Зміст статті

 

51

94. У «БІБЛІЇ» НЕ ОСПІВАНА ПРИРОДА. Митрополит Іл. Огієнко вважає, що «мова грецька, найвеличніша мова світу, мова богів». На­ша Українська мова, «Наша фразеологія, як я вище не раз уже підкрес­лював, дуже часто уосіблена, а це тхне поганством, наприклад, дощ іде, сонце заходить, вітер лютує», пише митрополит Іл. Огієнко. [«Дох­ристиянські вірування Українського Народу», стор. 316.]

У народних піснях («Не світи ти, місяченько», у творах Лесі Україн­ки, Ю. Федьковича, в «Кобзарі» Т. Шевченка («Вітер з гаєм розмовляє, шепче з осокою»), в «Слові про похід Ігоря», в усій Українській літера­турі відчутно тхне «паґанством». Тобто, багатою пісенністю, образніс­тю. (Слово «поганство» в нас запровадили попи для очорнення нашої самобутньої культури).

Унікальними особливостями нашої мови (яка є мовою поетичної ду­ші) ми маємо право гордитися і берегти її, як духовний скарб Людства.

 

52           

95. У 1784 РОЦІ АРХИЄРЕЙ Самуїл Миславський (Київський мит­рополит) заборонив в Україні в школах вивчати Українську мову: вона «тхне паґанством», «оскорбляє Господа Ісуса Христа».

І дітей в Україні навчали мовою Московською, «по правилам, напечатаним в Москве». Вона виросла на Півночі з язика церковно­слов'янського», і є мовою «ґасударственною».

У 1837 році вийшов в Мадярщині перший журнал-альманах мовою Українською («Русалка Дністрова»). Греко-католицький митрополит у Львові арештував «Русалку Дністрову». Що ж є? Холопською мовою виданий журнал може в холопів розбудити вільне мислення. Може обадьорити їхні почуття. І слово «Русалка» «тхне паґанством».

96. «НАЙЗАВЗЯТІШИМИ противниками Шашкевичевої творчости було львівське католицьке духовенство в особах митрополита Михай­ла Левицького і професора теології Венедикта Левицького». [«Укр. Голо­с», 7 грудня, 1987 р., Вінніпег.]

Католицьке духовенство в зародку придушувало прояви українського життя, щоб йому ніхто не заважав панувати над мислями і почуваннями «стада Христового».

 

53           

97. Є. ГРЕБІНКА, ІВ. КОТЛЯРЕВСЬКИЙ, П. Куліш, Т. Шевченко, Г. Квітка-Основ'яненко, С. Гулак-Артемовський, С. Руданський, Л. Глібів, Л. Мартович, М. Старицький, В. Самійленко, О. Кобилянська,

О. Стороженко, Ів. Карпенко-Карий, О. Маковей, Ів. Франко, Леся Укра­їнка, С. Черкасенко, О. Пчілка, М. Вовчок, Б. Грінченко, Ів. Нечуй-Левицький, П. Мирний, П. Грабовський, Ю. Федькович, М. Драгоманів, М. Шашкевич, М. Грушевський, М. Аркас, О. Олесь та інші наші письменники вивчили Українську мову не в школі, а з уст Народу. З народної творчости.

Чуючи в Народі поширені пісні й прислів'я («Тікайте, кури, піп іде», «Шкода не велика, що помер владика», «Піп не поможе, як життя не гоже»), письменники знали, що в людей немає любови до попів (руси­фікаторів і полонізаторів). І ніхто з письменників нічого прихильного про попів і єпископів не написав.

 

54           

98. 2 ТИСЯЧ ПАН-ОТЦІВ ПРАВОСЛАВНИХ в Україні-Русі прода­ли свої душі Сатані: отримували щороку від Московського царя «золотиє дєньгі за обрусенія края». Вони в школах дітей Українських кара­ли, коли вони між собою говорили Українською мовою.

Піп Василь Руданський прокляв свого рідного сина Степана за те, що він пише листи, вірші й оповідання мовою Українською. І цим свого батька-попа принижує перед єпископом.

Не попи і єпископи, а письменники, як духовні провідники, обороняли Народ і його мову. Більшість з них сиділа за ґратами. Страждали в Сибірі. Їм доземний поклін від Народу.

 

55           

99. РІЙ, ЯКИЙ НЕ ДБАЄ ПРО СВОЮ МАТКУ, гине. Народ, який не дбає про життя своїх діячів і перебуває під покровом духовенства інтернаціональної релігії, вільним не буває.

Народні провідники виходять з гущі Народу. Вони такі мудрі і такі талановиті, як і їхній Народ. Так є: з жолудя не виросте сосна, з яйця орлиці не вилупиться курча.

Є правда: чим більше в Народі освічених людей (правильно освічених), тим вищий його культурний рівень. І тим успішніші його націона­льні провідники.

 

          

100. Є ТАКІ ВІДСТАЛІ ПЛЕМЕНА (на їхніх землях в Центральній Аме­риці я перебував), які дають великі суми на Католицьку Церкву. А на освіту дітей своїх їм шкода грошей. «Треба заслужити царство небес­не. Сину, бери мотику і саджай банани. Тобі школа не потрібна».

Українці на православні і католицькі церкви «на еміграції видали за 35 років 482 мільйони долярів. А на університетську науку — п'ять мільйонів долярів». [«Нові Дні», лютий, 86 р., Торонто.]

Якщо у Вільному світі є 1200 панотців (обох церков) і коли кожний з них в середньому отримує 10 тисяч долярів на рік, то Українці, в поті чола працюючи на хліб щоденний, (за 35 років) дали пан-отцям 420 мільйонів долярів. Отже разом — один мільярд.

