Зміст статті

Свідомість

Чому я вибрав саме такий заголовок? Слово “дхарма” на санскриті означає “призначення”. А чому на санскриті? Тому, що особисто мені ця “чужинська” мова стала близькою. Це з’ясувалося не одразу, а в ході мого ознайомлення із релігійними працями народів світу. Одним із головних напрямків світових релігій є віра стародавніх аріїв. Про їхню суть можна дізнатися читаючи Ріґ Веди,та їх, тлумачення – Упанішади, а також вивчаючи індійську міфологію про багаточисельних індуїстських богів. Бувши переконаним монотеїстом, тобто, визнаючи одного Бога Творця, я роками, з дитинства копав пласти людського досвіду, цікавився походженням наших слів, їх корінням. Мені було цікаво уявляти, як древня людина вигадувала слова, на що при цьому спиралася? І ставало зрозумілим, що більшість слів нашої української мови сягають корінням таких глибин, що тяжко це уявити! Виявляється, у корінь слова входить якась ознака дії: звук від процесу, наслідок, порівняння і так далі. Корені короткі, у два-три звуки. Щоб було зрозуміліше, візьміть для прикладу слово “дхарма”, що стоїть в заголовку. Начебто, чуже і не зрозуміле, але… Ми всі дихаємо, і який звук при цьому чуємо? Правильно – ‘х’, а якщо видихнути різко, з силою, то вийде тверде ‘х’, навіть ‘дх’. Звідси бере початок дієслово дихати, такий у нього корінь. Ми інколи кажемо: чим ти дихаєш? І маємо при цьому на увазі не повітря, а думки, характер людини. Як ти мислиш, який ти? Наші пращури орії, чи, як прийнято казати у російськомовній транскрипції – “арії”, вважали дихання чимось близьким до внутрішнього світу людини. Тому, та невловима субстанція, що мешкає у нашому тілі, називається душею. Звуки ‘х’ і ‘ш’ взаємо заміняються у нашій мові. Ми питаємо: “що тобі на душі лежить”?

Наша душа – це енергетичне тіло, яке живе своїм окремим світом, відмінним від світу тіла і розуму.

Що таке тіло – зрозуміло, а ось що таке розум? Розум – це набута здатність людини обробляти інформацію, яку вона отримує від зовнішнього світу, вміння акумулювати досвід та вміло ним оперувати. Сам розум, його швидкість, тобто, кмітливість, залежить від якості, “просунутості” даної тобі саме зараз моделі мозку. Модель від моделі відрізняється провідністю невронів – твого особистого хімічного коктейлю, засилля гормонів, які впливають на адекватність сприйняття реаліїв, а також безлічі інших факторів. А що таке свідомість? Свідомість – це наслідок співпраці душі і розуму в тілі. Є ще і підсвідомість, і не одна. Різниця між свідомістю і підсвідомістю є така, що першу можна порівняти із оперативною пам’яттю комп’ютера, а підсвідомість із загальною. Свідомість реагує швидко, маючи в роботі нещодавні напрацювання розуму, а підсвідомість перебирає факти довше, і приймає рішення більш правильне, та як кажуть, заднім числом. Підсвідомість безпосередньо сприймає сигнали душі, яка одночасно перебуває у двох просторах: у видимому нашим тілом, явному світі, речовинному, тілесному, і у енергетичному, нематеріальному – неявному (навому) світі, ефірному, астральному, духовному. Все це синоніми назви одного й того ж виміру. У іншому світі, в етері чи астралі взаємозалежності причин і наслідків дещо видозмінені. Час там виглядає інакше. Якщо ми сприймаємо час, як одну мить, що є ось тепер, зараз, і яка змінюється наступною миттю, живемо, так би мовити “тепер”, то у ефірі душа перебуває одночасно і в минулому, і в майбутньому, і зараз. Майбутнє є одразу у багатьох варіантах, так само, як частка світла фотон є насправді не часткою, а процесом руху частки. Коли фотон зупиняється – він “загущується” при всій своїй швидкості світла, і стає речовинною часткою – матеріалізується. Чому у ефірі час доступний у всіх вимірах? Тому що там його і нема. Час – це породження речовинної реальності: доки є світло, тобто, доки рухаються фотони світла, доти і ми відчуваємо минущість буття, час. Тому ми і Світло і Світло в нас. І нема нічого більшого, як Світло. Бо Світло є прояв Творця, Дателя Буття, Дажбога. Світло – Дажбог. Фотон, вже ставши речовинною часткою, зовсім не спиняється, як нам мало би здатися – він перебуває в нашому явному світі одномоментно у трьох вимірах часу. Як це зрозуміти? Ми всі знаємо, що електрони мають орбіту навколо ядра атому, тобто, обертаються довкола нього. Так ось фотон спинившись і ставши електроном, зовсім не спинився. Його швидкість світла лишилася та сама ж, що й була, але вона спрямована по орбіті довкола ядра. Позаяк швидше світла не існує нічого швидшого, то і фотон перебуває одночасно у всіх точках своєї орбіти довкола атома. Як би ми не намагались його роздивитись, хоча б десь у одній, найменшій точці простору, ми його не роздивимось, тому що живемо і рухаємось повільніше за швидкість світла. Якби швидше – то побачили б, а так ні. Звідси і відчутна щільність будь-якої речовини, яку ми самі ж собі і визначаємо, звідси і потенційний енергетичний вибуховий заряд будь-якої речовини. Отже швидкість часу – дорівнює швидкості світла. Ми ж живемо набагато повільніше, тому перебуваємо у баченому нами речовинному світі, на Яву, в ілюзіях, які створюються через недосконалість сприйняття реальності нашим тілом. Стосовно часу, то аксіомою є те, що минуле не змінити, “тепер” невловимо закоротке, а ось щодо майбутнього, то є варіанти. І ми можемо ними керувати роблячи свій Вибір. Безумовно, від вибору, зробленого розумом, і дій, вчинених тілом, залежить наше майбутнє. Оскільки душі видніше з ефіру, то підсвідомість, як перехідний план зв’язку душі і тіла, підказує кращий вибір. На жаль, свідомість, яка є більш оперативною, але має обмежені можливості для правильного обчислення, часто приймає рішення недалекоглядні і помилкові. Тому ми набиваємо ґулі. Люди, в яких налагоджений зв’язок із підсвідомістю роблять помилок набагато менше. Вони часто приймають інтуїтивні рішення, і самі потім дивуються: як же ж так сталося все вдало?

