Ні що так не наповнює душу людини у відчутті Божої Сили, як вічний ритм природного року, в гармонії з яким розвивається людське життя.

Рік для людини є вищим одкровенням Божої дії у Всесвіті. Він є вираженням Космічного Закону, в згоді з яким відбувається нескінченне і невідворотне повторення світових процесів. Чарівний, глибинний образ являється нам в природі – це Рік Божий.

Багато днів складає Рік, і кожен цей день береже єдиний образ одного цілого. Як і ранок, полудень, вечір, ніч одного дня бережуть повторення циклу Космічного року в його весні, літі, осені й зимі. Цей коловорот одного дня розвиває у своєму постійному безперервному повторенні коловорот Року, а сам Рік – коловорот людського життя. Хіба не повторюється в людському житті квітуча весна, період літнього становлення, час осіннього процвітання, й далі шлях до зими, смерті, за якою неодмінно послідує й нове народження – бо на цьому стоять етичні основи Всесвіту!

Але на жаль ці основоположні міркування досить далекі від сучасної людини. Рік для неї – це лише календарне поняття, яке нічим не відрізняється від інших проміжків часу. Рік відомий йому за змінами в гардеробі, квитанціями за опалення й труднощами відпускного сезону. З ритмом творіння вже сучасна людина більше ніяк не пов’язана. Її взаємозв’язок з Божим Роком тепер пов'язаний з людиною в телевізорі, яка тримає келих за «Новий Рік», або ж з виборами, які припадають на певний сезон. Все всім і так зрозуміло, що ми проживаємо щось стороннє, чуже нашому внутрішньому, не живемо: гниємо тілом і душею, старіємо вже молодими. Здається вже й помічати цього боїмося.

А головна причина того –  часовий духовний ритм, який використовується на знищення. Життя – «сумна юдоль», свята – трагічні муки давніх персонажів. Живи швидше, скоріше до «небесних привілеїв». Людину, яку звільнили від всіх Природних Законів річного кола, лишили можливості йти в Божому ритмі.

Природний Рік Божий міг би дати велике оновлення, але не можуть знайти до нього люди свій внутрішній шлях. Та й якби вони розуміли його вічний сенс, чи пустилися б вони в безглузду погоню за «штучністю», яка скувала їх бідністю, слабкістю й нікчемністю духу?

З життєвого ритму Року Божого колись розвинулася вся духовна культура індоєвропейської цивілізації – батьків українського народу. Рік лежав в основі Богопізнання й Богопереживання. З нього розвинулись й пізніші релігійні системи й символи світу. Як сьогодні ми передаємо сутність через письмо, так вже за трипільських часів виникла символічна передача Вищих Знань про Божественний Всесвіт! Знань, які йшли від Бога.

rik1

Зображення: (Мал. 1) Закодовані трипільські символи давниною 7 000 років в порівнянні з сучасною картою річного руху Землі навколо Сонця. 1- карта річного руху Землі навколо Сонця; 2 - знаки на денцях ритуального посуду раннього періоду трипільської культури; 3 – об’ємні символи трипільської культури.

Ні в якій культурі нашого світу досвід Космічного Божого процесу не є таким глибоким, як на світанку формування української культури й етногенезу. Трипільці вже 7000 років назад створили символічну систему Року Божого, закодувавши її в мовчазних артефактах (Мал. 1). Містерія Року була священнодійством трипільської душі, бо ж в ній відкривався великий Закон вічного повернення. Закон, згідно з яким всяка смерть є становлення й процес який веде до життя через світ Божий.

Інтелектуальна міра Космічної символіки розповсюджується на трипільській посуд ритуального призначення (Мал. 2). Й будучи за своїм змістом безкінечною, вічною у своєму русі, в якому постійно відновлюється життя, вона переходить до трипільських будинків в якості сімейної святині. Завдячуючи тому, що у ранніх осілих землеробів з’являється ідея робити керамічні мініатюрні копії своїх будівель (на кінець 20 ст. знайдено 60 таких будиночків), до нас доходять точні відомості їх внутрішнього наповнення. І ось вже з цього нам стає відомо, що в трипільських оселях були присутні ритуальні вівтарі, які за своєю формою повторювали рівносторонній хрест – символ Божого процесу у Всесвіті! (Мал. 3).

rik2

Зображення: (Мал. 2) Ритуальний посуд Трипільської культури (приблизно 5000 – 4000 р. до н.е.).

rik3

Зображення: (Мал. 3) Хрестоподібні вівтарі вогню на керамічних моделях будівель трипільської культури (приблизно 5000 – 4000 р. до н.е.).

Важливим для нас є те, що в будинках трипільців були присутні побутові печі. З цього слідує, що хрестоподібні вівтарі вогню використовувалися виключно для релігійних потреб! А це вже свідчить про глибоку ідею святості космічного процесу закладену в хрестоподібну символіку й підсилену вогняною стихією.  

