За потужне, концентроване невігластво.

Цитую грубенький роман "Ніч після сходу сонця" номінантки на Шевченківську премію Катерини Мотрич:

Перші русалини.  Це традиція ДО християнська.
На третій тиждень квітня починає зацвітати жито. А з води виходять русалки і гуляють полями.
Звідти й поливання водою дівчат (а згодом і всіх зустрічних)...

Звичайно - легенда. Але реальне підгрунтя - природне життя.
Після ВеликДня - Новоліття (весняного рівнодення) на Червоні гори парубки знайомились з дівчатами, зав'язувались стосунки, майбутні родини. І от ті дівчата, що залишились без пари, ставали русалками, звабницями, в пошуках пари. Оскільки душових тоді не було, і люди купались в річках (кожен день баню ж не протопиш), то й парубки тишком підглядали за тими русалками, що купались в річці. Уявляєте,

Саме в такій послідовності праукраїнці справіків відзначали ці свята. З атрибутами колядників (зірка, маски Чорта, Смерти, Солдата, Кози, Діда, Баби) ходили селом ватаги молоді, вітаючи з Різдвом. Християни пов’язали це свято з народженням Христа і назвали Різдвом Господнім. А в давнину це було святом народження нового сонця, світла, довшого дня і тому називали Різдвом Світла, Нового Сонечка. Саме народження молодого сонця, довшого світлового дня відзначали люди на Різдво ще задовго до народження Христа, справіків.

Радуйся, ой радуйся, земле, рік новий народився, – співали здавна. Коляда – богиня неба у давніх українців, мати Сонця, дружина Дажбога,

Напередодні свята Нового Кола хочу дати людям трошки знань про те, що саме вони святкують.

Прикро визнавати, що переважна більшість людей не хоче замислитись над суттю того "свята". З чого почати? Мабуть з того, що "новий год", а у нас то й взагалі, гірше не буває - "новий рок", це не світське свято, як всі собі гадають. Це така хитра і цинічна маніпуляція з підсвідомістю людині, Всього то триста з гаком літ тому наші предки й не думали, й не гадали, святкувати якогось нового бога, а тим паче, рок. Рок, то ми знаємо, погана справа. То питання - навіщо ж

Присвячено коханому чоловікові В'ячеславу Ушакову

Автор: Шуваєва О.Ю. 

Я не хочу для тебе грати в Богиню Війни! 
Я не хочу вини вином напувати душу! 
Все мине, біль мине, тебе зорі ведуть у сни 
де із піни морської Афродіта виходить на сушу... 

Як із піни морської, сказати земними словами 
ще не вміє, не знає твоєї, козаче мови... 
А за неї розкаже тобі напівподих, погляд 
що було, що є і що буде понад світами... 

Я не хочу для тебе грати в Богиню Війни! 
Я не хочу, не буду, не можу! Чуєш? Чуєш?! 
коли сіллю рани свої у душі залікуєш 
Все мине! Тебе

Подаруй мені, милий, у вікнах світання. 
Подаруй мені вічність без смутку і сліз! 
Хай спочине роз"ятрене серце... 
Хай спочине душа в оберегах беріз... 

Тут свободи не має, маршрути тут вічні 
де не можна відкрити поранену душу 
Поцілунок гірчить - це Любов ти посіяв 
Ти посіяв, я - виплекать мушу!!!

23-08-2016
м.Бровари
Україна

Боги мудрості, прошу про наснагу
Відшукати істину, прагнути до знань!
О, Величні! Прошу й про відвагу
В таємничі надра йти без злих вагань.

Час тече як завжди, а я мимоволі
Десь згубила віру в те, що є нове,
Душею незвідане на стежинах долі.
Може заблукала в лігво змійове?

Боги мудрості, шлях дайте узріти,
На ознаку шани Вам требу лишаю!
Знаю, віри пломінь в силі відігріти,
Безвір’я най згине! Мудрість закликаю!

(c) Fialkora

Заради мене, що готовий зробити..
Які ріки глибокі переплести?..
Злі й буремні напасті скосити..
Чи квіти чарівні в вінок вплести?..

Не збагну в чому сенс зволікати..
І ця дивна й жорстока забава..
Дурна звичка "з'являтись-зникати"..
Що між нами? Цей рай чи канава?

