життя

Неначе в полі, у житах
Стежками вийшли на дорогу...
Рум'янець сяяв на щоках,
Хліба вклонялися Дажбогу,

Слова: Галина Лозко

Я чула нині, як говорять квіти...
Схиляють тихо лагідні голівки
До білого вікна... там вічне Сонце!
Воно почує їх розмову щиру -

Народжений для зоряних шляхів
Земні дороги вибираєш знову...
І вітер вишиває твоє слово,
І чують трави срібний серця спів.

Далекий друг розказував мені
Про Сонця шлях, про зорі молоді...
Багряні сни гойдались на воді,
А вечір пестив береги сумні...

Безмежні, рідні, зоряні казки!

Скiльки рокiв може жити людина?

Свiт Землi надзвичайно тендiтний. XXІ столiття поставило цей Свiт разом з людиною на край безоднi. Цивiлiзацiя, що нехтує Законами розвитку Всесвiту, Законами Живої та Неживої матерiї,

Завжди найпоширенiшi i популярнi побажання серед людей – побажання щастя та здоров’я. Але ж насправдi, здоров’я i є щастям, бо його вiдсутнiсть не замiнить нiщо. Щоб було здоров’я треба докладати

Щезати, танути усім
І непорочним і гріховним
Слідам на вранішній росі
Як тьма складе права верховні.

Як заповзе в густу траву

Хто ж то лукавий приховав лад людського буття i ввiв людство в оманливе iснування – хронiчнi, психiчнi i фiзiологiчнi болячки? Бо написав Шевченко про людськi кiстянi комори, в якi залiзли свинi

"Що нам за родич дядько Ціп?" —
Питався в Околота Сніп.
"О, дядько Ціп — то наш гарант!"
"А б'є неначе лютий кат!"

Життєдіяльність і функціональність якого завгодно об’єкту чи системи визначаються двома факторами: ресурсним і інваріантним. Перший фактор відомий в різних визначеннях кібернетики, інформатики,

1. ЗЕМЛЯ

Людина як рід (людський рід, людство) реалізується в індивіді (як і в групах людей) різною мірою.

Куди піду? Куди тепер піду?
Де на землі земля обітована?
Казарми в Гефсіманському саду,
І всі народи - як розкрита

Був звичайний вересневий день. Треба було їхати у справах до мiста. Я сiв у потяг метро i, несподiвано для себе, ввiйшов у стан незнайомого, незвичайного свiтосприйняття довколишнього – стан

На предкових ланах у скіфськім балахоні
Під зливою, в стерні, стоїть моя душа.
А череда корів заклякла ніби сонна,
І жуйки не жує, і в шкоду не руша.

Мати, забута вусатим синком
Ревно в листі сумувала:
"Я ж тебе, сину своїм молоком
Ще немовлям напувала.

Гойдав прощальний день вербу плакучу
Закутану в коричневий туман.
Осінній лист — останній талісман,
Розгубленого літа біль пекучий.

В який ангар летиш, моя плането,
В який тартар, в який резервуар?
Біблійного якого арбалета
Націлено на тебе межи хмар?