Зміст статті

Постанова проблеми. Усе бiльше i бiльше число країн свiту (США, Японiя, Арабськi Емiрати, Китай, Росiя, Іспанiя, Естонiя, Пiвденна Корея, Бразилiя i тощо) роблять ставку на будiвництво iдеальних малих, середнiх, великих i навiть великих мiст iз «Чистого листа».

Цим характерно поточне десятилiття новiтньої iсторiї. У настiльки несподiваному новому явищi головним є те, що нiхто не ставить задачу спиратися на класичний досвiд мiстобудування, повномасштабно i в найрiзноманiтнiших аспектах поданий у лiтературi. Бiльше того, усе вiдбувається з точнiстю «до навпаки»: з перших днiв розробки проекту старт починається з рiвня технологiй не стiльки завтрашнього дня, скiльки з технологiй iстотно вiддаленого вiд нас майбутнього. Подiбного пiдходу в еволюцiї планетарного людства ще не було. Але десятки незвичайних мiст уже ввiйшли в стадiю будiвництва. І їхнє завершення планується зробити в найближчi 10–20 рокiв у залежностi вiд країни й особливостей проектного задуму.

Другий напрямок сучасних пошукiв манiфестує наступне: екополiси – це всi тi ж мегаполiси з населенням вiд 18 мiльйонiв чоловiк i вище, але з технологiями, що дозволяють знизити небезпечнi викиди в атмосферу, у воду, у грунти, у бiоту в цiлому. Що, на думку апологетiв даного напрямку, створить високий комфорт проживання в хмарочосах i загальному середовищi мегамiста майбутнього. Популяризацiя даного напрямку розвитку екополiсiв активно проводиться й у фiльмах телеканалу Discovery science. У тому числi – лауреатом Нобелiвської премiї Д. Кеменом (США).

Який з двох напрямкiв правильний? А може, помиляються прихильники концепцiй i першого, i другого вектора еволюцiї мiст? Однак може бути i третє допущення: а що як з кожного напрямку дiйсно доцiльно вiдiбрати тiльки якiсь окремi рiшення по приватних питаннях органiзацiї технологiї життя, але генеральну iдею екополiса як матерiальну модель жилого середовища людини майбутнього розробити все-таки iншу. Але тодi яку?

Фактично проблема створення екополiса знову ставить людство перед вибором i черговим осмисленням пройденого. З позицiї iсторiї i фiлософiї питання аж нiяк не дозвiльне, i досить неоднозначне у вiдповiдi. Воно подiляє цивiлiзацiї, окремi культури, фiлософськi i релiгiйнi системи на два типи свiтогляду, на приналежнiсть до двох парадигм свiту. Перша транслює крiзь поколiння людей думку про те, що все краще було на Початку Шляху (наприклад, так зване «Золоте Столiття» та iншi стани людства), а Майбутнє – це лише черги падiнь i втрат. У пiдсумку треба слiдувати Давнiй Традицiї. Іншими словами, будувати життя на iмiтацiйних повторах типу «Роби як я (Предок, Древнiй Учитель, Засновник етносу, Джерело Релiгiї)». Людина Традицiї з дитинства знає, що прогрес неминуче приводить до виснаження всiх життєвих сил суспiльства i далi – природи i усiєї планети. Така картина свiту перейнята розумiнням неминучого кiнця всiх часiв i тiльки пiсля нього – початком нового циклу, вiдродження Праведної Традицiї. Традицiоналiсти спираються i на один iз ключових наукових висновкiв сучасностi, що говорить: усяка система, один раз виникнувши, прагне до свого самознищення.

Черга криз, що трясуть рiзнi сфери людського життя, в останнi роки дiйсно усе гострiше ставить питання про те, наскiльки в принципi правильний вектор розвитку людства, наскiльки обраний нами шлях пов’язаний з досягненням щастя, цiлiсностi, гармонiї. Куди в принципi ведуть обранi нами дороги?

