом.

Принцип перший. Найперше, що необхідно знати і чим керуватись, це те, що ворожість і злочинність, а значить і такі дійства Москви - Рассєї є не політичною кон'юнктурою русского керівництва, не тимчасовим збоченням русского суспільства, а є їх етнічною мораллю, їх етнічною ідеологією. Політична збоченість може змінюватися (царизм, більшо­визм тощо) за формою і методами, а етнічна ідеологія (кацапизм) не міняється в суті своїй. Москва - Рассєя народилась, як злочинне ординське середовище, таким вона завжди була; другою не буває і бути не бажає. Тому дуже небезпечно, за що поплатилися життям мільйони людей і цілі народи, думати і надіятись: ось з іншими русскіми буде краще, чи вони не такі злочинні тощо. Ні, заражені кацапизмом, всі вони злочинні і не­безпечні.

Принцип другий. Народна мудрість каже: «тримайтесь далі від біди». Ка­цапизм - це страшна біда. Тому завжди необхідно триматися від Москви - Рассєї на безпечній відцалі у всьому. Недопустимо, смертельно небез­печно підпускати Москву - Рассєю до себе, до національно - визначальних інтересів. В ніякі «союзи» з Москвою - Рассєєю не можна вступати. Русская порядність, якщо така взагалі існує, закінчується там, де починаються ваші національні інтереси. Як набат, як призив до нащадків лунають в болотах і лісах Сибіру і Півночі крики мільйонів закатованих українців:

«Геть від Москви!»

Розумні політики знали, чого можна чекати від Москви - Рассєї і не попадались на їх «дружбу». Нерозумні чи довірливі люди конали в московських концтаборах. Дистанціювання від Москви - Рассєї це - найпер­ша умова самозбереження на всіх рівнях, особистому і національному. Коли людину втягують в русскую «дружбу», то кацапизм негайно вклю­чає його в процес мутації в перевертня. З поглибленням такої «дружби» мутації, ростуть і вимоги кацапистів до «друга», аж до повної його дена­ціоналізації і «переходом» в русскіє. Як показує досвід, коли людина спо- хватилась, чинить опір мутації в русскіє, то вона стає об'єктом духовного чи фізичного терору з боку кацапистів. Така, наприклад, доля більшості всіх наших керівних прислужників Москви - Рассєї. Вони або самі кида­ли «московську службу», якщо їм щастило, або їх знищували політично чи фізично. Така доля більшості українських гетьманів, що дружили з Москвою. Така доля і українських «комуністичних» служак Москви. Яс­кравим прикладом такого фіналу «дружби - служби» з русскіми, є доля, наприклад, латинських «червоних стрільців» або наших «махновців». їх Москва ефективно використала «класовою пропагандою», а потім від­стрілювала, як зайців, з участю інших обдурених. Зближення з Москвою

-  Рассєєю на державному рівні, якщо не прийняти відповідних захисних заходів, рівнозначно поступовій втраті незалежності і своєї державності. Особливо це небезпечно для країн, які кацапизм розглядає і планує, як ближні цілі для рассєянія. Принцип третій. Жодним клятвам, договорам, заявам, обіцянкам Москви - Рассєї довіряти не можна, якими б красиви­ми гаслами, паперами чи «спектаклями» вони не прикрашались і не «га­рантувались». Чим більші злочини задумала чи вже проводить Москва

-   Рассєя, тим красивішою і величнішою брехнею вони прикриваються. Підступність і брехня винесені кацапами з монголо-татарської орди, пізніше розмножені і вдосконалені, завжди були і залишаються складо­вими їх державної і суспільної моралі. Знають, що брешуть, але плачуть що ні, і навіть вірять в свою брехню. Вбивають десятки мільйонів лю­дей, а брешуть, що то не вони чи взагалі, що такого не було. Надягли на Україну кайдани рабства, а французьким придворним показують фаль­шиві пересувні «села - щити», так звані потьомкінські села. Вбивали голодоморами мільйони українців, а в найстрашніші дні Голодомору 33, возили «французьких буржуїв» і «доводили», що немає Голодомору 33 з допомогою «спектаклів» на київських «вулицях достатку» з веселими і ситими жидокацапами. Розстріляли тисячі польських полонених, про що знав весь світ (весь світ), а доостанку брехали, що то німці. Закатува­ли сотні тисяч українців, а на лісних могилах в Биків ні написали, що то справа рук «німецьких фашистів». Така «дощечка» до недавно ще стояла на місці церкви в Києво - Печерській Лаврі, зруйнованої московськими більшовиками при їх втечі з Києва в 1941 р. Безліч таких «пам'яток» рус- скої злочинності обставленої цинічною і наглою брехнею. Вбивали і бре­хали! Брехали і вбивали! В час, коли десятки мільйонів людей конали в

ГУЛАГАХ, а інші десятки мільйонів «перемелювались» в совків, Москва - Рассся світу сама співала і змушувала жертв:

«Я другой такой страни не знаю,

где так вольно дишіт человек...»

Щоб трохи розслабитись, наведу один з прикладів, з океану русскої злочинності - брехливості на азійському театрі Расссяної Орди. Так, на початку минулого століття, скориставшись труднощами тодішнього ки­тайського імператорського двору, Москва - Рассся нав'язала Китаю».. .договір про дружбу...» Не висохло ще чорнило на тому «папері», як та ж Москва - Рассся напала на Китай, захопила і пограбувала тодішню столи­цю. А коли русскіє тікали з Китаю, то захопили разом з іншими трофеями і привезли в Штєрбург... Щоб ви думали? Серед трофеїв був і китайський екземпляр того «...договору про дружбу...»!!!

