ПАМ’ЯТЬ РОДУ

«Де є корiння, там виросте й гiлля» – так говорить народна мудрiсть. Кожен скiф повинен був знати свiй родовiд до сьомого колiна.

Це було загальне правило, яке входило до системи освiти i виховання. Всякий, хто не знав свого родового корiння, стояв поза межами роду (свого етносу). Його цуралися, не включали нi до молодiжних забав, нi до серйозних спiлок, нi, тим бiльше, до вирiшення суспiльних проблем.

Давнi слов’яни також мали добре розвинутий культ Рода — головний стрижень свiтоглядних уявлень про життя родини, племенi, всього народу. Впродовж вiкiв уклад життя нашої хлiборобської нацiї був тiсно пов’язаний з космiчними циклами природи.

Наш Предок тiльки ворогу мiг побажати: «щоб ти забув, який сьогоднi день». Цей народний вислiв, що в давнi часи був близький до прокльону, нинi розумiємо майже буквально: чи понедiлок, чи вiвторок, — яка рiзниця! Для древнiх же забути, який сьогоднi день, означало втрату зв’язку з космiчним отцем — з Богом, а через нього й з рiдною землею, зi своїм народом та рiдною Традицiєю. Тобто втрата власного календаря рiвнозначна втратi власної етнiчностi, зрадi самому собi. Чи не звiдси походить i звичай повiдомляти далеких «рахманiв» про те, коли в Українi Великдень, пускаючи на воду шкаралупу з крашанок?

Родинна спадковiсть є необхiдною умовою виживання будь-якої етнiчної групи. Передача народних знань вiдбувається завдяки етнiчнiй пам’ятi, що найсильнiше виявляється в народному звичаї.

Народнi звичаї — традицiї, обряди, культи, свята, тобто — усi, пов’язанi iз минулим i сучасним родиннi та громадськi явища рiдного походження, якi супроводжують етнiчне життя i зберiгають духовну культуру народу.

Народний звичай ще й нинi розглядається теоретично не досить глибоко. Найбiльше недоречностей у теоретичному осмисленнi цього феномена бачимо в тих дослiдникiв, якi намагаються пов’язати етнiчний звичай з пануючою релiгiєю, навiть якщо вона втратила контури етнiчностi й набула iнтернацiональних рис (стала свiтовою).

Ось типовий приклад. Якщо християнство, виникнувши в єврейському етнiчному середовищi i силомiць впроваджене в Українi, проiснувало тут тисячу рокiв, то це аж нiяк не означає, що українцi перейняли етнiчний звичай євреїв, навпаки – вони надали християнству свого власного етно-звичаєвого вигляду, пристосувавши чужу релiгiю до своїх народно-господарських потреб. Це стало своєрiдною реакцiєю нашого етносу на нав’язану силомiць чужу релiгiйну iдеологiю, i мало cамозахисний характер. Однак, i за таких обставин, неминучi втрати.

Християнська релiгiя не може включатися в українську етнiчну культуру, а лише має розглядатися як iдеологiчна надбудова над власне етнiчними культурними явищами. Сьогоднi не визнавати цього — значить займати позицiю страуса (зарити голову в пiсок) при першiй- лiпшiй небезпецi.

Звичайно, народ не любить, коли йому, бува, говорять правду. Тому багато вчених, навiть реально усвiдомивши для себе «умовнiсть» ототожнення української духовностi з християнством, все ж побоюються сказати народовi правду, щоб не вступати в суперечнiсть з пануючою iдеологiєю. Чомусь «забувають», що сучасна християнiзацiя (євангелiзацiя) українського суспiльства суперечить Конституцiї України та мiжнародним правовим актам, адже «жодна релiгiя не може бути визнана державою як обов’язкова».

Отже, в моїх народознавчих дослiдженнях словами народний та етнiчний називатиму лише рiдний (давньоруський та український) звичай, очищений вiд iдеологiчних чи релiгiйно-християнських нашарувань.

Поява поняття «часу» в рiзних народiв i велике розмаїття систем облiку часу (лiточислення) свiдчить про рiзноманiтнiсть етнiчного свiтоглядного сприйняття подiй. Як слушно зазначив росiйський письменник Л. Гумiльов, навiть «змiна лiточислення може призвести до змiн в етнопсихологiї». За останнє тисячолiття змiнилася психологiя слов’ян, якi, замiсть етнiчного (астрономiчного) календаря, сприйняли штучний християнсько-ортодоксальний календар, а потiм змiнили його на комунiстичний, ще бiльше вiдiрваний вiд життя народiв, їхньої господарської дiяльностi i етнiчних цiнностей загалом.

Рiзниця мiж астрономiчним i церковним календарями уже сьогоднi становить 16 днiв i далi буде збiльшуватися (пор.: Рiздво сонячне — 21 грудня, Рiздво Ісуса в ортодоксальнiй церквi — 7 сiчня). Вiдбувається етнiчна дезорiєнтацiя, народ уже не розумiє, навiщо йому був даний природний календар, адже свої свята вiн пов’язує вже не з природними циклами Всесвiту, а з бiографiєю пророка чужого етносу.

На жаль, нашi вченi ще досi не наважуються аналiзувати цi факти i дати їм теоретичне обгрунтування. Можемо сьогоднi обмежитися хiба що лише констатацiєю: український звичай, як i звичаї iнших народiв, не можна ототожнювати iз обрядовiстю чи моральними правилами свiтових релiгiй (буддизму, християнства чи магометанства). Лише витокова природня культура етносiв, збережена в їхнiй народнiй пам’ятi, може вважатися власне етнiчною.

ТЕОРІЯ ВІЧНОГО ПОВЕРНЕННЯ

Глобальнi програми пiдкорення всього людства купкою свiтових олiгархiв, як правило, завжди грунтувалися на унiфiкацiї релiгiйних iдей, iнтернацiоналiзмi, нав’язуваннi вигiдних для свiтового монстра стереотипiв мислення. Так званi свiтовi або, точнiше, iнтернацiональнi релiгiї та матерiалiстичнi доктрини нав’язали народам спрощену прямолiнiйну схему «розвитку» людства знизу вгору, вiд «нижчого» до «вищого». В академiчнiй науцi усталена думка про «науковий прогрес», за якою нiбито сучаснi академiчнi знання ближчi до iстини, нiж знання давнiх мудрецiв.

Насправдi така схема є хибною, бо заперечує природнi закони еволюцiї людини i суспiльства, духовностi i культури. Сучасний стан людства свiдчить не про розвиток, а про деградацiю, не прогрес, а регрес. Впровадження в життя iнтернацiональних та демократичних iдей призвело до втрати природної суспiльної iєрархiї всерединi етносiв, i як наслiдок — хаос у людських спiльнотах. Польський мислитель Ян Стахнюк назвав цей регрес людства «вспакультурою» – щось близьке до «культура вспять» або «антикультура».

Прогресуюча матерiалiзацiя суспiльних вiдносин набирає загрозливих форм, бо вона має тенденцiю постiйного збiльшення швидкостi, як при падiннi вниз. Природнi знання та iстини, якi в золотому, срiбному та мiдному вiках були доступнi всiм, стають все менш вiдомими, або й зовсiм недоступними людству. В залiзному вiцi число тих, хто володiє цими знаннями, стає все меншим.

Однак, як вiдомо, скарби вищої мудростi не можуть бути втраченими для людства остаточно. Кiнець ІІ — початок ІІІ тисячолiття супроводжується не тiльки регресом та кризою сучасного свiту (кiнцем старого циклу), але й початком вiдродження етнiчних духовних систем у багатьох країнах Слов’янщини (початком нового циклу). Це кiнець Калi-Юги i початок нового Золотого Вiку – Епохи Водолiя. Україна, Бiлорусь, Росiя, Польща, Болгарiя, Чехiя, Словенiя та iн. мають уже свої релiгiйнi общини сповiдникiв етнiчного (язичницького) культу. Закономiрно, той, хто прагне до iстинних етнiчних знань, може вiдкрити їх у собi як генетичну етнiчну матрицю.

