Людина як рід (людський рід, людство) реалізується в індивіді (як і в групах людей) різною мірою.

Якщо проаналізувати діяльність і поведінку людей, то переконаємося, що це точно, тонко і переконливо відображено в нашій мові.

Коли хтось діє правдиво і шляхетно, чесно, праведно та справедливо і ту діяльність можна поцінувати на рівні загальнолюдських вартостей, ми із захопленням вигукуємо:

- Оце людина!

Якщо ж вчинки не відповідають загальнолюдським цінностям (але надія на самокорекцію ще є), емоційно закликаємо:

- Так будь же людиною!

У випадку дій, які не відповідають нормам загальнолюдської моралі і культури, а ниці вчинки та морально-етична розгальмованість повторюються, ми розгублено, з сумом, а то й зневажливо, висловлюємо сумнів:

- Хіба це людина!

Нарешті, в трапунках дій і поведінки, супротивних людській природі, духові, духовності та моралі..., з обуренням констатуємо вигуком (чи подумки) відсутність людського в "людині" словами:

- Тварюка! Скотина!

Часом, на жаль, нереалізованість людського роду в індивіді та крайня оцінка втрати людської подоби можуть бути вже й образливими для наших четвероногих друзів. Проблема ця проаналізована нами ще в 1992 році і опублікована в газеті "Народна Армія" та видана окремою брошурою Соціально-психологічною службою ЗСУ.

Отже, людини в індивіді може бути менше або більше, і якісні характеристики реалізації людської спільноти в індивіді можуть бути різними. Але у всіх випадках процес реалізації людського роду в особі йде через національне, через національні формоутворення матеріальної та духовної культури, завжди національної за своїми суттю та змістом. Іншого шляху, іншого способу просто не існує.

Загальнолюдського поза національним немає, воно лише реально існуюча спільність у національному, проявляється лише в національному і через окремішно національне, окремішно національний Звичай. У цьому відношенні та в поданій логіці міркувань, національне (в Україні та в українстві - українське), через розпредметнення матеріальних і духовних формоутворень національної культури та інтеріоризації розпредметненого у внутрішній план індивіда, осіб і груп, є способом реалізації в них людського роду. Це один із сутнісних аспектів національного, через яке відбувається становлення, формування, і забезпечується існування високого людського духу, духовності, всього естетичного, морально- етичного... Коли українофоби воюють проти українського в Україні і в українстві, проти української мови шляхом прямої чи завуальованої підміни та витіснення її російською, вони чинять злочин проти загальнолюдського, людства і людяності... (До україножерів відносяться не лише "велико"російські шовіністи-імперіалісти, хоча велико... і великі так, як великими можуть бути і бувають, за висловом Ульянова-Бланка-Леніна, лише держиморди, - а й сіоністи-юдонацисти, яким Україна сниться і в снах бачиться Хозарією.)

Незаперечуючи жодного із визначень українознавства і його предмету академіком Кононенком П.П. та іншими дослідниками, в поняття українознавства входить і розуміння його як науки про найповнішу реалізацію людського роду в Україні та світовому українстві... В аналітико- синтетичному розгляді, вивченні та дослідженні самого українознавства як інтегративної та цілісної науки про Україну й світове українство в просторово-часовому континуумі українознавство постає як наука також філософська.

У феноменології духу українства особливе місце посідає українське козацтво як спосіб життя, діяльності та поведінки.

Українське козацтво, безперечно, - тема українознавча. У ній важливо і необхідно виходити з того, що майбутнє без минулого неможливе, прийдешнє будується в сьогоденні, з сьогодення, але на минулому... Ті, хто з точки зору українства намагається осмислити минуле та теперішнє і шукають шлях у майбутнє, нерідко та невипадково піднімають козацьку (і не лише козацьку - а й загальноукраїнську) проблему Третього Гетьманату.

Серед фактів, аналізуючи які можна ставити і осмислювати означену проблему, шукати її розв'язання, є такі, що дають відповідь, які ж ми і хто ми є сьогодні...

