Кацапізм

Сторінка 9 із 9

Післямова

Викладене в «Кацапизмі» це перш за все погляд з українських позицій на одну з наизлочинніших ідеологічних систем, якою є кацапизм.

Враховуючи геополітичні масштаби «діяльності» Москви - Рассєї, українські уроки кацапизму і знання його основ, адресуються як призив і застереження всім країнам і народам.

Кацапизм творив і творить стільки злочинів і таїть стільки небезпек, що важливо і актуально, щоб про нього знали всі і якнайбільше.

Тому з «Кацапизмом» раджу дружити, а з кацапизмом боротися. В плані останнього запрошую прийняти участь, як найперше, в таких проектах:

«Реєстр злочинів кацапистів»; «Енциклопедія злочинності кацапизму»;

кіно-, телесеріали «Кацапи» і «Фарисеї московського патріархату» та інших.

Вважаю, що надзвичайно актуальними і корисними будуть навчальні програми про кацапизм.

В практичному плані, для координації міжнародних зусиль, для захисту жертв і нових об'єктів від кацапизму, необхідне створення Антикацаписького Інтернаціоналу.

Кацапизм - це ідеологічна система етносу москалів - русскіх, яка формувалась і вдосконалювалась століттями, і правила шостою частиною планети.

Тому буде несправедливо звужувати кацапизм до політичних течій чи локальних міжетнічних конфліктів, проявів «релігійної чи класової» ворожнечі. Також несправедливо сприймати і трактувати кацапизм, як щось етнічно образливе чи полеміку на історичну тему.

Ні, кацапизм - це науковий термін і назва ідеологічної системи. Це своєрідний дороговказ, який дає змогу дійти до першоджерела - витоку етнозачатних іделогічних принципів москалів - русскіх.

Наведу декілька ілюстрацій того, як бачились мною прояви кацапизму на території та з позицій тих народів, де доводилось мені жити і працювати до «Кацапизму»?

Мордовія (Саранськ). В кінці 50-х років минулого століття життя тих табельних народів (ерзань і мокшинь) нагадувало приречених на етнічну смерть людей, подібно до того, як показувалось чи описувалось життя американських індіанців в резерваціях після їх поразки у війні з»бліднолицими». Різниця в тому бачилась, що і мокшинь і ерзань прискорено розчинялись в «совєцькому народі». А власне на їхній землі кацапи створювали «маліни», а після зароджувалась Московщина. В їх народній пам'яті збереглось багато переказів про злочини москалів - русскіх на їхній землі.

Ярославль початку 60 - років. Серед І.Т.Р.нашого «ящика», крім роботи, домінували дві проблеми: де дістати продукти (за ними їздили по черзі в Москву за 300 км); і куди податися (найпопулярнішими були Україна і Прибалтика).

Корінні русскіє Ярославщини не були чи не сприймались такими агресивними і ворожими до всіх, як в Москві, чи русскіє в республіках — колоніях, в тому числі і в Україні. Це підтвердилось пізніше. Серед москалів - русскіх є дві різновидності.

Перша - це москвичі і русскіє в колоніях; друга - це русскіє, що живуть в «русскіх» місцевостях. Проблеми в тому, що перша є основним носієм кацапизму і складає більшість чисельності етносу. Ще кидалось у вічі в Ярославлі те, що там совдепія була значно «полегшеного» зразка у всьому.

Взяти хоча б таку просту річ. В Україні, Прибалтиці і других «республіках» будинки навіть «райкомів партії» охоронялись «органами» як військові об'єкти. А в Ярославлі навіть в будинку «Обкому партії «дядя Тьоркін» за 1 руб. пускав «до утра» будь - яку парочку в кабінети партклерків з диваном». А за 2 руб. навіть в кабінети з шкіряними диванами.

На заводському стадіоні дозволялось кричати: «бєй французов». І ніхто не пришивав «анти...».

Подібні явища в «республіках» не проходили.

В Латвії (Рига) ситуація була принципово іншою. Там ще відчувалась вища побутова і етнічна культура, ніж у «русскіх». І всі, крім професійних кацапистів, старались говорити з «нсрусскім» акцентом, щоб їх не приймали за окупантів.

Серед моїх колег по роботі були і діти тих «латишських стрільців», яких московські більшовики спочатку використали як найбільш надійну «убойну силу», а потім як зайців перестріляли.

