Зміст статті

 

61

108. Я ОСУДЖУЮ РАСИЗМ. Осуджую націоналізм народу гноби­теля (імперіаліста). І обороняю націоналізм народу гнобленого, як світ­лу силу національно-визвольної боротьби за священне право бути не­залежним господарем на своїй Землі.

Римський папа оголосив, що взагалі «націоналізм — ворог людського братерства». [«Шлях Перемоги», 1 серпня, 1965 р., Мюнхен.] Чому?

Бо «Євангелія» навчає, що в правдивих християн національних ви­явів немає. «Немає Грека, ні Жидовина (...), чужоземця і Скита» (...), але все і в усьому Христос». [Павло до Колосян, 3,11.]

«Немає Жидовина, ні Грека», «бо всі ви одно в Христі Йсусі», «А коли ви Христові, то ви насіння Авраамове». [Павло до Галат, 3,28-29.]

109. СТАВШИ «НАСІННЯМ АВРААМОВИМ», не треба зукраїнізовувати Ісуса. Не треба Ісуса ставити на службу національній політиці. Християнин повинен сповідувати Віру Христову такою, якою вона є. Або перестати бути християнином. Краще чесно відійти від писань Маттея, Марка, Луки, Івана, Павла, Петра, ніж нечесно поводитися з їх­ньою наукою.

Правдивий християнин не може бути націоналістом. Христова Віра інтернаціональна. Правдивий націоналіст не може бути християнином: тобто націоналістом і інтернаціоналістом одночасно.

 

62

110. АРХИЄРЕЇ, ВИ НАВЧАЄТЕ УКРАЇНЦІВ, що в Світі християн най­більше, що християни справедливі, моральні, милосердні. Отже, бути християнином значить бути кращою людиною. Розумію, чому ви це ро­бите.

Та справді, на світі є тільки 28 відсотків християн. 72 відсотки — вірні інших інтернаціональних чи національних релігій. Життя і мораль­ні взаємини людей в Індії, Японії, Китаї та інших країнах є доказом, що християни, як люди, не є кращі за буддистів, індусів, конфуціоністів, японців.

111. Я НЕ БУДУ ТУТ ГОВОРИТИ про жахливий терор (катування Гонти і Залізняка), майстрами якого були християни. Згадаю тільки один із тисячних подвигів християнського «милосердя» в Україні.

У 1637 році запорожець Богдан Кизим зі своїм синком Богданком і з групою селян-кріпаків ішов, щоб з'єднатися з повстанцями запорож­ця Павла Павлюка.

Християнинові М. Потоцькому, польському наїзникові, вдалося схо­пити довірливого Кизима. У Києві були закопані дві палі (вгорі загост­рені кілки). Ні, «не пагани, а настоящі християни» (Потоцький і його ко­леги) посадили (настромили) на палі Богдана Кизиму. І поруч його синка Богданка.

Страждання тата і сина були болючіші за ті, що на хресті. «Наробив ти, Христе, лиха», «Людей закували та й мордують... Ой, ой, пани, пани- християни». [Т. Шевченко.] Очевидно, між християнами є багато й милосе­рдних людей. У всіх релігіях є люди милосердні і є люди жорстокі.

 

63  

112. ІВ. ФРАНКО ВВАЖАВ, ЩО Ісус не Бог. І після розп'яття не воскрес. «Христос був не Бог, а такий же чоловік, як другі, котрий упоминався за бідними людьми і за те був замучений і, як умер, то так і оста­вся, і не воскрес більше». [Ів. Франко, «Культура», 1924 р.]

Митрополит С. Сембратович в листі за 1 грудня 1890 року до реда­кції журналу «Дзвінок» написав, що Ів. Франка не можна вважати християнином.

Леся Українка не вважала себе християнкою, тобто «насінням Авраамовим». Вона була Українкою милосердною (справедливо стави­лася до людей). Проявляла повагу до всіх релігій. Любила свій Народ, свою Вітчизну більше, ніж себе. І шанобливо ставилася до культури інших народів.

113. ЛЕСЯ УКРАЇНКА УСТАМИ своєї улюбленої героїні сказала: «Своєї крови я не дам ні краплі за кров Христову». Вона так сказала не тому, що не визнавала Ісуса Богом, а тому, що вона свою кров до краплі віддала за кращу долю рідного Народу. Милосердна Леся цим звеличила себе, свій Народ. І звеличила всіх тих синів і дочок інших Народів, які свій Народ люблять понад все.

 

64           

114. І Є ТАКІ ПАН-ОТЦІ, яким дорога РУНВіра. Їм хочеться, щоб в Українців була Українська Віра. Один з них сказав рунвіянам: «Якби громада Святині Матері України мені щомісяця давала ті гроші, що я дістаю від парафії, я б став рунвіянином. Проповідував би святе пись­мо «Мага Віру». Наука рідного Пророка мені рідніша за науку юдейсь­ких пророків».

