Розділ 14-й
ПРО ПЛАЩАНИЦЮ, СПУЩЕНУ ПЕТРОВІ
Ця світла седмиця є широкий килим, що вміщує всіх чотириногих, і птахів, і риб, і гадів, і плоди дерев і трав. Все у ній, а саме вона сотворена спочатку. Цей небесний килим спустив: "Простягаючи небо, як шкіру". А коли килим, то й стіл, і дім на сім стовпів, і пропозиція хлібин. І ледве чи над цією скатертиною бенкетує у "Діях" в полудень Петро у світлиці, піднявши всі за Авраамом вгору начала. "Заколи і їж". Там, похваляючись, їсть і Павло: "Маємо ж вівтар..." Там причащаються і всі, йому посвячені. "Вп'ються від жиру дому твого..." "Пили ж і впилися з ним".
І ми можемо сказати: "Маємо вівтар". Та ніхто не поганий, кого Бог для себе освятив. Хай мовчить тут усяка плоть! Хай заколеться! Боже це тіло, а ця тлінна шкіра й вигляд є фігурною завісою храму, де вічний спочиває. "Це кров моя... Моя... (над цим слівцем ешрЬазіз — наголос) моя, Божа, не людська".
Цим полотном повиває Марія немовля, а Йосиф — мерця. "І це вам знамення...", тобто фігура.
Щаслива земля: коли цей мертвий встав, коли цей Йосиф виведений із фортеці, коли цей Самсон прокинувся, розірвав ланцюги, згорнув небо, як сукно, потряс землею й розігнав усю поганських фігур сторожу. "Там його побачите", "Спочив у день сьомий".
facebook.com/Ridivira
twitter.com/Ridivira
plus.google.com/Ridivira