Кати бояться, як вогню, Трисуття.
Горнися, друже, й ти до наших лав!
ТРИ ГОЛОВНИХ у ньому сили й суті.
Наш оберіг – немеркнучий ТРИГЛАВ.
Морили нас, гонили всіх до ями
І звозили в сибіри, в тьму… Зате
Він відродився і постав над нами,
Наш оберіг, ТРИСУТТЯ золоте.
ТРИ СИЛИ має: Нави, Яви й Прави.
Він – злотосонце і річкова синь.
Співає славу рідному цей славень.
>Наш оберіг – премудрий знак ТРИСИЛ.

І хрестимось. Знаменням чи розп’яттям?
За це нас буцім ждатиме Едем’я.
Від лоба розпинаємо до п’яток
Самі себе. По сто разів щоденно.

Самі собі плюємо в душу часом.
Самі себе – та й по обох щоках.
Відверто боремось, хто більше ласий
І в кого загребущіша рука.

Де хлів, де хліб, те знає тільки Вишній.
І вишні на рові. А тінь все довша.
Затям: в піст головне – не їсти ближніх.
А в путь останню – щоб найлегша ноша.

Непрохані ісуси – що татари.
Втопили мага віру – на нещастя.
Даючи жертву, не жалкуй вже зараз.
І не шкодуй: сторицею віддасться.

Розум паралізований,
Думати відвиклося:
Віки заборонялось.
І – збайдужіло серце,

Не милосердиться,
Лиш немило сердиться.
А язичницька душа,
Якій не дано голосу,
Але яку тисячоліття не вбили,
Беззвучно волає:
Видибай, Боже, видибай!
Бо душа – язичницька істота.

За возом чужої релігії бігли
І тисячу років рабами були.
Від того й нещасні, тому й досі бідні.
Покірно вчепиличужинський ярлик.

Від того й змалілі, покірні, мізерні.
Спасіння ждемо від чужого Христа.
Ми рідне згубили, розтратили зерна.
І ними смакує зловтішливий птах.

Сприйняття релігії в кожного різне.
Та Сонце – одне в нас. І Небо – одне.
Один, хто буття дав. Й ніколи не пізно
Пізнати цю істину: серце ж одне.

То нащо ж у блуд його вводити? Доки?
Ми – діти Природи. І тільки. І край!
Ми раю шукаємо стільки вже років,
А рай – на землі,
в чесних душах

Минуться гроші, збриднуть речі,
Впадуть палаци… Тлінне все!
Душа ж не терпить порожнечі.
Життя твого – не в цьому сенс.

Сад, хата, одяг постаріють.
Бажань обмеженість – страшна.
Якщо про те ж і діти мріють –
Це гірше, ніж чума, війна!

Чужі захоплять душехвати,
Наповнять їх сміттям чужим.
Душа ж не може пустувати,
Гіпноз приманок – це ножі,

Це прийми до чужого лона,
Це рідним святощам війна.
Душа із рідним – в унісоні,
З чужим – холоп і раб вона.

Нехай чуже й здається кращим,
Та рідне ні за що не кинь.
На дні ріки культура наша,
На дні прадавньої ріки.

Хіба чуже за рідне краще?

За рідне брали ж на гаки!
На дні ріки – культура наша!
На дні Славутича-ріки!

Ніколи те не стане рідним,
Що нам нав’язане було.
Лише прабатьківське потрібне,
Скільки б віків не пропливло.

Багаті статком – духом бідні.
Міліють душі. Хто ми? З ким?
Відлунюють обряди рідні
Із дна праматері-ріки.

І точить нас московська шашіль,
Намішано й жидівства в нас.
А де ж вона, культура наша?
Безлика – лиш культура мас.

Раба в собі не

4. «ГОРОДИЩЕ НАД ІКВОЮ» (історична поема про давньоруське місто Болохівської Руси ХІІ – ХІІІ сторіч), 2000.
5. «НА ЧОВНИКУ ДОЛОНЬКИ» (Книжка-розмальовка: вірші, оповідання, казка, загадки, шаради, мовні ігри для дітей), 2002.
6. «ЗАГУБЛЕНИЙ ПЕРСТЕНЬ» (інтимна лірика, переклади з московинської), 2003.
7. «БАРВА СМЕРТІ – 33-ІЙ» (дослідження голодоморів, фольклор періоду голодоморів, авторські твори на тему голодоморів, авторські публіцистичні та краєзнавчі статті, свідчення очевидців голодоморів в Україні), 2004.
8. «ДУША НЕ ТЕРПИТЬ ПОРОЖНЕЧІ» (громадянська лірика), Хмельницький. – 2005.
9. «ОдКРОВеннЯ» (поезія, проза), 2007. – 140 с..
10. «КРАПЛИНИ СОНЦЯ НА ДОЛОНЬЦІ» (твори для дітей: вірші, загадки, казка, оповідання, скоромовки, мовні ігри, шаради,

