Переоцінка духовної вартости - 81-90

81

145. СВЯТУ ВЕЧЕРЮ на честь 12-ох братів (місяців), Дідуха, що є символом Духа Предків рідних, Щедрий вечір, Щедрівки, Колядки, Ве­снянки, Писанки, Купала ви, архиєреї, впродовж віків жорстоко пере­слідували. Називали виявом «бісовського духа», «нечестивим язичес­твом». Не мігши безслідно знищити Українські обряди язичеські, ви тепер їх експлуатуєте (хіба це справедливо?) для славлення святощів Юдеї, Греко-ортодоксії, Греко-католицизму.

І кажете, що від цього й Віра од Греків прийнята стала рідною Укра­їнською. Отже, обрядність наша, але їй дана роль рабська: у неї форма Українська, а зміст в неї — Чужий.

Нагадує це свято большевицьке: діти у вишитих сорочках обрядово уквітчують портрет Леніна рушником, який має чарівні українські взори. І співають пісню: «Ленін — рідний батько наш».

82

146. ЙДЕ НАСТИРЛИВА БОРОТЬБА за володіння думкою і почут­тям народу. «Ми перебували в темних нетрях паганства, не знали пра­вди, чести, совісти, культури, письма, не мали правдивої віри в Бога. Та після хрещення ми стали заопіковані Господом Христом, ми стали спасенними».

Або: «Ми жили під гнітом буржуазних вислужників отамана С. Пет­люри і гетмана П. Скоропадського. Не мали ми прав людських, жили в тьмі, наша вільна думка переслідувалася. Та прийшла до нас Червона армія, батьком Леніним послана. І визволила Україну, принесла наро­дові волю, народну демократію, і почався буйний розвиток культури. мистецтва, освіти. І в серцях наших живе Ленін».

147. ТОЙ, ХТО ЧУЖЕ НАЗИВАЄ РІДНИМ свідомо, або несвідомо, звик бути рабом. Він не здібний зрозуміти причини своєї рабської долі.

У Святині Матері України на священній годині я сказав: «Якщо твої обряди, твоя культура рабські (славлять Чужі релігійні чи політичні іде­али), і тебе це не ображає, значить ти утратив пошану до себе — охолопився в неволі. Примирився з становищем знеособленого «щасли­вого» раба».

Правда, є такі в нас інтелігенти (виховані в чужих школах), які муд­рують: Українці не здібні бути творцями своїх (самобутніх) духовних вартостей. Не здібні мати Незалежний Духовний Шлях Життя (свою Віру в Бога). І тому повинні себе підпорядковувати законам і ритуалам Греко-ортодоксії і Греко-католицизму.

83

148. ІНШІ 3 ОБУРЕННЯМ ПИШУТЬ: «Оці Церкви, що тепер маємо (Католицька і Православна) гальмують нашу національну справу. Ми бу­демо сильними тоді, коли матимемо «власну українську національно- незалежну православну Церкву», М. В-ний.

Я тверджу: так довго, як довго в Церкві є Грецькі теологія, літургія, догми, канони, ритуали, скільки б ви її не називали незалежною, національною, вона такою не буде.

Коли ви створите Українську Церкву Христову, відкинувши все Гре­цьке, то й тоді її не можна називати духовно незалежною Церквою. Бо ж в ній космологія, богорозуміння, заповіді не Українські, а Юдо- християнські.

Ісус виступив проти Жидівської Національної Церкви (Юдаїзму) і за­снував інтернаціональну Церкву. Ви хочете творити таку Церкву Христо­ву, яка заперечує основні засади Його Віри (тобто, Церкву національну)?

84

149. У ЧАСОПИСАХ ЧИТАЄМО, що коли вторгнулися Татари, то лю­ди зібралися в Церкві біля ікони Спасителя. Молилися. Та Церква зава­лилася од людського натовпу. І людей, і навіть архимандрита і попа при­валила. Мученицький шлях мала наша православна Церква, «рідна мати наша. А скільки Москва замордувала духовників УАПЦеркви?

Уніяти тепер наполегливо голосять, що в 988 році всі християни в областях Римської імперії були католиками, і тому Володимир був като­ликом. З цих причин треба відзначати 1000-ліття католицтва в Україні».

150. «МИ НЕ ХОЧЕМО В КИЄВІ мати Києво-Галицького патріарха, наставленого папою Римським». «Православна Церква — найбільший скарб українського народу», а от «Унія ось вже чотириста років знесилює організм українського народу», голосить в «Різдвяному посланні» митрополит Мстислав (Бавнд Брук). [«Укр. Вісті», 27-го грудня, 87 року, Дітройт.]

В ім'я Правди треба сказати, що православіє, перебуваючи на слу­жбі ворожих сил, вже майже тисячу літ «знесилює організм Українсько­го народу».

85  

151. ІНШІ ПИШУТЬ: були українські комуністи (укапістами називали­ся). Москва всіх в концтаборах замучила. Мученицький шлях мали. Я кажу: укапісти не усвідомлювали, що в Москві твориться нова імперська релігія — ленінізм. Православіє, як інструмент гноблення поневолених Народів, утратило силу. У Народі жила відраза до попів (русифікаторів, жандармських приятелів).

Замість Ісуса в Москві став Ленін божеством. А комісари (політруки) — його жерцями. І той, хто відважується до цього божества прояв­ляти неприхильність, перебуває за ґратами (в концтаборі).

Ніяка імперія не може існувати без божества, перед яким, як перед символом імперської сили, єдности і маєстатности, мають всі без винятку, склоняти свої серця.

У «Мага Вірі» в оповіді «Як двоєвір'я пригноблює духовні сили народу?», я пишу про ленінські ритуали, про імперський культ Леніна.