Другий тип цивiлiзацiй – захiдне постхристиянське суспiльство останнiх сторiч, що зробило ставку на зовсiм iншi, прямо протилежнi iдеї, в яких прогрес розглядається як найважливiша задача буття кожної людини окремо й усього свiту у цiлому. Усе найкраще, дороге, свiтле спiввiдноситься саме з iдеєю прогресу, розвитку суспiльства. Минуле ж мислиться як темне, неосвiчене, жорстоке, повне воєн, епiдемiй, безглуздих забобонiв, закрiпачування особистостi часом.

При такому пiдходi неминуче виникає суспiльство, нацiлене на нескiнченний рiст запитiв, бажань, доходiв, ресурсiв, а можливiсть нескiнченного споживання є ознакою успiху, правильного розвитку, щастя.

Справа в тому, що мiсто, особливо сучасний мегаполiс, серйозно обмежує взаємодiю людини i традицiйних природних сил. Людина деградує по цiлому ряду напрямкiв, ранiше природних для неї. Людина усе бiльше «вiдключає» себе вiд спiвробiтництва з зовнiшнiми природними процесами. І з цього погляду, життя в якому-небудь поселеннi або на вiдiрванiй вiд мiста дачi, з позицiї повернення до природи – бiльш милостиве й об’єктивне. Людина не бачить зiрок на мiському небi i тому (не без пiдстав, до речi) думає, що i зiрки менше впливають на неї. Людина не вiдчуває природу у всiй повнотi цього слова. Людина слiпне... І не тiльки алегорично.

І з цього погляду мiсто як явище планетарної людської культури – тупикове, небезпечне, i навiть злочинне, якого варто якнайшвидше позбутися. Опоненти заперечать: концентрацiя населення на локальних територiях, органiзованих у мiсто, об’єктивно необхiдна для технократичної i соцiальної еволюцiї. Але це ще питання – якi ж способи концентрацiї колективного iнтелекту для цiлей еволюцiї iснують або можливi в принципi? І наскiльки вони оптимальнi? У цьому списку версiя колективного iнтелекту соцiуму мiста не ввiйде й у першу десятку...

Так, свiт навколо людини змiнюється, наповнюється iншими змiстами, реальнiсть починає перетiкати в iншi форми. Людина створила нову невидиму енергоiнформацiйну структуру простору на основi комп’ютерних i iнших високих технологiй. Але цi зв’язки ще бiльш вiддаленi вiд нашої фiзичної природи.

Чудово, що сучасна людина почала замислюватись про планету як про живий органiзм, але в той же час вона повнiстю позбавлена особистого досвiду взаємодiї з ним. Звiдси всi новi форми електронних i iнших реальностей, у тому числi ноосферних, породжених еманацiями колективних мислеформ у простiр, не погодяться з об’єктивними механiзмами функцiонування планети.

Трагiзм сучасної науки в тому, що ми не можемо сказати, глибше чи нi стає розумiння свiту людиною? Та й розумiння людиною себе? Це те питання, на яке цивiлiзацiя дасть вiдповiдь тiльки в мiру свого розвитку або руйнування.

Безумовно, з позицiї Творця Форми система прямих i зворотних зв’язкiв людини i природи – найважливiший аспект конструювання середовища мешкання. У тому числi – у формi екополiса. Але прямi i зворотнi зв’язки людини з природою виливаються у тi або iншi моделi економiки. А будь-яка модель економiки є продовження мiжособистiсних вiдносин – тобто теж зв’язкiв, але вже людини з людиною. Звiдси апрiорi випливає визначення: у структурi цих зв’язкiв головним є те, що люди називають щастям. Екополiс, таким чином, в iдеалi повинний стати мiстом щастя. Будь-яка парадигма свiту (а на сьогоднiшнiй день їх вiдомо до пiвтора десятка) зводиться саме до поняття «щастя».

Концепцiй щастя людство наплодило безлiч. Релiгiї зв’язують щастя з вiрою в Бога; науки бачать його в освiтi; бiзнес – у доходах; суспiльство – у сiмейних цiнностях... Фактично в кожного iснує своя версiя щастя. Це вiдбувається тому, що люди рiзнi. Вони неоднаково налаштованi на правильну взаємодiю iз середовищем. Вони мають рiзний коефiцiєнт когерентностi iз середовищем. Вони мають рiзнi здiбностi сприйняття гармонiї – головного критерiю вписування у Свiтобудову. Але звiдси випливає i нова iнтерпретацiя вищесказаного: кiлькiсть i мiра iснуючих i знову розбуджених (виведених зi стану латентностi) прямих i зворотних просторово-тимчасових зв’язкiв людини iз середовищем, помноженi на критерiї моральностi, безпосередньо визначають модель щастя. Тобто щастя не унiверсальне. А значить не може бути i єдиного ставлення до природи часу як аспекту iснування екополiса. Точнiше – нескiнченного числа екополiсiв, кожний з яких повинний бути зроблений пiд окрему людину! Тобто ми виходимо у володiння Його Величностi Абсурду.

