Зміст статті

 

ПРИМІТКИ

КНИЖЕЧКА, ЩО НАЗИВАЄТЬСЯ SILENUS ALCIBIADIS, ТОБТО ІКОНА АЛКІВІАДСЬКА (ІЗРАЇЛЬСЬКИЙ ЗМІЙ)

Трактат відомий у двох редакціях, що мають різні назви. Перша редакція 1776 р. під назвою «Ікона Алківіадська...» зберігається у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НА України (ф. 86, N 7). У ній є сліди пізніших виправлень і доповнень, а також примітки, зроблені значно пізніше. У 1780 р. Сковорода переписав і заново відредагував свій трактат. Другий автограф також зберігся — у Харкові, в філіалі Центрального архіву колишнього Міністерства внутрішніх справ. Крім двох автографів, відомо сім рукописних копій цього твору кінця XVIII — початку XX ст.

Вперше уривки трактату були опубліковані Д. І. Багалієм у 1894 р. під назвою «Ізраїльський змій» за другим автографом. Повністю трактат вперше був опублікований 1912 р. В. Д. Бонч-Бруєвичем за тим же автографом. У виданнях АН України 1961 і 1973 рр. основою публікації є перший автограф із пізнішими виправленнями й доповненнями самого Сковороди, які він зробив 1785 р., тобто вже після другої редакції твору.

