Зміст статті

 

ПРО АВТОРСТВО «МАМАЇВ»

А що, власне, відомо нам про мистців-виконавців картин «Козак Мамай», адже переважна більшість цих творів є недатованими і без авторського підпису? Свідчень мало і вони суперечливі. Усе ж, уважне дослідження дозволяє відшукати певні дані, що проливають світло на цю проблему.

Так, один із дослідників козацької доби Пантелеймон Куліш в своїх «Записках о Южной Руси» пише про запорожця-маляра, який ілюстрував книгу Олександра Івановича Рігельмана «Летописное повествование о Малой России». Ця книга, написана у 1778-1786 роках, уперше побачила світ в Москві у 1847 році, завдяки зусиллям Йосипа Бодянського. «Вспомним Запорожца, которьій рисовал костюмы для "Летописное повествование о Малой России" Ригельмана. Такой мастер мог сочинить изображение Запорожца-кобзаря и стихи под ним, которые сделали народною и саму картину»103 .

За свідченнями Павла Жолтовського, цим художником був Тимофій Калинський, про якого він пише наступне: «Тимофій — маляр. У 1778-1782 рр. виконав близько ЗО великих акварелей із зображенням козаків, запорожців, міщан, посполитих степово­го та чернігівського селянства. Ці акварелі знаходились у збірках "Императорского общества и древностей российских" в Москві»104.

Точні роки життя Тимофія Калинського невідомі, але його упев­нено можна відносити до митців другої половини (а то й середини] XVIII ст. Найімовірніше він був близьким знайомим О. І. Рігельмана, а високий мистецький рівень ілюстрацій вказує на те, що це був професійний художник. До названої серії належить, зокрема, композиція «Запорожці» (або ж «Козаки гуляють»), де зображено двох козаків, один з яких сидить у класичній позі «мамая» з бандурою, а другий танцює перед ним.

Серед авторів «мамаїв» були і мистці-професіонали. Це підтверджує той факт, що в «кужбушках» (альбомах учбових малюнків) Києво-Печерської Лаврської іконописної майстерні, де працювали професійні художники, виявлено три зображення козаків-бандуристів. Причому, один з них зображений в повний зріст, а двоє інших — в класичній («східній» зі схрещеними ногами) позі Мамая.

Автор одного з цих малюнків відомий, два інші-не підписані. Це — Грицько Маляренко, про якого П. Жолтовський пише наступ­не: «Грицько Маляренко — учень малярні Києво-Печерської Лаври. В лаврському кужбушку XIX—120 / 8448 уміщено його 176 підписних малюнків тушшю. Підписи як повні — "Грицько рисовав", "рисовал Грицько Маляренко"(а також — "Грицько", "Грицько Маляренко рисовал подольский"), так і скорочені — "ГР", "РГМ". На деяких, крім підпису, зустрічаються дати 1753, 1754 та 1755» 105.

На одному з цих аркушів (№10) є зображення «Козака- бандуриста» (папір, тушований малюнок), що датується серединою XVIII ст. (ймовірно поміж 1753-1755 роками).

Збереглося також чотири твори початку, першої полови­ни та середини XIX ст., прізвища авторів яких відомі. Зокрема, в експозиції Одеського історико-краєзнавчого музею зберігається картина «Козак-бандурист» (папір, наклеєний на полотно, олія; № И-78], що надійшла у 195Ь р з Одеського археологічного музею. Автор та дата виконання відомі з напису на творі: «картину рисоваль Прапорщикь Брашивановь ноября 9-го числа 1821» 106.

Жодної іншої інформації про художника Брашіванова, окрім того, що він був військовим, немає: «Роки життя невідомі. Художник- любитель першої половини XIX ст.»107.

Невідома також і його національність. Художній рівень твору невисокий: це робота явно не професіонала, а радше людини, яка інколи бере пензель у руки.