Так і хочеться сказати: «ай да Москва, ай да Рассєя, ти і бандит, ти

і шуллєр»! Ще раз, це лише каплі з океану русскої підступності - зради - брехні.

Тому, якщо не хочете потрапити в пастку чи халепу, не довіряйте Мо­скві — Рассєї ні в чому. І всім порада: «Не шукайте благородних кісток в московському гов...».

Принцип четвертий. В боротьбі з кацапизмом справедливі всі доступні засоби і методи незалежно від їх гуманітарності.

Кацапизм в своїй злочинності не цурався найстрашніших найзлочинні- ших способів і засобів. Москва - Рассєя використовувала і використовує весь мислимий чи уявний арсенал жорстокості, підступності, цинізму та іншої диявольщини. Серед русскіх «діянь»: найжостокіші тортури дітей і жінок, тут і закопування тисяч живих людей в «русскіє могили», тут і затоплення заповнених невільниками барж, тут і розстріл в'язнів для підкормки «товарних» звірів в тайзі; це і ешелони товарняків з за­мороженими людьми; тут і вбивства голодоморами мільйонів людей, тут і депортація, і вивіз на смерть мільйонів людей, і цілих народів для звільнення їх землі під русскіх; та багато - багато інших витворів «русскіх умєльцєв».

А які багатоходові комбінації розігрують кацаписти зараз в наші дні, щоб знекровити і обезглавити та очорнити народи - жертви.

Тому будь- які дії, адекватні злочинам кацапизму, проти носіїв цього злочинного кацапизму, це дань справедливості, це єдиний практичний аргумент захисту від кацапизму. Москва - Рассєя і кацаписти реагують тільки на болісні для них аргументи!!!

Принцип п'ятий. Немов би і несумісний з попередніми. Але. Боротися і боротися безжалісно треба проти носія злочинної ідеології московсь­кої Орди Язичників і конкретних виконавців, (організації, групи осо­бистості) її злочинних дійств. Завжди треба старатися відділяти їх від російського (русского) народу як такого. Це надзвичайно важка і ризико­вана задача, враховуючи масове зараження русскіх кацапизмом.

В цьому плані треба пам'ятати такі два факти. В стані «русскіх» є дуже багато людей «поневолі» русскіх, яких обставини чи насильно записали, чи виховали такими. Наприклад, серед нинішніх «русскіх» є 20 - 25 мільйонів українців, що знають про своє українське походження. Далі. В усіх московських державностях - ордах, як і в нинішній Москві - Рас­сєї, на вершині Орди Язичників і всього російського суспільства сидить «злочинний Інтернаціонал». Це не випадковість, це така природа їх ор­динських державностей, це продовження традицій кацапських «малін». Видертись на вершину - престол в ординському суспільстві можуть різні інтернаціональні банди, одягнені в кацапейки при умові, звичайно, мо­сковського патріотизму, і сповідаючи кацапизм в нинішній уніформі. В такому ординському суспільстві інколи досить одного гучного патріо­тичного (кацапизму) вигуку і автор цього гасла на вершині орди.

«Мочіть їх в... сортірах»

І герой - крикун цього призиву стає хан - цар - генсек нової московської Орди Язичників.

І все - таки, на скільки це можливо відділяйте від цього народу і «Альош - подлєцов», і «туалетних мочил», і «граждан міра». Це необхідно робити не стільки заради їх блага, а для божого благословіння, нашої і вашої бо­ротьби із злочинним кацапизмом.

Розглянуті принципи боротьби з кацапизмом це лише коротка формула ідеології такої боротьби.

А тепер розглянемо найбільш актуальні політичні дії, які необхідно нам, українцям, реалізувати для захисту України від кацапизму в особі нинішньої московської Орди Язичників.

Найперша дія. Не допускати ворогів України до державного керівництва, а там, де вони вже сидять, очищатись від них.

Це природня, справедлива, проста і зрозуміла нам і світу вимога: «в Україні влада повинна бути українською, а не антиукраїнською». Пам'ятаймо ще одну відому істину: «ворог, злодій і дурень - смертельно небез­печні в керівництві державою».

Недарма наші вороги найперше намагалися та й зараз намагаються обе­зглавити Україну. Вони вбивали і вбивають вольових і розумних, тих, хто не підцається на всілякі комбінації кацапизму. І навпаки, вони про­штовхують непідготовлених або ними підготовлених і замазаних лю­дей, чи навіть «кадрів на гачку». Недавня Помаранчева Революція про­демонструвала, що ми, українська нація, відчули смертельну небезпеку запланованого і підготованого нам кацапизмом антиукраїнського «пре­зидентства», а також продемонстрували здатність української нації дати відсіч Москві - Рассєї у відкритому бою. На перших президентських ви­борах всі антиукраїнські сили на чолі з Москвою - Рассєєю підтримували і проштовхували Кравчука Л. як менш патріотичного, ніж Чорновіл В. На других виборах вся антиукраїнська братія вже проштовхувала Кучму Л., як менш патріотичного, ніж Кравчук Л.

На виборах 2004 року Москва - Рассєя брутально всією Ордою Язичників проштовхувала вже не тільки не патріота України, але підготовленого нею «кадра на гачку».

В Помаранчевій битві за Україну відсутність українського патріотично­го керівництва українською державою, висвітилась як смертельна небезпека для української держави і української нації.