Ще в кiнцi ХІХ ст. нiмецькому мислителю Фрiдрiгу Нiцше вiдкрилась iдея Вiчного Повернення всiх речей. На початку ХХ ст. румунський релiгiєзнавець Мiрча Елiаде розвиває iдею циклiчного часу як найбiльш вартiсного, тотожного з космiчним, священним, мiфiчним часом, що заперечує глобальну схему лiнiйностi часу. В його iнтерпретацiї Њ iсторiя (послiдовнiсть реальних фактiв) суттєво програє перед мiфом (знанням закономiрностей i законiв Всесвiту). «Знати мiф – значить наблизитись до таємницi походження всiх речей. Інакше кажучи, людина дiзнається не лише про те, яким чином усе виникло, але також i про те, яким чином виявити це i вiдтворити, коли все зникне» — писав вiн. Таким чином, мiф безчасовий, вiн долає рамки зовнiшнього об’єктивного свiту, вiдкриваючи свiт iдеальний. Цi фiлософськi iдеї розвивали iншi мислителi, в тому числi слов’янськi, якi прийшли до висновку про неминучiсть вiдродження етнiчної духовної культури як живої i дiєвої релiгiї.

В Українi основоположником вiдродження етнiчної релiгiї став професор Володимир Шаян – фiлософ, санскритолог, релiгiєзнавець i поет. На його думку, етнiчний мiф є запорукою збереження етносу. Усвiдомлення свого божественного походження («ми – Дажбожi внуки») виховує гордiсть, людську гiднiсть i заохочує до активної життєвої позицiї. Етнiчний мiф — це сукупнiсть уявлень про походження народу, його героїв, звичаїв та обрядiв, якi надають смисл життю. Саме етнiчний мiф є основою Традицiї.

Слов’янський мiф про походження народу: «ми стали славними, славлячи Богiв, i тому названi слов’янами» – це основа самовизначення общин, племен, народiв, усього нашого суперетносу. Ця мiфологема, як бачимо, тiсно пов’язана з етнiчною релiгiєю – слов’янським язичництвом. Саме вона поєднує минуле, теперiшнє i майбутнє наших слов’янських народiв, бо мiф — це вся цiлiсть священних спогадiв наших Пращурiв. І нiякi бiблiйнi мiфи (з претензiєю на iсторичнiсть) не можуть замiнити нам рiдних етнiчних мiфiв слов’янської релiгiї.

Свiтовi релiгiї, сформованi на грунтi юдейського монотеїзму, є зразком спрощення етнiчної картини свiту. А всяке спрощення – це шлях до виродження i смертi. Природна релiгiя слов’ян полiтеїстична — Бог єдиний, але багатопроявний i кожен прояв його названий власним iм’ям: Сварог, Див (Дий), Перун, Лада, Велес, Дажбог, Дана, Мокоша та iншi. Слов’янськi Боги розлитi в Природi i в людинi (iманентнi). Кожен слов’янин — син Бога, його друг, його часточка. Таким чином Боги — нашi Предки, наша Земля, наша Природа. Отже, шкодити Природi — значить шкодити самому собi. Рiдна Вiра — не тiльки духовна, але й екологiчна система порятунку етносу. Свiтовi релiгiї винесли Бога за межi Всесвiту, зробили його потойбiчним (трансцендентним), чим завдали руйнiвної шкоди не тiльки свiтогляду, але й моральностi здорових ет- носiв. З появою християнства зникає культ смiливого нацiонального героя, i на перше мiсце виходить культ «святого»-мученика. Сини Богiв стають «рабами божими», рабами чужої релiгiї i згодом рабами чужого етносу. Замiсть смiливої особистостi з активною життєвою позицiєю вiддається прiоритет слухняним, боязким, слабовольним масам. Матерiя перемагає Дух.

Український фiлософ Григорiй Сковорода писав:

«Не бiйся вмерти тiлесно, бо будеш кожної хвилини терпiти смерть духовну».

Саме вiн привiдкрив для народу iстину, що Бог присутнiй не тiльки у Всесвiтi, але i в кожнiй людинi:

«Вiруймо, що Бог є в людськiм тiлi. Є справжнiй Вiн у тiлi нашiм видимiм: неречовинний — у речовиннiм, вiчний – у тлiннiм, один у кожнiм з нас, i цiлий у кожнiм. Бог у тiлi i тiло в Бозi, але не тiло Богом, анi Бог тiлом».

Отже, кожна людина може знайти божественнi задатки в собi i реалiзувати їх для покращення свiту. Ця концепцiя була не тiльки запереченням християнського монотеїзму, але i суперечила всiй Бiблiї, яку наш мислитель вiдверто назвав «потопом змiїним», а її змiст «брехнями» пiдступного змiя.

Уже в ХІХ ст. iнший великий український мислитель Тарас Шевченко у вiршi "Ликерi" вiдверто написав:

Не хрестись,
І не кленись, i не молись
Нiкому в свiтi! Збрешуть люди,
І вiзантiйський Саваоф
Одурить! Не одурить Бог,
Карать i миловать не буде:
Ми не раби його — ми люде!

Поява таких генiїв у кожному слов’янському народi свiдчить про настання нового етапу в нашiй духовнiй культурi — чергове Повернення справжнiх духовних цiнностей. Вiдомi властивостi води вiчно обертатися: з неба — на землю, з землi — у рiчку, з рiчки (у виглядi пари) знову пiдiйматися у небо. Такий Вiчний кругообiг притаманний не тiльки водi, але i душам людським, i тим iдеям та iдеалам, якi вони приносять з собою. Отже, Вiдродження Рiдної Вiри в Українi – це закономiрний природний процес.

ПОНЯТТЯ ЧАСУ В РІДНІЙ ВІРІ

Порiвняльне релiгiєзнавство дає можливiсть прослiдкувати початок виникнення хронологiї, який у переважнiй бiльшостi країн збiгається з VI ст. до н. ч.  Досi на цей факт майже не звертали уваги. Що ж сталося в VI ст. до н. ч., що дало початок так званому «iсторичному часу»? Занепад класичного свiту був синхронним з поширенням юдейсько-християнських цiнностей. Одночасно виникають реформаторськi монотеїстичнi релiгiї: конфуцiанство в Китаї, буддизм в Індiї, зороастризм в Персiї, юдаїзм у Вавiлонiї. Саме з цього часу, почався процес «прогресуючої матерiалiзацiї», який ще бiльше посилився християнством та iсламом. Такi висновки грунтуються на аналiзi сучасних цивiлiзацiйних процесiв у зiставленнi їх з iндо-арiйським мiфом про чотири перiоди: золотий, срiбний, мiдний (бронзовий) i залiзний вiки. В цiй мiфологемi закладена модель поступового погiршення людства, його вiдходу вiд природних iстин та суспiльної цiнностi Традицiї.

В язичницькiй традицiї вiдсутнє лiточислення у нашому сучасному розумiннi. Велесова Книга не датує подiй – для цього слiд було б користуватися якимось лiточисленням вiд якоїсь умовної точки «початку». Такої точки нашi Предки не знали i не мали в тому потреби. Цю язичницьку концепцiю часу прекрасно засвоїв вiд рiдного народу український фiлософ Григорiй Сковорода, сказавши «Свiт – безначальний, перетворення – вiчне». Лiта нашi Предки рахували «Колами Сварожими», як записано у Велесовiй Книзi: «вiд Коляди до Коляди», «вiд Овсяної до Овсяної» тощо. Подiї визначали вiдносно до якихось вiдомих iсторичних фактiв чи постатей: «вiд Отця Ора до Дiра пройшло тисяча п'ятсот лiт» (6-В), «То було лiт за тисячу триста до Германарiха» (9- А), «у лiто тисяча третє вiд Карпатського Ви- ходу» (6-Д) та iн.

Фiлософи кiнця ХІХ – початку ХХ ст., як уже згадувалось, розвинули вчення про Вiчне Повернення. Нiмець Фрiдрiг Нiцше, iталiєць Юлiус Евола, румун Мiрча Елiаде, чiлiєць Мiгель Сєррано вже у ХХ ст. заперечили юдейсько-християнську концепцiю лiнiйностi часу, за якою нiби-то iснує початок i кiнець свiту, а людство розвивається по висхiднiй з «нижчого» до «вищого» рiвня. Згiдно з цiєю лiнiйною концепцiєю часу, давнi релiгiї вважалися «нижчими, примiтивнiшими», а сучаснi – «вищими i культурнiшими». На противагу цьому, увесь iсторичний розвиток людства свiдчить про перiодичнi епохи занепаду i вiдродження, пiдтверджуючи думку про циклiчнiсть часу.

Язичницькi релiгiї розрiзняють два рiзно- види часу: священний i буденний, якi перiодично змiнюють один одного. Увесь священний час пов'язаний мiж собою. Пiд час релiгiйних обрядiв буденнi промiжки нiби зникають, а священний час набуває цiлiсностi, єднаючи людину з Предками – таким чином вiдновлюється цiлiснiсть етносу.

За українською язичницькою релiгiєю, в обрядах Кола Сварожого можливе вiдновлення початкового стану речей i явищ (наприклад, в обрядi Рiздва Свiту переживається на iдеальному рiвнi упорядкування первiсного хаосу i встановлення божественного ладу).

