1. Коли сотворений Світ?

Люди споконвіку прагнули пізнати те, що існує поза межами нашого земного світогляду: коли і звідки постав Всесвіт, як виникла Земля, як народилися перші люди?

Всі ці вічні питання хвилюють людство ось уже близько мільйона років. Саме мільйоном років датується перше людське поселення на території України (поблизу с. Коро­леве на Закарпатті). То чому ми повинні вірити в біблійну байку, за якою Ягве (саме так називається Господь в гебрейському оригіналі Старого Заповіту) створив світ у 4004 році до н. ч ? Якби це була "свята істина", то це б означа­ло, що людству всього лише шість тисяч років, але ж ар­хеологія має незаперечні докази існування людей на на­шій планеті впродовж мільйона років — це житла й речі, створені людськими руками!

Чи треба ще доказів? Ще задовго до Біблії вже існува­ло найстародавніше на Землі "святе письмо", щоправда, тоді ще у вигляді "святого відання" (тобто усного знання}. Це — Веди, які існують вже близько 7 тисяч років і були відомі ще до того, як біблійний Ягве сотворив свій світ! Вони передавалися з вуст в уста (від батька до сина) пе­реважно в родинах служителів культу (брагманів). Сьогодні найвідоміша з тих Вед — Ріґведа.

За часів Київської Русі, коли було впроваджене хрис­тиянство, літописці почали рахувати роки за Візантійським стилем "від сотворіння світу". Якби ми продовжили це літо­числення, то нині б рахували 7509 рік. А що ж було на тере­нах України сім з половиною тисяч літ тому? І тут знову від­повідь дає археологія: вже існувала ранньотрипільська хлі­боробська культура (6-5 тис. до н. ч.) Тобто, можемо вжи­вати число 7509, лише умовно назвавши його літочислен­ням "від Трипілля".

А для позначення часу сотворення світу така цифра сьогодні надто мала і не задовольнить нашого допитли­вого читача. Всесвіт значно старіший! Та чи так важливо знати нам цю точну дату? Може людство ніколи її і не взнає. А от про те, як і з чого твориться Всесвіт, люди вже мали своє уявлення з найдавніших часів.

2. Космос і хаос як пара протилежностей

Вогонь — вода, день — ніч, літо — зима, світло — темрява, звук — тиша, чоловік — жінка, молодий — ста­рий, життя — смерть, особисте — суспільне, Правда — кривда, Білобог — Чорнобог, — усе це пари протилежностей, завдяки яким зберігається рівновага у Всесвіті. Ще давньогрецькі філософи намагалися дати відповідь на всі питання, що поставали вже тоді перед людством, яке прагнуло збагнути величну картину творення Космо­су з Хаосу Вони вважали Хаос першопочатком всякого буття. Так, Гесіод і Арістофан ("Птахи") кажуть, що хаос — першопотенція світу. Грецьке слово хаос походить від кореня ха- (позіхаю, роззявляю) або хео (ллю, розливаю). Тобто, первісно хаос — це невпорядковане розлиття повітря чи води. Це суміш всіх першоелементів буття, які перебувають у нерозділеному стані. Для перетворення їх на впорядкова­ний, ладований (організований згідно із законами Прави) космос необхідний першопоштовх, який і здійснює "упо­рядник світу", "майстер речей" (за Овідієм), тобто Бог-Творець.

Космос вторинний щодо хаосу, як за часом, так і за складом елементів, що йо­го утворюють. Він включений у середину хаосу, він завжди оточений хаосом Він виникає з самого хаосу внаслідок вияскравлення, увиразнення різних властивостей хаосу: з темряви з'яв­ляється світло, з пустки — наповнення, з аморфності — фор­ма, з безладдя — порядок і лад Космос створюється Деміур­гом (що грецькою мовою означає "майстер", "творець", дос­лівно — "той, що творить для народу"). Різні народи уявляли Його по-різному: як коваля, гончара, ткача, ремісника (нап­риклад, єгипетський Птах, грецький Гефест, український Сва­рог та ін.).

Космос, отримавши першопоштовх з волі Творця, продов­жує самовпорядковуватись. Він має властивість постійно роз­ширюватись, витісняючи хаос і заповнюючи його місце. Однак і хаос не перестає наступати на космос, час від часу руйнуючи існуючий лад. В українських колядках хаос — це безмежне мо­ре, яке вже було тоді, "коли не було з нащада світа Явір чи "дуб зелененький" — це вісь Всесвіту, який створюють (снують) голуби, дістаючи з дна морського "золотий, срібляний та мідя­ний камені" чи "золотий пісок"—ті першоелементи, з яких утво­рюються Сонце. Місяць і Зорі.

