Вірші

Колись, неначе сивий запорожець. 
Вмиратимеш між колосистих нив. 
А серце втомлене й вгадать не зможе. 

Шумить діброва, теплі крила хмар 
Прикрили поле неозореє. 
Хтось оре важко плодовитий пар 
І ржавий меч з землі виорює.

Є мудрість рідна і чужа. 
Чужа — шматує душу й тіло
І треба гострого ножа,
Щоб ним орудувати вміло.

Коріння горіння життю подає, 
Помпує вогонь із безодні,
І дуб прекремезний з безодні встає
На величну славу Господню.

Розкопки — це шляхи до правди,
До джерела тих таємниць,
Які тривожать серце завжди,
Які вливають в душу міць!

В людини лиш тоді найбільше сили, 
Коли вона весела і щаслива,
Коли гармонія у неї у душі
І не хвилюється вона і не спішить.

А ми свого не віддали, старих Богів своїх не знищили, 
Ми їм хатину відвели, як прадідам – у домі Вічнім.

Зійди в серце моє Україно Свята,
Поселись в нім піснями із гаю.
Прохолоди хай вип’ють вуста,
Прилинь шумом вітрів і ручаю.

На горі, на кам'яній,
Щедрий вечір, добрий вечір!

(приспів після кожного рядка)
Волхви кують, храм будують.

Сварог — Бог Світла, Бог Богів
У давній Україні,
Бог мудрости, добра, снаги,
Він розум дав людині.

Народ живе до тих лиш пір
І творить діл зірниці,
Аж поки в ньому віри вир
Б'є джерелом з криниці.

Медіа