Парадокс, але звiдси слiдує ще один навряд чи не шокуючий висновок: знецiнювання поняття унiверсальної правди в силу боротьби прихильникiв iдей рiзного щастя. Сучасну людину привчили до того, що кожне твердження обертається своєю протилежнiстю, удаванiстю, iлюзорнiстю. І число подiбних iнверсiй безупинно росте. Загнана у безодню вiртуального свiту, сучасна людина припиняє бути упевненою в усьому. Ми самi на себе начепили сонми масок i не встигаємо ними манiпулювати, забувши про свою справжню сутнiсть. Кожна маска – нав’язаний нам ззовнi алгоритм поведiнки... Якась роль... Але не ти.

Наступний обман нашого часу – завищена значимiсть iнформацiї. Правда в тому, що чим бiльше iнформацiї, тим менше дiйсного знання. Не зайве згадати знамениту фразу: «Усе генiальне просто». К. Боулiнг писав: «Ми завжди жертвуємо змiстом на користь узагальненостi... Однак десь мiж специфiчнiстю, що не має значення, i узагальненiстю, що не має змiсту, повинний iснувати, незалежно вiд конкретних цiлей i вiд ступеня абстракцiї, оптимальний рiвень спiльностi. Іншими словами, формальна логiка говорить, що iснує зворотне вiдношення мiж змiстом i обсягом мiстобудiвних понять; вона ж затверджує, що розширення обсягу поняття, тобто областi її застосованостi супроводжується зменшенням числа конкретних ознак поняття, збiднiнням його змiсту.

Однак у хвилях сучасного вiртуального комп’ютерного свiту є щось досить цiнне. Бiльш нiж цiнне. Подiбнi (правда, без комп’ютерних технологiй) процеси в iсторiї мiстобудування завжди вiдiгравали позитивну роль. Комп’ютернi технологiї вперше в iсторiї людської цивiлiзацiї вивели народи Землi остаточно в режим повного розмивання кордонiв мiж поняттями «тут» i «зараз». У доiсторичнi часи «тут» i «зараз» окреслювалося десятком кiлометрiв вiдстанi, доступної при пiшохiдному перемiщеннi протягом дня, що породило свої форми органiзацiї поселень. Потiм (освоєння верхової їзди) створило революцiйне розширення цих понять. Автомобiль, а потiм лiтак внесли новi стрибки... І от iнтернет виводить людину з фiзичного простору-часу мiсця перебування i робить її фактично всеприсутньою на планетi. Та й кiлькiсть фiзичних поїздок населення зростає багаторазово, i цi показники еволюцiонують далi. Змiнюється сама модель сприйняття буття. Присутнiсть конкретного iндивiдуума одночасно в декiлькох годинних поясах змiнює саме сприйняття часу. Час стає звичною просторовою координатою. Людина виходить за Межi Минулого. Вона наближається до можливостi реалiзацiї ранiше недосяжного правила, що говорить: щоб осягнути систему, треба вийти за її кордони. Глобалiзацiя мислення кардинально змiнює самосвiдомiсть себе в земному свiтi. Якщо в цьому ключi йти до немислимих рубiконiв i говорити про не реальну i чисто гiпотетичну для людини програму Максимум – то щоб пiзнати Бога, треба стати Богом.