3. Світ твориться вічно

Вже античні філософи помітили, що хаос містить в собі єдність протилежностей: він все розгортає і всьому дає вийти назовні, але водночас він усе поглинає, все ховає всередину. Овідій порівнює його з дволиким Янусом, який бачить вперед і назад одночасно; він все відчиняє і все зачиняє, будучи сво­єрідними "світовими дверима". У слов'янській релігії такою па­рою протилежностей є Білобог і Чорнобог, про яких Велесова Книга повідомляє: "Білобог і Чорнобог перуняться (б'ються) і тим Сваргу (Небо) утримують, аби Світу не бути поверженому" (дошка 11-А). Саме тому наші мудреці-волхви вчили: "Це не може бути ніколи, якби хтось не втримався, і сказав неро­зумне про Чорнобога, а інший в радогощах — про Білобога" (дошка 22). Тільки штучні космополітичні релігії стали побо­рювати так звану "темну силу", "зло", "чортів", у тому числі й Чорнобога. Добро і Зло в чистому вигляді просто не існують, — вони завжди відносні. За праукраїнською релігією. Боги не бувають добрими чи злими, вони заводи відповідають на ті чи інші вчинки людей. Саме існування цих плюсів і мінусів (обох протилежних начал) породжує гармонію світу. Втрата ж хоч би одного з них неминуче спричинює руйнування й розпад іншо­го.

Божественний світ наші Пращури називали Правою. Змі­на дня і ночі, пір року, дощ і вітер, грім і блискавка — все це обумовлено законами Прави. Права поширює свої закони як на природу, так і на людську спільноту, а отже, і на кожну лю­дину, що належить до цієї спільноти. Чинити правильно озна­чає діяти за законами Прави — божественим порядком, який правує Всесвітом. Саме ці закони лягли в основу найдавнішо­го релігійного календаря, який узгоджувався зі станом косміч­них світил Кожен рік цього календаря ніби в мініатюрі відтво­рює величну драму творення Всесвіту Наш Предок був пере­конаний, що виконання обрядів підтримує порядок у Всесвіті, Якщо не будуть виконуватися Звичаї Предків, то не зійде Сонце, не виростуть рослини, не дадуть плодів, і тоді затне весь рід людський. Саме тому й наш Пращур щороку творив ту одвічну обрядодію Сотворення Світу в своєму домі.

4. Коло Свароже — вічне колесо Життя

У 40-х роках XX ст. археологи зробили ще одне відкрит­тя світового значення, яке, однак, залишилось малопоміченим через буремні події Другої світової війни. У Могенджо Даро (Індія) були розкопані глиняні печатки із зображення­ми найдревнішого в світі знаковою письма, непрочитаного ще й досі. Серед знаків є знайомі нам рунічні символи, двозуб (схожий на знак великого князя Святослава), тризуб, а також знаки, подібні до трипільського символу родючості, та добре відоме в гуцульському дерев'яному різьбленні соняч­не коло, розділене на шість секторів, ніби колесо зі спиця­ми Давні індуси мали три пори року, шість найголовніших свят. Ці знаки датуються серединою 5 тисячоліття до н. ч. Але ж колесо (як і колісницю) винайшли тільки в 2 тис. до н. ч., тобто через два з половиною тисячоліття! Хто знає, чи не ці символи вічного сонячного круговороту підказали давнім орійцям їх технічний винахід?

Як би там не було, але вже трипільці зображали на сво­їх мисках, макітрах та глечиках не тільки безкінечний рух сон­ця (т зв. "трипільська спіраль" чи "меандр"), але й коло з позначками чотирьох основних календарних періодів: Зимо­вого та Літнього сонцестояння, Весняного та Осіннього рів­нодення, а також чотирьох проміжних між ними періодів, тоб­то "сонячне колесо" трипільців уже мало вісім "спиць". От­же, в трипільців виднокруг уже мав чотири сторони світу, а головних річних свят було вже вісім. Як відзначали ці свята, — можемо тільки здогадуватися. Проте навіть через кілька тисячоліть, а саме перед прийняттям християнства в Київсь­кій Русі, було вісім свят: Різдва Сонця (Сотворення Світу), Колодій, Великдень Дажбожий (Воскресіння Пращурів), Ру­салії, Купайло (Сонцекрес), Боги Спаси (Свята Врожаю), Осінній Світовит (або Мати Слава — Покрова) і Калита. То­му й колядницька зоря має традиційно вісім променів, що символізують головні річні свята — "празники". Коло Сваро­же крутиться вічно...