РОД – Прабог, творець Всесвiту i людського роду. Род згадується у Велесовiй Книзi: “І тут у Сварги першi Пращури молили: в Роду i Рожаниць – джерело (криницю) випросили, а у Дуба – частку хлiба нашого” (дошка 15-А). Род –  духовна енергiя Пращурiв, яка перебуває в Сварзi, дарує життя людям, звiрам, птахам, дає родючий дощ полям i городам, посилає людинi Долю. Род єднає всi поколiння: померлих Пращурiв, їхнiх живих нащадкiв i майбутнi ще ненародженi гiлки родiв, тобто Вiн є змiцнюючим ядром народу (нацiї) – зв’язком минулого, теперiшнього i майбутнього, виразником iсторiї свого етносу, який формує i його майбутнє. Рода вшановують на другий день зимового сонцестояння (нинi святкується 22–23 грудня).

«Що практично означала акція Володимира?

Уявіть собі таке: росте тисячолітній Дуб, має буйну крону, могутнє гілля, коріння, занурене в глибини рідної землі; він дає притулок тисячам птахів, затишок людям, подорожнім, сіячам, він формує структуру довколишніх ґрунтів і навіть погоду й клімат у своєму краї, він невіддільний від того мікрокосмосу, де колись проріс пращурівський жолудь, давши такий благословенний паросток... Потім приходять якісь зайди, зрубують велетня. З гуркотом, стогоном і болем гримнулося вікове дерево на

Українці з прадавніх часів свято оберігали Природу, поклонялися їй, намагалися жити у гармонії з навколишнім світом. Особливо у пошані були довговічні велетні-дуби. Недаремно це дерево вважають Світовим Деревом, від якого почалося все живе на Землі. Він став символом Роду, Перуна, Сонця. Дуб виступав аналогом святині (храму), місця, де здійснювалися релігійні обряди, жертвопринесення. У народній релігії дуб вважається деревом Перуна, символом мужності, чоловічого начала, витривалості, довголіття, здоров’я, родючості, шляхетності, вірності. Дуб споконвіку був оберегом козаків. Дерево, якому судився довгий вік, стає священним, йому надають сакрального значення, складають міфи і легенди. Адже скільки історичних подій, змін у природі і суспільстві йому судилося

Вже протягом 15 років громада ,, Мудрість Веласа,, організовує поїздки по сакральним , місцям сили, та історичним місцям України, вивчаючи до християнську історію України, та проводячи обряди та медитатівні практики в місцях сили, та вшановуючи Пращурів. На 2016 рік заплановані такі поїздки:

30 квітня- Історичний Чернігів. Музеї- Храми та язичницькі курган могили. Язичницьке кладовище на Балтієвих горах. Курган- могила князя Чорного- засновника м. Чернігів. Вали з гарматами та символами Симаргла. Могила та музей Коцюбинського. Історичний музей Тарнавського. та багато іншого.

Травень

2) 14.05- Поїздка до м. Березань. Обзорна екскурсія, історичний музей. Курган-могила по Т.Г.Шевченку ,,Розрита могила,, Відпочинок в Згурівському Дендропарку.

Десятки тисяч років формуються Нації. На кожному витку історичної спіралі культура, звичаї, традиції, вірування удосконалюються, та очищаються від випадкового нашарування інших, чужорідних, світоглядних постулатів. Нація-це єдність Крові і Долі, писав Володимир Шаян. З цього досконалого визначення розуміємо, що кожний етнос, як і кожна людина є неповторні. Тому, коли чуємо балаканину про якісь політичні нації, українців всіх національностей, вселенську єдність усіх народів,якісь особливі європейські, чи християнські цінності, спільні для всіх, то розуміймо, що це облуда, або недовченість якогось горе-пропагандиста. Цей сайт ставить перед собою дуже амбіційне завдання - розібратись що є наше, українське, а що є чуже, невідповідне нашій ментальності, а