26 березня 2006 року нагадало, що є така Правда та є такі Істини, які потрібно не тільки ніколи не забувати, не лише постійно пам'ятати, а й завжди повторювати і не тільки еліті та широкому загалові, але й їхнім провідникам і кожному з нас самому собі, щоб вона (Правда) керувала нашою діяльністю, та вони (Істини) матеріалізувалися в нашій щоденній праці. І працювати доконче повною Правдою, а не напівправдою... І Президентові, і його славно-сумнозвісному оточенню, і його команді, та всім нам, хто щиро дбає про щасливе майбутнє української України і всіх тих, хто в Україні, з Україною та за Україну. Тоді б "Наша Україна" набрала на виборах не 13-14 відсотків голосів... "

..Нас багато - нас не подолати..." Нас справді багато, коли ми насправді разом, вкупі... Але разом - то не тільки арифметична сума ("Разом нас багато..."). Певна річ, кількість у даному випадку сама по собі значима і важлива, бо ж у висліді виражається в кількості голосів.

"Разом" тут - ще й спільно, заодно, гуртом, в єдності...! Така нова якість дала б велику кількість голосів - 43-44 відсотки! А якби ще й з повною правдою та по справедливості навчилися ходити в народ, скрізь, у всі регіони і, особливо, на південь і схід України, то ніякі брехні та спекуляції українофобів на проблемах мови не спрацювали б, а розмови про федералізацію були б недолуго смішними та анекдотичними... Пробудження українськості в українцях сходу та півдня України - регіонів українського(!) козацтва - перевершить в українському патріотизмі захід, центр і північ України разом узятих.

А якби навчилися ходити в народ: Українська Народна Партія (і всі ті, хто назвав себе "Український Народний блок Костенка і Плюща"), УНА Шухевича, Всеукраїнське об'єднання "Свобода" Тягнибока-Іллєнка, Українська Консервативна партія Щокіна... і створили єдиний національно-патріотичний блок, а в нього ввійшли Народний Рух України, КУН і всі інші справді національно-патріотичні сили України, то вони б здолали не тільки 3-х відсотковий бар'єр, а й забезпечили б українському народові вцілому конституційну більшість у Верховній Раді.

До стратегічних, оперативних і тактичних прорахунків і помилок є необхідність додати: блокам і партіям заважало зазнайство окремих лідерів, їхня амбітність, невміння слухати і чути, а значить - розуміти нюанси ситуацій та адекватно діяти і, отже, - досягати необхідних результатів.

Та попри все помаранчеві перемогли і зможуть вирівняти ситуацію на користь українського народу, якщо... Якщо Народний союз "Наша Україна", Блок Юлії Тимошенко, Соціалістична партія України позбавляться внутрішньопартійної п'ятої колони..., якщо щиросердо відновлять правдиву коаліцію і перестануть наступати на граблі.

Невирішеними залишаються нагальні та невідкладні проблеми очищення, самоочищення і люстрації. Але про це ми мовили у журналі "Гетьман".

За будь-яких умов, формувань і переформувань коаліцій, виборів і перевиборів "нам своє робить..." А життя повертає нас до проблеми Третього Гетьманату, з огляду на вище мовлене та викладене, - актуалізує її. Третього Гетьманату немає.

Третій Гетьманат - це бажання (тих, що бажають), сподівання (тих, які сподіваються), надія (тих, що надіються)... У дужках - уточнення і застереження, позаяк поки що не всі бажають, не всі сподіваються, не всі надіються..., бо ж, як показують уже перші і найпростіші дослідження, не всі знають, розуміють і уявляють, що то може і повинно бути.

Автори ж цієї статті не тільки хочуть, бажають, сподіваються, надіються... Автори вірять, переконані, і не тільки автори (нас багато - і нас не подолати!), бо ми віримо в український народ, в його мудрість і результативність пошуків! Бо в кожному українцеві спить, або дрімає, а періодами - вже просинається - український козак! У кожній українці - українська козачка! І саме тому, що, хоч і періодами, а все-таки просинається - "стоїть Україна, не вмерла вона і вмирати немає охоти" (Володимир Самійленко).

У нашій українській душі - наша українська фортеця, наша Вічна Січ! Це тоді, коли ця душа пробуджується і в ній просинається патріотичний український дух, і працює українська духовність у гармонії Звичаю та інноваційності, традицій і модерновості.

Сьогодні ж, на жаль, все ще, як писав Володимир Самійленко:

"Кожна піч українська - фортеця міцна, Там на чатах лежать патріоти."