  1. Назва трактату походить від так званих алківіадських силенів. Алківіад (бл. 450 — 404 до н. е.) — афінський державний діяч і полководець, учень і друг Сократа, особистість добре знана й описана в античності. Він є одним із персонажів діалогу «Бенкет» Платона, де порівнює Сократа з силеном, всередині якого заховані зображення богів. Взагалі ж силенами називали негарні скульптурні фігурки, порожні всередині, де зберігалися прекрасні статуї. Образ силенів був дуже популярний у середні віки і в епоху Відродження. Так, Еразм Роттердамський у XXIX гл. свого твору «Похвала глупоті» пише про те, що кожна річ має два лиця, подібно до Алківіадових силенів, і ці обличчя не подібні одне до одного. У подібному значенні вживає цей образ і Сковорода, щоб підкреслити різницю внутрішнього (невидимого) і зовнішнього образу речей. Даний твір посідає визначне місце у філософській еволюції Сковороди. У ньому філософ чітко формулює свою концепцію двох натур (видимої і невидимої, тлінної і вічної) і трьох світів (макрокосму — природи, мікрокосму — людини і світу символів — Біблії). Цим він підводить філософську основу під своє вчення про спорідненість праці й людське щастя. Стверджуючи тезу про вічність створеної Богом матерії і її збереження при взаємопереході речей із одного стану в інший, він утверджує важливість внутрішньої, духовної природи, відкидаючи все зовнішнє, яке є лиш марновірство, забобони й джерело марних суперечок, породжує війни й розбрат. Це стосується також релігійних обрядів, які для багатьох людей замінюють справжню віру. Щодо форми цей твір характеризується переходом від діалогу до трактату, де думки викладені вже безпосередньо від самого автора.
  2. Назва другої редакції твору «Ізраїльський змій» має своїм джерелом біблійний образ, який, як і образ силенів, часто зустрічається у різних творах Сковороди, звичайно майже в одному й тому ж смислі. При цьому важливо, що мислитель використовує цей образ у збірному значенні, узагальнюючи різні біблійні легенди і виділяючи два аспекти його алегоричного тлумачення: 1) плазун, що спокушає Єву, переслідує жінку, яка повинна народити дитину тощо, апокаліптичний змій (дракон) символізує низькі пристрасті, сваволю плоті; 2) друге тлумачення образу змія у протилежному смислі має джерелом біблійну легенду про покарання євреїв за непослух Богові. Спершу вони зазнали нападу смертоносних зміїв, а потім перед ними для вилікування від страху й для нагадування про Бога Мойсей встановив відлитого ним мідного змія. Символом вічності вважається змій, звинутий у кільце. До цих слів, що приписувалися Сократові, Сковорода звертався неодноразово, тим самим підкреслюючи близькість власного життєвого принципу до практичної етики Сократа, до його розуміння закликів до самопізнання, поміркованості й самовдосконалення.
  3. Ці думки Епікура викладені у відомому листі до Менекея. Слова Епікура «все природне здобувається легко, а пусте (зайве) трудно дістається» Сковорода творчо розвинув, пов'язавши їх з ідеєю «спорідненої праці», у якій він вбачав головне джерело людської насолоди й щастя.
  4. Такий заклик дуже характерний для римського поета Горація, послідовника епікурейської етики, автора заклику «Лови день». Високо оцінюючи Горація як поета і мислителя, Сковорода називав його пророком.
  5. Луцій Анней Сенека (між 6-3 р. до н. е. — 65) — римський письменник, філософ-стоїк. Ідеї Сенеки використовувались ідеологами раннього християнства. Він закликав до стриманості, чесноти, морального вдосконалення, хоч у житті прагнув багатства й слави. Сенека не був прихильником вчення Епікура. Факт, що Сковорода згадує Сенеку поряд з Епікуром і Горацієм, свідчить лише про однакові симпатії мислителя до епікуреїзму і стоїцизму.
  6. «Надто пізно жити завтра» (лат.).
  7. Мова йде про перекручення вчення Епікура, який начебто закликав до нестриманості в насолодах, аморальності й розпусти. Особливо такі нападки характерні для середньовічної філософії, коли проповідувався аскетизм і стриманість у почуттях. Сковорода відкидає перекручене розуміння етики Епікура. Він полемізує з Плутархом щодо епікурівського розуміння насолоди й щасливого життя.
  8. «Свиня із стада Епікура» (лат.) — так жартівливо називав себе Горацій у деяких своїх творах (див. «Послання», 1, 4, 16).
  9. Називаючи Платона «боговидцем», Сковорода хоче підкреслити, що грецький філософ не зупинявся на пізнанні видимої, зовнішньої сторони явищ, а проникав у сутність речей.
  10. Теорія чисел Піфагора і числова символіка давньогрецького філософа тривалий час привертала увагу Сковороди. Ідеї Піфагора своєрідно переплітались у нього з триєдністю невидимої натури.
  11. Катон Старший — фантастичний звір, описаний у середньовічних "Бестіаріях" та "Фізіологах". Ціцероновим названий тому, що Ціцерон присвятив йому свій твір «Про старість», із якого Сковорода й запозичив наведені думки.
  12. Божественний Платон (лат.).
  13. Тут Сковорода, виступаючи проти марновірства й забобонів, породжених буквальним розумінням Біблії, її текстів та легенд, показує, до яких згубних наслідків це
