Розридалася я рідна, онука Даждбожа, у високому теремі батьківському, з червоною ранкової зорі, під чисто поле глядючи, на захід ненаглядного Дитятки свого ясного сонечка - такого-то.
Ой чи не в того лукомор’я зелена лоза —
Зелену лозу вітер сушить,
Вітер сушить — листи розносить:
Оден листочок у море впав,
Варіант перший
Ніч темна, ніч тишна,
сидиш ти на коні буланому,
на сідлі соколиному!
Замикаєш ти комори,
Нитка рветься,
Ниточки обриваються.
Листя падає і
Дерево сохне,
Птахи відлітають,
Звірі втікають,
Влада покидає (ім'ярек).
Він без влади
Блискавка Перунова вражає,
Духи надр виходять.
Вітри попіл розносять
І немає спокійного місця
Б’є крилами Мати-Слава і кличе нас,
щоб ішли за землю нашу
і билися за огнища племені нашого,
бо ми є русичі!
Їду на гору високу, далеку, по хмарах, по воді, а на горі високій терем боярський, а у теремі боярськім сидить красна дівиця.
Ярило з силою вогняною,
Ярило з силою земною,
в мій будинок йди і Силу мені принеси,
Хай мої руки стануть швидкі як гаки,
Хай мої ноги стануть міцні як остроги.
Слова: Галина Лозко
Зі збірки "Сокира Перуна"
facebook.com/Ridivira
twitter.com/Ridivira
plus.google.com/Ridivira