На щастя Київ зіграв свою роль столиці української держави і української нації. Київ очолив і об'єднав українські сили і ми відбили атаку Москви - Рассєї, яка не тільки слала накази і поради «своїм» до кровопролиття, але і направляла військові «зонди спецназів» української рішучості. Слава богу, у нас її вистачило. І треба бути готовими до нових атак Москви - Рассєї. Новий виток такої атаки кацапизм завжди починає з державного керівництва.

Тому, найперше, треба берегти лідерів української держави від безпосе­реднього фізичного і морального терору.

Пам'ятайте, лідери держави, кожен ваш патріотичний крок народжує па­тріотів української держави. Але також знайте, що кожна ваша непатріо- тична дія - теж народжує і байдужих, і перевертнів.

Така поки що наша дійсність, і особливо небезпечними є технології розтлівання кадрового ї оточення лідерів держави. Це треба всім пам'ятати, як і те, що бруд зі забрудненого оточення рано чи пізно бруднить всіх, навіть благородних і І чистих. Во­рог добре озброєний брудом і засобами забруднення, тим І більше в постсовковому кадровому полі. А тоді вже кацапизму та й і іншим «друзям» легше реалізовувати свої комбінації.

Тому в керівництво Української держави повинні висуватись патріотич­ні і чисті люди, які повинні недопускати в керівництво державою воро­гів, злодіїв і дурнів. Жодна країна світу, жоден народ, жодна міжнародна інституція не надає своїм недругам влади над собою. Це смертельно небезпечно. І ми не гірші, і маємо на це право, право моралі, право закону і право - наказ наших предків.

Друга дія. Коротко так: приймати виклики Москви - Рассєї, а не, ухиля­тись від них. Факти очевидні всім: кацапизм веде тотальну війну проти України. І веде її в невигідному для нас руслі, провокуючи у нас всілякі негаразди. Така тактика кацапизму при використанні п'ятої колони ще більше знесилює Україну, поширює розбрат і зневір'я. Боягузство керів­ництва не сприяє єднанню, а створює грунт для перевертнів - зрадників. І навпаки, смілива відсіч ворогам завжди єднала українців, народжува­ла патріотів. Героїзм козаків, гайдамаків, бандерівців та інших поколінь відважних захисників України був і є джерелом гордості і прикладом для самопожертвування в ім'я Свободи України.

Недаремно окупанти завжди приховували, перекручували і бруднили героїзм українських патріотів.

Жодного разу Москва - Рассєя не перемагала Україну у відкритому бою, а лише при підступній тактиці протиставлення українців чи при викори­станні «інтернаціональних» факторів і союзників.

Так було за часів всіх московських орд, коли Україна знекровлювалася і роздиралась то в «союзі» з Польщею, то з Антантою, то з Німеччиною; то в ідейному «єднанні» з православ'ям, юдеїзмом, комунізмом, фа­шизмом та іншими всесвітніми силами. А обезглавивши і знекровивши Україну з допомогою міжнародного комунізму, Москва - рассєя в такий спосіб підготовила і успішно провела масове вбивство українців під час операції Голодомор - 33.

Страшно подумати, мільйони українців були вбиті «мирно», вбиті без адекватної збройної боротьби. В це страшно і не хочеться вірити, але це правда. Московський більшовизм зміг так масштабно «мирно» вбивати мільйони українців тільки тому, що перед цим йому вдалося обезглави­ти українську націю «класовим» терором протягом 20 - х і початку 30 -х років.

Тому у скрутний час не було організуючої сили, щоб мобілізувати і очо­лити український народ на боротьбу проти московської Кровавої Орди. Після Другої Світової війни кацапизм, незважаючи на надзвичайно вигідну міжнародну ситуацію, не зміг провести операцію «Україна без українців» шляхом депортації українців в Сибір, Середню Азію, Північ та інші зони.

Москва - Рассєя не змогла, бо Україну захистила героїчна боротьба ОУН - УПА, яка десятиліття вела боротьбу з московським більшовизмом, боротьбу приречену, але героїчну. Москва - Рассєя просто побоялась про­довжувати проект «Жукова - Беріг», бо боротьба ОУН - УПА могла перерости на загальнонаціональне повстання українців на всіх теренах совдепії.

В 1991 р. Москва - Рассєя дуже хотіла, але побоялась піти відкритою вій­ною проти України. Як жаль, що тоді русскіє здрейфовали. Це була б не тільки українсько - російська війна. І на нашу користь. І ми мали б зараз іншу політичну географію.

Під час Помаранчевої Революції Москва - Рассєя відкрито і нахабно не тільки втручалася у внутрішні наші справи, але і вимагала, штовхала антиукраїнську п'яту колону на братовбивство, щоб ослабити нас. Це їм тоді не вдалося. Але ми знаємо, що таке кацапизм

Тому не треба чекати, коли кацапизм створить в Україні вигідну ситу­ацію для агресії і реваншу, а давати відсіч. На русский терор треба відповідати українським терором.

На будь - які їх агресивні дії відповідати адекватними ударами. Пам'я­таймо, тільки так їх, кацапів - москалів - вслікоросів - русскіх - язичників, можна змусити бути «мирними» і поважати інші народи.

Для таких випробувань Україна завжди повинна бути готова і на Дер­жавному рівні і на громадянському.

На державному рівні необхідно створити мобільну групу військ, яка мог­ла б негайно вступити в бій з агресором.

Тут головне почати бій - відсіч. А там і бог допоможе і народ підніметься.

На громадських засадах українцям необхідно створювати територіальні формування, які б знешкоджували банд - формування кацапистів, якщо влада їх буде «терпіти».

