Народна справа і попи - IV.

IV.

Як воювали радикали? Чи доносами? Чи клеветами? Чи інтригами? Здається, навіть най завзятіші прихильники - нашого попівства не скажуть сего. Радикали мали тілько одну доро­гу — книжки і газети, прилюдне слово. Тай тут радикали не ставили відразу питаня в. цілім його обємі, а обмежилися головно на тим, що в своїх виданях давали голос самим селянам виявляти свої кривди: Се був перший і найтяжший гріх радикалів, котрога попівство ніколи їм не да­рує. Як то, той хлоп, котрого воно буцім то і відвоювало від польського-шляхтича, котрий доси був буцім то такий послушний і покірний і так тиснувся ''цілувати'' руки панотчикам, рап­том у газетах підносить голс против тих панотчиків! Се було щось, страшне, нечуване, болюче, щось таке, як для польської шляхти розбір Польщі.

Правда, в тих хлопських дописях на попів­ські надужитя (їх зачала була, але швидко пере­стала поміщати також Романчукова "Батьків­щина") показувано тілько надужитя і тілько де­яких попів. Отже на загал попівства не нападано, а тілько на зіпсуті одиниці. Пізнійші факти,, такі як реформа Василіян, повинні би переко­нати хоч теперішніх попів:, що тодішня критика радикалів була дуже невинна і не сміла і не виявляла навіть сотої части тих надужить і того зопсутя, яке потім сталося причиною реформи. Але що ж вийшло? Наше попівство замісць вглянути в себе, підняло стрешенний репет, зсолідаризувалося з тими, на котрих у дописях нарікав сам народ, і крикнуло, що се є напади на цілий загал духовенства, на церков, на віру. Ко­ли в якім селі попови — не наслідком газетних дописей, а наслідком його власних надужить і загальної бідности — поменшало доходів, за­раз ґвалт, що в селі шириться антірелігійна про­паганда! Ще радикалам не снилося порушувати справи, віри і церкви, а вже попи і їх прихвостні кричали, що ворожі духи підкопують віру в Бо­га, гриміли на проповідях против безбожників і самі того не знаючи, будили серед народа кри­тичні думки, сумніви і Трівбгу.

Такий грунт застала радикальна партія, ко­ли зорганізувалася. З одного боку народ, гор­нучися до неї, мусів, так сказати, перескакувати через огонь попівської лайки і ворожнечі (при­гадаємо тілько виступи попів на перших ради­кальних вічах в Коломиї і в Станиславові) і до­магався від партії захисту, "оборони, а поперед усего виясненя законних основ попівського і свойого поступованя з другого боку попівство не дожидаючи нічого, мало вже на партію готові громи і проклятя.

Радикальна партія допустилася одного непростимого гріха. Вона подала і пояснила народови йосифінський патент про треби. Заперечене всіх десятьох заповідей божих не було би викликало серед нашого попівства такої бу­рі. Попівство голосило, немов би від того захи­талися самі основи церкви! Яке негідне фарисей­ство! Яка погань! Те саме попівство, котре і доси держиться того патенту — але не супроти хлопа, тілько супроти уряду, коли подає фасії своїх доходів за треби, — воно обурилося стра­шенно, коли радикали подали селянству до рук ту одиноку доси законну основу його позацерковних економічних відносин до попів. Воно силкувалося зацитькати своїм криком радикалів, здусити їх, а дехто силкувався навіть боро­нити очевидних здирств.

Не перечу, що в розпалі боротьби з уст ра­дикалів упало не одно остре, прикре слово су­проти попів. Але не забуваймо, що поваги по­півства яко верстви дуже пильно боронила і бо­ронить поліція і прокураторія і дуже старанно конфіскує кожде хоч троха острійше против неї звернене слово. І не забуваймо, що радикали ні­коли не були під такою опікою властей, що на них вільно було І навіть уважалося заслугою пи­сати всякі найпоганійші лайки, брехні, доноси, зогиджуваня. Ми певні, що радикали в своїй по­леміці не віддали попівству і сотної части тих ладних слівець, які з уст свячених і несвячених адвокатів попівства сипалися і сиплються на них. І коли радикали часом ужиють про деяких попів такого звороту, як "череваті патріоти", то щож се значить супроти тих бездонно бруд­них і огидних лайок, які сиплються на радикалів з попівських газет і з казальниць! Наше попів­ство само викликало війну, само держить її на низькім рівні, і самож кричить, коли в тій війні часом і йому доведеться покоштувати гіркої. Ми сказали би, що се не по лицарськи, ну але для наших вояків у реверендах закони лицар­ського войованя мабуть не писані.