Парадокс, але звiдси випливає несподiваний висновок: не важливо – розвивається чи деградує людство. Адже якщо час – ще одна складова бiльш складних просторiв, то в них одночасно iснує все те, що ми вважаємо i поганим, i хорошим. Дiйсна реальнiсть людства складається з усiх варiантiв одночасно. Це реальнiсть символiчного буття, де живуть архетипи. Саме туди спрямовується свiдомiсть людини на новому етапi. Цей рiвень множинностi значень має безлiч iмен: шар вищих архетипiв, Хронiки Акашi, Ноосфера, Семiосфера та iншi. (Хоча В. І. Вернадський i ввiв поняття «ноосфера», однак насправдi це ж поняття, але з iншими назвами, було сформульоване давнiми мудрецями ще тисячi рокiв тому i вiдоме в багатьох джерелах, написаних як на санскритi, так i iншими мовами). Стосовно до мiстобудування в цiлому, i до екополiсiв, як нової фази його розвитку, зокрема, додамо наступне: архiтектура i мiстобудування, володiючи безсумнiвно високою семантичнiстю (тобто уявною зв’язанiстю з архетипами), фiзично є єдиним у свiтi мистецтвом, побудованим мовою без образiв!!! Тобто мовi (якщо тiльки до цього явища слово «мова» ще застосовне), що веде до краю свiту образiв, i перехiдних далi в областi, розташованих вище архетипiв. Хоча не усi з цим погодяться. Навiть музика, iз усiєю її уявною абстрактнiстю, в усьому образна. Вона несе настрiй, що вiдразу виявляється. Висока архiтектура i високе мiстобудування (тотальнiсть сучасної еклектики в цих сферах – не враховується) завжди теологiчно i по-фiлософському багатошаровi, але не стiльки з позицiї класичної i буквальної образностi, скiльки з позицiї майже невловимої потворної духовностi. Рiзниця мiж ними в наступному: звичайний образ – продукт так званого астрального i ментального плану, тобто сфер, частково складових Свiту Наслiдкiв. Духовний символiзм – продукт бiльш високих свiтiв, тобто Свiтiв Причин, Свiтiв Бога.

Хтось заперечить: адже є поняття «архiтектурний образ». Йому учать студентiв-архiтекторiв. Про нього розповiдають на екскурсiях по мiстах свiту. Так i є. Але! Проблема в тому, що пiд цим мається на увазi нав’язана суспiльству споживання iдеологiя утилiтарно-функцiонального пiдходу до архiтектури (так само як i до мiстобудування), у рамках якої шукалися образи вiдповiдностi функцiї примiщень i геометрiї їхнiх обсягiв. Без натяку на теологiю. Адже це було часом революцiй.

Вогнищем появи подiбного пiдходу до архiтектури i мiстобудування був знаменитий нiмецький Баухауз, що виник пiсля революцiї в Нiмеччинi. Його iдеї пiдхопили i розвинули передовi архiтектори молодої бiльшовицької Росiї. А вже на їхнiх iдеях була створена уся свiтова архiтектура двадцятого столiття. Так стверджують критики рiзних країн. Так написано у вiтчизняних i закордонних пiдручниках по iсторiї свiтової архiтектури. Іншими словами, архiтектурний образ у трактуваннi Баухауза й архiтектурний образ з позицiї духовностi – дiаметрально протилежнi речi. Вони не сумiснi не порiвняннi.

Одна з проблем, яка постає перед сучасною людиною полягає в тому, що в людях майже втрачена мова, система образiв, за допомогою якої можна було б описувати власнi свiти. У тому числi свiти, що розкри вають моделi власного середовища мешкання, морфологiю її просторiв.

Прогрес занадто довго воював iз Традицiєю. У результатi цiєї боротьби ми намагаємося говорити про себе i один одного за допомогою безладного набору символiв i мiфiв, релiгiйних i iнших моделей, що належать рiзним культурам i часам, створенi при рiзних астрономiчних, природно-клiматичних, антропометричних i теологiчних та iнших ситуацiях. Архетипнi сюжети, що стоять за нашими словами, нам часто взагалi не зрозумiлi. Це приблизно те ж саме, якби слiпий розповiдав глухому про те, який гарний захiд сонця на березi океану.

Тому при створеннi простору Екополiса «Днiпровськi Пороги», при матерiалiзацiї цiєї нової хвилi обживання землi за межами мегаполiсiв, прийшов час усвiдомити все те, що людство пройшло, i те, до чого воно прагне.