Пам'ятайте, кацапизм веде проти нас, на нашій українській землі, то­тальну війну і робити вигляд, що нічого не відбувається, чи то якась мішура, не припустимо - це смертельно небезпечно і для української дер­жави і для української нації.

Третя дія. Ліквідувати п'яту колону в Україні.

Коли в тіло людини потрапляє чужородне тіло (куля, осколок тощо), то воно створює гнійне довкілля, яке отруює і знесилює організм. Вихід для оздоровлення єдиний - видалити з організму це чужородне небезпечне тіло. Тільки тоді можна загоїти рани. Це прадавня і всім відома істина!

П'ята колона в Україні створювалась окупантами спеціально, щоб ос­лабити український народ, знекровлювати його з середини і готувати сприятливу ситуацію для агресії.

П'ята колона кацапизму - це його агентура і знаряддя вбивства українсь­кого народу і української держави.

І не тільки пасивне знаряддя вбивства. Це і безпосередні вбивці - і вико­навці злочинів, спланованих Москвою - Рассєєю.

Не можна продовжувати, вже в нашій українській державі, рабську! по­ведінку: нас б'ють, чи готуються вбивати, а ми їх любимо і терпимо.

Безпосередньо п'ятою колоною окупанти вбивали, вивозили, виганяли, витісняли українців з наших земель, щоб зробити «Україну без! українців».

Так століттями, окупанти забороняли українську мову, витісняли*' нашу мову з нашого життя, нав'язуючи нам свій «язик». І це на нашій українській землі. Зараз, щоб «закріпити» завоювання в мовній царині, ка­цаписти безперестанку і в усі рупори кричать і вимагають так званого, «двоязичія» в Україні. Не треба дивуватись, що знаходяться політичні бовдури, які виховані кацапизмом і підігрують їм.

Кацаписька вимога «двоязичія - це витвір бандитської логіки. Спочатку бандит з допомогою зброї наніс людині важкі рани. І щоб і поглумитися над жертвою і не дати пораненій людині вижити, бандит-кацапизм про­понує: давай змагатися, хто переможе той і продовжить жити».

Але щоб в рівних умовах змагатися з озброєним бандитом, поранений повинен спочатку хоча б спинити кровотечію і загоїти рани. А тоді вже говорити про змагання.

Які цинічні і жорстокі клоунади розігрують вчорашні більшовицькі кати, чи їх послідовники і рупори, спекулюючи такими святими поняттями як права людини.

Ще недавно, за часів їх совдепії, кацаписти взагаті не визнавали прав людини і народів. А тих, хто вимагав їх на своїй землі, та й навіть права розмовляти своєю українською мовою, кацаписти нищили.

Ворожість п'ятиколонників така ж на всьому горизонті життя україн­ського народу: в економіці, в науці, в культурі, політиці та інше. І поки антиукраїнська п'ята колона не буде подавлена, відродження України, покращення добробуту всіх її громадян будуть дуже і дуже повільними і проблематичними. Тому ніяких особливих пільг, особливих прав п'яти- колонникам. Хочуть жити в Україні, будьте добрі. Підкоряйтесь законам України і підпорядковуйте свої бажання інтересам українського народу, на землі якого хочете жити і живете зараз. Це стосується всіх поселенців. Тих, хто не хоче визнавати права українського народу бути господа­рем на своїй землі, необхідно відправляти на їхню етнічну батьківщину. Мільйони українців хочуть, але не можуть повернутися в Україну, бо тут їх місце займають кацаписти, що «хочуть Рассєї, але не хочуть в Рассєю». Одним і другим потрібна допомога.

Для цього необхідно створити спеціальну державну Службу Репатріації, яка б вела реєстр українців за кордоном, особливо на території Рассєї та інших постсовдепівських країн і бажаючих повернутись в Україну.

Ця ж Служба Репатріації повинна вести реєстр також всіх п'ятиколон- ників, під якими б прапорами вони не виступали (русскоязичники, слов'яністи, комуністи, сов'єтисти тощо) проти України.

Цих людей, і їх сім'ї треба обмінювати на українців, що хочуть поверну­тися в Україну, але не мають «куди» і часто «за що». А русских, Що «хочуть Рассєї» повертати в Рассєю.

І не в телятниках, в яких кацаписти вивозили українців. Ні, в купейних вагонах, які їдуть в Рассєю.

Не голодних і не з «русифікованою бурдою», як вони вивозили вбивали українців! Ні, а з найкращими пайками їжі на дорогу в Рассєю.

Не в болота чи сніги, куди скидали ще живих українців! Ні, а обжиті квар­тири чи домівки в Рассєї!

Репатріація - це повернення на батьківщину, а не етнічна чистка: україн­ців в Україну; русских - в Рассєю.

Репатріація - це справедлива і гуманна справа, яку необхідно робити не­гайно і рішуче.

Репатріація — надважлива і невідкладна справа державного керівни­цтва.

Оборотнів - перевертнів українського походження, а таких немало вихо­вала окупація, ми повинні виховувати самі в себе, в Україні, щоб не бруд­нити ними інші народи і країни. Власне бруднити, бо люди, які зрадили свій український народ, здатні зрадити інший народ, який їх прийме!!!

Четверта дія. Добитися проведення Міжнародного Суду - Трибуналу над московським більшовизмом.

Над фізично розгромленим німецьким нацизмом країни - переможці провели Міжнародний Трибунал, відомий як Нюрнбергський судовий процес. Цим були не тільки покарані тоді ще живі нацисти. Головне його значення - це засудження нацизму як ідеологічного і політичного явища. І цим було закінчено його ідейний розгром.

