Переоцінка духовної вартости - 11-20

11

20. Жиди, так як і інші стародавні народи, поклонялися багатьом богам [Єремия, 10,5; 11,13; 2 кн. Царів, 21,21]. Цар Йосія [2 кн. Царів, 23,5] син Аммона, внук Монасія, в 631 році перед Христом оголосив в Юдеї і ре­лігійну реформу — утвердив Віру в Єдиного Господа з ім'ям Саваот (Єгова)*. Всі інші божества («ті ідоли, мов точений стовп») були повідставлювані.

«Ягве (Єгова) є національним Богом, зв»язаним з Його Народом частиною свого характеру, своїми зобов'язаннями і стоїть Він в такому відношенні до Ізраеля, як Шемош до Моабії». [«Енциклопедія Британіка», кн. 13, стор. 106, 1973 р.]

12

21. АНГЛІЙЦІВ, НІМЦІВ, Французів, Шведів, Еспанців, Греків їхні рід­ні князі (чи вожді) силою не примушували зневажати Рідні Святощі (батьківські звичаї, обряди, святилища богів їхніх).

Не давали наказу: приймай Віру Христову, а ні — будеш покараний смертю. Їхня душа не була знасилувана. І рабін (тобто учитель) Ісус, якого Ви, архиєреї визнаєте Богом, не зневажав ідолопоклонної Віри Батьків своїх (Ісаака, Іакова, Ребеки, Рахелі). Не осуджував їхнього паганізму. Рахеля покрала богів-ідолів, втікаючи з Іаковом від батька Лабана. [І кн. Мойсея, 31,30-35].

13

22. Я НЕ ПІДНІМАЮ НА ГЛУМ Віру Батьків рідних (Віру Оря, Лель, Божа, Кия, Либіді, Святослава). Я з Божого благословення по-новому осмислив її (реформував). Об'явив концепцію Віри в Єдиносущого і Всеправедного Господа з ім'ям Дажбог.

У РУНВірі немає дуалізму (двоєбожжя). І немає триїзму (тройці). У РУНВірі абсолютний монотеїзм: крім Дажбога, немає бога. (РУНВіра — Рідна Українська Національна Віра).

23. Я ВІРЮ: ДАЖБОГ — СВІДОМІСТЬ Світу. Людина постала з Сві- домости Світу. Свідомість Світу — це Самоволодіюча Всевишня Сила (тобто Світло, Безмежність, Гравітація, Вічність, Рух, Дія (Енергія не­свідомого і свідомого Буття).

(Санскритське слово «свадамая» значить «самодання», «самоволодіння», «самовтвердження». З нього оформилося наше слово «сві­домість»).

Земля не може жити без Сонця. Людина (дитина Всесвіту) не мо­же жити без Дажбога. «Чи Дажбог Отець?» Дажбог — це Світло, Прав­да, Любов. Хіба Світло, Правда, Любов мають стать? Дажбог, як Тато, діє в Світі Чоловічому і Дажбог, як Мати, діє в Світі Жіночому усіх несві­домих і свідомих буттів.

24. «ЛЕВ СИЛЕНКО У «МАГА ВІРІ» подає широкі, досі незнані ві­домості про давню Віру України-Руси. І не вороже ставиться до неї, ніби в ній все було світле й ідеальне. Справді ж так не було», пише Д.к.

У «Мага Вірі» пишу, що у Вірі України-Руси обожнювалася Мати При­рода (поля, ліси, ріки, гори, гаї). «На воду не можна плювати, бо вона свята», «На вогонь не можна плювати, бо світло — Божа благодать».

Очевидно, були й недомисли. Недостатня умотивованість в розуміннях природних явищ. Жили переконання, що є лісовики, біси, домовики, русалки.

А хіба в Юдо-християнізмі все світле, все ідеальне? Ви вірите, що жінка зроблена з чоловічого ребра? Ви вірите, що Бог Ісус мав перего­вори з чортами (демонами)? І їм (чортам) на їхнє прохання Ісус дозво­лив увійти в стадо свиней? І свині так були збентежені, що скочили з кручі в море і потопилися. [Марко, 5,12-13].

14

25. ОБРЯДИ ТІ, ЩО ДОСІ ЗБЕРЕГЛОСЯ, стверджують, що Віра на­ших Предків була людяна. Життєрадісна, бадьора. Єднала віруючих з красою степів, лісів, гір, рік. Та це не значить, що в ній все було перфектне.

(У Вірі України-Руси «є невичерпне джерело, з якого черпаємо всі ті духовні проблеми, що підносять духовність української нації, те істотне, що відрізняє український народ від інших як слов'янських, так і других народів, те, що творить українську національну історію, філософію, мис­тецтво, що спричинюється до пізнання його національного єства.