У Національному художньому музеї в Києві зберігається два майже однакові за композицією та деталями твори «Козака Мамая», написані олійними фарбами на полотні, автором яких є Петро Рибка (принаймні — однієї точно). Один твір датується XIX століттям, а інший — 1855 роком.

Картина з 1855 року (№ Ж—812) до 1927 року перебувала у збірці знаменитого київського колекціонера Павла Потоцького, а в 1927-1934 роках — в Києво-Печерській Лаврі. Відносно Петра Рибки, то в н, вихо дить, був самодіяльним художником. За відомостями К. Климової, на картині, придбаній у 1889 р. Потоцьким у козака з Переволочної, стоїть напис «1855 года іюля 21. А рисоваль козакь Петро Федоровь Рыбка».

В Російському Етнографічному музеї зберігається картина «Козак- бандурист» роботи Флейшера [з написом «МАКСИМЬ ЗАЛЬЖНЯКЬ»]. Цей твір (олія на полотні), що датується 1858 роком, написано безсумнівно також самодіяльним майстром. Образ козака з бандурою аж ніяк не збігається з найбільш достовірним портретом Максима Залізняка (XVIII ст.), котрий нині зберігається в Сумському художньо­му музеї. Флейшер написав портрет Залізняка так: посадив гайда­маку в позу Мамая та дав йому в руки музичний інструмент, що дуже віддалено нагадує кобзу.

Ще один «мамай» належить пензлю французького лікаря Домініка П'єраделя Фліза (1787-1861), який осів в Україні, поблизу Ніжина, після російсько-французької війни 1812 року. Він скопіював (акварель на папері] одну з народних картин, підписавши її «Розбійник Мамай». Цікаво, що в цьому творі біля козака з бандурою зображено не лише коня, а й песика (надзвичайно рідкісна, але дуже реалістично- переконлива композиційна деталь картини].

Ось фактично і всі давні «мамаї», що зберігають усталений канон класичної композиції, і автори яких нам відомі. Серед шести відомих нам авторів «мамаїв», два були українськими козаками (Петро Рибка та Тимофій Калинський), два — найімовірніше неукраїнцями (Брашівановта Флейшер), один — французом (де ля Фліз), а один — українець Грицько Маляренко, професійним іконописцем. Два інші «мамаї» з «кужбушків», автори яких невідомі, свідчать про те, що не лише Г. Маляренко міг писати образ «Козака Мамая» (та світські твори ], а і його колеги-професіонали.

Таким чином, навіть на основі цих відомостей можна зробити висновок, що картини «Козак Мамай» писали як професійні, так і непрофесійні художники.

Пізніше до образу «козака мамая» зверталися Т. Шевченко, Л. Жемчужніков, І. Рєпін та інші професіонали, а також численні народні майстри, відтворюючи, залежно в.д своєї майстерності, образ козака-бандуриста, сформований століттями української національної історії. Попри збереження пластичного канону, стилістика мамаїв другої половини XIX ст. значно змінилася, позаяк писали їх професійні художники, які здобували фах в академічних школах, з характерними для неї рисами анатомічної передачі форми за допомогою світлотіні та використанням лінійної перспективи.

З іншого боку, почав розмиватися і композиційний канон «мамаїв», що яскраво видно на прикладі творів народного художника з Полтавщини Федора Стовбуненка (1864-1933]. Він є автором картин, де козак сидить на баскому коні, граючи на бандурі під час руху. Ясно, що це зовсім інша, ніж класична, композиція.

Водночас, інший маляр з Полтавщини (с. Остап'є Великобагачанського району), Полікарп Захаренко (1876-1934) — сучасник Федора Стовбуненка — в першій третині XX ст. написав чорити картини відомих нам «мамаїв», наслідуючи усталені класичні композиції, тобто залишаючи незмінним вивірений віками пла­стичний канон. І більшість сучасних художників (як самодіяльних, так і професійних) пише своїх «мамаїв», залишаючи непорушним композиційне ядро усталеного образу.

 

Теги:

Схожі статті

 

Медіа