"Папі в альбом"

На палаті Ватікану
Бачу все криваву рану:
З неї капає кров тепла,
Дехто каже, що до... пекла.

... Кап-кап, кап-кап без упину
З Ватікану в кожну днину.
Кров цю бачу й в цій годині:
Звільно-стиха, по краплині
То сльозить, то випливає,
Бистро й шумно заливає
На часок хоч мур палати,
Де звик папа проживати,
Камінь скрізь зчорнів від крові,
Та не знають цеї мови
Незагоєної рани
Папа та його кумпани.
А чи чують її звуки
Підлії Петра правнуки

[Папи виводять походження своєї влади від апостола]

І чи бачуть кров?! Хоч бачуть,
То сміються, а не плачуть...

Як молитву папа мовить,
Бога-пана славословить,
Вмить цюрком пливе вогненна
Чиста кров благословенна.

Як про небо папа мріє,
Жовтий Тібер червоніє..
А як папа буллу пише,
Рана отворяєсь глибше,
И як далеко гляне око,

Розливається широко
Кров гаряча, мов з вулкану
Лава, серед урагану,
Серед стогонів-прокляття
Завзиває до завзяття,
Кличе помсти, кличе мести,
Хоче Ватікан рознести...

Хто це бачить, як без стриму
Кров ця вулицями Риму
Так гуде в хвилину дива,
Знає, що паде юрлива
„Ватіканськая каскада"

[Каскада — водопад, що рине кількома струменями]

Й грозить палі смерть, заглада.
А як папа умирає,
В рані крові вже немає —
Аж до хвильки, як лукаве
Кардинальськеє конклаве

[Конклав — рада кардиналів, яка обирає папу]

Риму прегрізні сатрапи
Сходяться на вибір папи.

А як „місту" вже і „світу"
Для звеличання й привіту
„Всім і вся" високопарно
Проголосять, що не марно
Натрудились, бо нового
Мають вже отця святого, —
Знову кров у давній рані
Видно там, на Ватікані...

А чиєї? Не питати!
Бо й не тяжко це вгадати:
Кров це тих, що гордо босі
Йшли в огонь по смерть на стосі!
І не раз тут довго чути
Лютий голос незбагнутий:
„Тут палата Ватікан,
Там Петра храм-великан,
Мов тюремні дві твердині
Гробом людства не віднині.
Папа —людям це страхіття!
Кров тут точать вже століття
„Боговгодні" людоїди,
Чорта слуги та сусіди".