Чому так є, що душа не може керувати тілом безпосередньо?

Тому що між нематеріальною душею, яка “однією ногою” перебуває в енергетичному просторі і між тілом, що є носієм душі і перебуває лише у матеріальному світі, між ними існує безліч фільтрів, які відділяють обидва світи і спотворюють реальну картину подій. Тому, поки душа переформатує усі ілюзії стосовно того, що вона бачить очима тіла, а потім відішле тілу знову відформатований вже для тіла сигнал у його розум – проходить чимало часу. Чому фільтри спотворюють дійсну картину і не дозволяють душі і тілу обмінюватись інформацією вільно? Причина цього захована у невитриманості біологічного тіла, яке надзвичайно залежне від хімічних сполук, котрі викликають відчуття болю, задоволення із фізичними умовами їх виникнення, але, і що є значно гірше, те ж саме без фізичних чинників середовища, а тільки у висновках розуму – тобто тіло здатне створювати власні ілюзії для задоволення (фантазувати), відчувати хворобливі нав’язливі ідеї і так далі.

Розум – головний суддя для тіла. Саме по собі біологічне тіло, будь-яке, є біороботом. Будь-який механізм потребує керування. Оскільки душа керує тілом лише опосередковано, то хто посередник? Це розум. Якщо окремий розум самокерується законами моралі суспільства, які ухвалені раніше іншими розумами, то це розум моральний. Якщо інший розум, через особливості хімічного складу свого мозку, може обійти закони моралі і не відчувати при цьому докорів сумління (хімічне покарання для морального розуму), то такий розум є аморальним.

Моральний розум, за умови неморального вчинку свого тіла під впливом некерованих емоцій чи раптового вибуху гормонів, присудить тілу дозу покарання, яке принесе біль самому ж розумові: докори сумління, відчай, розпуку від скоєного, депресію.

Аморальний розум, не маючи подібних обмежень і загально прийнятих оцінок, чи не поділяючи суджень інших розумів про його вчинки, не катуватиме себе і своє тіло. Навпаки, такий розум вважатиме себе центром всесвіту, і бачачи чужий відчай і горе від скоєного ним, відчуватиме насолоду. Він впорсне собі іншу дозу хімічних сполук, які дадуть йому ейфорію. Десь тут пролягає кордон між добром і злом, які обумовлені громадою для корисного співіснування її членів.

Чому ж люди вигадали закони моралі? Все просто. Люди одної спільноти, від початку були генетичними і ментальними родичами. Опускаючи емоційність цього терміну, і беручи до уваги прагматизм життя, всі були залежні від вчинків членів свого роду. І якщо хтось коїв щось недобре, наприклад, тікав з поля бою, чи невчасно лякався мамонта, наражаючи інших на небезпеку, крав щось чи з’їдав чужий кусень м’яса, то таку людину доводилось фізично знищити, щоб убезпечити усю громаду й зберегти прийнятий лад спільноти. Загальний лад включав у себе як моральні принципи співіснування членів роду, племені, так і спільний погляд на те чи інше явище у природі, випадок на полюванні, чийсь вчинок у загальній печері і так далі. Всі чинники загального уявлення про життя поступово складалися в релігійні уявлення племені. Це і була рідна, виплекана тисячолітнім досвідом мораль, або, інакше кажучи – Рідна Віра. Чому саме термін “віра” тут використовується, адже всі звикли означувати ним уявлення про Бога? Для будь-якого племені рідна мораль давала можливість успішно протистояти небезпекам, долати нестатки, розвиватись і перемагати. Це відбувалось тому, що рідна мораль дисциплінувала людей роду, племені і мобілізувала їх. А слово “віра” на санскриті означає хоробрість, мужність, переможність. Отож, поняття рідної віри несе в собі знання перемоги, означає “Рідну Переможність”.

Теги:

Схожі статті

 

Медіа