Згiдно з язичницькою циклiчною концепцiєю, iсторiя – це низка подiбних перiодiв, тобто вiчно повторюваних принципiв. Свiт багаторазово створюється, руйнується i знову вiдроджується. Циклiчна концепцiя вчить знати про минуле стiльки, скiльки потрiбно для розумiння загальних принципiв життя i моралi, необхiдних людинi в теперiшньому. Румунський аналiтик релiгiї ХХ ст. Мiрча Елiаде вважав, що iсторичнi факти стають малозначущими в порiвняннi з вiчними мiфологемами:

«Знати мiф – значить наблизитись до таємницi походження всiх речей».

У буддизмi, християнствi, iсламi пiд впливом юдейського зразка вiдбулася iсторизацiя релiгiї: iсторична особа заступила Бога, матерiальне заступило iдеальне. Матерiалiстична наука вважає, що час i простiр – «це форми iснування матерiї». За Ньютоном та Ейнштейном, час – «рухомий одновимiрний вектор, який тече з минулого у майбутнє, а на тлi цього потоку нiбито вiдбуваються всi подiї фiзичного свiту».

Однак, за язичницькою концепцiєю, форма – це те, що ми бачимо. Але цiлком очевидно, що часу ми не бачимо. Час – це лише мiра. Так само не бачимо простору, лише бачимо об'єкти, якi розмiщенi в просторi. Час i простiр самi по собi не мають нiяких властивостей i форми. Часу не iснує, бо вiн лише одиниця вимiру. Сучасний росiйський фiлософ Володимир Істархов пише: «Інтервал часу – це вiдстань мiж подiями. Ця вiдстань вимiрюється будь-якими еталонами: доба (час обертання Землi навколо своєї осi), рiк (число обертiв Землi навколо Сонця – 365 днiв) i т. д.».

Про те, що час – одиниця вимiру – знав ще Арiстотель, то чому ж сучасна наука вiдвернулася вiд цих природних iстин? Причина – знову ж таки в матерiалiзацiї релiгiї i морально-свiтоглядних основ. В. Істархов пише:

«Якщо матерiалiсти вiдкинули iдеальне, то у них iснує тiльки матерiя, тому в них енергiя – мiра матерiї. Це хибна думка, бо насправдi енергiя – мiра Духу».

Дух – це те, що творить, матерiя – те, iз чого створено, iнформацiя – те, як створено. Тодi, енергiя – мiра духовностi, маса – мiра матерiальностi, структура – мiра органiзованостi.

По сутi антирелiгiйне владарювання цивiлiзацiї над природою, матерiї над Духом, монотеїзму над полiтеїзмом, глобального над етнiчним (мiсцевим) поставило людство перед загрозою планетарної катастрофи. Нинi мисляча частина людства бачить вихiд iз цього тупика в поверненнi до вiчних iстин етнiчних Традицiй. Етнiчний календар покликаний встановити порядок iснування людини в етно- нацiональному часi i просторi.

КРУТЯТЬСЯ КОЛА СВАРОЖІ

Досi грунтовних дослiджень язичницького святкового календаря в Українi не було. Всi вiдомi спроби дослiдникiв ХІХ — ХХ ст. подавали християнсько-язичницький сурогат календарiв, — так воно було i на практицi. Християнська церква використовувала язичницькi обряди, надаючи їм юдохристиянської символiки. Принципи реконструкцiї етнiчного календаря вперше розробляються Об`єднанням Рiдновiрiв України (Г. Лозко, А. Богород). Встановити точнi дати i вiдновити забутi свята нинi – нелегка справа, адже минула тисяча рокiв насильницького винищення народної пам'ятi. Хоча чимало знань нам усе ж таки вдалося зберегти, зiбрати докупи, зрозумiти сутнiсть рiдних обрядiв. Датування праукраїнських свят можемо вiдновити лише з допомогою астрономiчних знань. Пам’ятаймо, що календар завжди потребує корекцiї. В давнi часи його унормуванням займалися волхви i жерцi. Зi знищенням рiдної духовної верстви, церковний календар цiле тисячолiття перебував у руках служителiв чужого культу, тому набув невластивих для нашого народу форм. Однак, народнi календарi виявились напрочуд живучими. А вiдтак, нам вдалося вiдновити Рiдне Коло Свароже.

Застерiгаємо деяких любителiв бездумно (i без дозволу) передруковувати наш календар, що свята Кола Сварожого рухомi, тобто щороку змiннi! Тому в цiй статтi подаємо не тiльки календар на 2005 рiк, але й принципи, за якими нашi шановнi читачi зможуть складати календар Кола Сварожого на подальшi роки.

Перша публiкацiя язичницького календаря здiйснена авторкою в 1994 р. у книгах: Лозко Г. Українське язичництво. — К., Український центр духовної культури, 1994 (переви- давалася тричi — 1995 в Українi й 1997 в Польщi); Лозко Г. Українське народознавство. — К., ЗодiакЕКО, 1995; Берегиня України. — К., Мистецтво, 1996; а також щорiчнi публiкацiї календаря «Коло Свароже» в часописi Об’єднання Рiдновiрiв України «Сварог».

Є також ряд публiкацiй Анатолiя Богорода про iсторiю календаря в тому ж часописi, де також поданi деякi особливостi реконструкцiї язичницького календаря.

Давнi мiсцевi хлiбороби України, засновники Трипiльської культури, дали початок язичницькому лiточисленню: «7513 лiто вiд Трипiлля». Нинi офiцiйна наука вже потроху наважується писати про трипiльцiв як про наших Предкiв. Тому таке лiточислення є науково i фактично доцiльним i виправданим. Ми не потребуємо додавати зайвi нулi до лiточислення, як це роблять деякi новiтнi течiї, що виглядає недоладно як з наукової, так i з практичної точки зору. Найголовнiший принцип нашої реконструкцiї язичницького календаря — астрономiчнi та фольклорноетнографiчнi данi. 4 найбiльших Сонячних свята випадають на рiвнодення та сонцестояння, отже якихось особливих уточнень не потребують. Вони можуть щороку трохи змiнювати свою дату, тому ми називаємо їх «рухомими».

Наприклад, Великдень нашi Пращури святкували в недiлю пiсля весняного рiвнодення i нiколи не чекали Повнi, як це роблять юдеї (пейсах) або християни за їхнiм зразком (пасха). Це було нам нав’язане чужинцями. Тому нинi ми виправляємо цю неточнiсть. Всi iншi «нерухомi» числа язичницьких свят вiдтворено простим вiднiманням 13 днiв вiд дат iдентичних ортодоксальних християнських свят (наприклад, нашого Бога Перуна вшановуємо 20 липня, що на 13 днiв ранiше вiд християнського Іллi «громовика», день якого християни вiдзначають 2 серпня). У зв’язку з постiйним вiдставанням християнських календарiв вiд астрономiчного стану космосу, iнодi бувають поправки ще на 2-3 днi, але не бiльше.

Мiсячнi свята вiдiграють важливу роль у магiї початку, рослиннiй та жiночiй магiї. Вони i досi залишаються вивченими найменше, бо мали потаємний родовий змiст i передавалися лише своїм кровним родичам по жiночiй лiнiї. Загальний принцип таких обрядодiй: на Молодику здiйснюють обряди посвячення, оздоровлення (що мають на метi збiльшення, зростання, наприклад, пiдвищення рiвня гемоглобiну в кровi, рiст дитини тощо), а на Повнi — обряди на знищення (вiдхрещиння вiд чужовiр’я, очищення, видалення пухлин, бородавок, очищення лиця та iн.). Оскiльки Мiсяць змiнює свої 4 фази за 29, 5 доби, то час вiд часу в календар вставлявся 13-й мiсяць, який робив поправку календаря. Християни боялися числа 13, назвавши його «чортовою дюжиною».

Дехто з народознавцiв говорить, що Нове Лiто починали 1 березня. Це — некомпетентно. Початок Новолiття в рiзнi числа березня зафiксований нашими лiтописами i описаний в наукових працях (напр.: І. Климишин, С. Ку- ликов та iн.).

Етнiчний календар є потужним ритмоладуючим стимулом здоров’я i процвiтання нацiї. Тому тисячолiттями вороги намагалися зiпсувати наш календар, заплутати народ, тим самим вiднявши у нас пiдтримку i захист наших Богiв. Повертаймося ж до Рiдного Сварожого Ладу!