5. Боротьба Світла і Темряви

Народження сонячного світла для астрономів означає початок збільшеня дня після довгої ночі зимового сонцес­тояння. Ця ніч найдовша в році — вона триває 16 годин. Саме після цієї зимової точки починає прибувати світло дня, спочатку повільно — на хвилину, дві, три... Боротьба Світ­ла з Темрявою триватиме до Великого Дня (весняне рівно­дення), коли Світло нарешті переможе і буде ще прибува­ти, а ніч відступатиме аж до Купайла (на Літнє сонцестоян­ня день триває 16 год. 27 хв ), після чого поступово день знову зменшується, а ніч збільшується. Нарешті на Осіннє рівнодення вони зрівнюються силою (коли день і ніч тривають по 12 годин), а далі починається найтемніша части­на року — Корочун (найкоротший день), що триває до Різ­два. Саме ця боротьба Світла і Темряви вічно крутить Ко­ло Свароже наших Пращурів...

6. День Народження Сонця

 

Вогонь і Вода - основа світотворення. Не даремно, в нашій прадавній релігії вони уявлялися як діти-близнюки Богині Лади (Праматері Природи) — Леля (вода) і Полель (вогонь). Починали рік завжди з народжен­ня Вогню (пор. українське "починати від піч­ки", у греків "від Гесгіг —тобто Богині До­машнього Вогнища). Тому досі зберігаєть­ся пам'ять про свято Роду (родини) саме на Різдво Недаремно зберігся звичай на Різ­дво розпалювати багаття серед двору, біля цер­кви чи просто в лісі, на березі річки (який церква хотіла викорінити, суворо караючи людей за цей священний вогонь). Різдвяна вечеря складається з 12 страв (для кожного з 12 Богів-місяців) До хати вносимо Дідуха — житній сніп, у якому зимують добрі духи-захисники Роду, для яких готуємо кутю й узвар. Колядники— посланці Сварожі, приходять прос­півати нам "старими словами" про "Світа Сотворення і Божича народження". Ось українські святощі, які б рідновірам хотілося бачити на святкових листівках! А "старі слова" хочеться нарешті прочитати не між рядками процензурованих християнськими фанатиками книг; а навсправжки, і — золотими літерами!

Світотворення триває 12 днів і ночей, воно завершуєть­ся народженням Води. Астрономічно це виглядає так: 21 грудня — Різдво Світла (Небесного Вогню чи Божича Коля­ди, як у слов'ян, або Сонця Непереможного, як у греків та римлян); дванадцятий день після нього — народження Во­ди (чи Богині Дани, Лелі, Мокоші), що випадає в ніч з 1 на 2 січня Ця дата — не простий підрахунок днів заради гарного міфа. Астрономи знають, що в перші числа січня (єдиний раз в році) наша планета перебуває найближче до Сонця. Саме в цю ніч наші Праматері освячували воду простим спо­собом — виставляючи глеки з водою під зоряне небо, здо­бували "зоряну воду" для здоров'я своєї родини, череди та врожаю поля.

7. Новоліття в Рідній Вірі

Кожен з наших читачів може вибрати ті свята, які най­більше відповідають його інтелекту та його душі. Для тих, хто серйозно замислився над символікою прадавніх українських свят, не зайвою буде й така інформація.

Нове літо (чи по-новому Новий рік) наші Пращури від­значали навесні — перший весняний Молодик, що настав перед Весняним рівноденням. Він міг випадати в перші чис­ла березня чи в останні числа лютого (адже слідом за Вес­няним рівноденням настає Великдень). Слов'яни ніколи не прив'язували Великдень до повної фази місяця Повню ша­нували юдеї, для яких песах, тобто "вихід" з Єгипту, відбувся на повному місяці. Християни успадкували міф про пасху на Повню від юдеїв (лише слідкують, щоб їхня паска не збіга­лась у часі з юдейським песахом — така дрібничка в порівнянні з юдейством Ісуса!).

Наші Пращури на Новоліття співали щедрівки, закли­каючи птахів з Вирію, здійснюючи символічний обряд засі­вання. Не даремно щедрувальники співають "Щедрик, щед­рик, щедрівочка, прилетіла ластівочка". Указом царя Пет­ра І святкування Нового року (новоліття) в усій імперії пе­ренесене на зиму 1 січня. З того часу й щедрівки перекочу­вали з весни на зиму.

Ще недоречнішим виглядає тут день народження Ісу­са Христоса, який, за останніми біографічними досліджен­нями, народився не в січні (як в ортодоксальних християн) і не в грудні (як у католиків), а в жовтні Міф про Різдво Христове творився не одразу. У церковній літературі пер­ша офіційна згадка про його народження з'явилася лише в 742 році. Церковнослужителям було зручно поєднати народження Ісуса з природним святом Різдва Сонця, яке іс­нувало в усіх народів.

Теги:
Джерело: журнал "Сварог", №11-12, 2001

Схожі статті

 

Медіа