115. РУНВІЯНКА С.С. відвідувала своїх рідних у Львові. І їм оповіла про РУНВіру, про «Мага Віру» й будову Святині Матері України. Старший чоловік уважно слухай, і на його очах появилися сльози. Він сказав:

«Я став атеїстом тому, що мені вже набридли обопільні очорнення між католиками і православними. Вони оплюгавлюють один одного. Сваряться. До очманіння доводять один одному — яка віра краща: право­славна чи католицька? Тобто, яке рабство вигідніше.

Це їх змучує, виснажує енергію їхнього розуму. Вони не здібні до са­мостійної духовної творчости. Вони в тупиці — їм не належить майбутнє.

116. Я ВЖЕ СТАРША ЛЮДИНА. Народжений в Полтаві. У Львові довгі роки Українську мову викладав. І полюбив я львів'ян, як моїх рідних полтавців. Уніати і православні не знають, що діється в душі «атеїста».

Дитина маму любить: ручки до неї простягає. Отак і я душею невин­ної дитини хочу любити Бога свого, свою рідну святу Волю, Правду. І їй довірити таїни душі моєї. Я не вірю у Візантійського Саваота. І Шевченко ж писав: «одурить візантійський Саваот».

І ось там в Америці, як тепер чую, об'явився віститель Віри в Дажбога, щоб значить Українці мали свою Віру, а не з Чужини прийняту. До сліз це мене зворушило. Передайте йому поклін. І скажіть, що його жде Україна».

 

65   

117. УКРАЇНЦІ (ІНТЕЛІГЕНТИ) є тільки по назві «православні». В дій­сності вони цієї релігії не практикують. Вони не сповідаються, не причащаються, не цілують ікон. Не вірять у воскресіння мертвих, в непорочне зачаття, у вознесіння на небо Ісуса.

Не зважаючи на все це, вони вороже наставлені до католицизму не з погляду релігійного, а національного. Впродовж віків католицизм був інструментом польських королів, які спольщували українців.

Подібне явище (хоч в меншій мірі) є в українців (інтелігентів), які, не будучи практикуючими католиками, в душі чують неприхильність до православія. Втотожнюють його з Москвою, яка прославилася як дру­га Татаро-Монгольська орда.

З цих причин інтелігенція в Україні переживає духовну кризу. Йде до баптистської секти. Шукає істини у філософії Сходу. Та тепер проявляє зацікавлення РУНВірою, як тією спасенною силою, яка покладе кінець многовіковій ворожнечі релігійній. І зріднить і об'єднає сили народу.

 

66   

118. АГЕНЦІЯ АССОШІЄЙТЕТ ПРЕС повідомила, що в Римі 6-го листопада 87 р. кардинал М. Ів. Любачівський виголосив промову. Він, як «духовний лідер Українців католиків, сказав:

«Ми, католики, простягаємо нашу руку Московському патріархові і ми просимо простити нам. І ми вам прощаємо. Ми всі брати во Христі, і Марія, наша мати, поможе нам подолати всі перепони на дорозі до об'­єднання. Я маю надію, що матиму змогу відправляти літургію подяки за Тисячоліття в моїй катедрі в Україні». [«Дітройт Нюс», 7 листопада, 87 р.]

119. «СВОБОДА» (НЮ ДЖЕРСІ) ЗА 14 листопада 87 р. у статті «Па­тріарх М. Любачівський простягає руку примирення» повідомила, що «Кардинал Любачівський сказав: «Йдучи слідами Христового Духа, простя­гаємо нашу руку прощення, примирення і любови до Російського Народу і Московського патріарха».

Обурений Українець-католик І.Г. написав: «Ми, Українці, простяга­ємо руку любови до Москви, яка зайшла до нашої хати, повісила тата і маму, і мучить братів і сестер в Сибірі?

Чому ти, кардинале, в ім'я Віри Христової так жорстоко перед світом глумишся над душею гноблених Українців?»

 

67 

120. СПРАВДІ, ЧИ Є ТАКА ГРУПА Росіян в СССР, яка заявила, що Росіяни повинні відмовитися від окупації України-Руси? Поки що не­має, не зважаючи на «гласность».

Кардинал Любачівський, простягаючи Москалям і Московському па­тріархові руку прощення, миру й любови, цим благословляє Московсь­кий окупаційний режим в Україні. І за це хоче отримати право мати в Україні «літургію подяки за Тисячоліття»?

В Україні Церква Христова не стояла по стороні Народу. Її архиєреї служили ханам Татаро-Монгольської орди, служили королям Польсь­ким і царям Московським. «Усяка бо влада від Бога».

121. КАРДИНАЛ ЛЮБАЧІВСЬКИЙ у спеціальному «Зверненні» до Українців-католиків пише, що його слова «викликали деяке збентеження серед наших вірних». І, щоб «успокоїти затривожених людей», заявляє: «Не був я перший з українських владик».

