На початку була пітьма - вічна й безмежна. Ні Землі, ні неба, ні Сонця. Тільки - морок. Густа, холодна й безконечна ніч. А її пронизувало Око.

Фалдована спідниця. Вишивана запаска.
На злежаній сорочці - коралів довгі разки

Не мертвим, а живим 
Краще б ненародженим 
Декотрим землякам моїм
В Україні 
Моє недружнє посланіє

КОЗАК МАМАЙ: феномен одного образу та спроба прочитання його культурного «ідентифікаційного» коду

Перша книга кількатомного видавничого проекту «Козак Мамай». Містить наукову розвідку

“Книжечка, що називається Silenus Alcibiadis, тобто ікона алківіадська (Ізраїльський змій)”. 1776 (1780) р.

Переклад: Марія Кашуба

Сутеніє, панно мово, сутеніє.
Ні свободи, ні душі, ні безнадії.
На майдані ожеледиця панує.
Коло церкви пан отаман чабанує.

Мовчиться, брате...
Стомлено тече
Холодний дим по річищу сухому,
І терпне, і кривавиться плече

Бог його знає, як сонце за хмару сіда,
Як добивається сон з України додому,
І прогортається час, і стоять, як вода,
Чорні твої небеса у вогні золотому.

На схилі до осені з літа,
Де з яру — джерела-ключі,
Два явори стали спочити,
По схилу угору йдучи.

Ми не блудні сини,
Ми із житніх колось і барвінку.
Ми не блудні сини,
Хоч і довго хилилися ниць.