152. АБО: МОСКВА ЛІКВІДУВАЛА Греко-католицьку Церкву. Багато пан-отців мучаться в концтаборах Сибіру. Протестуймо, вимагаймо прав для нашої Католицької Церкви. Православіє нам в Галичині не потрібне.

«Наша Церква є мученицькою, розп'ятою на хресті. Скільки то за­гинуло нас за Віру Христову». О, це правда, «Котилися і наші козачі дурні голови (...) за віру Христову». [Т. Шевченко.]

(Не всі парафіяни знають, що грецьке слово «киріос» значить «май­стер», «пан», «володар». Саксони з «киріос» зробили «кіріка», а потім — «кірха». Українці «к» вимовили як «ц», і постало слово «цьрки», а потім — «церква», що в перекладі на нашу мову значить «господня», «Панський дім», «кінгдом»).

87  

153. «БУДУЙМО НОВІ КАТОЛИЦЬКІ ЦЕРКВИ, вони дадуть нам Укра­їнську свідомість». Не обманюймо самі себе. Греко-Католицька і Греко-Православна Церкви не можуть Українцям дати того, чого в них немає.

Знаємо: Українці мали багаті християнські Церкви, і в них бідну, бід­ну національну свідомість. «Бо ми мало молилися. Ми мало благали спа­сіння перед чудотворними іконами Ісуса Христа, Діви Марії, св. Варвари та іншими явленими». Пророк Т. Шевченко пише, що «будем, брате, яв­леними піч топити». («Явленими» називаються «чудотворні ікони»),

Стояти на колінах перед явленими, і молитися, не тяжко. Вже сотні літ стоїмо на колінах перед позолоченими образами святих угодників Юдеї, Риму, Греції. Ніхто за таку нашу вірність іконам нас не шанує. На­впаки: глумляться з нашої рабської релігійности. І кажуть, щоб ми «ходи­ли до церкви не тільки в неділю, але кожного дня тижня і щоб стояли тим на колінах поки кров із них піде». [«Укр. Вісті», 11.01/87 р., Дітройт.]

«І ми молимося до Діви Марії, яка поки шли свою силу й любов до нас. Турки наступали й стріли пускали. Та Мати Божа стріли переймала і Турків убивала».

88

154. ЧИМ БІЛЬШЕ УКРАЇНЦІ ЖЕРТВУЮТЬ ЕНЕРГІЇ католицизмові і православію, тим дальше вони віддаляють себе від національних справ. Є такі, які кажуть: «Я працюю для католицької Церкви». «Я пра­цюю для православної Церкви». «Національні справи мене не цікав­лять, вони ж не Божі. У них партійщина, світські сварки».

Шевченко, Франко, Леся Українка не складали поклони до ікон свя­тих Греків, Юдеїв, Латинів. Вони жили для Народу, в ім'я Народу і з Народом. Чи вони достойні, щоб з них брати приклад?

89

155. О, ВСЕПРАВЕДНИЙ ЄДИНОСУЩИЙ ГОСПОДИ, Ти є в Усьо­му і Все є в Тобі, і хай святиться ім'я Твоє, Дажбог! Дажбог є Святою Любов'ю. Дажбог є Святою Правдою.

Усі Народи є дітьми Божими, хоч і вірують в Нього по-різному і на­зивають Його по-різному. В Індусів — Брагма, у Персів — Агура Мазда, в Жидів — Саваот, в Арабів — Аллах, в Українців — Дажбог. Справед­ливий Бог кожному Народові дав щастя називати Його по-рідному.

Бог ніде не сказав, що Українці повинні бути гіршими людьми. Тоб­то, такими людьми, які живуть по-чужому (підлеглі чужим розумінням Бога, чужим догмам, канонам, чужим правилам моралі і суспільних по­рядків).

156. ВСЕПРАВЕДНИЙ БОГ не ділить дітей на панів і рабів, на вибранців і невибранців. Господь ніде не сказав, що свідомість одного Народу має панувати над свідомістю другого Народу. Що культура од­ного Народу має панувати над культурою другого Народу. Що Віра од­ного Народу є кращою, а Віра другого Народу є гіршою.

90 

157. У СВЯТИНІ МАТЕРІ УКРАЇНИ я братам і сестрам сказав: «Бу­ло б спасенно, коли б Володимир, будучи тридцятилітнім монархом, реформував многобожну Віру батьків своїх. І — навіки утвердив Київ­ське розуміння Єдиного Бога.

Було б спасенно, коли б Володимир у Святому Батьківському Заповіті написав для потомків, що жодний Чужий суд (світський чи духовний) на Русі-Україні не має права судити Русича (Українця).

Батько мав право зробити помилку. Але син, побачивши батьківську помилку, не має права не виправити її».

158. ДАЖБОГ ДАВ ЛЮДИНІ ЖИТТЯ. Людина, отримавши життя, зо­бов'язана його Достойністю звеличувати. Благородний син сам є твор­цем своєї долі. Він ніколи не дозволить, щоб його долю чи долю його Народу вирішували Чужі люди (Чужі релігійні, політичні чи військові діячі).

Народи (Японці, Індуси, Жиди) об'єднують себе своїми Рідними Національними Вірами. Їхня духовність збагачує Духовну Скарбницю Людства.

Якщо б всі Народи були навернені на якусь одну Віру, наприклад, Римо-католицьку, постала б духовна стагнація Людства. Не було, не­має і ніколи не буде такого розуміння Бога, яке б визнало все Людст­во. Різновиддя Людства, расове і духовне, благословенне Богом. І є корисне для духовного й тілесного здоров'я народів.