Знаючи основнi принципи нашого календаря, кожен рiдновiр зможе їх визначити самостiйно, як тiльки буде мати астрономiчнi календарi на наступнi роки: Великдень – недiля пiсля весняного рiвнодення (день i нiч по 12 годин), Купайло — лiтнє сонцестояння (найкоротша нiч), Рiздво — зимове сонцестояння (найкоротший день), Свiтовид осiннiй — осiннє рiвнодення (день i нiч по 12 годин), iншi дати календаря «Коло Свароже» залежать вiд цих i легко визначаються. Всi дати в нашому календарi подано за григорiанським лiточисленням – новим стилем. Саме так їх i треба святкувати.

7513 ЛІТО ВІД ТРИПІЛЛЯ або 2005 вiд так званого рiздва Христоса

Свiт сотворений мiльярди рокiв тому. І якщо сьогоднi в Бiблiї знаходимо конкретну дату його «сотворення» як 4004 р. до н. ч., то ми можемо хiба що посмiхнутися на таку дитячу наївнiсть. Юдейськi рабини сьогоднi були б присоромленi, якби вони мали сором. Християни ж рахують час вiд народження свого кумира Ісуса, хоча вже напевно вiдомо, що народився вiн не в 1 роцi, та й не 25 грудня (як у католикiв), i не 7 сiчня (як в ортодоксальному «православному» християнствi).

Так само, здається, недоречним i вiзантiйське лiточислення, за яким нинi 7513 лiто, нiбито вiд «сотворiння свiту». Отож будь-яка точка вiдлiку часу не може цiлком задовольнити людство, бо нiхто точно не знає, i мабуть нiколи й не зможе дiзнатися, коли ж насправдi був сотворений Свiт, а може вiн твориться вiчно? Та й чи обов’язково шукати точку вiдлiку? Лiточислення сьогоднi потрiбно лише для того, щоб одностайно позначати тi, чи iншi подiї. Якщо не домовитися про певну єдину для всiх «точку вiдлiку», то нiхто не зрозумiє, про який рiк йдеться. Тобто, лiточислення, це лише угода мiж людьми, громадами, етносами про той чи iнший умовний код. Людина iснує на Землi близько мiльйона рокiв, вiк самої нашої планети i галактики вченi обраховують мiльярдами рокiв. То про сотворення якого свiту йдеться в Бiблiї? Напевно, про сотворення юдейського племенi? Тодi, при чому тут нашi трипiльськi й слов`яноарiйськi Предки? Давайте не будемо ображати їхньої свiтлої пам`ятi! Вiдомо, що хлiборобська цивiлiзацiя зародилась на теренах України в серединi VІ тис. до н. ч. То ж ми маємо право прийняти Трипiльску цивiлiзацiю за вихiдну точку нашої прарелiгiї, яка формувалась на нашiй землi понад 7,5 тисяч рокiв. Таке лiточислення якнайнайточнiше збiгається з датуванням Києворуської лiтописної традицiї, хоча ми вже назвемо його не «вiд сотворiння свiту», а вiд Трипiльської доби. Як бачимо, це не суперечить iсторичним фактам. Отже, рiдновiри вважають, що Праукраїнський Бог Зодiаку — Сварог – крутить свої Сварожi Кола над нашою Трипiльською Україною ось уже 7513 лiто. І допомагають Йому сини Сварожичi (праукраїнськi Боги мiсяцiв). Лiто 7513 триває: вiд 10 березня 2005 до 1 березня 2006 р. Тож прочитаймо Зоряний Календар! Спробуймо жити за цим календарем, може вiн зробить нас мудрiшими, щасливiшими та, безперечно, багатшими духовно.


Умовнi позначення.

* Зiрочкою позначаємо «рухомi» дати, якi щороку змiнюються (тобто залежать вiд перiоду сонцестояння i рiвнодення, фази мiсяця, або дня тижня).

Сiчень

*23 сiчня 2005 р. (За рiдновiрським календарем до 10 березня ще тривало лiто 7512) – Свято Богинi Дани (Водокрес). На дванадцятий день пiсля Рiздва Божича-Коляди народжується жiночий початок Всесвiту – Богиня Дана, покровителька води. Саме в цей день, як твердять астрономи, Земля перебуває найближче до Сонця, тому вода набуває особливих цiлющих властивостей. А в народi збереглася вiра: «Про що на Водосвяття помолишся, те збудеться». Богиня Дана дає дiвкам добрих чоловiкiв, тому вони обов’язково йдуть до рiчки по святу водицю.

Українська жiнко! Час подбати про здоров’я своєї родини. Зроби Зоряну Воду: краще з джерела чи з криницi набери в глиняний горщик водицi i на нiч постав на вiкнi, чи на дворi, хай скупаються в нiй Зорi. Цiєю водою хай вмиється вся родина, щоб воскресла Україна!

Цей обряд можна виконувати також щомiсяця на Молодику, щоб завжди мати свячену воду, яку приготували для вас самi Рiднi Боги. Порiвняйте: на християнський Йордань (водо- хрищення 19 сiчня) попи вмочають у нiй християнський хрест — символ смертi, шибеницю. То яку енергiю вони можуть вам послати iз цiєю водою?

18 сiчня – в давнi часи було вiдунське свято, пов’язане зi священним вогнем, вiдбувалися збори жерцiв.

25 сiчня – свято Домовика. Йому кладуть свiжий хлiб або кашу (залишають на нiч на печi або на столi) i просять берегти господарство, домашнiх тварин.

Лютий

2 лютого – Громниця. Стрiтення Зими з Весною. Молитви до Сонця. З цього дня вже можна починати вивчати пiснiвеснянки, писати писанки. В давнi часи в цей день запалювали смолоскипи (за християнства замiнено «громичною свiчкою»). Спостерiгаємо за погодою – хай буде цей день Сонячний! Яке Стрiтення, така й весна.

*7 – 13 лютого – Велесовий тиждень, який iнодi називали ще «Чортовим», бо «черти i рiзи» були своєрiдним тайнописом, за яким Велесовi внуки умiли ворожити i «чертити», тобто писати.

11 лютого – Велике свято Велеса. Вшановуємо Бога багатства, достатку й добробуту такою молитвою: «Молимо Велеса, Отця нашого, хай потягне в небi коня Сварожого, i хай прийде до нас сурi вiшати, золотi Кола вертячи! Бо то Сонце наше як святе для домiвок наших, i перед ним блiдне лик вогнищ домашнiх!» (Велесова Книга). Випiкають житнiй хлiб, яким годують домашню худiбку, варять пиво, освячу- ють хлiви.

12 лютого жiнки виносять на мороз нитки, пряжу, льон, вовну, щоб мати добре прядиво для ткання, плетiння та шиття.

*14–20 лютого – Колодiй (Масляна). Парубки вибирають наречених. Магiя родючостi – неодруженим парубкам жiнки прив’язують колодку (символ продовження роду). Обрядовi страви цього тижня переважно молочно-маслянi (вареники, пироги з сиром i сметаною, млинцi та iн.). На цьому тижнi не шиють i не прядуть.

21 лютого – Весняний Стрибог.

24 лютого – Лелечини. Свято тотемного птаха українцiв. Важають, що з цього дня птахи починають свiй полiт з Вирiю. Початок пташиних свят. Птахи вважаються священними, бо вони двiчi народжуються – «перший раз гладке (яйце), а другий раз пухке (пташеня)».

Березень

1 березня – Ластiвка. Початок закличок Весни. 9 березня – Пробудження Матiнки-Землi. Сорочини. Прилiтає сорок рiзних пташок iз рiзних країн. Бубликами закликаємо пташок iз Вирiю (сорок бубликiв або печиво у виглядi пташок – «жайворонкiв» роздають дiтям). Птахи приносять на крилах Весну. Варять галушки, вареники. З цього дня проганяють Мороза, викидаючи йому за вiкно по одному з житнiх колобкiв, якi випiкали спецiально в цей день.

*10 лютого 2005 р. – Новолiття 7513-те вiд Трипiлля. Весняний Щедрий Вечiр. Нашi Пращури починали нове лiто (Новий рiк) з першим весняним Молодиком, який настає перед весняним рiвноденням. Нове лiто прийде до Вас у хату. Пригостiть Його Щедрою Вечерею, на яку збереться вся родина, заспiвайте щедрiвку, бо колись щедрiвки виконували навеснi.

*13 березня – Вербиця, Вербiє, Квiтна недiля, Цвiтна недiля. Славимо Вiчне Прадерево Життя. Освячення вербових гiлок. Хльоскання дiтей i дорослих вербовою гiлкою означає побажання здоров’я та росту. Мiж 17 i 18 березня – Весняне рiвнодення у Києвi: день i нiч зрiвнюються в часi i силi (по 12 годин).

