Ыыыы…Тут такоє: в Презідєнти
Я, парні, как-то так пройшов,
Шо історічніше момєнту
Ніхто у світі б не знайшов.

Тому усіх, з собой, любімим,
Щіро вітаю вас, друззя!
Завтра вєрньом Донбас із Кримом,
І всьо, шо можно і ніззя.
І так галопом, понємношку
Впадем в економічний рост.
Посадим всіх і ще й картошку -
Це, щоби мало не здалось.
Зарплату в доларах падгонім,
І в євро пенсії для всіх.
Есесесеру узаконім,
Усе намажемо на хліб.
Но, пацани, скажу від серця:
Війна так скоро не пройде.
Тому косити вам прийдеться
І в цьому приклад – президент.
Не бійтеся: страна без війська -

Фотографія на пам'ятнику - це невід'ємний і основний атрибут будь-якого меморіального комплексу. Ми пропонуємо досконалу новинку в виготовленні ритуальних пам'ятників, яка вже встигла здійснити справжню революцію в зовнішньому вигляді монументів!

Fotosklo - це красива, сучасна альтернатива вибитим портретам на пам'ятниках і пересічній фотокерамиці. Ніщо так не передає мить життя як хороша, якісна фотографія.

Завдяки нашій новітній технології портрет виходить яскравим, барвистим, живим…

Fotosklo - це унікальна запатентована технологія виготовлення портретів або будь-яких інших зображень в багатошаровому склі.

Фото в склі - виготовляється шляхом запікання під високим тиском і температурою, зображення надруковано на склі та загартованого під УФ лампами. Не варто

Після мирного і безкровного проголошення Незалежності України, 1 грудня, 1991 року, українці сподівались, що вільна, незалежна держава постала назавжди, забувши ту аксіому, що свою країну потрібно будувати і зміцнювати щоденно, бо слабкі у цьому світі не виживають.

І керувати Україною має державотворець, патріот, націоналіст, освічена, грамотна і досвідчена людина. Був би обраний Вячеслав Чорновіл, то пішов би розвиток нормальним, цивілізованим шляхом. Але обрали Леоніда Кравчука, очільника  компартії, яка  і робила все, щоб України не було. Кравчук швидко створив умови для пограбування українців, земля, промислові підприємства були розпродані за безцінь і Україну охопила нечувана економічна криза.

Висновки народ не зробив. Тому

В одному не зовсім маленькому місті, в районі зі щільних "хрущівок", обжитих щирими українцями з добрими дулями в кишенях. Чого з виду і не скажеш через тверді узори на вишиванках і кошерну солов`їну мову, жив собі Мішка. 

І все в нього було добре, поки не надумав він покінчити із заробітками в Тридесятому заморському королівстві та, повернувшись до України, робити щось своє.

І був на тому районі "хрущовок" шматок цокольного поверху, площею 180 м.кв. Колись давно, коли Мішка ще був малим, в тому цоколі була шахова школа. А потім школу закрили і відкрили крутий офіс місцевого рішали бухгалтерських та летальних питань.

Приємно – пити ранкову каву із найкрасивішої чашки в будинку.
Зовсім не складно – вітатися із сусідами.
Це не важко – побажати гарного дня касиру в магазині, де ви регулярно робите покупки.
Це не важко – сказати «Дякую!» водієві маршрутки або таксі, який довіз вас.
Це не важко – кивнути з вдячністю машині, що пропустила вас, навіть на пішохідному переході.
Це не важко – не смітити на вулиці.
Це не страшно – притримати двері, щоб вони не вдарили того, хто йде слідом за вами.
Це не страшно – сказати «Вибачте!», якщо ви зачепили когось випадково.
Це легко – зробити комплімент

Коли у сусідів було весілля, Марина була геть не своя. Віталія вона любила ще зі школи, але признатися нікому не могла. Хіба писала собі вірші у щоденнику. І тут – весілля. Через дві хати лунала музика, сміх. І вона ж запрошена. А як піти? І вона пішла. Привітала квітами наречену, побажала їм щастя і непомітно зникла.

Та музика довго не давала заснути Марині, бентежила серце і ятрила душу…

Вона була старшою від Віталія на два роки. Вони разом ходили до школи, разом гралися на вулиці, ходили одне до одного й додому. Зростали, як рідня. Знала, що він завжди поруч… Та

За потужне, концентроване невігластво.

Цитую грубенький роман "Ніч після сходу сонця" номінантки на Шевченківську премію Катерини Мотрич:

Вони зустрілися зовсім випадково… На вулиці біля сільського парку. Та погляди їх зустрілися і вони відчули оте особливе почуття, яким обдарувала людину сама Природа, коли вже не можна забути… Наталку той погляд пронизав ніби стріла. Вона стояла, як укопана, і дивилася на незнайомця. Її і так рум’яні щічки розчервонілися і дівчина опустила очі. «Де вона його бачила?» – промайнуло в голові.

– Наталочко, привіт! Як справи? Ти мене не впізнаєш? – щиро посміхався до неї молодий чоловік. – Ми ж майже сусіди!

Він зовсім змінився, змужнів і став справжнім красенем. Як вона могла не впізнати Василя, який мешкав на сусідній

Я вас люблю! Проходив семінар на тему: «КОДИ ТА БЛОКИ СВІДОМОСТІ. МЕХАНІЗМ ЗНЕЦІНЕННЯ. КРОКИ ДО ВІДЧУТТЯ ДОБРОБУТУ».

Щиро дякую керівнику проекту, Вчителю школи «Здоров'я і довголіття» Віктору Валентиновичу Бабію за Знання і Мудрість.

На семінарі ми підбирали ключі до коду свідомості; навчалися, як позбутися образ та інших негативних почуттів; включали фінансові потоки; намагалися віднайти джерело проблем, які ведуть до руйнівних програм, життєвих криз і хвороб; на прикладах бачили, що лікуватися можна без медикаментів, а за допомогою усвідомлення джерела проблеми.

У черговий раз зрозуміли, що діти хворіють від конфліктів між батьками; що не налагодивши свої стосунки із чоловіком (дружиною), ми не

Кожна людина рано чи пізно задає собі запитання: «У чому сенс життя?», «Як стати щасливим?», «Як жити без хвороб і негараздів?», «Як бути успішним і заможнім?»…

Адже не в радість багатство, коли людина самотня і хвора; не дає насолоду великий будинок, коли у ньому не сміються діти і немає ладу; не приносить задоволення робота, коли тебе дратує колега чи отримуєш мізерну зарплату; немає злагоди у сімейному житті, бо відчувається образа і невимовний сум за невисловлені почуття до своїх батьків…

Віктор Валентинович Бабій, народний цілитель, лікар від Бога, організував «Школу здоров’я та довголіття». Він допомагає людям відшукати свій шлях до себе,