Іди, іди Дощику,
Зварю тобі борщику,
У новому горщику,
Поставлю на дубочку:

- Тут багаття і там багаття, як було на небі так і на землі стало, їжа ця і вода питна на благо роду людського народжені. Це є милість нам від Богів, а ми зате висловлюємо для них глибоку

Даночко – Свята моя Водиченько,
Воєдино зіллємось, Сестриченько!
Ти прийми мою печаль-журбу,
Ти прийми мою лиху біду.

Небонько моє блакитночоле! Ти над нашою землею постаєш світлоясною далиною. На тобі сходить і заходить сонце ясне, срібний місяць, видніються міріади зірок та планет. Небо рідне! Ти наша надія,

Веснонько-щедрівочко, прилетіла ластівочка. Веснонько-весно, що ти нам принесла? Ми тебе спрагло чекали і глибокої осені, і лютої зими. І ти приходила. Приходила на день чи навіть на тижні.

Смерть не страшна, 
страшним є відчай! 
Не кари прошу, а уроку! 

Ви знаєте твердь Каменю.
Ви знаєте міць Дуба.
Ви знаєте силу Вогню Небес.
Цей Вогонь – очі Мої.

У січні місяці найбільше пошановував наш народ богиню Дану. Уява пращурів творила її як особливу безвадну красуню та чарівницю і матір та охоронницю всього живого на землі.

Ой морозе-морозеньку, іди до нас куті їсти. Вона зварилася пухкенька, з маком та узваром, з медом весняним, запашним. Іди, морозеньку...

Родить земля хліб,
Ріки дають воду.
Вода і Хліб – основа життя.
Життя – то багатство на Землі.