*17 березня – Навський Великдень (Чистий Четвер). Купається вся родина, пiсля чого залишаємо купiль, рушники i страви для Пращурiв на всю нiч. В цей день Мороза пригощають киселем, щоб не було заморозкiв на посiви: «Мороз, Мороз, iди їсти кисiль! Не бий жито – бий кукiль!».

Корисне купання в холоднiй водi рiчки, на- вiть, якщо ще є лiд (занурювалися в ополонку). Дiвки чешуть косу пiд яблунею, щоб гарно росла. Умиваються зi срiбного посуду для кра- си. Готують «четвергову сiль», перепiкаючи її в печi (використовують як оберiг).

*20 березня – Великдень Дажбожий: «Це повiнчаємо Сварога i Землю i справимо весiлля їм, як для мужа i жони, бо ми – дiти їхнi» (Велесова Книга). Свiтло вже перемогло Темряву. Сонце на Великдень грає, тому молодь намагається до схiд сонця залiзти повище, щоб побачити його гру. В цей день слiд дзвонити в маленькi двiночки, скликаючи всiх добрих Духiв Роду. Молодь катається на гойдалках, якi в давнi часи пiдвiшували до дерев, i називалися «релi». Даруємо писанки (нi в якому разi не порожнi «видутки», купленi на базарi, а повнi й виписанi власноруч) i крашанки, пригощаємо великоднiми «бабами» i «куличами», славимо Дажбога. Великоднє цiлування – давнiй язичницький обряд, покликаний створювати лад i хорошi дружнi вiдносини мiж людьми. Це сонячне свято вiдзначається в першу недiлю пiсля весняного рiвнодення, незалежно вiд фази мiсяця.

*21 березня – Волочiльне. «Обливаний понедiлок» – другий день пiсля Великодня. Парубки рано вранцi обливають дiвчат джерельною водою, за що дiвчата обдаровують їх писанками. Ця обрядодiя – данина магiї родючостi. 25 березня – Благовiщення. Богиня Весна пробуджує Блискавицю – жiночу пару Перуна. В цей день суворi заборони починати всяку справу, «навiть пташка гнiзда не в’є» (поганий час для будь-якого почину i зачаття).

26 березня – Благовiсник (Пробуджується Бог Перун i своїм громом сповiщає Землю про веснянi зародки Життя). З цього часу все почина- ють.

*27 березня – Радуниця. Випадає в наступну недiлю пiсля Великодня. Прихiд на Землю душ наших Пращурiв. Пом’янемо їх крашанками й великоднiм хлiбом: «Хай раду- ються на Луках Сварожих!». Існує приказка: «На Радуницю рано – орють, вдень – плачуть, а ввечерi – скачуть». Вiдвiдують кладовища, окликають кожного покiйного на iм’я, качають крашанки на могилках, залишають їх тут разом з покришеним хлiбом, пирогами, млинцями. Також виливають на могилки вино, пиво, масло – всiм цим «годують покiйних». Увечерi збираються на загальну братчину. Пiсля Радуницi починаються всi польовi роботи.

Квiтень

*13 квiтня – Свято Прави – Божественного Закону, який правує Всесвiтом, ростом рослин, родючiстю всього живого на Землi й на Небi, дощем i вiтром, змiною пiр року, дня i ночi. Саме вiд «Божественної Прави» походять правда, праведнiсть, правосуддя, справедливiсть, мудрi правителi (якi знають Закони Прави). Цей день завжди випадає у середу (25 день пiсля Великодня), тому в народi досi збереглася назва «Права середа» (вона нiколи не була пов’язана з постом, бо нашi Пращури не мали виснажливих постiв, як це впровадило християнство). Саме вiд цього Закону Прави, який славили пiснями, походить давня назва нашої Правiри – Православ’я. Це свято ще має назву «Рахманський Великдень». Існує повiр’я, що далеко за морем живуть святi «рахмани» (брахмани), яким сповiщається, що в Українi вже настав Великдень. Для цього на воду рiчок, якi течуть у море, пускають шкаралупу вiд крашанок, можливо тому цей день ще називають «переплавною середою».

22 квiтня – Велика Лада, Лельник, Ляльник, Красна Гора. Богиня Лада виходить на гору, щоб ладувати все навкруги, наводити лад у полях, лiсах i гаях, вселяти любов у душi людей. Дiвоче свято краси i любовi: пiснi й хороводи водять на честь її доньки – Богинi Лелi. В цей день вiдбува- ються сватання, заручини та веснянi весiлля. Богинi – покровительцi шлюбу приносять пожертви бiлого хлiба та бiлого пiвня.

23 квiтня – Ярило, Орiй: Бог весняного сонця, пристрастi й полум’яного кохання. Зустрiньте його, хлопцi-молодцi! Це Ваше свято Любовi! Парубки вибирають собi пару. Лельники по давнiх слов’янських країнах святкували протягом цiлого мiсяця. Вiдсвяткуйте Лельник у весняному гаю, над рiчкою, бiля святинь свого народу.

Травень

1 травня – Майя – давньослов’янська Богиня рослинностi, яка вкриває, «замаює» листом дерева, вкриває землю зеленотрав’ям. Її свято довго вiдзначали жiнки по всiй Європi, за що церква переслiдувала учасниць цих свят, а iнквiзицiя спалювала їх як вiдьом.

2 травня – Свято Живи. За повiр’ями, Богиня Жива перетворюється в зозулю i починає пророкувати (кувати) довгi лiта Життя. Солов’їний Великдень (прилiтають соловейки). Моляться про довголiття та здоров’я.

*2 – 8 травня – Русалiї (Русальний тиждень). Свято Берегинь Роду, поминаємо Душi Праматерiв, приносимо пожертви iз свiжовипеченого хлiба на води рiчок (особливо на Русалчин Великдень). У суботу разом iз зеленим клечанням Душi заходять до нашої оселi, щоб подивитися на наше Життя. Треба всiй родинi жити в ладу, не сваритися, не пiдвищувати голосу, не ображати один одного. Слiд згадувати Пращурiв добрими словами, влаштовувати поминальний обiд. Як записано у Велесовiй Книзi:«Слава Отцям нашим i Матерям, що вчили нас про Богiв наших i вели нас за руку по стежцi Права, слава!». В цi днi завивають вiнки, заплiта- ють берiзку, заквiтчують хату i подвiр’я. Жiнки розвiшують на деревах рушники, стрiчки, шматочки полотна – «Русалкам на сорочку», дiвчата кидають на воду вiнки, пахучi зела (лепеху, полин, любисток, м’яту, шовкову траву) – це є пожертви Русалкам перед початком купального сезону.

6 травня – Русалчин Великдень (четвер на Русальному тижнi).

10 травня – Зiльник. В цей день збирають всяке весняне зiлля i копають цiлюще корiння.

День знахарок. Пiсля збору трав жiнки вла- штовували колективне купання в трав’яному напарi. Урочистий обiд у лiсi. Обрядовi страви: яєшня, вареники, риба, ряжанка. Перед обiдом складають пожертву травi – виливають хмiльний напiй.

Червень

15 червня – Видiв День. Славимо Свiтовида лiтнього (Дива) як Бога всевидючого, похвалiмося перед ним нашим багатством, красою i здоров’ям. В цей день можна навчитися всякому мистецтву, яке людина може побачити (бо сьогоднi «що виджу, те вмiю»). Свiтовид роз- криває таємницi досi невидимого. Сприятливий час для лiкування зору.

*19 –23 червня – лiтнє сонцестояння. Найдовшi днi в роцi – 16 годин 27 хвилин.

*20 – 21 червня – Купайло прийде у вiнку. Найкоротша в роцi нiч – 7 годин 33 хвилини. Саме в цю чарiвну нiч шукайте Цвiт Папоротi! На свiтанку наберiть цiлющого зiлля – хай буде помiчним вiд усякої напастi. Вiдкиньте христи- янськi забобони. Не бiйтеся! – ось головна заповiдь Рiдної Вiри, яку так довго вiд нас приховували. З нами Рiднi Боги. Обряди Купальського свята: заплiтання купальського деревця, стрибання через священний вогонь, виплiтання вiнкiв для ворожiння, збiр цiлющого зiлля, купання у рiчках, знайомство та сватання, зустрiч купальського сонця. Палаюче колесо котять згори у рiчку – лiто повертає до осенi. Сьогоднi час Щасливого Шлюбу. Хай у вас народяться гарнi, здоровi та щасливi дiтки на славу Українi!

