Народна справа і попи - V.

V.

Ще одно питане. Чи справді на попах сто­їть наша народна справа? Чи попи вратували на­шу народність від загибелі? Чи вони тепер хо­чуть і можуть двигати ЇЇ наперед?

Ми далекі від того, щоби відмовляти попам усякої заслуги в розвою нашого народа, але в усякім разі мусимо сказати, що ті заслуги бу­ли зовсім не такі великі. Вже само заведене христіянства на Руси не було ділом попів, але кня­зів. Христову віру заведено у нас не через попів­ську проповідь, вона принялася не з перекона­на, а так сказати "по указу", з наказу власти, а князі приняли її з політичних причин. В часах перед Татарами духовенство було залежне від князів; хиба монахи відважувалися часом піднимати голос против князів, та й то не в оборо­ні простого народа, а в обороні своїх манастирських дібр і прав. А пізнійше, під польським панованем хтож то, як не спольщені руські біс­купи заводили унію, замикали православні церкви? Духовенство бачило упадок руського народа через брак шкіл, але хоч само їздило в каритах і справляло золоті та срібні забавки, ні­коли не сягнуло до кишені, щоби де заложити руську школу. Противно, коли львівські міщане за жебрані гроші заложили у Львові школу і шпиталь, то епіскоп Балабан виступив як найзавзятійший ворог тої справді національної пра­ці, перехоплював і бив студентів і вчителів, викляв попа, що відправляв в Успенській церкві і т. д. Те саме було у Вільні і по инших містах, де міщанські братства рвалися до просвіти, за­кладали школи, друкарні, шпиталі і знаходили перешкоди власне з боку руських духовних. Троха інакше було в Київі, де попи, за почином Петра Могили, справді піддержали первісну братську школу і зробили з неї "академію". Та попи ж і тут перші повернули оглоблі в иньший бік до Московщини. В часі розбору Польщі руська народність у Галичині, на Поділю, Воли­ні і Україні знаходилася в найбільшім упадку. А через що? Чи не було руських біскупів, руських попів, руських манастирів? Де там! Були, тілько всі були спольщені. Біскупи були шлях­тичі і з давен давна привикли вважати хлопа за бидло. Вони були наскрізь Поляками, говорили і думали по польськи, а тілько до якогось часу держалися руського обряду. Манастирі були богаті, але се були так само гнізда польщини. Василіянські школи виховували тілько шляхтичів, виховували в тім самім польськім дусі, що й єзуітські та піярські. Ані простий руський народ, ані руська народність не мали з тих шкіл ніякої користи. Не даром гайдамаки, руйнуючи Умань 1768 року люто накинулися на василіянську школу і повкидали всіх школярів разом з учи­телями до глубокої криниці. Не даром ще геть пізнійше сини руських попів у львівській семі­нари кинулися були з полінами на одного професора, що зачав викладати їм по руськи. "Рreczznim! — кричали йому ті будущі батьки Руси. — "СоtochcenasporobicAzyatami?" Руська мо­ва була для них дич, азіятщина тілько польська мова видавалася їм гідною уст цивілізованого чоловіка.

Правда, низше сільське духовенство дер­жалося руської народности. Але чому? Бо за польських часів було темне, станом освіти май­же не ріжнилося від простого люду, — значить, і не могло відскочити від него. Але коли в ав­стрійських школах воно просвітилося троха, за­раз покинуло мову свойого народа, заговорило по польськи, хоча в школах учили по німецькії, писало по польськи, по латині, аби тілько не по руськи.

Шашкевич і його товариші зробили тут пе­релом, зачали писати руською народною мовою. Загал попівства обрушився на них за те; духов­ні власти здушили їх почин. Із самих Шашкевичевих товаришів деякі замовкли, инші почали глаголати иностранними язики. І коли по 1848 році годі вже було обійтися без народної мови, бодай у популярних книжочках, то якуж то на­уку подавав народови Наумович? Ту саму тем­ну "хлопістику", якою дихало і дихає доси на­ше попівство, ту саму погорду для хлопської простоти, ту саму віру в чортів і духів, у силу проклятя і гомеопатії.

Се були би заслуги нашого попівства на по­лі освіти. А на полі політики? Чи не попи і біс­купи навчили наш нарід бити поклони перед кождим урядом, здаватися на ласку з гори, ждати помилуваня там, де належалоб упоминатися сво­його права? Чи не біскупи і попи завсігди спи­няли у нас почини яснійшої, рішучої, і щиронародної політики? Вони добивалися прав і користей для себе, для своєї попівської кляси, а народови товкмачили, що то буде користь для ці­лого загалу. Скажемо коротко: не попи удер­жали руську народність, а хлопи. Не попівська політика піддержить і розвине далі ту народ­ність, а хлопська, а при тім широко поступова, радикальна.