Правда, перед цим їх оженили на «русскіх», щоб використати їх дітей в майбутньому для русифікації Латвії. Після окупації Москва завезла цих дітей в Латвію. Але всі ті, кого я з них зустрічав, стали патріотами Латвії, а не перевертнями. В цьому був не тільки «генний» фактор. В Латвії Москва - Рассєя ще не встигла понищити національну інтелігенцію.

В Ризі більш чутливіше сприймались прояви кацапизму і на віддалі. Це стосується навіть таких «далеких» речей, як видача видатного розвідника Зорге чи московські авантюри на Кубі тощо.

Не впевнений, що в Саранську чи Ярославлі так би сприйнялось прилюдне «чолобітіє» перед всесоюзним збіговиськом галімотів одного з кровожерливих «комуністів»:

«... я хоч єврей за походженням, але я русскій за світоглядом...». Тоді вже десь відклалось: «що є русскій світогляд?»

Ось так в моїй пам'яті з'явився і такий поширений термін як «жидо- кацапи».

Жидокацапи - це перевертні - свідомі кацаписти, але з формальними приписами до інших націй.

Тому жидокацапами є кацаписти не тільки єврейського походження. І не стільки.

Навіть на прикладі Риги відчув ефективність «русскої зброї»': матер- щини, тотального злодійства і п'янства.

Коли в 1987 р, востаннє був у Ризі, то з гіркотою відмітив, що і там вже стояли черги за «водкой» і русскій язик - мат - перемат.

І все таки, тоді вже на вулицях Риги зустрічались люди з латишськи- ми прапорцями на плечах чи на головних уборах. Ставало веселіше: Латвія живе, Латвія бореться.

І пригадались 20 - річні плачі вищих чинів Прибалтійського військового округу (штаб ПВО був у Ризі, і мені доводилось бувати в їх середовищі):

Мужні латиші, як і всі прибалти, таки витурили Москву - Рассєю. Я радий за них, честь і слава їм!

В Києві я зустрів принципово гіршу ситуацію, більш глибоку руїну, про що в «Кацапизмі» відмічається.

Тут хочу згадати про одне Київське явище, яке запам'яталось під назвою «Трагедія Шульженків».

Так сталося, що протягом короткого часу до мене звернулись троє чоловіків з прізвищем Шульженко, таким українським.

Двоє з них були кияни і з ними велись переговори про роботу в Кібернетиці.

Третій Шульженко тоді жив в Москві і приїхав у Київ, щоб отримати від мене рецензію на його дисертаційну роботу в галузі мікроелектроніки.

І от всі троє за походженням українці, а в їх паспортах записано «русскіє».

Чому так? їх відповіді - це ілюстрація технологічних схем русифікації, що практикувались кацапизмом.

Перший Шульженко (прекрасно говорив українською):

«...я приїхав з Кубані, а там тільки такі видають...«

Другий Шульженко (батьки українці - військові, служили в Грузії):

«...я не грузин. Для гарнізонних паспортистів - всі були русскімі».

Третій Шульженко: «...мої батьки з яїцьких козаків, ось московська прописка...»

Ця «Трагедія Шульженків» - це типова українська трагедія - це наша Біда, породжена злочинним кацапизмом.

Злочинність Москви - Рассєї нескінченна у всіх вимірах: просторі, часі, методах тощо.

Про злочини москалів - русскіх і їх посібників могли б розповісти:

- і ще ненароджені немовлята, що задихались в утробі матерів, яких русскіє комуністи спалювали живими;

- і цвіт нації, який русскіє комуністи розстрілювали в «честь» своїх свят;

- і цілі села чи регіони, які русскіє всіх мастей вивозили чи обезлюднювали голодоморами, щоб звільнити для себе нашу землю; і так до нескінченості.

Тому і в цьому виданні «Кацапизму» немає ненависті. Це лише коротка розмова про добро і зло. І не наша вина, що останнє, таке конкретне і велике. Тому йому і приділено більше уваги, як найбільшій небезпеці.

На закінчення хочу подякувати всім моїм однодумцям, які були разом і в небезпечній совдепівській темряві і на обнадійливих київських майданах.

Спасибі тобі, брате (Кардащук Микола) за те, що ти став колись на місце батька, який не повернувся з війни; ти був братом і другом в нашій боротьбі. Тобі присвячую це видання «Кацапизму». Тому прости, якщо щось не так.