У якомусь iнтуїтивно-ембрiональному станi цей процес уже заявив про себе в другiй половинi двадцятого столiття. На змiну iдеологiї урбанiзму з’явилися рiзнi версiї дезурбанiзму (повернення до малих поселень, деконцентрацiї населення, переходу на пряме спiлкування в процесi життя з природою). Фактично це був схований-пiдсвiдомий заклик обновити Простори Традицiй. Вiдродження неоiдей дезурбанiзацiї в нинiшньому свiтi неможливе, якщо цим не займуться саме мiськi люди. Не виключено, що це будуть нащадки тих, хто в минулому столiттi їхав у мiста.

Заможнi люди Заходу пiшли на свiй варiант вирiшення проблеми – вони почали здобувати друге, третє, ...десяте житло у найбiльш привабливих кутках усiєї земної кулi. Для цих людей примiською зоною стала вся планета.

У цих двох прикладах заявлено про iснування не просто Традицiї. Тут зазначено те, що насправдi є двi Традицiї – Схiдна i Захiдна. Людина Сходу переробляє себе пiд закони природи. Людина Заходу переробляє Природу пiд себе. Людина Сходу думає правою пiвкулею (живе у свiтi емоцiй i безперервної творчостi), людина Заходу – лiвою (до усього прагне дiйти доказовою логiкою i не вiрить нi в що, що неможливо побачити i поторкати). Геоцентризм проти антропоцентризму... Хоча i перше, i друге – досить небезпечно.

Отже, свiт iснує як сума протилежних тенденцiй. У ньому одночасно розмiщуються усi версiї буття. Ми постiйно ковзаємо мiж ними, часом зовсiм не помiчаючи цих механiзмiв. І не усвiдомлюючи того, що нам призначене побачити себе у всiх дзеркалах вiдразу. Але коли це вiдбудеться (а це вiдбудеться обов’язково), ми зрозумiємо, що придбали невiдомi ранiше якостi i стали краще.

Усе вищесказане об’єктивно актуалiзує необхiднiсть розробки справжнього розумiння сутi екополiса як нового етапу еволюцiї мiста. Насамперед з позицiї його формоутворення. З позицiї його планувальної i, частково, функцiональної структури. Іншi аспекти – теологiчнi, iсторичнi, фiлософськi, соцiологiчнi, полiтологiчнi, економiчнi, медичнi, екологiчнi та iншi будуть зачiпатися рiвно настiльки, наскiльки це допоможе розкриттю теми. Це важливо як стосовно до системи загальнопланетарних людських цiнностей i уявлень про мiстобудiвну культуру як продукт цивiлiзацiї в цiлому, так i стосовно до розроблюваної в даний час концепцiї Екополiса «Днiпровськi Пороги» мiж Днiпропетровськом i Запорiжжям, зокрема.

Іншими словами, матерiал статтi не претендує на всю повноту вирiшення нової проблеми, але, проте, розгортає її i прямо або побiчно служить своєрiдним технiчним завданням для багатьох iнших учасникiв цiєї нової програми.

Так що ж таке екополiс? Якi складовi цього неопоселення потрiбно переглянути? У якому напрямку?

Почнемо з префiкса «еко». Якщо ми працюємо в поняттєвому просторi екологiї, то перше, з чого нам треба було б почати, так це визначити саме екологiчнi умови життєдiяльностi людини. В екологiї iснує поняття «ареал мешкання виду», «ареал мешкання особи» та iншi. Людина хоч i процвiтала у питаннях iзоляцiї себе вiд природи, але залишається її частиною. Це означає, що треба визначити «у чистому видi», без технократичного аспекту, без впливу цивiлiзацiї, скiльки гектар потрiбно для життєдiяльностi людини на ландшафтах рiзних видiв? Скiльки чоловiк на гектарiв зможе прогодувати, забезпечити репродуктивнiсть, не порушити структуру внутрiшнiх харчових ланцюжкiв у системах «хижак-жертва» конкретний ландшафт? У яких дiапазонах пластичностi ландшафту, тобто здатностi сприймати i встигати адаптуватися до нових навантажень, ландшафт «згодний» прийняти на свою територiю людину?