Встану ранком і вмиюсь росою..
І думки, що так крають, зітру..
Я для себе - русявки з косою..
Квітку щастя й свободи зірву

Ну, а ти залишайся страждати..
Заблукав вже у світі примар..
Я хотіла тебе врятувати..
Аби взнав ти тепло моїх чар..

Мої чари - це промені світла..
Ти ж забув всіх богів імена..
Я чекала на тебе

Цю вічну ніжність на хвилину чи на мить
Не залишай, будь ласка, без уваги
У серці туги терції та спраги,
В очах струна зі сліз твоя бринить...

В душі аккорд липневих днів. Шепочуть
Цунамі, то загасають, то клекочуть,
І знову про любов усі вірші...
ще почуття для тебе і живі!

Твоя гармонія липневого дощу!
Нап'юся небозводом досхочу!
Метелик райдугами долі зав'язав
Ти безсоромно спокій серця вкрав...

В очах струна зі сліз твоя бринить
У серці туги терції та спраги,
Не залишай, будь ласка, без уваги
Цю вічну ніжність на хвилину чи на мить.
25-07-2016
м.Бровари
Автор: Шуваєва О.Ю.

Нехай розквітнуть зорі білими трояндами,

Про неї пензлями чарівними і фарбами

Згадають казкарі. А ти її поклич.

Крізь кам’яне мовчання зачароване,

Невимушено, випадковістю хвилин,

Крізь вір-не-вір, крізь блискавки і грім,

Усе, що вічне і прекрасне, незруйноване.

Нехай розквітнуть зорі білими трояндами,

І всі Амури душі закохають в ніч…

02-07-2011

м. Київ

Надруковано в літературному часописі «Хортиця» №5 2013 р.
 Авторські права захищені.

Ти вчив мене дивитись трошки байдуже і зверхньо на інших.

У темпі вальсів вчив мене грації рухів. Ти надавав вишуканості і блиску кожному дню, що проходив у нашій компанії, й спливав у мріях італійських скрипок, золота і кришталю... Ти тривав так довго, як міг, притримуючи ніжно за руку і обіймаючи мої плечі шовковими простирадлами, обгортаючи мій стан у найдорожчі французькі мережива. Ти напував мою спраглу виснажену душу солодким вином, і лише перлини-зірки на темно-синьому шовку солоної морської безодні підкреслять твої сутінки.

21-09-2010

м. Київ

Збірка «Білий дощ». — Запоріжжя, ВУТ «Просвіта» ім.Т.Г.Шевченка, Запорізьке обласне об’єднання, 2011. — 48с. Авторські права захищені.

Я надто незалежна, щоб сумувати за ним, а він надто гордий, щоб сказати мені щось ніжне, щось що зачепило б мою таку примхливу і вибагливу, душу.

Я не подзвоню перша, хоч як би не хотілось і без запрошення не приїду, як сніг на голову... А він не напише листа, не постукає першим, не заскочить зненацька, бо вихований вище за це... не кричатиме на мене, хоч як би його не їла ревність та любов... Тільки дивитиметься та мовчатиме... А я ридатиму вдома, щоб ніхто не бачив моєї істинної натури, буду з'їдати тонни антидепресантів і випивати літри цієї дивної гіркої і смачної кави,

Змішана авторська техніка.

Серпень 2013 р.

м. Бровари

Україна

(Выставка «Монологи и диалоги». Литературный вечер "В стиле "Ню". 18-11-2013)

Присвячено Вячеславу У.

Твоя любов не зрадить і не запече!
Бентежне серце калатає лунко…
Коханням розтривожить  поцілунки…
У ніжність загортаєш світ плечей…

А небозводи потопають.
Увитинанках-спогадах
щасливі я і ти,
Мені би почуття у вишиванках

Посеред літепла твого знайти

А я тебе невідпущу ніколи!!!
Багатослівність почуттів, ранкові зорі,
я потопаю у твоєму морі…
І сонце котиться по видноколу….

У ніжність загортаєш світ плечей…
Бентежне серце калатає дзвінко…
Сьогодні я найщасливіша жінка
Твоя любов не зрадить і не запече!