Знаючи це, Українці хочуть, щоб панотці робили корисну народну працю. Прищеплювали дітям любов до рідної мови, до Вітчизни і її кра­щих синів і дочок.

 

57   

101. МАМА КАЖЕ: «ДОНЮ, Я люблю, коли ти говориш вірш «Укра­їнка я маленька». «Діти, викиньте своє українське серце на смітник. Тут воно вам не потрібне», повчає о. монс. Д. Ґресько, звертаючись до Українського пласту в Клівленді, пише бюлетень «За Рідну Церкву», орган комітету оборони обрядів і традицій УКЦеркви, серпень, 1966 р. От. Ґресько тому так сказав, що в дітях католицьких він побачив прояв націоналізму (природне почуття любови до Рідного).

102. СУМІВЦІ СЛАВЛЯТЬ, як вірних синів України, легендарних вої­нів УПА. Плекають культ державного прапору синьо-жовтого. У часописі «Вільна Думка» (за 3-тє серпня, 1975 р.) поміщена «Заява» управи Куль­турно-Товариського клубу в Сиднеї (Австралія). Управа пише, що пан­отець Ів. Шевців в Укр. Катол. Церкві 29 червня 75 р. сказав, що Українці повинні бути християнами, а не «синьо-жовтими баранами».

103. КАРДИНАЛ М. ІВ. ЛЮБАЧІВСЬКИЙ навчає, що Українцям «на­віть України треба відректися в ім'я Христа». [журнал «Око», травень, 80 р., Монреаль; «Гомін України», грудень, 80 р., Торонто.]

З пастирських наук ясно, що пан-отці і кардинал є правдивими християнами. Учать любити Ісуса більше, ніж рідну маму. І в ім'я Ісуса відрікатися від України. Церкву православну чи католицьку треба любити більше, ніж рідну Вітчизну.

 

58      

104. НАЦІОНАЛІСТ (ТОБТО ДОСТОЙНИЙ ПАТРІОТ) любить свою Ві­тчизну більше, ніж Вітчизну Будди чи Ісуса. Англієць є перш за все Англійцем, а потім — християнином, буддистом чи атеїстом. «Німеччина понад все» — німецький національний славень плекає культ Вітчизни.

«Клерикализм не знає рідного краю, а почуття народности вважає витвором злого духа. Він ділить і розрізняє людей тільки після віроіс повідання». [Ів. Франко, 1888 р.] І на клерикализм нарікати не можна: він є таким, яким його зробила наука «Євангелій».

105. ІСУС НАВЧАЄ, що ті, які вірять Йому (тобто християни), пови­нні Його любити більше, ніж свою родину (маму, тата, доню, сина, бра­та, сестру).

«Хто більш, як Мене, любить батька чи матір, той Мене не достой­ний. І хто більш, як Мене, любить сина чи дочку, той Мене не достой­ний». [Маттей, 10,37.]

Правдивим християнином є той, хто в ім'я Христа відрікся від Батьківщини і благ земних. «Не мийся, бо се власть ідольська», «гарна одежа, чистота, тілесна красота — се чортівська спокуса», і монахи жили «не миючись по тридцять літ», «віддані лише одній думці — думці про спасіння душі через умертвіння свого тіла». [Ів. Франко, 1907 р.]

 

59

106. І ТАКИМИ БУЛИ В НАС перші деморалізатори національної свідомости монахи (Феодосій, Афанасій і багато, багато інших), які не цікавилися долею рідних матерів, батьків, братів. Не дбали про оборону України-Руси, якій загрожували варварські орди.

Хвора монаша ідеологія нівечила молодь. Ослаблювала військову спроможність Вітчизни. Українець перш за все повинен бути християнином, а Українцем може й не бути. Нагадує це науку комісара: «Доб­рим большевиком-комуністом ти повинен бути, а Українцем - не обо­в'язково».

Та сьогодні є в нас такі пан-отці і (єпископи, які на святкових обідах в промовах захоплюють слухачів (висловлюють прихильність до націоналізму). Правда, їхні колеги (архиєреї) дивляться на них як на тих, які не добре орієнтуються в «Євангеліях», або як на тих, що проявляють нечесне ставлення до Віри Христової.

 

60  

107. З ІСТОРІЇ ЗНАЄМО: В державах Европи була ворожнеча між патріотами і архиєреями. Ворожнеча кінчалася то відділенням церкви від держави, то ув'язненням архиєреїв або патріотів. (Наприклад, Костюшко і ксьондзи).

З погляду Віри Христової правдивими християнами-пастирами є ті пан-отці чи архиєреї, які поборюють в Народі національну свідомість. Патріоти, які вважають себе християнами, і в цей же час пробують Віру Христову підпорядкувати справам Нації, глумляться над Христом, над основами Його науки.

Вони стараються Греко-католицьку і Греко-православну Церкви пе­ретворити у Святилище національної культури, окремішности, духовости, а це значить — розхристиянізувати їх.

Архиєреї і пан-отці явно (і неявно) відокремлюють від церкви Укра­їнські національні святощі, як справу не Христову. Кажуть: «Ми не полі­тики, ми духовні особи. Ми понад національною політикою. Але ми ці­кавимося українськими національними організаціями. І особливо тоді, коли їхні члени є діяльними і жертвенними в нашій церкві».

 

Теги:

Схожі статті

  • 30.03.2016
    1532

    …Та знаю я, хлопче, хто тебе на мене навів… Мій племінничок, котрий ото плота зробив з порожніх

    ...
  • 03.03.2016
    1812

    Головне, щоб коло фараона
    Стати "незамінним" візирем.
    Фараону хай блищить корона,...

Медіа