Географiчна наука, а за нею й екологiя вже розiбралися з механiзмами видiлення ландшафтiв, з їхньою внутрiшньою топологiєю – розподiлом на серiї внутрiшньо-ландшафтних таксонiв (фiзико-географiчний район = ландшафт, пiдрайон, тип i пiдтип мiсцевостi, складне i просте урочище, складна i проста фацiя i парцели; в окремих випадках вводяться i кiлька додаткових типiв таксономiчних одиниць).

Парадокс у тому, що до цього дня не проведено жодного серйозного наукового дослiдження з класифiкацiї ландшафтiв з позицiї розгляду його як ареал мешкання людини. Не розроблена типологiя ландшафтiв по цьому принципу. Розмiр площi ландшафтiв у рамках територiї Днiпропетровської областi коливається, але нерiдко вiн наближається до площi окремого адмiнiстративного району цiєї ж областi. Карти ландшафтiв областi iснують. Закони повiльної або стрибкоподiбної змiни границь таксонiв усерединi ландшафтiв, так само як i самих ландшафтiв, дослiдженi. Ендогеннi, екзогеннi i навiть антропогеннi фактори, що ведуть до цих змiн, виявленi i продовжують вивчатися. Теорiя антропогенних ландшафтiв, основоположником якої у свiй час став професор Ф. Н. Мiльков (м. Воронеж), еволюцiонує в багатьох країнах. Є наука за назвою «екологiя людини» (Н.Ф. Реймерс та iн. автори). Є урбоекологiя, одним з батькiв-засновникiв якої став професор В. В. Владимиров (м. Москва). Є спецiальнi iнструкцiї для складання схем i проектiв районного планування, а також регiонального планування (обидвi сфери дiяльностi займаються питаннями дослi- дження i проектування територiальних систем розселення, у рамках яких окремо взяте мiсто або село – лише «пiщина» у складнiй системi структурування макропросторiв). І, нарештi, є державнi будiвельнi норми по проектуванню мiст (ДБН 360- 92**). Здавалося б, усе, що можна було врахувати, у них враховано. Однак це не так. Нi в теорiї мiстобудування i регiонального планування, нi в їхнiй нормативнiй базi немає нiчого, що пояснює мiсце i роль ландшафтiв для цiлей уписування в них рiзних територiальних мiстобудiвних структур. Немає нiчого, що давало б регламентацiю об’єктивних навантажень на ландшафти i внутрiшньоландшафтнi таксони. Є деякi фрагменти тексту, де згадуються екологiчнi вимоги, що насправдi до екологiї не мають нiякого вiдношення. Тi ж нормативнi показники, що рекомендується витримувати, аморальнi стосовно ландшафтiв i до екологiї в принципi.

До Екополiса «Днiпровськi Пороги» потрiбне опрацювання питань по антропоємностi ландшафтiв i розрахунковi показникiв по можливостi збiльшення цiєї ємностi без збитку для ландшафтiв i внутрiшньо-ландшафтних таксонiв. Багато механiзмiв такого пiдйому визначенi в дисертацiйних дослiдженнях вiсiмдесятих рокiв ХХ столiття. Частина питань знаходиться в розробцi i зараз. Основна їхня iдея – регулювання пересування по просторi таксонiв не по будь-якому мiсцю i не в будь-якому напрямку, а по «смугах» найвищої стiйкостi механiзмiв передачi речовини, енергiї й iнформацiї мiж таксонами. Як правило, такими смугами є визначенi «лiнiї» границь мiж таксонами.

Коли архiтектор говорить комусь (а то й самому собi): «От цей будинок, цей житловий район або ще якийсь комплекс прекрасно вписався в ландшафт», то насправдi вiн не просто лукавить; ситуацiя дуже драматична: вiн показує абсолютну некомпетентнiсть у цьому питаннi з позицiї екологiї i ландшафтоведення. У ландшафт може вписатися тiльки який-небудь елемент регiонального планування, i не нижче. А областю проектування регiонального планування є територiї площею вiд однiєї адмiнiстративної областi до територiї всiєї України. Ось зробити генплан України – це задача регiонального планування. Чим, власне, вона i займається. Зробити схему регiонального планування для групи економiчно взаємозалежних областей (ранiше такi утворення називалися економiчними районами – звiдси i назва проектних робiт – районне планування (яка до планування житлових районiв мiста не має нiякого вiдношення) – теж її хлiб). Окремi ж будинки i комплекси будинкiв «уписати» можна тiльки у фацiї...