29 червня – свято Водяника. Рибалки вшановують його пожертвами у виглядi тютюну, пива, першої спiйманої рибини. Жiнки сплiтають рибалкам вiнки з рослини, що нинi має назву «петрiв батiг» (цикорiй).

Липень

14 липня – Стрибог (Посвистач, Позвiзд) – Бог Повiтряного простору, вiд якого залежить погода. Вшануйте Його хлiбом, варениками, якими пригостiть чотирьох Вiтрiв бiля води.

20 липня – Свято Перуна: «Слава Богу Перуну Вогнекудрому, який стрiли на ворогiв верже, i вiрно по стежцi вперед веде, бо єсть вiн воїнам суд i честь, i яко златорун – милостив, всеправеден єсть!» (Велесова Книга). Перун – це Син Божий, якого Отець Сварог посилає на землю у виглядi блискавичної енергiї. Українцi, приймiть Його животворну потужнiсть! Мужi українськi, згадайте подвиги славетних Пращурiв наших, яким заповiв Сварог: «Щоб персти вашi утрудились о рала вашi, а мечами своїми здобували Незалежнiсть нашу!» (Велесова Книга).

22 липня – Перуниця (Блискавиця) – жiноча пара Перуна-громовержця. В її день не працюють у полi, щоб не ображати Богиню.

27 липня – Чур, Пращур (народна назва «Паликопа», з санскритського чур – палити). Чур (Цур) вважається сторожем родових Звичаїв, Богом «межового вогню» – вiн пильнує майно i власнiть Роду («Чур – моє!», «Цур – моє!»). Спом’янемо своїх Чурiв-Пращурiв, щоб опiку- валися нашим збiжжям, щоб зберiгали не тiльки нашi снопи, а й нашу Русь-Україну та нашi Рiднi Звичаї. Велесова Книга оповiдає: «Усяк Рiд мав Чурiв i Пращурiв, якi померли перед вiками, – тим Богам почитання маємо дати, i од них радощi маємо». В цей день роздають дiтям печиво «сончата», стрибають через багаття. Вшановують також Дажбога – покровителя обжинок.

Серпень

1 серпня – Медово-маковий Спас.

6 серпня – Яблучний Спас.

16 серпня – Хлiбний Спас.

Мiсяць Спасич згадується у Велесовiй Книзi як мiсяць подяки Богам Спасам за добрий врожай. В народi, крiм названих, збереглися ще такi назви як Грибний, Ягiдний, Горiховий, Полотняний, Спас на водi, або мокрий Спас. Мабуть у давнi часи їх було ще бiльше, бо кожному овочу свiй строк. Кожний овоч як плiд Землi й Сонця має бути присвячений Рiдним Богам, тож нiяких заборон на їх вживання не було. Першi овочi, квiти, мед та медовi соти, мак, хлiб з нового врожаю освячують рiдними молитвами, пригощають нами близьких — таким є обряд початку споживання перших плодiв. Тодi все пiде на здоров’я й нам – дiтям i онукам Дажбожим. На Спасiвку Душi Пращурiв також вiдвiдують свої родини. Спом’янiмо про них добрим словом.

16 серпня – Свято Лiсовика. Йому кладуть пожертву (хлiб, кашу та iн.) на лiсовiй галявинi, щоб «не водив» по лiсу.

19 серпня – Посвистач. Стрибог. Вшановують Бога Вiтру. Примiчають погоду: якщо вiтер теплий, буде гарний врожай.

Вересень

1 вересня – Свято Вогню. Свiччине Весiлля. Весiлля Комина. Перше запалювання осiннього вогню. Початок шкiльного навчання, вiковi посвячення (пострижини). Вшановують домашнє вогнище. Святкове молодiжне гуляння. Жартiвливий похорон комах.

4 вересня – Осiннi Перун i Перуниця. Останнi в роцi громи засинають на зиму.

8 – 9 вересня – Богинi-Рожаницi. Жiнки викликають кожна свою Рожаницю: «Жертву Тобi правим – овсяне борошно, i так спiваємо славу i велич твою» – таке жертвопринесення справля- ють жiнки на березi рiчок, посипаючи борошно i пускаючи на воду заквiтчанi калачi та бублики. Мами поливають дочок водою на порозi свого Дому, щоб росли щасливi та здоровi.

14 вересня – Свято Вирiю (проводи птахiв до Вирiю). Молитви до духiв Пращурiв, яким птахи донесуть звiстку зi свiту Яви. Прощання з теплом. Початок осiннiх вечорниць.

*25 вересня – Свiтовид Осiннiй (осiннє рiвнодення): «Творiть Свiтовиду славу всяку! Бо цей Бог очищує серце наше, i ми вiдрiкаємося вiд злого, а спрямовуємо себе до доброго» – говорить Велесова Книга. В давнi часи вiдбувалося всенiчне молiння в храмi Свiтовида. Випiкався великий у зрiст людини коровай. Жрець ховався за хлiбом i запитував, чи люди бачать його. Почувши вiдповiдь, казав: «Дай, Боже, щоб i на той рiк хлiб родив такий високий!» (щоб не було його видно за хлiбом). Свiтовид, або давнiша форма Його iменi Святовит, це Святий Дух українського народу, який «витає» над нашою Україною, допомагаючи народу визволитися з полону чужовiр’я. Вiдчуйте Його Дух у собi всi, хто є українцями!

Жовтень

1 жовтня – Мати Слава. Вшановуємо Матiр Славу – саме вона є нашою Покровою, бо це вона укривала руських воїнiв на полях ратних Покровом своїх золотих крил: «Б’є крилами МатиСлава i кличе нас, щоб iшли за землю нашу i билися за огнища племенi нашого, бо ми є русичi!». Покровителями споконвiку вважалися тi Боги й Богинi, якi були рiдними для народу – «по кровi тiла» (Велесова Книга). Нашi Пращури вiрили в божественне народження русичiв – дiтей Сварога, синiв Перуна, Дажбожих онукiв... Це осiннє свято Матерi-Землi. Вона в цей день вкривається, лягає спочити на зиму.

*15 жовтня – Зворожини – Дiдова Субота, Осiннi Дiди. Поминальний день. Громада лiтнiх людей, навiть у холодну пору, варить кулiш на лонi природи, який споживають тут же, сидячи на землi. Вони знають, що скоро «вiдправляться на Луки Сварожi», – тому й свято назване Сварожини-Зворожини. Завжди святкується в суботу.

*21 жовтня – Мокоша – Покровителька жi- нок, роду та немовлят. Її свято завжди в п’ятницю. Принесiть Мокошi хлiб, калину, прядиво – щоб напряла вам i вашим дiткам довгу нитку Життя. Суворi заборони цього дня – не шити, не рiзати, не працювати з нитками, прядивом, веретеном тощо. Згадуються всi Богинi – Лада, Леля, Дана, Доля, Мокоша, Мати Слава, Жива. Освячують квiти, якi протягом року використовують в лiкуваннi. Завжди святкується в п’ятницю.

Листопад

1 листопада – Свято Сварога, який є Пра- отцем всього роду Богiв. Саме Вiн викував для русичiв перший плуг i золоту обручку – тому Вiн є небесним ковалем (Творцем Свiту i Людей), покровителем хлiборобства i шлюбу, Богом Небесного Зодiаку – Кола Сварожого. За київськими легендами в цей день Вiн починає виготовляти плуг, який скине з неба русичам на Рiздво. Тому «Хвалимо Сварога, який цьому Роду Божеському є началом, i всенькому роду криниця вiчна, яка витiкає влiтку вiд джерела свого, i взимку нiколи не замерзає» (Велесова Книга).

24 листопада – Свято Богинi Долi. Дiвчата ворожать про подружжя. Вечорницi. Вагiтнi жiнки молять Богиню про добрi пологи.

30 листопада – Калита. Свято парубочої долi – парубки вибирають пару. В цей день молодих хлопцiв посвячують у дорослих парубкiв та приймають до парубочої громади. Молодi парубки стрибають до Калити, прилучаючись до жiночого начала природи. Вечорницi.

Грудень

6 грудня – Свято Велеса (Дiда Мороза). Вiн сходить по сонячному промiнню на Землю i приносить зародки багатства, врожаю, приплоду (згадаймо Дiда Мороза з мiшком подарункiв) – це Вiн, наш Велес, якого треба гукати в цей день, саме так, як дiти кличуть Дiда Мороза й сьогоднi. З його приходом починається вивчення колядок, пiдготовка до Рiздва.» Це Велес навчив Праотцiв наших орати землю i злаки сiяти, i жати вiна-вiнча на полях страдних i ставити Снопа до огнища, i чтити Його як Отця Божого!» – записано у Велесовiй Книзi, святiй книзi нашого народу.

