мудрість

Григорій Савич Сковорода — український просвітитель-гуманіст, філософ, поет, педагог.

Настанови, які він давав під час життя, актуальні досі:

Є мудрість рідна і чужа. 
Чужа — шматує душу й тіло
І треба гострого ножа,
Щоб ним орудувати вміло.

Період Середньовіччя характеризувався гострою боротьбою релігії та науки. Священнослужителі піддавали сумніву науки, що могли суперечити релігійним нормам. Зрештою, вплив церкви на тогочасних

Одно колесо питалося другого:
- Чому ти вертишся не туди, куди ми, а зовсім у інший бік ?
- Мене так майстер зробив.
Але ж бо, я хоч і кручуся в інший бік, та вам же
Я не

Світ, про який ми кажемо: потусторонній, паралельний, в іншому вимірі або ще якось, можливо, й справді є і завше знаходився тут, побіля нас і з нами. Можливо, хтось Ізвідти бачить усі наші дії,

Спочатку земні рослини не мали квіток. Високі дерева, веле­тенські трави покривали гори, степи, долини. Та куди не глянь — жодної квітки!

А Мудрість приходить з роками 
Не купиш її , не знайдеш.
Посієш важкими думками -
врожай досить ситний збереш.

Жив собі піп,
Околоту сніп.
Пішов піп по ринку,
Чи не купить яку дешевинку.

Ти, у кого і нерви - бандура,
В чиїм серці ридає раб, -
Стань шулікою, вовком, буй-туром,
Тільки просто, просто - на Муром -

Слова Джона Ленона, музика Пола Макартні, переклад Олександра Сушка, аранжування Анатолія Лисинчука, альбом "Квіти", 2006 рік.

Вся історія світу — це історія боротьби народів і цивілізацій за своє виживання, панування, чи просто краще місце під сонцем. Як доведено наукою, сила народу перш за все залежить від його

Зустрілися на базарi 
Дамочки знайомі. 
- Як ваш Льова поживає? 
- Сидить у дурдомi. 

Дивувався тільки: чому дідусь помер, коли йому, Яросвітові, виповнилося всього чотирнадцять літ, чому Рідні Боги не вділили йому багато років із щедрих запасів своїх. А може він не звертався до

Відайте та розумійте, так як сказано:

Ворота Ірійські ключем земним відмикають.

Багата Подільська земля на таланти. Чарівне довкілля надихає на творення. А ще тут витає прадавній дух нашого Роду, що збережений на древній землі Поділля - Праславії.

“Час героїв помер... Християнський бог його вбив, не залишивши людям нічого, крім страстотерпців, страху і сорому”.

(с)

Вже треті півні славень відспівали, змагаючись, хто заволає дужче, тумани сиві з нічліга вставали, благословлялося на день грядущий, із високості Квочка сипала жарини за виднокрай, щоб ясне Сонце

Сила воїна не в зброї, а в його клятві Честі і Вірності, темрява оточує Зали Слави, і ім'я тій темряві – страх. Воїн, який убив свій страх, стає витязем. Армія воїнів скріплюється їх кров'ю.

Далекий відгомін століть, плином своїм безповоротним, лине понад Землею, проникаючи у свідомість людей, які живуть на благословенних теренах. Орють, сіють, вирощують, жнуть.