1-07-2016

 м.Київ

Україна

....бо ще стільки зірок,
котрі можна сховати в глобальність кишень,
залишаючи небо нагим.
Не соромлюсь їх красти для тебе, наче яблука з раю…
Не соромлюсь, бо знаю, що буде солодким наш гріх.

М.Буряк

Ще стільки мрій можна сховати в сон,
в глобальність стандартних марев,
Лише у засіках фальші мені захотілось мовчати
про щастя двох сердець, що тепер в унісон
Я не соромлюсь мовчати тоді,
коли неможливо дивитись тобі у очі,
тоді, коли хвилини здаються роками,
тоді навіть ти не належиш собі...
Залишаю небо цнотливим для тебе,
Залишаю попіл снів,
у яких не знайшла твоїх алегорій,
Залишаю листи, що так і

Присвячено В'ячеславу У.

Коли вуста зрікаються вогню,
Коли тебе я згадую, мій милий!
Я цілувала б і стерню, 
де ми ходили!

Коли у пік найбільших в світі див,
окрилені ми разом, і
не знала я: Любов - не виліковна часом...

Коли вуста зрікаються! Й тепер
у сутінках мого тремтіння,
я відчуваю, ти затерп в очікувань склепінні

Коли тебе я згадую -
Зоря запалює чужу стерню...
І серце квилить...
вуста зрікаються вогню!
Я згадую...
Я згадую й люблю тебе, мій милий!

21-05-2016

м.Бровари

Присвячується Олександру В.

Ти мене не розбестив ще, я знаю,

Душа згадала, як вершини підкорила.

Твої три слова “Я тебе кохаю!”

Роздмухують життя мого вітрила,

Безмовність розшифровують підтекстів,

Я “Ні!” навчилась вперто говорити,

Ти мене ще не встиг навчить любити,

Ти ще мене не цілував, не пестив…

За негативами видінь сховався грим,

У стрічках вітер випадково заблукав,

Не стали сни моїм пророцтвом рим,

Ти мене не розбестив ще і не кохав…

30-06-2012

м. Київ

Україна

Минають  роки і століття, однак у побуті значну, а часом і вирішальну роль продовжують грати прості речі, якими ще користувалися наші далекі Предки. Полотнище-обрус здавна було і скатертиною, і вузликом, де зберігалися харчі, а при необхідності — елементом одягу, і оздобою оселі. З часом це полотнище стали називати рушником («ручником»). Чому так? Руками рушники були виткані і вишиті, руки знаходили їм застосування у побуті, врешті-решт неможливо уявити собі руки господині, які хоча б раз на день не доторкнулися до того чи іншого рушника.

«Хата без рушника, що сім’я без дітей», — говорили в народі. Майже в

ЯРИЛО – Бог Весняного  Сонця, розквiту природи, родючостi, пристрастi. Корiнь слова Яр- означає ярий, нестримний, збуджений. У давнi часи чоловiча пристрасть порiвнювалась з мужнiстю, войовничiстю й силою. Тому Божества родючостi часто зображалися з мечем. У  балтiйських слов’ян Ярилу вiдповiдає Яровит  (дослiвно ярий витязь, войовничий дух), храм якого iснував у Волегастi до XII ст. Тут на стiнi висiв священний щит мистецької роботи, покритий позолотою, який виносили тiльки в час вiйни, чи найбiльших урочистостей. Це була священна релiквiя. Герборт писав, що Яровит “по латинi називаємий Марсом”.

Зберiгся запис промови жерця храму Яровита, яку вiн виголосив у лiсi вiд iменi самого Бога: “Я –

Про них святі Писання
Мають сенс,
Їм вірять,
Їх прославляють
І моляться на них,
Клянуться ними,
Їх Боготворять.
З оцим усім
Погодимось і ми,
Бо мудрість
Кожного народу – Свята 
У прояві своєму!
Але чомусь,
Не все так просто
З нами?...
Коли на землю нашу – 
Оцю Святиню Русів ,
Накинуто чужу науку,
Властиву іншому народу.
Чому забрали в нас
Святає наше право,
На свято наше,
Нашу Мудрість,
Літопис і Буття,
Накинули на шию
Свої написані закони
Й сказали :
„Тепер  ви всі раби 
Еговой вибраного роду!".
Чомусь зкривили
Руни всі,
Чомусь порубані Боги,
Зруйновані Святині?
Чомусь Волхви
Розтерзані та