Але остаточне розуміння значення хрестоподібних вівтарів для пращурів українців було зроблено при відкритті у 2009 р. Трипільського «Храму Семи Вівтарів». І це вже непідробний шлях до справжньої духовної революції!  

У Кіровоградській області поблизу села Небелівка іноземними та вітчизняними археологами було розкопано найбільший й найдавніший на території Європейського континенту Храм, якому налічується близько 7 000 років. В його основі закладено 7 хрестоподібних вівтарів, чотири з яких точно сходяться з Космічними координатами сонячних рівнодень та сонцестоянь. Причому, найбільшим вівтарем (з цього й найбільш важливим) є вівтар, який співпадає з точкою закінчення Річного Божого Року – зимовим сонцестоянням, де Сонце закінчує свій рух до низу 22 грудня, а через три дні починає свій зримий рух до гори. Ця точка стає втіленням Світу Миру. Це той момент Божого Року, коли занепад змінюється сходженням. У свідомості тих давніх «Людей духу» ця кульмінаційна точка була незрівнянно важливіша ніж саме сходження, бо ж витікала від Божого імпульсу Перемоги життя над смертю. Закон вічного Космічного обертання з його кульмінаційною зимовою точкою стає безумовною основою пізніших релігійних течій, які перебрали на себе, а згодом заперечили святість Космічного розуміння Бога. Ісус, Діоніс, Аттіс, Митру, Таммуз, Адоніс, Бог Гор народилися всі як мінімум за декілька тисячоліть після будівництва «Храму Семи Вівтарів», але як не дивно в час кульмінації зимового сонцестояння!

Ідеологія Божого Року переходить до всієї ойкумени індоєвропейського простору у витоках якої стояла перша аграрна цивілізація Європи. З часом ці витоки зазнавали нагромадження символів й пізніших ідеологічних нашарувань, формуючи в кінцевому результаті сплетіння, які можуть бути зрозумілі тільки з праіндоєвропейським «ключем».  

rik4

Зображення: (Мал. 4) Символи Святого Року. 1 – Кельтські символи віднесені до культу Тараніса, що позначали колеса небесного вогню. Тисячі таких коліс були знайдені у святилищах Галлії. Національний археологічний музей, Франція;  2 – Колісні підвіски другої половини 2-го тисячоліття до нашої ери, знайдені в Цюриху. Швейцарський національний музей; 3 – Сучасна реконструкція символу Божого Року. Фото з фестивалю Друїдів.

Закон вічного Космічного обертання був включений в загальноіндоєвропейський символ Дерева Життя чи Космічне Дерева. В міфології народів це Дерево дванадцять разів на рік приносить свої плоди й знаходиться у вогняній красі. Чи не відсилає нас ця філософія до того річного символу хрестоподібного кола на вівтарі якого 7 000 років тому  палав «Священний Вогонь»?

rik5

Зображення: (Мал. 5) Сучасна реконструкція Дерева Життя в духовному центрі РО «Релігія Природи». Художник Віктор Крижанівський. Науковий консультант Володимир Перегінець.

Символ Божого Річного Кола закодований й у ведійському понятті універсального Космічного закону «Ріта» (rta). Біжить по Небу дванадцятиспицеве колесо закону «rta», яке ніколи не старіє.

Християнська теологія також запозичила суто індоєвропейський символ Річного Кола з його вогняною сакральністю. Згадаймо Мойсея який в терновому палаючому кущі побачив Бога. Це кущ горів, але не згорав. З цього виник образ «Неопалимої Купини». Цей «священний кущ» (читати Священне Дерево) одночасно і «Рік» і «Цикл», який замкнутий, тому він горить й не згорає, рухається, але залишається таким же як був. Відтак «Неопалима Купина» - це Рік Божий, «Дерево» й вічність одночасно. Також треба зауважити, що в ранньому християнському мистецтві «терновий кущ» часто зображується як повноцінне палаюче Дерево, а ікона «Неопалимої Купини» завжди зображується у вигляді восьмикутника, що з сакральної точки зору передає першу й найдавнішому символіку Божого Року (дивитись Мал. 1). В Україні віра в «палаючий кущ» почала пов’язуватись з образом Діви Марії, що не відповідає внутрішньому складу символу й старозавітним витокам.

Висновок:

Божий Рік – це символ часу земного, його повного циклу. Принцип року заключає в собі коротке оповідання про буття, постає в послідовності його розвитку. По аналогії з роком можна судити про століття, міленіум, про саме життя. Рік – це короткий курс метафізики, викладений Богом через Природо-Космічний процес, в якому «викладач» одночасно і є тим процесом. Він Закон вічного круговороту, чиїм одкровенням є простір і час.

Теги:

Схожі статті

 

Медіа