При уписуваннi в таксони кожна планувальна структура геометрично повинна збiгатися з розмiрами конкретного таксона, не мати до нього показникiв агресивностi, вiдповiдати йому всiма iншими характеристиками.

На жаль, сучаснi архiтектори абсолютно не знайомi i з такими властивостями ландшафтiв як їх динамiка й еволюцiя. Для багатьох цi два слова – просто синонiми. У той час як рiзниця мiж ними велика. Динамiка розглядає оборотнi процеси, еволюцiя – необоротнi. Обидва явища зв’язанi з циклами в природi й у суспiльствi. Наприклад, прийнята в Українi норма змiнювати генеральнi плани мiст через кожнi 20–25 рокiв не вiдповiдає об’єктивностi. У природних i соцiальних системах немає циклiв з такою тривалiстю. Але є багато iнших, котрi могли б стати основою частоти змiни генеральних планiв мiст. Облiк законiв уписування мiстобудiвних структур у ландшафтну динамiку й еволюцiю – обов’язкова складова Екополiса «Днiпровськi Пороги». Модель використання динамiко-еволюцiйних змiн ландшафту буде враховувати мiкроцикли, мезоцикли i макроцикли, а також багатовекторнiсть еволюцiї природно-територiальних комплексiв; розкривати типологiю динамiко-еволюцiйних змiн на площi водозбiрних басейнiв у ходi їхнього сiльськогосподарського, промислового i мiстобудiвного освоєння; дозволить розробляти просторово-тимчасове динамiко-еволюцiйне зонування територiї i, тим самим, керувати всiма процесами господарської дiяльностi.

Тому ми не згоднi нi з закордонними, нi з вiтчизняними версiями уявлень про екополiс: екополiс не може бути мiстом-гiгантом у класичному смислi цього слова i не може виходити з механiчного скорочення викидiв у рiзнi природнi середовища без споконвiчно правильного уписування в ландшафти. Префiкс «еко» до того зобов’язує. У противному випадку не треба вимовляти (уживати) слово «екополiс». Його треба замiнити на якесь iнше, бiльш пiдходяще.

При розробцi Екополiса «Днiпровськi Пороги» потрiбно виявити морфологiю, динамiку й еволюцiю регулярних макро-, мезо- i мiкрогеобiологiчних сiток регiону; плямовi енергоiнформацiйнi неоднорiдностi землi; космопланетарнi цикли енергоiнформацiйних неоднорiдностей землi; еволюцiю енергоiнформацiйних неоднорiдностей землi; iншi їхнi властивостi.

Уздовж сiтки границь таксонiв у багатьох випадках йдуть пiдземнi сiтки водоносних обрiїв, а також глибинної розривної структури. Закони уписування мiстобудiвних структур i окремих будинкiв у простори мережi вiдомi в мiстобудiвних культурах навряд чи не всiх давнiх цивiлiзацiй. Сучасне повернення цих знань поки не настiльки активне, як хотiлося б, але це не означає його iгнорування. Архiтекторiв цим знанням не навчають взагалi.

Якщо ж говорити вцiлому, то будь-яка форма, незалежно вiд свого матерiалу i розмiрiв (важлива саме форма! – будь це форма будинку або форма решiтки генерального плану мiста) один раз з’явившись у якомусь мiсцi географiчного простору, апрiорi народжує наступне: створює навколо себе й усерединi себе визначену схему поляризацiї середовища; багатодiапазонною дiаграмою спрямованостi випромiнювань викликає антеноподiбний ефект у просторi; впливає по великiй групi показникiв на психофiзiологiю людського органiзму; створює iншi типи фiзичних (енергоiнформацiйних) збурювань у середовищi. Але i це не все. Система рiзних архiтектурних i мiстобудiвних форм утворить найнесподiванiшi мозаїки енiоструктур простору, наслiдки iснування яких вимагають спецiальних дослiджень. Гарний мiстобудiвний ансамбль може в реальностi виявитися в контекстi енiологiї ансамблем-убивцею. У рамках розробки Екополiса «Днiпровськi Пороги» повинний бути проведений повномасштабний комплекс передпроектних енiоробiт, а також проведено енiомоделювання екополiса з розрахунку на динамiку й еволюцiю всiх просторових процесiв.