І в Західній Європі настала принципово нова атмосфера для співжиття і співпраці народів.

А нам дістався страшний парадокс історії: московський більшовизм, ре­кордсмен злочинності, що був і побратимом - союзником нацистів і їх вчителем, був серед переможців над німецьким нацизмом.

Злочини кацапизму в образі московського більшовизму, в багато разів перевершили злочини німецьких нацистів і по масштабах, і по техніч­ному діапазону, і географії злочинів.

І за це, він, московський більшовизм, не засуджений і не покараний, а ходить в «героях». Тому і досі з Москви - Рассєї розповсюджуються не­безпеки і не тільки нам українцям, але і світу вцілому.

Який Трибунал потрібний і можливо реально організувати?

Найсправедливішим і найзаслуженішим був би Міжнародний Трибунал над кацапизмом і його історичним породженням московським більшо­визмом.

Це буде найвидатнішою подією Справедливості, яка також очистила б і сучасну світову дійсність, і сприяла б виходу із злочинного ординства самої Москви - Рассєї.

Але Москва - Рассєя не Німеччина, вона і зараз ще «пойот і пляшет» в диявольських спектаклях кацапизму. Тому нічого розраховувати на співпрацю з російськими постсовками, а тим більше з їхньою державою.

Навпаки, розраховувати треба на їх запеклий опір і підрив всіляких спроб провести Трибунал.

До честі Прибалтійських держав, вони зуміли організувати в себе такий Міжнародний суд над «комунізмом». - закордонним паспортом московського більшовизму.

Це надзвичайна подія - подвиг вільних країн і сміливих людей.

Це поки що обмежена подія, яка не набула ще потрібної юридичної і політичної сили через те, що найбільші країни - жертви московського більшовизму, серед них і Україна не представлені державними інститу­тами.

Тому уряд України повинен виступити ініціатором і одним з організа­торів Міжнародного Трибуналу. Його справедливо було б провести в од­ному з центрів — зачинателів московського більшовизму: в Ленінграді або Москві. Але це нереально, так як там царює той же кацапизм.

Часто можна почути від кацапистів щось на зразок «...навіщо ворушити старе..., як судити пристарілих немічних... і таке інше». Так то так. Але, вони ж то катували і вбивали і старих, і жінок, і дітей, і цілі народи. І на­віть не покаялись за це!

Кацапизм хитро затягує «розсекречення» злочинів «сталіністів, ко­муністів, ленінців тощо». Затягував раніше, щоб «зійшло» з цього світу те покоління безпосередніх виконавців тих злочинів. З такою ж хитрі­стю і цинізмом вони, русскіє і К°, зараз переводять «стрілки» на «вождів», «партію» «жидів» і покидьків - перевертнів з нацменів. І все таки.

Основна мета Трибуналу не стільки судити «пристарілих більшовиків», а розкрити в Судах масштаби і коріння злочинів московського більшовиз­му і засудити їх, як злочинні організації, а їх організаторів як міжнарод­них злочинців. 1 оформити ці рішення в рамках правової міжнародної системи. Ось це головне.

Це дасть змогу карати нинішніх продовжувачів і послідовників мо­сковського більшовизму і забороняти діяльність підривних організацій кацапистів на основі таких рішень Міжнародного Трибуналу.

Ще і ще раз. Організація такого Міжнародного Трибуналу повинна бути справою нашого українського уряду, разом з урядами інших країн.

Поки це стане дійсністю, необхідно організувати потужне видання газет чи журналів, а також теле-, радіопрограм з назвою «Трибунал», в яких висвітлювались би пов'язані з цим проблеми і події, а також інформація про конкретних злочинців - більшовиків.

Це послужить консолідуючим органом і для урядів і для громадськості.

П'ята дія. Добиватися юридично оформленого, прийнятого світовими інститутами, визнання Голодомору 33, як акту геноциду і етноциду про­ти українського народу. Ця робота вже почата і керівництвом України і громадськістю, але не доведена до результату і торпедується силами зовні і навіть всередині України.

Дії Москви - Рассєї передбачені і зрозумілі, і ніякі« прохання» не переко­нають кацапизм визнати своє злодіяння.

Опір жидівства - єврейства, відкритий чи прихований, визнанню Голо­домору 33, як геноциду і етноциду необхідно подолати шляхом національного порозуміння: ми підтримували їх в бажанні своєї держави і засудженні геноциду проти них з боку німецьких нацистів та інше. Ми розуміємо, чому вони, жиди - євреї, так себе вели в складі московської Кровавої Орди.

Вони розуміють, що вже немає секретів відносно ролі їх, жидів - євреїв, в плануванні і виконанні Голодомору 33, як і в інших більшовицьких зло­чинах. Про це вже знають всі. Ми готові простити їм, якщо вони підтри­мають вимогу українців визнати Голодомор 33, як акт геноциду і етноциду проти української нації. Але якщо вони і далі будуть підтримувати кацапизм і не тільки в блокуванні правди про Голодомор 33, та й в інших антиукраїнських дійствах, то Україна, для початку, повинна припинити проведення на нашій території всіляких політико - релігійних «міжна­родних» заходів жидів - євреїв.

А якщо і це не допоможе, то припинити взагалі їх «концентрацію» в Україні.

На жаль, нафто - газові козирі Москви - Рассєї поки що «переконують» багатьох європейських країн утримуватись від визнання Голодомору 33. Але це поки що. Всьому був початок і буде кінець.

