Вірші

Українці, ми публіка чемна,
І тому в нас панує лихвар.
А нахабна брехня чужоземна —
Це для нас наймодніший товар.

Вітри вербу гвалтують лугову.
Осінній лист її — останній сором
Зірвався й ліг в оглушену траву.
Вітри вербу гвалтують п'яним хором.

На двері глянь. А чи нема хреста,
О, гугенот, під ніч Варфоломія.
Столицю ж бо продали неспроста
За іноконфесійну літургію.

В пітьми немає джерела
Супроти ясності.
Ні двигуна, ані крила,
Ні права власності.

Я — блукаючий струм.
Де мій плюс, де мій мінус
Я ніколи не знав,
Але силонька є.

Коли гризуни засідали в журі,
Місця керівні позаймали щурі.
А як барани посідали в журі.

Чого іще? Кому тепер не ясно,
Що наше не належить нам давно. 
Вп'ялися клешні в тіло неньки класно, 
І світ регоче з нашого кіно.

Порозліталися галактики
Ніхто не з на куди і далі...
Планета крається на клаптики,
Немов сириця на сандалі.

Вітре буйний! Буття неспокою!
Джерело незагнузданих сил!
Подаруй ти нам сили стрімкої,
Дух прозріння до нас принеси!

Хто ви, предки мої, вільнолюби?
Чом і ймення забрали у вас?
Хто віками штовхає до згуби
Ваші думи, пісні і слова?

Не у гості, а на кості
Ходили козари.
Та не пиво ж і їм буде,
А кров та пожари!

Медіа