У ходi дослiджень було виявлено, що геометрiя форм земної поверхнi володiє кореляцiєю з довжинами хвиль електромагнiтного спектра, тобто з музичними нотами i їх комбiнаториками. Виявилося, що ця кореляцiя багатошарова. Вона утворює ланцюжок: форма земної поверхнi – музичний звук, колiр, запах. Вiдомо й iнше: iснує прямий зв’язок мiж типом планувальної структури поселення або його фрагмента з типом форми рельєфу. У такий спосiб форма генплану Екополiса – це адекватний мiсцевостi набiр музичних звукiв. Це дозволяє ставити задачу проведення планiфонiчного аналiзу кожного з майбутнiх припорожних мiст по правому i лiвому берегах Днiпра.

Існує можливiсть працювати й у зворотному напрямку – вiд планiфонiчної теми, породженої формами рельєфу i гiдрографiї, конструювати адекватнi генплани поселень. Неадекватнi планувальнi структури дають звукову какофонiю. Або, iнакше, вони руйнiвнi для жителiв.

У закритiй частинi цього дослiдження була почата спроба розiбратися з припущенням про те, що iснує прямий зв’язок мiж музичною, планiфонiчною темою генплану або його фрагмента, i точками переходу мiж рiвнобiжними свiтами. Таким чином ми впритул наблизилися до одного з найважливiших сакральних знань: планувальну сiтку генплану поселення треба створювати за принципом комплементарностi з верхнiми (а не з нижнiми) свiтами.

Екополiс «Днiпровськi Пороги» стає регiональною архiтектурно-ландшафтною системою (РАЛС), що має свою планувально-хвильову структуру, свої планувальнi осцилятори; планувальнi хвилi; «падаючi» i «вiдбитi» планувальнi хвилi; стоячi планувальнi хвилi; вузли i пучностi планувальної стоячої хвилi; живi планувальнi хвилi; зони стискання планувальних хвиль; довжину, амплiтуди i частоти планувальної хвилi; не виявлену i виявлену планувальнi структури; планувальну iнтерференцiю; планувальнi збурювання; векторну деформацiю поля планувальної iнтерференцiї; РАЛС – аплiкатор; структури-фрактали; первиннi планувальнi форми; пакети планувальних стоячих хвиль; планувальнi цикло- i ритмотеми; планувальнi фрактали; планувальнi гомологiї; планувальнi петлi гiстерезиса; планувальнi спини; планувальний саморух; зрушення планувальних фаз; зрушення планувальних частот; планувальнi частоти й аритмiї; планувальнi спайдер-ефект, секвестр-ефект, бомж- ефект; фiбули; зони затягування плану- вальних частот; стан планувально-iнтерференцiйного спокою; вкладенi планувальнi структури; зони з нульовою планувальною енергiєю; рухливi планувальнi каркаси; гiдронiмiчнi й оронiмiчнi каркасоформуючi iнтерференцiї; прямий i непрямий iнтерференцiйнi каркаси; спiнорно-iнтерференцiйний, спiнорно-сегнероїдальний i фрактально-гомологiчний планувально-iнтерференцiйнi каркаси; системи вiдносних координат у полi планувальної iнтерференцiї; опорний i безопорний принцип координат; координатну шкалу з рухливою i стацiонарною метрикою; планувальну iнтерферометрiю; планувально-iнтерференцiйну статику i ритмодинамiку; перетворення планувально-iнтерференцiйних хвиль; планувально-iнтерференцiйну матрицю регiону (планувально-iнтерференцiйнi структури-аплiкатори).

 

Теги:

Схожі статті

  • 02.03.2016
    3532

    Зі здобуттям Україною незалежности ми почали пильніше придивлятися до своїх коренів, а заодно –

    ...
  • 19.02.2016
    1923

    Зачин. Договірна (людська ) «правда» хазарського штибу І істинна правда-віда Творця У Велесовій

    ...

Медіа