*19 – 23 грудня – зимове сонцестояння, довгота дня 8 годин.

*21 грудня – Рiздво Божича-Коляди, народжується молоде сонячне свiтло, воно щодня прибуває й поборює темряву своїми нiжними промiнчиками, якi навеснi оживляють землю i всю природу. Закiнчення Корочуна – найтемнiшої частини року. Разом з житнiм снопом – Дiдухом, входять до нашої оселi Духи нашого Роду. На столi дванадцять (або тринадцять) страв, за числом мiсяцiв року. Першу ложку кутi старiйшина Роду пiдкидає до стелi. Дiдiв кутею пом’янiте i чаркою не обминiте. Колядування. Колядки розповiдають про Сотворення Свiту. В кiнцi обряду громада дiлить священне причастя – Рiздвяний Божичний коровай.

*22 грудня – Свято Рода. Наступний день пiсля Рiздва. Вiдвiдують своїх рiдних та близьких, пригощають пирогами, пивом i медом. Головнi побажання цих Родових свят: «Хай все добре народжується!».

Сiчень-лютий 2006

* 2 – 3 сiчня 2006 р. – Свято Богинi Дани.

2 лютого – Стрiтення Весни з Зимою. Громниця.

*6 – 12 лютого – Велесовий тиждень (головне свято Велеса 11 лютого), вшанування Бога багатства i мистецтва, покровителя таємних знань. Творчi вечори.

*20 – 26 лютого – Колодiй. Масляна.

*1 березня 2006 р. – Новолiття 7514 вiд Трипiлля (2006 нового лiточислення). Весняний Щедрий Вечiр. Нашi Пращури починали нове лiто (Новий рiк) з першим весняним Молодиком, який настає перед весняним рiвноденням. Нове лiто прийде до Вас в хату. Пригостiть Його Щедрою Вечерею, на яку збереться вся родина, заспiвайте щедрiвку, бо колись щедрiвки виконували 

БОГИНЯ ЛУНА

Як складати Лунник на 10 рокiв.

Появу кожного молодого мiсяця (Молодика) нашi Пращури зустрiчали i славили так само, як i появу Рiздвяного, Великоднього, Ку- пальського i Овсяного Сонця. Тому дату Моло- дика в нашому практичному Луннику вказуємо не за часом настання, а за станом видимостi на небосхилi. Наприклад, якщо новий Мiсяць настав 23 квiтня 2001 року о 18 год. 26 хв., то увечерi цього дня його ще не було видно, це так зване «Межимiсяче». Молодика можна побачити лише наступного дня 24 квiтня. Тому в цю таблицю ми вписуємо числа появи видимого Молодика станом вiд 0,5 до 1,5 доби (тобто 1236 годин). Повна змiна фаз Мiсяця вiдбувається за 29,53 доби. У давнi часи цi знання належали жрицям культу Богинi Луни – покровительки жiнок. Вона опiкувалася продуктивною силою природи, дiтонародженням. Її культ тiсно пов’язаний з магi- єю початку.

БОГИ-ПОКРОВИТЕЛІ СІДМИЦІ:

Недiля – планета Сонце (Сварог i Дажбог)
Понедiлок – планета Мiсяць (Числобог i Хорс)
Вiвторок – планета Марс (Арес, Симаргл)
Середа (Третiйник) – планета Меркурiй (Велес, Дана)
Четвер – планета Юпiтер (Перун, Стрибог)
П’ятниця – планета Венера (Мокоша, Доля)
Субота – планета Сатурн (Стрибог, Числобог)

БОГИ-ПОКРОВИТЕЛІ МІСЯЦІВ:

ВЕСНА: Березень – Лада, Квiтень – Ярило, Травень – Дажбог
ЛІТО: Червень – Купайло, Липень – Перун, Серпень – Спас
ОСІНЬ: Вересень – Свiтовид, Жовтень – Мати Слава, Листопад – Доля
ЗИМА: Грудень – Сварог, Сiчень – Дана, Лютий – Велес

 

ДИВОЧАС НА ЛІТО ПЕРУНОВЕ 7513: Грецьке слово гороскоп (вiд hora – час i skopeo – дивлюсь) дослiвно означає: «дивитися на таблицю розташування небесних свiтил на момент часу народження» людини, держави або будь-якого явища. Планета i Бог, який впливає на перший день року, впливатиме i на весь рiк.

Перший день 7513 лiта випадає на 10 березня, четвер – час впливу Юпiтера. Цей рiк Перуна буде сповнений активної працi, боротьби, героїзму, блискавичних успiхiв. Перемагатимуть – правi, бiлi, жовтогарячi, жовтоблакитнi. Поразка чекає – на лiвих, чорних, сiрих. Перун сприяє тим, хто думає, говорить i дiє однаково! Поєднання року Перуна з ерою Водолiя дасть духовне i тiлесне ощищення Свiту.

ХАЙ ПЕРУН ПОМОЖЕ І КОЛО СВАРОЖЕ!