А як почали пробуджуватися українці і став просинатися їхній український козацький дух, і вони спустили ноги з печі - трапилася Помаранчева революція. Трапилася та не відбулася, позаяк ще відбувається, бо українці тільки спустили з печі ноги, але ще не злізли... Задля нашого прийдешнього, заради майбутнього наших дітей, онуків, правнуків... маємо подбати, аби та революція продовжилася, не згасла і не зачахла, а українці таки злізли з печі та довели її до переможного кінця і нагадали україножерам, імперським нацистам, знову практично довели, що український народ справді козацького роду.

Але є і таке в Помаранчевій революції, в чому український народ уже переміг і що діє та повинно діяти навіть після таких виборів.

Мільйони громадян України, які вийшли на вулиці, переможно стояли, співали і танцювали на майданах, доброзичливі, усміхнені, добрі і сповнені шляхетності та всепрощенства, любові один до одного і до України, випромінювали у своє українське довкілля таку високу моральність і духовність, таку віру в Перемогу, що вони не могли не перемогти. Хоча стояли, співали і танцювали в добрій любові до всього світу, проте були готові до будь-якої самопожертви і до всіх необхідних для перемоги форм, методів і способів боротьби. Вони здійснювали та продовжують реалізовувати найскладнішу і найтяжчу з Перемог - перемогу над собою - вони перемагають себе...; і тому уреальнюють перемогу над тими, кого вони так ласкаво називають у своєму Гімні "...нашими воріженьками..."

І нехай ті українофоби ("воріженьки") молять Бога, дякують Всевишньому, що лише стояли, співали і танцювали, бо терпеливість, доброзичливість і всепрощенство теж мають міру та межу... Українці не завжди чекають доки їхні воріженьки "згинуть... як роса на сонці". І тоді справедливо та закономірно відбуваються Хмельниччина, Коліївщина, Гайдамаччина... у всіх їх різноманітних варіантах у минулому, теперішньому (УПА, Помаранчева революція, яка ще не завершилася...) і в майбутньому (якщо "воріженьки" у своїй п'ятиколонній, шовіністично-імперській тупоголовості цього не зрозуміють).

У тій частині, в якій революція перемогла, ми обрали Президента, якого хотіли - Віктора Ющенка. Проте Віктор Ющенко для українського народу не є самодостатньою метою... Метою етнічних українців і всього українського народу (безвідносно до етнічної приналежності кожного) є, щоб в Україні всі зажили у правді і справедливості, у моральному і фізичному здоров'ї, духовному і матеріальному добробуті, в рівних і справедливих умовах самореалізації, самовдосконалення, розвитку творчих здібностей, мови, культури... в єдиній і самостійній, соборній державі - Україна.

Президент же та його команда мають ще своїми діями та їх результатами довести, що український народ у своєму виборі не помилився.

Проте широкий український загал і сам має принципово та сміливо пильнувати і дбати, аби команда вибудовувалася постійно в якомога повнішій "правді і справедливості, в рівних і справедливих умовах..." , у безперервній просторовій і часовій тяглості всіх рівнів, від столиці до найменших містечок, селищ, сіл і хуторів, від Секретаріату Президента до голів, керівників адміністрацій, мерій, селищних і сільських рад. Щира(!) команда, на яку можна покластися і якою можна командувати, керувати, порядкувати, розпоряджатися, яку можна легко і надійно спрямовувати, - а не корисливе та підступне оточення, котре оточило Президента щільним кільцем і з якого є потреба вириватися, яке потрібно розривати, з якого необхідно Президента ще й визволяти...

Члени команди та їх робота, кадрові проблеми - то не лише проблеми Президента і його команди, а насамперед болюче злободенні, животрепетні та пекучі проблеми всього українського народу.

Значна частина української спільноти вважає, що в українській традиції був історичний досвід форм державності (з усіма їх незаперечними плюсами і, на жаль, історично зумовленими мінусами), модернове оновлення яких могло б вирішувати нагальні потреби національного, державного розвитку в інтересах усіх громадян України і, в найглибиннішому сенсі, як це не може видатись комусь дивним, - в інтересах її (України) сусідів. Мовиться про Третій Гетьманат...

Попри всі складнощі століть і тисячоліть буття українського народу (і до нашої ери, і після...) ми віримо в український народ, в його замежеву (по суті - трансцендентну) мудрість... і за гранями будь- яких неймовірно дивовижних можливостей, виявляється, невичерпну енергетику, силу та самопожертвенну, але результативну і зберігаючу націю, дію!