Найхарактернішою рисою всіх цих релігійних переживань є те, що вони йдуть із самої душі народу й тому заховують у своїй основі найглибші переживання його рідної історії, а це все вкупі змальовує нам і розкриває всю сутність його правдивої національної душі. Ні в одній ділянці української культури ми не наблизимось так безпосередньо до душі української нації, не відчуємо так тремтіння національного духа, як у цій первісній вірі українського народу». [Леонід Білецький, «Історія Укра­їнської Літератури», т. 1, стор. 23, 24].

26. «ЦІЛИЙ СВІТ ДОХРИСТИЯНСЬКОЇ ПОЕЗІЇ, де забава, мисте­цтво, віра і життя зливалися в одну цілість, де Дажбожі внуки зі співами на устах ішли зустрічати весну, де молодь збиралась між селами на весільні ігри...», — все це «полетіло з проклонами монаха-аскета». [б. Лепкий, «Н.І.У.Л.», том 1, стор. 40, 41].

27. У ВІРІ УКРАЇНИ-РУСИ, у вірі «наших тодішніх державних твор­ців» були «виразні ознаки містицизму релігійного; з богами, які вимага­ли послуху, завзяття, любови, посвяти, дисципліни — одне слово: гро­мадської організованости», пише В. Липинський. [«Релігія і Церква в Історії України», стор. 30, 1956 р].

Отже, у Вірі Предків наших була та Божа мудрість, якої нам сього­дні у визвольній війні не вистачає: була дисципліна і громадська організованість.

15

28. АРХИЄРЕЇ, Я НЕ ХОЧУ ВАС ЗАСМУТИТИ, сказавши, що Ісус стоїть не по Вашій стороні, а по моїй, хоч я й проповідую Віру в Дажбога, а не в Саваота (Господа Народу Ізраельського).

Насильне навернення людей на Віру Христову є глумом над Бо­гом. Знущання над душею. Насильство ніколи не було хвалене поряд­ними Людьми.

Проповідуючи Віру в Дажбога, я шанобливо ставлюся до всіх Релі­гій і релігійних Учителів (Заратустра, Будда, Мойсей, Конфуцій, Шанкара, Ісус, Могамет, Нанака).

Віра в Дажбога не призначена на експорт. У ній немає експансивної жаги (вона не втручається в релігійне життя народів). Я осуджую насильницький спосіб навернення Народу на ту чи іншу Віру, чи полі­тичну систему.

29. ВІРА В БАГАТЬОХ БОГІВ чи Віра в Єдиного Бога, яка Народові накидається мечем і вогнем, є Вірою насильницькою. І Народ, на таку Віру навернений, щасливим ніколи не буде.

Чи будуть щасливі діти, рідну матір яких на їхніх очах убито, а їх примушено чужу матір називати рідною?

І Ісус учить, що насильство — це чин Сатани. І тому в Києві в 988 році, з погляду й Віри Христової, був доконаний чин Сатани: хрЕщення, а не хрИщення.

Греки (чи огречені Жиди) ім'я Назарянина, Яшуя, не питаючи Назарянина, переробили на Ісус, огречили Месію. Вони зі слова «хрисма», що значить «мазь», зробили слово «Христос» (Помазаний).

16

30. ХТО, СЛУХАЮЧИ ПРОПОВІДНИКА, добровільно приймає об­ряд бабтизування (освячення) — беззастережно визнає науку Помазанця (Христа), той стає помазанківцем (християнином). Там, де наве­рнення на Віру Христову здійснюється насильством. «вогнем і мечем», є хрЕщення.

Тридцятилітній князь Володимир був обманутий грецькими старшими жерцями. І тому його не можна осуджувати. (Грецьке слово «архиєрей» значить «старший жрець»). Володимир не знав, що Україна-Русь, прийнявши Віру Східньої Римської Імперії, утратить право мати свій спосіб духовного життя. Буде, як нова жертва (як одна з дієцесій (областей) Візантії підпорядкована законам і наказам Візантійського патріарха. (Патріарх — ставленик деспота (імператора) мілітарної орди на берегах Босфору).

31. ГРЕЦЬКЕ СЛОВО «ЕПІСКОПОС» (епіскоп) значить «наглядач» (він вуха й очі патріярха). В охрещену Україну-Русь почали (не питаючи дозволу в Київських князів) прибувати, як додому, на постійне життя релігійні окупанти (наглядачі Візантії). І до них (такий закон в Греко-ортодоксії) підступали на сповідь наші князі, воєводи, бояри, купці.

Візантійські наглядачі випитували їх про провини, плани. Відпуска­ли гріхи.

Од часів «сотворення світу» на Русі ще не було такого ритуально­го приниження Русичівської знаті. (Русич стає на коліна перед зайдою — Чужинцем: молитовно оповідає йому про те, що має на душі).