Але і ми, українці, недостатньо наполегливо і масштабно показуємо світу причини цієї української трагедії. В цьому викритті треба задіяти не тільки писані, але і головне кіно - і телевізійні засоби. При цьому, тре­ба ясно і без всіляких незручностей чи недипломатичностей показувати головних керманичів цього злочину: московський більшовицький уряд, його емісарів, русскіх та жидівських колоністів і їх офіційні та неофіційні (тоді) організації в Україні. Сучасному світу не дуже болять українські рани, навіть такої глибини як Голодомор 33. Але їм буде цікаво і корисно знати, як русскіє і їх «партнери» планують і виконують масові вбиства народів. І на цьому треба розкручувати інформатику про Голодомор 33. Може, подумає такий «буржуй», і їм колись знадобляться ці знання для власного спасіння!

Шоста дія. Викривати злочинність кацапизму як ідеології і злочинність москалів -велікоросів - русскіх - язичників, як етносу проти українсько­го народу та й інших народів. Це також надзвичайно важлива справа, бо власне на цій «дорозі» можна знайти правду про причини тих трагедій, технології їх творінь, і побачити, як не треба чи треба захищатись від ка­цапизму.

В цьому плані треба організувати створення «Реєстру злочинів» кацапи­стів, а також і «Енциклопедії злочинності» кацапизму.

В «Реєстрі злочинів»повинні документуватися всі конкретні злочини московських орд з максимально можливими даними про виконавців, свідків, жертв, наслідків та інші дані. Зрозуміло, «Реєстр злочинів» - це нескінченна робота в часі і просторі.

При організації захисту від кацапизму «Енциклопедія злочинності»мо- же служити своєрідним довідником, так як в ній описуються різні види, типи, способи, методи тощо реалізації злочинів кацапизмом.

Головне, як можна глибше в історичному плані відділити етнічну сут­ність і причинність тих злочинів кацапизму від випадкових чи маскую­чих факторів.

Сьома дія. Очиститись від історичних фальсифікацій Москви - Рассєї. Всіма і ними ж, визнано, що російська діюча нині історія - це фаль­сифікат. Наш інтерес тут не в боротьбі за їх очищення. Нехай видають себе ким хочуть.

Проблема тут в іншому. На основі своєї історичної фальшивки Москва — Рассєя натворила і нав'язала свої «похідні» фальшивки для «молодших братів», які тільки і думали, якби «влитись, воз'єднатись, приєднатись і т.д.» до неї. А раби - холуї кацапизму їх розносили і впроваджували в життя. Століттями кацапизм вогнем і мечем випалював і вирізав із жит­тя нашу історію і нав'язував свої варіанти, вигідні «старшому брату», і на яких складались навчальні програми, організовувались урочистості, створювалась ефірна і писана інформація, організовувалась культурна діяльність тощо. Кого виховує така «історія»?. Патріотів України чи кан­дидатів у перевертні?!

Тому необхідно очищатись від нав'язаної Москвою - Рассєєю історич­ної фальші. Враховуючи тотальний характер; масштаби виробництва і розповсюдження історичних фальшивок, таке очищення потребує над­звичайних зусиль і безкомпромісності. В цьому процесі повинні використовуватись найрізноманітніші методи і сучасні засоби. Наприклад, корисною справою, гідною проблеми могло б бути створення кіно- чи телесеріалу «Кацапи», який би висвітив звідкіля вийшов, як ішов і куди прийшов етнос кацапів - москалів — велікоросів - русскіх - язичників.

Цей серіал повинен покрити їх історію:

в часі: від початку другого тисячоліття і до початку третього;

в просторі: від далекосхідного селища на Амурі і до Балтики в Європі.

В процесі формування: від маленького азійського племені і до величезної світової імперії.

В усіх таких інформативних площинах - горизонтах необхідно показати визначальну дію базових ідеологічних принципів, розвиток мутантських і причинність супутних принципів кацапизму.

На таких інформативних «шкалах» доцільно вибирати найбільш відомі, яскраві і характерні факти із діяльності окремих «героїв» і московських орд. І на цій основі будувати цікаві сюжети. Реалізуючи серіал «Кацапи», важливо не відхилятись далеко від їх історичної магістралі - «шляху ка­цапів». І кацапські «маліни», і московські «смути», і царські «округленія граніц», і більшовицький «Інтернаціонал» та інше - це лише відрізки єдиного «шляху кацапів».

Багато корисного можна розкрити і показати в серіалі «Фарисеї Мо­сковського патріархату». На своєму «шляху кацапів» ці московські попи, то з хрестом, то з «серпом і молотом», то з молитвенником, то з уставом ВКП(б) - КПСС та іншим обмундируванням і інструментарієм обробля­ють «паству», продуктують фальшивки, служать державам - ордам тощо.

Не менш корисним був би екранізований широкомасштабний показ правди про співпрацю московських більшовиків і німецьких нацистів в підготовці і розпалюванні Другої Світової війни, їх ідейне єднання і взаємодопомога, а також про причини їх «розводу».

При очищенні від історичної фальші зараз необхідно бути насторожі, щоб не потрапити в нові історичні пастки, які розробляються і розставляються галімотами. І ось чому! Розуміючи, що на старих історичних фальшивках не те що рассєїватися, але і втриматись стає все важче, ідеологи кацапизму шукають нові можливості в різних напрямках.

Перший, і поки що основний, це традиційний православно-слов'янський варіант. В ньому Москва - Рассєя об'являє себе наступником давньоукраїнської держави Київської Русі, а перейменовані москалі об'єднують всіх і вся в «єдиний великий русский народ» і таке інше творіння галіотів.