Знаково, що за день до офіційної інавгурації та прийняття присяги Президента України, Народний Президент України Віктор Ющенко склав клятву- присягу Гетьмана України, по-козацькому круту і категоричну, в якій він присягав іменем своїх матері і батька, всім найсвятішим і найдорожчим, Святою Землею нашою українською... Це сприймалося як народження і початок Третього Гетьманату. Сприймалося... У минулому козацтва і попередніх гетьманатів є і таке, що потрібне в сьогоденні, житиме і працюватиме в прийдешньому.

Як зауваження на те, що діється нині в українському козацтві, мушу сказати очевидне і всім зрозуміле: не можна йти і дійти до Третього Гетьманату, множачи число гетьманів і гетьманчиків, потураючи амбіціям усіх бажаючих назвати себе гетьманом... Ніхто не має морального права спекулювати на болісній ностальгії народу за TERRA COSACORUM. ...Люди, громадські організації, партії і т.д. і т.п. можуть називати себе як завгодно, говорити про себе, що їм заманеться і що їм вигідно та корисно, але хто вони є насправді, скажуть про них правдиво та справедливо лише їх ділодіяння, конкретні справи та поведінка.

Шкодити (свідомо чи несвідомо, об'єктивно чи суб'єктивно), протидіяти процесу об'єднання всіх українських козацьких товариств у єдине Українське Козацтво - злочин. Процес об'єднання уже розпочався, його (об'єднання, єдності), віриться, щиро бажає Президент, про що він відверто і прямо у День Соборності України сказав на Софіївському майдані, біля пам'ятника Богданові Хмельницькому, коли йому передавали гетьманську булаву:

"Я думаю, що це є та ціль, якій варто послужити і присвятити своє життя. І я це зроблю. Але я прошу, шановні друзі, щоб я відчував і з лівої сторони, і з правої сторони ваші лікті. Ми робимо спільну українську справу. Безумовно, на остаток мені хотілося б сказати ще одне побажання: бачити в Єдності і Соборності Українське козацтво! Щоб цю прекрасну Ідею, і історичну, і Ідею сьогоднішнього дня не шматували на куски люди від політики, щоб цією ідеєю не торгували. Я переконаний, що для багатьох із нас це є виклик, який треба сприймати, виклик, на який треба давати відповідь. А відповідь ця непроста, відповідь, яка одним днем, можливо, не відбудеться. Відповідь, яку треба пропускати через колосальну політичну волю..., подати один одному руку - щось десь забути, щось десь перегорнути, щось залишити на потім, але головне, по суті, щоб ми з кожним днем наближалися один до одного. І я переконаний, що це буде одна із найважливіших послуг для нашої Вільної України."

Люди без козацької душі та характеру, без козацького ділодіяння, без конкретних козацьких справ і козацької поведінки, здатні лише мавпувати, бутафорити, творити історичну клоунаду, позаяк без модернового відновлення (а не просто повторюючого "відродження"), без відновлення справді всього козацького за духом - історія може повторюватися лише як історичний фарс.

Справді-бо "Третій Гетьманат не з'явиться сам". Тому мало оголосити про початок роботи над його створенням. Потрібно таки справді розпочати і будувати. Та найголовніше, щоб були ті козаки, які здатні самовіддано та самопожертвенно творити, споруджувати так необхідну українському (за суттю козацькому) народові Будову - Третій Гетьманат.

Козак, нагадаймо, - це передовсім той, у кого високий, справді козацький дух і хто не лише називає себе козаком, але й щиро усвідомлює та практично реалізує себе козаком за рівнем духовності та станом душі, за способом життя, діяльності та поведінки...

Бо лише той справді український козак, у кого, по-перше, душа правдива, незрадлива та справедлива; по-друге, хто активно і рішуче діє, як оборонець, захисник і рятівник українського народу, української державності, мови та культури, забезпечує і сам творчо здійснює їх розвиток; по- третє, хто завжди щиро дбає про моральне та фізичне здоров'я, духовний і матеріальний добробут, позитивну енергетику українського народу та всього світового українства.

