Блоги на порталі Рід і Віра

...не хочу для тебе грати...

Присвячено коханому чоловікові В'ячеславу Ушакову

Автор: Шуваєва О.Ю. 

Я не хочу для тебе грати в Богиню Війни! 
Я не хочу вини вином напувати душу! 
Все мине, біль мине, тебе зорі ведуть у сни 
де із піни морської Афродіта виходить на сушу... 

Як із піни морської, сказати земними словами 
ще не вміє, не знає твоєї, козаче мови... 
А за неї розкаже тобі напівподих, погляд 
що було, що є і що буде понад світами... 

Я не хочу для тебе грати в Богиню Війни! 
Я не хочу, не буду, не можу! Чуєш? Чуєш?! 
коли сіллю рани свої у душі залікуєш 
Все мине! Тебе

Детальніше

Присвячено коханому чоловікові В'ячеславу Ушакову

Чому сльози мають очі?
Чому серце має крила?!
І чому твої вітрила
чорнотою квітнуть ночі...

Чому квіти тягнуть руки,
Аж до Сонця і до Бога?
А тебе веде дорога...
Від кохання і до муки?!
Чому вірші мають душу,
Почуттями гріють в стужу?
і стежинки, що сплелись
між нами морем розтеклись...
Чому сльози мають очі?
Чому серце має крила?!
І чому твої вітрила
чорнотою квітнуть ночі...
22-08-2016
м.Бровари
Україна


Тут свободи не має
Присвячено коханому чоловікові В'ячеславу Ушакову
Автор: Шуваєва О.Ю.

Тут свободи не має, тут вічні хрести! 
І не можна відкрити поранену душу. 
Ти посіяв Любов у жорстокі ґрунти. 
Ти посіяв, я - виплекать мушу... 

Подаруй мені, милий, у вікнах світання. 
Подаруй мені вічність без смутку і сліз! 
Хай спочине роз"ятрене серце... 
Хай спочине душа в оберегах беріз... 

Тут свободи не має, маршрути тут вічні 
де не можна відкрити поранену душу 
Поцілунок гірчить - це Любов ти посіяв 
Ти посіяв, я - виплекать мушу!!!

23-08-2016
м.Бровари
Україна

Брате прадавній, врятуй же в час смути,
Заміси вариво з крові дракона і з рути,
Трави в котлі гіркі і солодкі з'єднай, 
Сльозинку щирості в суміш додай...

Хай відродиться душа з попелища,
Знай віднайдеться та книга з горища,
В ній записали потужне закляття,
Як подолати злостиве прокляття...

Знаю, що сильна й що захисти маю,
Та оборону вже кволо тримаю,
Певно то втома життя поміж люду..
Брате, не треба казати осуду...

Вірю в те коло, що склалось з віками,
Боги вписали зв'язки поміж нами..
Знаю, зцілить дух прадавня замова,
Брате, твори в Яву магію слова!

(с) Fialkora

В очах

Цю вічну ніжність на хвилину чи на мить
Не залишай, будь ласка, без уваги
У серці туги терції та спраги,
В очах струна зі сліз твоя бринить...

Детальніше

Нехай розквітнуть зорі білими трояндами,

І всі Амури душі закохають в ніч.

Про неї пензлями чарівними і фарбами

Згадають казкарі. А ти її поклич.

Крізь кам’яне мовчання зачароване,

Невимушено, випадковістю хвилин,

Крізь вір-не-вір, крізь блискавки і грім,

Усе, що вічне і прекрасне, незруйноване.

Нехай розквітнуть зорі білими трояндами,

І всі Амури душі закохають в ніч…

02-07-2011

м. Київ

Надруковано в літературному часописі «Хортиця» №5 2013 р.
 Авторські права захищені.

Присвячено Вячеславу У.

Твоя любов не зрадить і не запече!
Бентежне серце калатає лунко…
Коханням розтривожить  поцілунки…
У ніжність загортаєш світ плечей…

А небозводи потопають.
Увитинанках-спогадах
щасливі я і ти,
Мені би почуття у вишиванках

Посеред літепла твого знайти

А я тебе невідпущу ніколи!!!
Багатослівність почуттів, ранкові зорі,
я потопаю у твоєму морі…
І сонце котиться по видноколу….

У ніжність загортаєш світ плечей…
Бентежне серце калатає дзвінко…
Сьогодні я найщасливіша жінка
Твоя любов не зрадить і не запече!

1-07-2016

 м.Київ

Україна

Присвячено В'ячеславу У.

Коли вуста зрікаються вогню,
Коли тебе я згадую, мій милий!
Я цілувала б і стерню, 
де ми ходили!

Коли у пік найбільших в світі див,
окрилені ми разом, і
не знала я: Любов - не виліковна часом...

Коли вуста зрікаються! Й тепер
у сутінках мого тремтіння,
я відчуваю, ти затерп в очікувань склепінні

Коли тебе я згадую -
Зоря запалює чужу стерню...
І серце квилить...
вуста зрікаються вогню!
Я згадую...
Я згадую й люблю тебе, мій милий!