Другий шлях - це спроби створити якийсь більш широкий «гібрид», а не тільки православно - слов'янський, на основі створеного попередніми ордами, ареалу московщини і різношерстних нацменшин, що помира­ють і зникають як такі з карти народів світу. Це так би мовити проект «багатогранного етносу», щось на подобі «совєтського народу».

Третій шлях - це створення антиісторичної історії, суть якої довести, що вся світова історія не дійсна. А раз так, то Москва - Рассєя не єдиний бре­хун, тому мають право на історичну брехню і вони - кацаписти.

Є одна категорія противників очищення від історичної фальші. їх вимо-

«... не треба переписувати історію, нехай буде такою, яка була і т.д...»

Щось подібне до вимог не викидати з українських міст і сіл «пам'ятники» нашим катам: «...не треба їх чіпати - це історія...».

Ні, кацаписти всіх мастей і поколінь, переписували історію і не раз саме

Це ж ви, ще у 18 -му ст. переписались з москалів в русскіє і всю вашу біо­графію - історію переробили «до основанія».

Це ж ви в совдепії міняли і свою історію, і історії поневолених народів по бажанню чи з примхи ваших вождів. Так що мовчіть галімоти всіх професій! Ми хочемо очистити свою, українську біографію від вашого бруду, від ваших «фількіних грамот».

Розглянуте вище не претендує на вичерпну відповідь. Це лише деякі віхи ідеології боротьби з кацапизмом, а також найбільш актуальні на сьогодні політичні дії з нашої, української, сторони. Зрозуміло, що боротьбу з ка­цапизмом необхідно вести і на економічному, і військовому, і гуманітар­ному та інших фронтах, тому що кацапизм веде проти нас тотальну вій­ну, війну на знищення української нації і української державності.

 


 

Післямова

Викладене в «Кацапизмі» це перш за все погляд з українських пози­цій на одну з наизлочинніших ідеологічних систем, якою є кацапизм.

Враховуючи геополітичні масштаби «діяльності» Москви - Рассєї, українські уроки кацапизму і знання його основ, адресуються як призив і застереження всім країнам і народам.

Кацапизм творив і творить стільки злочинів і таїть стільки небезпек, що важливо і актуально, щоб про нього знали всі і якнайбільше.

Тому з «Кацапизмом» раджу дружити, а з кацапизмом боротися. В плані останнього запрошую прийняти участь, як найперше, в таких проектах:

«Реєстр злочинів кацапистів»; «Енциклопедія злочинності кацапизму»;

кіно-, телесеріали «Кацапи» і «Фарисеї московського патріархату» та інших.

Вважаю, що надзвичайно актуальними і корисними будуть навчальні програми про кацапизм.

В практичному плані, для координації міжнародних зусиль, для за­хисту жертв і нових об'єктів від кацапизму, необхідне створення Антикацаписького Інтернаціоналу.

Кацапизм - це ідеологічна система етносу москалів - русскіх, яка формувалась і вдосконалювалась століттями, і правила шостою ча­стиною планети.

Тому буде несправедливо звужувати кацапизм до політичних течій чи локальних міжетнічних конфліктів, проявів «релігійної чи класо­вої» ворожнечі. Також несправедливо сприймати і трактувати каца­пизм, як щось етнічно образливе чи полеміку на історичну тему.

Ні, кацапизм - це науковий термін і назва ідеологічної системи. Це своєрідний дороговказ, який дає змогу дійти до першоджерела - ви­току етнозачатних іделогічних принципів москалів - русскіх.

Наведу декілька ілюстрацій того, як бачились мною прояви кацапиз­му на території та з позицій тих народів, де доводилось мені жити і працювати до «Кацапизму»?

Мордовія (Саранськ). В кінці 50-х років минулого століття життя тих табельних народів (ерзань і мокшинь) нагадувало приречених на ет­нічну смерть людей, подібно до того, як показувалось чи описувалось життя американських індіанців в резерваціях після їх поразки у війні з»бліднолицими». Різниця в тому бачилась, що і мокшинь і ерзань прискорено розчинялись в «совєцькому народі». А власне на їхній землі кацапи створювали «маліни», а після зароджувалась Москов­щина. В їх народній пам'яті збереглось багато переказів про злочини москалів - русскіх на їхній землі.

Ярославль початку 60 - років. Серед І.Т.Р.нашого «ящика», крім робо­ти, домінували дві проблеми: де дістати продукти (за ними їздили по черзі в Москву за 300 км); і куди податися (найпопулярнішими були Україна і Прибалтика).

Корінні русскіє Ярославщини не були чи не сприймались такими агресивними і ворожими до всіх, як в Москві, чи русскіє в республіках — колоніях, в тому числі і в Україні. Це підтвердилось пізніше. Серед москалів - русскіх є дві різновидності.

Перша - це москвичі і русскіє в колоніях; друга - це русскіє, що жи­вуть в «русскіх» місцевостях. Проблеми в тому, що перша є основним носієм кацапизму і складає більшість чисельності етносу. Ще кида­лось у вічі в Ярославлі те, що там совдепія була значно «полегшеного» зразка у всьому.

Взяти хоча б таку просту річ. В Україні, Прибалтиці і других «респу­бліках» будинки навіть «райкомів партії» охоронялись «органами» як військові об'єкти. А в Ярославлі навіть в будинку «Обкому партії «дядя Тьоркін» за 1 руб. пускав «до утра» будь - яку парочку в кабіне­ти партклерків з диваном». А за 2 руб. навіть в кабінети з шкіряними диванами.

