Бог його знає, як сонце за хмару сіда,
Як добивається сон з України додому,
І прогортається час, і стоять, як вода,
Чорні твої небеса у вогні золотому.

Дякуй дощам, які йдуть, бо не вміють не йти,
Дякуй зорі, яка світить, бо має світити,
Дякуй за всесвіт і сплачений світ самоти,
Дякуй за осінь, щедрішу й теплішу за літо.

Йти, як дощу, повертатись додому, як сну,
Три самоти перебути і жити навзаєм.
Мати малесеньку, вільну, неголосну
Щиру молитву. Навіщо? А Бог його знає.

Теги:
Джерело: журнал "Рідна віра", №18

Схожі статті

  • 30.03.2016
    1121

    …Та знаю я, хлопче, хто тебе на мене навів… Мій племінничок, котрий ото плота зробив з порожніх

    ...
  • 03.03.2016
    1327

    Головне, щоб коло фараона
    Стати "незамінним" візирем.
    Фараону хай блищить корона,...

Медіа