  14. призводило, зокрема, до зруйнування Єрусалима римським імператором Титом Флавієм Веспазіаном під час повстання в Юдеї 66 — 73 рр. Як встановив Л. Махновець, одним із джерел подібної оцінки дій Тита є уявлення про особу імператора, почерпнуті Сковородою з опери «Милосердя Титове». Філософ говорить також про розорення Царгорода (Константинополя) у 1453 р. турками і про різню в Парижі 24 серпня 1572 р. між католиками й гугенотами, яка ввійшла в історію під назвою «Варфоломіївська ніч».
  15. «Бог дарував нам цей спокій» (лат.) — ці слова взято з Першої еклоги книги «Буколіки» римського поета Вергілія Публія Марона (70 — 19 р. до н. е.). У «Буколіках» Вергілій зобразив спокійне й розмірене життя землеробів і пастухів таке близьке самому Сковороді.
  16. Це оповідання є своєрідним опрацюванням апокрифічної легенди, яка зустрічається, наприклад, у відомому перекладному збірнику «Велике дзеркало», складеному 1605 р. на основі середньовічних збірок. Воно відоме з Сокальського рукопису XVIII ст., з рукописної збірки І. Франка у бібліотеці НТШ у Львові (див. Хрестоматія давньої української літератури. — К, 1967. — С. 748 — 749). Сковорода переказує цей сюжет, переосмислюючи його в дусі власного розуміння «начала» й «вічності».
  17. Тут Сковорода, нехтуючи відмінністю між названими категоріями людей, підкреслює властиве їм усім прагнення до пізнання «невидимого начала». Маги — спершу перські й халдейські жерці (тому їх називали ще й халдеями); волхви — за Біблією, пророки, що сповістили про народження Христа; гімнософісти — давньоіндійські мудреці.
  18. Верховні жерці у Стародавній Греції.
  19. Сковорода вказує на зв'язок своєї концепції двох натур і розуміння вічності матерії з ученням Платона про ідеї — духовні сутності, які відображають «істинне буття» речей.
  20. Матерія вічна» (лат.).
  21. Заратустра — див. примітку 29 до діалогу «Кільце». Сонце у вченні Заратустри символізує мудрість божества, його недремне око. Стародавні перси поклонялися сонцю і день відпочинку називали днем сонця.
  22. Виходячи з того, що Біблія є світ таємних, символічних образів, Сковорода критикує ідею створення світу, описану у Книзі Буття, оскільки вважає населений світ вічним у часі й безкінечним у просторі. У зв'язку з цим він вказує на суперечності у редакціях відповідних місць у єврейському та християнському текстах Біблії.
  23. Півень.
  24. Що таке поетичне мистецтво? Робити з поганого (злого) добре (гарне). Хто добрий? Плоть — ніщо...» (Лат.).
  25. «Містечко коштовного камінчика або очко перстенця» (лат.).
  26. За біблійними переказами, херувими — небесні духи — покровителі пророків і праведників.
  27. Йдеться про епізод з життя біблійного Йосифа. Йосиф витлумачив сни фараона, які пророчили сім років достатку, а потім сім років голоду (Буття, ХЬІ — 18 - 27).
  28. Еффай Галаадський (Єфтай) — біблійний полководець, один із суддів ізраїльських. Переміг аммонетян на підступах до землі Ханаанської. Перед битвою він дав клятву: після повернення принести Богові в жертву те, що першим вийде з воріт дому йому назустріч. Перемігши аммонетян, він повернувся додому. Йому назустріч вийшла його єдина дочка.
  29. Легенда розповідає, що єфремлянп, які жили по той бік Йордану, перейшли ріку і пішли війною на Єффая за те, що він сам переміг аммонетян. Єффай розбив їх і захопив переправу через Йордан, і коли хтось із уцілілих єфремлян просив пропустити його додому через переправу, воїни Єффая запитували, чи не єфремлянин він. Той відповідав негативно. Тоді воїни змушували його вимовити слово "шибболет" (колос), а він вимовляв "сибболет". Нещасного заколювали піками. Звідси вираз Сковороди "єффаєві піки".
  30. «Додамо... Я тінь і фігура, більш нічого. Сонце — пасха, а я — сонце сонця, тінь тіні або антипасха, тобто заміна тіні, заміна фігури, заміна образу» (лат ).
  31. Показово, що Сковорода до апостолів, які розгадують таємниці фігур Біблії, осягають смисл буття, відносить і себе під псевдонімом Даниїл Мейнгард.
  32. Йдеться про давньогрецький міф про дочку крітського царя Міноса Аріадну, яка допомогла герою Тесею вибратися із лабіринту за допомогою клубка ниток. Сковорода поєднує цей міф з біблійною легендою про Рааву, яка врятувала в Єрихоні вивідувачів Ісуса Навина і тим зберегла життя своє і своєї сім'ї (Книга Ісуса Навина, II — 1 - 24).
  33. Катавасія — поєднання різних голосів у спільний хор при богослужінні. Тут — резюме, висновок.
  34. Розглядаючи Біблію як творіння, тобто штучно створений світ образів, вигадку, що має на меті втілити невидиме за допомогою видимого й відчутного, Сковорода відповідно ставиться й до авторів біблійних книг як до письменників, твори котрих вимагають «випробування», тобто критичного їх прочитання і осмислення.
Теги:

Схожі статті

  • 30.03.2016
    1557

    …Та знаю я, хлопче, хто тебе на мене навів… Мій племінничок, котрий ото плота зробив з порожніх

    ...
  • 03.03.2016
    1834

    Головне, щоб коло фараона
    Стати "незамінним" візирем.
    Фараону хай блищить корона,...

Медіа