Фалдована спідниця. Вишивана запаска.
На злежаній сорочці - коралів довгі разки

І свічечка воскова - як вбогий снопик жита
На полі бездиханнім з гаптованого цвіту.

До шлюбу одягала - тремтіли білі руки...
У скрині поховала до вічної розлуки.

А нині не здригнеться ні серце, ні мізинець, -
зібралась, як до шлюбу, на вічний той гостинець.

Усе їй відболіло. Всі літа відшуміли.
І невідступна мука стоїть в ногах несміло.

А на лиці смиреннім, відречено-спокійнім,
почило дивне світло у тихому горінні...

Така була я, діти, іду від вас такою.
Нарешті дочекалась святого супокою.

Все вимела із хати - всі болі, всю гризоту,
А вам я залишаю нескінчену роботу:

Любіться, признавайтесь до роду, до родини,
І будьте молодими, і будьте молодими...

Відходила у квітах, у давнім гаптуванні... 
Кому воно потрібне, те бабине убрання?

Ніхто і не погляне за тими рушниками,
що баба в древню скриню назносила роками.

Ні в кому не заплаче бабусина примівка
Ні те шиття тоненьке - шовкова облямівка...

Усе забрала баба. І навіть ту образу,
Що не вдягла сорочки онученька ні разу.

Теги:
Джерело: журнал "Рідна віра", №22

Схожі статті

  • 03.03.2016
    5541

    Кожна людина народжена для щастя, та не кожна знає, як його досягнути. Одним із шляхів

    ...
  • 03.03.2016
    1117

    Порозліталися галактики
    Ніхто не з на куди і далі...
    Планета крається на клаптики,

    ...

Медіа