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

  1. Абаев В. Культ семи Богов у скифов // Древний мир. – М., 1962.
  2. Авдеев В. Расовое мышление древних греков // Наследие предков. – 1999. – № 6.
  3. Аничков Е. Язычество и древняя Русь. — СПб., 1914.
  4. Атхарваведа. Избранное. – Перевод, комментарий и вступительная статья Т. Я. Елизаренковой. – М., 1976.
  5. Афанасьев А. Поэтические воззрения славян на природу. – Т. 1–3. – М., 1990.
  6. Багдасаров Р. Свастика – священный символ. – М.,2001.
  7. Бенуа А. Де. Как можно быть язычником. – М.: Русская правда, 2004. – 240с.
  8. Бiблiя або книги святого письма Старого i Нового Заповiту iз мови давньоєврейської й грецької на українську наново перекладена. – 988 – 1988 ювiлейне видання з нагоди тисячолiття християнства. – США, 1988. – 1528 с.
  9. Богданович А. Пережитки древнего миросозерцания у белоруссов. Этнографический очерк. – Гродно, 1895.
  10. Богород А. Календар в iсторiї народiв // Сварог. – 1997. – № 5.
  11. Богород А. «Старий» Новий рiк // Сварог. – 1998. –№ 7.
  12. Бонгард-Левин Г., Грантовский Э. От Скифии до Индии. Древние арии: мифы и история. – М.,1983.
  13. Василенко Г. Велика Скiфiя. — К., 1991. Василенко Г. Руси. — К., 1990.
  14. Велесова Книга. Волховник. – Пер. Г. Лозко. – К., Такi справи, 2002.
  15. Вълчев Йордан. Календар и хронология – България, София, 1999.
  16. Генон Р. Кризис современного мира. – М.: Историкорелигиозная ассоциация «Арктогея», 1991. – 160 с.
  17. Геродот. Історiї в дев`яти книгах. – К., 1993. – 576 с.
  18. Головацький Я. Ф. Виклади давньослов’янських легенд або мiтологiя. — К.: Довiра, 1991. – 96 с.
  19. Гуменна Д. Минуле пливе у прийдешнє // Слов’янське вiче. — 1998. — № 1. — С. 8 — 78.
  20. Гумилев Л. Этногенез и этносфера // Природа. — 1970, № 1, С. 4655.
  21. Доброслав. Язычество как волшебство. – М.:Издательский центр «Слава!», 2005. – 304 с.
  22. Донини А. У истоков христианства. – М.,1989.
  23. Другий Свiтовий Конгрес Етнiчних релiгiй // Сварог, 1999. – № 10. –С. 4.
  24. Дюринг Е. Еврейский вопрос. – М., 1999. Эвола Ю. Языческий империализм. – М., 1994.
  25. Элиаде М. Трактат по истории религии. – Т. І – ІІ. – М.: Алетейя, 1999.
  26. Жарникова С. В. Исторические корни календарных обрядов. – Вологда, 2003. – 84 с.
  27. Зайцев А. И. Греческая религия и мифология. Курс лекций под ред. Л. Я. Жмудя. – СПб, 2004. – 208 с.
  28. Зелинский Ф. Ф. Эллинская религия. – Минск, 2003. –330 с.
  29. Знойко О. Мiфи Київської землi та подiї стародавнi. — К., 1989.
  30. Золотослов. Поетичний космос Давньої Русi. — К., 1988.
  31. Иванов П. В. Дни недели (к малорусской этнографии). – Х. 1902.
  32. Іванченко М. Дивосвiт прадавнiх слов’ян. — К., 1991.
  33. Іларiон митрополит. Дохристиянськi вiрування укра- їнського народу. — К., 1992.
  34. Истархов В. Удар русских Богов. — М.,1999. – 408 с.
  35. Истархов В. Что такое время, пространство, материя // Атеней. – 2004. – № 5.
  36. Казаков В. Мир славянских Богов. — М. – Калуга, 2000. – 160 с.
  37. Казаков В. Славянское обрядовое питание. – Калуга, 1998. – 64 с.
  38. Кампанелли П. Возвращение языческих традиций. — М.,2000.
  39. Килимник С. Український рiк у народних звичаях... – Вiннiпег–Торонто, 1963. – Т. 1– 5.
  40. Климишин И. Календарь и хронология. — 1987.
  41. Коробка Н. И. Образ птицы, творящей мир в русской народной поэзии и письменности. 1. Сказание о Тивери- адском море и колядки о двух голубях, творящих мир // Изв. Отд. Рус. Яз. и слов. Имп. АН., 1909. – Кн. 4; 1910. – Кн. 1.
  42. Костомаров Н. Славянская мифология. Вибранi працi з фольклористики й лiтературознавства. — К., 1994.
  43. Кочергина В. А. Санскритско-русский словарь. — М., 1996.
  44. Куликов С. Нить времен. Малая энциклопедия календаря с заметками на полях газет. М., 1991.
  45. Лiтопис Руський. За Іпатським списком переклав Л. Махновець. – К., 1989.
  46. Лiцьвiнка В. Каляндар свят i абрадау беларусау. 2004. – Беларускi саюз фалькларистау. – Мiнск, 2004.
  47. Лозка А. Беларускi народны каляндар. – Мiнск, 2002. – 240 с.
  48. Лозко Г. Витокове православ’я: занепад та вiдродження // Сварог. – 2004. – № 15–16.
  49. Лозко Г. Волховник. Правослов. – К., 2000. – 144 с.
  50. Лозко Г. Етнологiя України. Фiлософсько-теоретичний та етнорелiгiєзнавчий аспект. – К., 2001. – 304 с.
  51. Лозко Г. Коло Свароже. Вiдродженi традицiї. – К.: Укра- їнський письменник, 2004. – 222 с.
  52. Лозко Г. Рiздво Сонця Непереможного // Українська культура. – 2000. – № 1. – С. 34 – 35.
  53. Лозко Г. Священний смисл присяги на тлi суспiльного хаосу // Сварог. – № 1314, 2003.
  54. Лозко Г. Українське народознавство. – К.: АртЕК, 2004. – 472 с., iл.
  55. Миролюбов Ю. Ригведа и язычество. — Мюнхен, 1952.
  56. Мифы народов мира. Энциклопедия в двух томах. — М.1997.
  57. Морозовський Р. Суперкнига: сценарiй катастроф. – К., 1998. – 41 с.
  58. Мурович Л. Дерево Рiдного Роду. — Торонто, Канада, 1984.
  59. Нечуй-Левицький І. Свiтогляд українського народу. Ескiз української мiфологiї. – К., 1993. – 88 с.
  60. Нiтше Ф. Антихрист. Публiкацiя i переклад з росiйської Свiтояра // Сварог. – 1995. – № 2.
  61. Нiцше Ф. Так казав Заратустра; Жадання влади. – К.: Основи, Днiпро, 1993. – 415 с.
  62. Павленко Ю. Дохристиянськi вiрування давнього населення України. — К., 2000.
  63. Пенник Н., Джонс П. История языческой Европы / Пер. с англ. — СПб., 2000.
  64. Потребоский С. Задруга // Наследие предков. – 2000. – № 8. – С. 30 – 32.
  65. Принятие христианства народами Центральной и Юго- Восточной Европы и крещение Руси. – М., 1988.
  66. Просвiтницький календар «Пам’ятнi подiї в Українi». За ред. Акад. Української академiї iсторичних наук П. Панченка. – ВУТ «Просвiта», – К., 2002.
  67. Расате Ш. Езичеството – изд. Общество Дуло, Русе, Болгария, 2002. Расате Ш. Ние, Болг-Ариите – изд. Общество Дуло, Русе, Болгария, 2002.
  68. Расате Ш. Жрецтво – справжня нацiональна елiта // Сварог. – 2004. – № 15–16. – С. 23–24.
  69. Ригведа. Мандалы I – X. – В трех книгах. Издание подготовила Т. Я Елизаренкова. – М., 1989.
  70. Сварог. Релiгiйно-iсторичний та науково-пiзнавальний часопис Об`єднання Рiдновiрiв України. – 1995 – 2005. – №№ 1 – 18.
  71. Сковорода Г. Вiршi. Пiснi. Байки. Дiалоги. Трактати... – К.: Наукова думка, 1983. – 544 с.
  72. Слава! Вiсник Родового Слов`янського Вiча (українська версiя). – 2003. – № 1.
  73. Слава! Вестник Родового Славянского Вече. – 2003. – № 1; 2004. – № 2.
  74. Срезневский И. Святилища и обряды языческого богослужения... — Харьков, 1846.
  75. Сташко з Вроцлава. Вiдродження польської рiдної вiри // Сварог. – 1999. – № 10. – С. 6–7.
  76. Тилак Бал Гангадхар. Арктическая родина в Ведах. – Перевод с английского Н. Р. Гусевой. – Изд. Братья Тилак. – Гайквар Вада, г. Пуна, 1956. Толстая С. М.
  77. Время как инструмент магии: компрессия и растягивание времени в слав. народной культуре // Логический анализ языка. Язык и время. — М.,1998.
  78. Тора (пятикнижие Моисеево). – Редактор русского перевода П. Гиль. Под общей ред. Проф. Г. Брановера. – Иерусалим: «Шамир» – Москва: «Арт-БизнесЦентр», 1993. – 1135 с.
  79. Товстуха Є. Чари. – К., 2002. 
  80. Тулаев П. В. Семья Гиперборейских Богов // «Варвары».
  81. Сборник статей по истории древнего мира и сред- невековой Европы. – М., 1999.
  82. Українка Леся. Зiбрання творiв у дванадцяти томах. – К.: Наукова думка, 1975.
  83. Фай Гiйом. Язичництво – це майбутнє свiту. Інтерв`ю бельгiйському журналу «Антейос» № 16, 2001 р. Переклад з французької А. Іванова (за публiкацiєю «Атеней», № 5) // Сварог. – 2004. – № 17–18, – С. 54–60.
  84. Фаминцын А. Божества древних славян. — СПб, 1995. – 364 с.
  85. Франко І. Поема про Сотворення свiту / Іван Франко на позвах iз старогебрейськими i новiтнiми рабинами. Передмова проф. В. В. Яременка. – К.: МАУП, 2003. – 120 с.
  86. Церковнонародный месяцеслов на Руси И. П. Калинского. – СПб, 1977.
  87. Черкасов И. Родные Боги. – М., 2001. – 336 с.
  88. Чмихов М. Кургани як явище давньої культури. — К., 1993. – 144 с.
  89. Чмыхов Н. Истоки язычества Руси. — К., 1990.
  90. Шаян В. Вiра Предкiв Наших. – Гамiльтон, Канада, 1987.
  91. Шаян В. Бiблiя як iдеологiя. Студiя iз дiлянки порiв- няльного релiгiєзнавства. – Лондон: Орден, 1970. – 30 с.; або: Шаян В. Бiблiя як iдеологiя // Сварог, 2004, № 1516. – С. 5866.
  92. Шевченко Т. Повне зiбрання творiв у дванадцяти томах. – Т. 13. – К.: Наук. Дум., 1990.
  93. Шевчук В. Мислене дерево. — К., 1989.
  94. Ярь. – Газета Союза Венедов. – Санкт-Петербург. – № 12. Lozko Halyna. Rodzima Wiara Ukrainska. – Wroclaw: Topozel, 1997. – 128 s.
  95. Slowinski Z. Teologia Poganska // Wrzesien 2002, № 9 (177), s. 12–19.
  96. Stachniuk J. Chrzescijanstwo a ludzkost. – Wroclaw, 1997. – 228 s.
  97. Strzelczyk J. Mity, podania i wierzenia dawnych slowian. – Poznan, 1998. – 258 s.
  98. The Oaks. The official publikation of The World Congress of Ethnic Religions. – 2000, № 2; 2001, № 3; 2003, № 4.
Теги:

Схожі статті

  • 21.04.2016
    1447

    Перш ніж дати відповідь на запитання, що таке календар у звичаєвій культурі, варто знайти

    ...
  • 03.03.2016
    1524

    Час – найбільший дефіцит у скороминущому житті. Тож нерідко молоді (і не дуже)

    ...

Медіа