Присвячено коханому чоловікові В'ячеславу Ушакову

Автор: Шуваєва О.Ю. 

Я не хочу для тебе грати в Богиню Війни! 
Я не хочу вини вином напувати душу! 
Все мине, біль мине, тебе зорі ведуть у сни 
де із піни морської Афродіта виходить на сушу... 

Як із піни морської, сказати земними словами 
ще не вміє, не знає твоєї, козаче мови... 
А за неї розкаже тобі напівподих, погляд 
що було, що є і що буде понад світами... 

Я не хочу для тебе грати в Богиню Війни! 
Я не хочу, не буду, не можу! Чуєш? Чуєш?! 
коли сіллю рани свої у душі залікуєш 
Все мине! Тебе

Присвячено коханому чоловікові В'ячеславу Ушакову

Чому сльози мають очі?
Чому серце має крила?!
І чому твої вітрила
чорнотою квітнуть ночі...

Чому квіти тягнуть руки,
Аж до Сонця і до Бога?
А тебе веде дорога...
Від кохання і до муки?!
Чому вірші мають душу,
Почуттями гріють в стужу?
і стежинки, що сплелись
між нами морем розтеклись...
Чому сльози мають очі?
Чому серце має крила?!
І чому твої вітрила
чорнотою квітнуть ночі...
22-08-2016
м.Бровари
Україна

Цю вічну ніжність на хвилину чи на мить
Не залишай, будь ласка, без уваги
У серці туги терції та спраги,
В очах струна зі сліз твоя бринить...

В душі аккорд липневих днів. Шепочуть
Цунамі, то загасають, то клекочуть,
І знову про любов усі вірші...
ще почуття для тебе і живі!

Твоя гармонія липневого дощу!
Нап'юся небозводом досхочу!
Метелик райдугами долі зав'язав
Ти безсоромно спокій серця вкрав...

В очах струна зі сліз твоя бринить
У серці туги терції та спраги,
Не залишай, будь ласка, без уваги
Цю вічну ніжність на хвилину чи на мить.
25-07-2016
м.Бровари
Автор: Шуваєва О.Ю.

Нехай розквітнуть зорі білими трояндами,

Про неї пензлями чарівними і фарбами

Згадають казкарі. А ти її поклич.

Крізь кам’яне мовчання зачароване,

Невимушено, випадковістю хвилин,

Крізь вір-не-вір, крізь блискавки і грім,

Усе, що вічне і прекрасне, незруйноване.

Нехай розквітнуть зорі білими трояндами,

І всі Амури душі закохають в ніч…

02-07-2011

м. Київ

Надруковано в літературному часописі «Хортиця» №5 2013 р.
 Авторські права захищені.

Я надто незалежна, щоб сумувати за ним, а він надто гордий, щоб сказати мені щось ніжне, щось що зачепило б мою таку примхливу і вибагливу, душу.

Я не подзвоню перша, хоч як би не хотілось і без запрошення не приїду, як сніг на голову... А він не напише листа, не постукає першим, не заскочить зненацька, бо вихований вище за це... не кричатиме на мене, хоч як би його не їла ревність та любов... Тільки дивитиметься та мовчатиме... А я ридатиму вдома, щоб ніхто не бачив моєї істинної натури, буду з'їдати тонни антидепресантів і випивати літри цієї дивної гіркої і смачної кави,

Змішана авторська техніка.

Серпень 2013 р.

м. Бровари

Україна

(Выставка «Монологи и диалоги». Литературный вечер "В стиле "Ню". 18-11-2013)

Присвячено Вячеславу У.

Твоя любов не зрадить і не запече!
Бентежне серце калатає лунко…
Коханням розтривожить  поцілунки…
У ніжність загортаєш світ плечей…

А небозводи потопають.
Увитинанках-спогадах
щасливі я і ти,
Мені би почуття у вишиванках

Посеред літепла твого знайти

А я тебе невідпущу ніколи!!!
Багатослівність почуттів, ранкові зорі,
я потопаю у твоєму морі…
І сонце котиться по видноколу….

У ніжність загортаєш світ плечей…
Бентежне серце калатає дзвінко…
Сьогодні я найщасливіша жінка
Твоя любов не зрадить і не запече!

1-07-2016

 м.Київ

Україна

....бо ще стільки зірок,
котрі можна сховати в глобальність кишень,
залишаючи небо нагим.
Не соромлюсь їх красти для тебе, наче яблука з раю…
Не соромлюсь, бо знаю, що буде солодким наш гріх.

М.Буряк

Ще стільки мрій можна сховати в сон,
в глобальність стандартних марев,
Лише у засіках фальші мені захотілось мовчати
про щастя двох сердець, що тепер в унісон
Я не соромлюсь мовчати тоді,
коли неможливо дивитись тобі у очі,
тоді, коли хвилини здаються роками,
тоді навіть ти не належиш собі...
Залишаю небо цнотливим для тебе,
Залишаю попіл снів,
у яких не знайшла твоїх алегорій,
Залишаю листи, що так і

Коли моя душа стане чорною за найчорніші
відтінки шовковистої пітьми і почне бачити крізь неї тебе на відстані, коли моє тіло чутиме найтонші діапазони відтінків стуку твого шоколадного моторошного побоювання, відійди на безпечну відстань зони відчуження й пофарбуй стіни кімнат, де я була, в колір моїх іще не зіпсованих фантазій.

Коли я руйнуватиму наші світи своїми промовами
без сенсу, беземоційними подихами, гостритиму кігті зі звірячим виразом спокою об твою кам’яну гордість — мовчазний щит, нагадай про мої болючі зізнання серед   одного вечора…

Коли пригостиш ніжністю скорпіона моє серце,
що втомилось шукати щастя, рахувати удари в хвилини спокою — я знатиму,

Присвячується Олександру В.

Ти мене не розбестив ще, я знаю,

Душа згадала, як вершини підкорила.

Твої три слова “Я тебе кохаю!”

Роздмухують життя мого вітрила,

Безмовність розшифровують підтекстів,

Я “Ні!” навчилась вперто говорити,

Ти мене ще не встиг навчить любити,

Ти ще мене не цілував, не пестив…

За негативами видінь сховався грим,

У стрічках вітер випадково заблукав,

Не стали сни моїм пророцтвом рим,

Ти мене не розбестив ще і не кохав…

30-06-2012

м. Київ

Україна