І тільки той справді український козак, хто для реалізації цих трьох вище названих тріад завше з чистим сумлінням, зі світлими емоціями та ясним розумом діє енергійно й винахідливо і не боїться ні життя, ні болю, ні смерті. Для українського козака в ньому самому, внутрішньо, існує альтернатива: Україна (а для українського козака - це Життя і Перемога!) або смерть!

Коли в українцях пробудиться такий козак і така козачка, Україну не зможуть обкрадати, мільярдами вивозити за кордон, прихватизовувати зайди, чужинці, манкурти, яничари та вся така інша нечисть, погань і гидота. І тоді прийде Життя та Перемога(!). Реальністю стануть моральне і фізичне здоров'я, духовний і матеріальний добробут... У цьому кревно зацікавлені не лише українці, а й росіяни, вірмени, грузини... і євреї (якщо вони справді чесні та незаражені юдо-нацизмом, страшнішим за будь-який фашизм) і всі інші представники різних національностей, які мешкають в Україні.

На сьогодні ж ситуація складається така, що для захисту рідної української мови та матері-замлі нашої української потрібно буде, можливо, віддавати і життя. І до цього потрібно бути готовими. Такі люди (за суттю своєю - Козаки!) в Україні завжди були, є(!) і завжди будуть(!!!), як би не працювали ворожі Україні технології, як би нас не оббріхували, не переслідували..., і скільки нас не нищили.

Українці (Козаки!) мають все знати і вміти віднайти ворогів і "воріженьків" українського народу, злодіїв, крадіїв, бандитів... скрізь, де б вони не були, у тому числі на будь-яких островах у будь- яких морях і океанах, і так вміло(!) та переконливо(!) запропонувати їм повернути українське українському народові, щоб вони зі щирою(!) радістю(!) повернули крадене і награбоване... та самі(!) здогадалися додати до повернутого ще й фінансову компенсацію за моральні, духовні та інші збитки...

Третього Гетьманату ще нема. Є бажання, сподівання, надія, ідея... Друкуються статті в газетах і журналах... І вийшов навіть перший номер газети, яка так і називається - "Третій Гетьманат"! Готується другий... Опубліковано вже чотири номери журналу "Гетьман"... Рихтуються наукові збірники.

Дякуючи колективам редакцій нових козацьких видань й іншим виданням за вельми потрібні українському народові публікації на козацькі та всі українознавчі теми, і, зокрема, виданню "Буття українців", та авторам цієї збірки наголошуємо на необхідності, аби преса ставала не лише інформатором, а й патріотичним агітатором- пропагандистом, ідеологом-організатором, на шпальтах якої розроблялась і розвивалася концепція Третього Гетьманату, в полеміці та в дискусіях з'ясовувалася Істина, перемагала Правда, а читач отримував імпульс та енергію до конкретної, предметної дії.

З-поміж безлічі вважаємо доцільним виділити дві найочевидніші та, воднораз, найскладніші проблеми здійснення Третього Гетьманату, розв'язання яких маємо шукати і над розв'язанням яких маємо наполегливо працювати:

1. Наділення Президента усією повнотою гетьманської влади, неподіленої та відповідальної. Позаяк Україні, українському народові потрібен дієвий, рішучий і крутий у своїх діях (національно визначений саме у діях) Президент-Гетьман зі справді гетьманською повнотою влади, а не обрізаний у своїх повноваженнях політичною псевдореформою...

2. Формування національної та справді української Громади, крутої (стосовно президента- гетьмана) у своїх контрольних повноваженнях..., які були б дієвішими за будь-яку постійно діючу інспекцію та ревізію... і унеможливили диктатуру, убезпечили від неї широкий загал українського народу.

Ці дві найочевидніші та, воднораз, найскладніші проблеми настільки взаємообумовлюють одна одну, що розв'язання та вирішення їх може йти лише синхронно.

Реалізація людини як роду в індивіді через національне праксеологічно актуалізує знання феноменології духу українства та її (феноменології) розуміння і осягнення, а в тій феноменології сутнісне явище українства - українське козацтво, як спосіб життя, діяльності та поведінки від прадавнини до сучасності в просторово-часовому континуумі (безперервності, суцільності), завжди в його (українського козацтва) конкретно- історичних і, разом з тим, сутнісних та ідеальних проявах. Але про це детальніше та розлогіше у наступному збірнику

Теги:

Схожі статті

 

Медіа