17

32. 1000 ЛІТ ВІД ПОКОЛІННЯ до покоління, еліта України-Руси чи­тає в Несторовім літописі слова «хрестили вогнем і мечем». І це обра­жає гідність її душі. Пригноблює мислення і почування. Значить Українців-Русичів не питали: «Люди, згідні ви чи ні?» Охрестили, як скотину. Хіба скотину питають? Запрягають, показують їй батіг, і вона тягне воза.

33. У 1147 РОЦІ (159 РОКІВ ПІСЛЯ ХРЕЩЕННЯ) Київський цар Із'яслав Мудрий скликав Київський Собор єпископів. (Чаша терпінь вже була переповнена).

Щоб Україна-Русь звільнилася з ярма Греко-ортодоксної Візантії, русич Клим Смолятич був проголошений Митрополитом Київським і всея

Руси... незалежним від Візантії. Та прагнення до незалежности потерпі­ло поразку. Чому?

Бо Візантія подбала, щоб «Єпископат на Русі складався з Греків» (В. Липинський). Греки на Русі підняли бунт проти Русі. Вони оголоси­ли, що Смолятич — «Антихрист, паганин». «Понєже Смолятич не помінаєші патріарха, он волк єси!» Отже коли Русич на рідній Землі хоче бути вільною людиною, «он волк єси».

18

34. З ІСТОРІЇ ЗНАЄМО: Візантія завжди вороже ставилася до України-Руси (Антії, Скитії). Хотіла бачити її слабою і роз'єднаною. І прагну­ла володіти Кримом, південними землями Руси.

Імператор Візантії Мануїл Комен і патріарх Ніколай 4-ий (Музалон) посилають таємних послів у селище Кучково (перша назва Москви) до князя Юрія Довгорукого, що був відомий жорстокістю, убивствами, гра­бунками.

Довгорукий в 1149 році (виконуючи благословення Візантійського па­тріарха) вторгається у Київ, щоб «покарати митрополита Смолятича і Із'яслава Мудрого за бунт проти Візантії».

Наші князі, під'юджені майстрами змов (греками-єпископами), ведуть між собою довгі й виснажливі братовбивчі війни.

19

35. ПАТРІАРХ ЛУКА ХРИЗОВЕРҐ, як твердить на основі літописів історик Н.М. Карамзін, посилає таємних послів (монахів) у Суздаль до князя Андрея Суздальського зі святим благословенням і мечем. На мечеві грецькою мовою викарбуваний напис: «Пресвятая Богороди­ця! Помогі рабу твоєму Андрею».

Андрій Суздальський (син князя Довгорукого) з місцевих племен (переважно Мордвинів) оформив многолюдну орду. Виконуючи благословення Візантійського патріарха, в березні 1169 року вторгнувся в Київ. Безпощадно вбивав Киян. Не давав пощади й дітям їхнім.

36. КИЇВ ТЯЖКО РАНЕНИЙ. Вогонь. Руїни. З награбованими скар­бами (золотом, сріблом, діамантами, дорогими тканинами) і з забрани­ми у Київських церквах ризами, іконами, митрами, чашами, хрестами орда князя Суздальського повертається в Суздаль.

Відтепер постає нова політика Візантії: центром Греко-ортодоксії на Русі буде не Київ. а Суздальщина (бувша колонія України-Руси), яка, так як і Візантія, вороже наставлена до України-Руси.

37. У СЕЛИЩІ БОГОЛЮБОВЕ (СУЗДАЛЬ) стоять бочки, наванта­жені скарбами: перстені, серги, дорогі каміння, діадеми, гребінці, золо­том куті мечі, тарелі — цінності забрані в убитих Киян.

Князь Андрей Суздальський озолотив себе. І місцевих попів- христолюбців. А мордвинові Анбалу, який був його головним воєннона чальником, мало золота дав. І розгніваний Анбал вночі в підвалі зарі­зав князя Андрея Суздальського.

38. АРХИЄРЕЇ ГРЕКО-ОРТОДОКСІЇ, не дуже гаючись, проголоси­ли князя Суздальського святим Андреєм. Митрополит Іларіон (Огієнко) у книзі «Українська Патрологія», виданій в 65 році у Вінніпезі, пише, що «князь Андрей Суздальський — український святий, ясна зоря на небі України».

У Києві (у Володимирівському соборі ще з давніх часів) висить «свя­та ікона Андрея (Суздальського)». І сьогодні православні Кияни покло­ни складають до цього святого ката — кривавого вбивці. Оглядаючи життєписи святих, бачиш, що це були жорстокі душителі народу Укр­їнського. Що ж, яка релігія — такі й святі.