Митрополит Андрей Шептицький «натрудився багато (...) для доб­ра Російського Народу», і «Патріарх Йосиф (...) немає гіркости до Росі­ян». [«Свобода», 28 листопада, 87 р.]

 

68  

122. СПРАВДІ, МОНАХИ (Василіяни) Українцям у Вільному світі по­давали такі інформації: «Архиєпископ Львівської дієцезії Й. Сліпий є тепер в домі для старих людей у Центральному Сибірі». [«Світло», кві­тень, 58 р., Торонто.]

«Митрополитові Йосипові після засудження пропонували виїхати за кордон, але він відмовився». [«Світло», червень, 60 р.]

Він, митрополит Йосип зробив спробу нав'язати «спосіб життя з комуністичною владою», «вислав був, як відомо, делегацію кількох свя­щеників до Москви, які передали в імени Української Церкви пожертву на ранених війни в сумі 100.000 рублів». [«Світло», лютий, 60 р.]

123. ВОЇНИ УПА ВЕЛИ СВЯЩЕННУ БОРОТЬБУ проти Московсь­ко-сталінської деспотії. У Карпатах і на Волині в засніжених криївках лежали ранені упівці. Не мали грошей, щоб дістати бинти і перев'язати рани. Митрополит Й. Сліпий зібрав гроші по селах в Галичині у вірую­чих матерів і бабусь, які йому давали на Боже. І він ці гроші подарив Москві для «інвалідов отєчєствєнной войни».

Архиєпископ Сліпий — «найвищий духовний провідник», «Первоєрарх України», «найкращий син України». [«Поступ» (орган укр. катол. дієцезії, 4 серпня, 68 р., Вінніпег).]

124. УКРАЇНЦІ — МИТРОПОЛИТИ, єпископи, архимандрити — най­кращі сини України, заслужені національні діячі, оборонці рідної мови і культури, перші борці за Соборну Українську Державу. Очевидно, це неправда. Але такі гасла корисно ширити особливо тоді, коли є грошові збірки на розбудову католицьких і православних інституцій.

 

69

125. МИТРОПОЛИТ МСТИСЛАВ (СКРИПНИК) в листі до духовенс­тва і вірних УАПЦеркви 20-го листопада 87 року пише, що:

«Необхідні відповідні обставини й атмосфера» і «Наблизити нас до таких обставин спроможна виключно Московська патріархія проголошенням повного права українського народу на автокефальне існування Української Церкви». [«Укр. Вісті», 6 грудня, 87 р., Дітройт.]

Цим листом митрополит Мстислав проголосив себе рабом. А Мос­ковського патріарха Пімена — паном. Жебрає в Москаля прав для УАП Церкви в Україні, окупованій Москвою?

Народ, який має розвинену національну гідність, ніколи не погодиться, щоб чужий духовний лідер давав йому право на незалежне церковне життя. Таке право має моральну силу тільки тоді, коли воно здобуте незалежно від чужих сил. Наприклад, право УАПЦеркви, здобуте в 1921 році.

 

70

126. ПАН-ОТЦІ (ОБОХ ЦЕРКОВ) щонеділі, стоячи на амвоні, виго­лошують проповіді. Формують думку віруючих. Впливають на їхні почу­вання. Та церковний амвон виявився невистачаючим.

Обидві Церкви мають свою пресу (видають часописи, журнали, бюлетені, книжки). Не зважаючи на це, вони (католицькі і православні архиєреї) змагаються між собою за «панування» над пресою українських національних організацій (політичних, культурних, наукових, мистецьких, жіночих, юнацьких), видання яких животіють. Вони не мають тих фінансових приходів, які мають Церкви для своєї преси.

Наприклад, Митрополича Канцелярія Української Православної Це­ркви (Бавнд Брук) пише, що преса грає велику роль. Зокрема та преса, «що її видають асекураційні союзи. Редакційний персонал у цій пресі складається майже виключно з католиків, які старанно пильнують да­ти читачам якнайбільш привабливі інформації про Українську Католи­цьку Церкву», і в цей же час вони «дозують кількість інформацій про Українську Православну Церкву, або й цензурують зміст тих інформа­цій». [«Новий Шлях», 21 листопада, 1987 р., Торонто.]

Якби «редакційний персонал у цій пресі складався майже виключно з православних», то вони б «пильнували дати читачам якнайбільш привабливі інформації про УАПЦеркву і «дозували б кількість інформацій про УГКЦеркву, або й цензурували б зміст тих інформацій».

 

Теги:

Схожі статті

  • 30.03.2016
    1557

    …Та знаю я, хлопче, хто тебе на мене навів… Мій племінничок, котрий ото плота зробив з порожніх

    ...
  • 03.03.2016
    1834

    Головне, щоб коло фараона
    Стати "незамінним" візирем.
    Фараону хай блищить корона,...

Медіа