На заводському стадіоні дозволялось кричати: «бєй французов». І ніхто не пришивав «анти...».

Подібні явища в «республіках» не проходили.

В Латвії (Рига) ситуація була принципово іншою. Там ще відчувалась вища побутова і етнічна культура, ніж у «русскіх». І всі, крім про­фесійних кацапистів, старались говорити з «нсрусскім» акцентом, щоб їх не приймали за окупантів.

Серед моїх колег по роботі були і діти тих «латишських стрільців», яких московські більшовики спочатку використали як найбільш надійну «убойну силу», а потім як зайців перестріляли.

Правда, перед цим їх оженили на «русскіх», щоб використати їх дітей в майбутньому для русифікації Латвії. Після окупації Москва завез­ла цих дітей в Латвію. Але всі ті, кого я з них зустрічав, стали патріо­тами Латвії, а не перевертнями. В цьому був не тільки «генний» фак­тор. В Латвії Москва - Рассєя ще не встигла понищити національну інтелігенцію.

В Ризі більш чутливіше сприймались прояви кацапизму і на віддалі. Це стосується навіть таких «далеких» речей, як видача видатного ро­звідника Зорге чи московські авантюри на Кубі тощо.

Не впевнений, що в Саранську чи Ярославлі так би сприйнялось при­людне «чолобітіє» перед всесоюзним збіговиськом галімотів одного з кровожерливих «комуністів»:

«... я хоч єврей за походженням, але я русскій за світоглядом...». Тоді вже десь відклалось: «що є русскій світогляд?»

Ось так в моїй пам'яті з'явився і такий поширений термін як «жидо- кацапи».

Жидокацапи - це перевертні - свідомі кацаписти, але з формальними приписами до інших націй.

Тому жидокацапами є кацаписти не тільки єврейського походження. І не стільки.

Навіть на прикладі Риги відчув ефективність «русскої зброї»': матер- щини, тотального злодійства і п'янства.

Коли в 1987 р, востаннє був у Ризі, то з гіркотою відмітив, що і там вже стояли черги за «водкой» і русскій язик - мат - перемат.

І все таки, тоді вже на вулицях Риги зустрічались люди з латишськи- ми прапорцями на плечах чи на головних уборах. Ставало веселіше: Латвія живе, Латвія бореться.

І пригадались 20 - річні плачі вищих чинів Прибалтійського війсь­кового округу (штаб ПВО був у Ризі, і мені доводилось бувати в їх середовищі):

... ця лиса ер -а (Хрущов) думає, що латиші дурні і повірять, що все Стачін робив. Не треба нічого розкривати, бо якщо так піде, то нас витурять звідсіля....

Мужні латиші, як і всі прибалти, таки витурили Москву - Рассєю. Я радий за них, честь і слава їм!

В Києві я зустрів принципово гіршу ситуацію, більш глибоку руїну, про що в «Кацапизмі» відмічається.

Тут хочу згадати про одне Київське явище, яке запам'яталось під на­звою «Трагедія Шульженків».

Так сталося, що протягом короткого часу до мене звернулись троє чо­ловіків з прізвищем Шульженко, таким українським.

Двоє з них були кияни і з ними велись переговори про роботу в Кі­бернетиці.

Третій Шульженко тоді жив в Москві і приїхав у Київ, щоб отримати від мене рецензію на його дисертаційну роботу в галузі мікроелектроніки.

І от всі троє за походженням українці, а в їх паспортах записано «рус­скіє».

Чому так? їх відповіді - це ілюстрація технологічних схем русифіка­ції, що практикувались кацапизмом.

Перший Шульженко (прекрасно говорив українською):

«...я приїхав з Кубані, а там тільки такі видають...«

Другий Шульженко (батьки українці - військові, служили в Грузії):

«...я не грузин. Для гарнізонних паспортистів - всі були русскімі».

Третій Шульженко: «...мої батьки з яїцьких козаків, ось московська прописка...»

Ця «Трагедія Шульженків» - це типова українська трагедія - це наша Біда, породжена злочинним кацапизмом.

Злочинність Москви - Рассєї нескінченна у всіх вимірах: просторі, часі, методах тощо.

Про злочини москалів - русскіх і їх посібників могли б розповісти:

-   і ще ненароджені немовлята, що задихались в утробі матерів, яких русскіє комуністи спалювали живими;

-   і цвіт нації, який русскіє комуністи розстрілювали в «честь» своїх свят;

-   і цілі села чи регіони, які русскіє всіх мастей вивозили чи обезлюднювали голодоморами, щоб звільнити для себе нашу землю; і так до нескінченості.

Тому і в цьому виданні «Кацапизму» немає ненависті. Це лише ко­ротка розмова про добро і зло. І не наша вина, що останнє, таке кон­кретне і велике. Тому йому і приділено більше уваги, як найбільшій небезпеці.

На закінчення хочу подякувати всім моїм однодумцям, які були ра­зом і в небезпечній совдепівській темряві і на обнадійливих київсь­ких майданах.

Спасибі тобі, брате (Кардащук Микола) за те, що ти став колись на місце батька, який не повернувся з війни; ти був братом і другом в нашій боротьбі. Тобі присвячую це видання «Кацапизму». Тому про­сти, якщо щось не так.

 

Теги:

Схожі статті

  • 19.04.2016
    5332

    Російська імператриця Катерина II, добре влаштувавшись на троні, з роками стала дедалі більше

    ...
  • 19.04.2016
    12968

    Якщо заглянемо до старовинних писемних джерел історії, то серед них завжди знайдемо над:

    ...
 

Медіа