21-05-2016

м.Бровари

Детальніше

SALE 3

Коли моя душа стане чорною за найчорніші
відтінки шовковистої пітьми і почне бачити крізь неї тебе на відстані, коли моє тіло чутиме найтонші діапазони відтінків стуку твого шоколадного моторошного побоювання, відійди на безпечну відстань зони відчуження й пофарбуй стіни кімнат, де я була, в колір моїх іще не зіпсованих фантазій.

Детальніше

Присвячується Олександру В.

Ти мене не розбестив ще, я знаю,

Душа згадала, як вершини підкорила.

Твої три слова “Я тебе кохаю!”

Роздмухують життя мого вітрила,

Безмовність розшифровують підтекстів,

Я “Ні!” навчилась вперто говорити,

Ти мене ще не встиг навчить любити,

Ти ще мене не цілував, не пестив…

За негативами видінь сховався грим,

У стрічках вітер випадково заблукав,

Не стали сни моїм пророцтвом рим,

Ти мене не розбестив ще і не кохав…

30-06-2012

м. Київ

Україна

З новим літом! З новим щастям,
Роде славний і народе!
Що задумали – хай вдасться!
Що посіяли – хай вродить!
Щоб малята вам родились,
Радість буйно колосилась!
Будьте з рідними богами –
І боги пребудуть з вами!
У Різдво нового літа,
В день сотворення Прасвіту
Хай міцніє Ява, Права
Й Українська Прадержава!

По-рідному Бога люби й розумій –
Це заповідь перша у Рідної Віри.
Вченням чужоземним клонитись не смій,
Лише поважай, а своє – люби щиро.

І ще: вір у себе, родину люби,
Збагачуй дітей світлом Рідної ПРАВди.
Що досі збережене – не розгуби.
Для щастя дітей і народу заради.

Обряди шануй: в них – народна душа.
Нехай чужина не замінить РУНВіри.
Обмовити, скривдити не поспішай.
Дивись  на скарби без спокуси, знай міру.

Народу твого ворогів не люби:
Як можна любити того, хто нас нищить?!
Ми тисячу років були в них раби,
Лиш нині, із Рідною вірою, – вищі.

І брата, і

Детальніше

Чи вірили, чи ні,
Та в душах – пелена
І ми – покірні вівці, сірі миші.
Прости цей гріх мені
(Якщо це гріх) і нам,
Та рідний Бог мені – таки рідніший.

Не судить нас ніхто:
Ні раб, ні цар, ні Бог,
Бо є в нас рідна правда в рідній хаті.
Хоч Ти – чужий Христос, Любов.
І нас обох нема за що карати.

Не Ти нас убивав
Палив, коли хрестив.
Не зраджую Тебе я, лиш прозріла.
Розпечені слова,
Христосе, – це не Ти.
Та в тім’я
Крізь віки
Вп’ялись ті стріли!

«Я не знаю книги, кривавішої за Біблію»

(В. Шкляр, «Залишенець»)

Я інших Писань не відбілюю,
Та Це – далеко не ніга:
Кривавішої, ніж Біблія,
Немає у світі книги!

Бо кожна сторінка – о нене! – там
По вінця залита кров’ю.
Впивається нею натхненно так
Й ніяк не нап’ється Єгова!

Вбивають батьки і синів своїх,
На кров перетворюють ріки.
Продовжать криваві їх місива
Христові раби-просторіки.

Де щé так оспівано Молоха,
Ославлено вбивчі дії?!
Кому так натхненно моляться
Украй зазомбовані діти?!

Кому на руку те марево
Страшного Старого Завіту?..
А рідний Пророк благає нас:
Вставайте! Кайдани порвіте!

Кати бояться, як вогню, Трисуття.
Горнися, друже, й ти до наших лав!
ТРИ ГОЛОВНИХ у ньому сили й суті.
Наш оберіг – немеркнучий ТРИГЛАВ.
Морили нас, гонили всіх до ями
І звозили в сибіри, в тьму… Зате
Він відродився і постав над нами,
Наш оберіг, ТРИСУТТЯ золоте.
ТРИ СИЛИ має: Нави, Яви й Прави.
Він – злотосонце і річкова синь.
Співає славу рідному цей славень.
>Наш оберіг – премудрий знак ТРИСИЛ.

І хрестимось. Знаменням чи розп’яттям?
За це нас буцім ждатиме Едем’я.
Від лоба розпинаємо до п’яток
Самі себе. По сто разів щоденно.

Самі собі плюємо в душу часом.
Самі себе – та й по обох щоках.
Відверто боремось, хто більше ласий
І в кого загребущіша рука.

Де хлів, де хліб, те знає тільки Вишній.
І вишні на рові. А тінь все довша.
Затям: в піст головне – не їсти ближніх.
А в путь останню – щоб найлегша ноша.

Непрохані ісуси – що татари.
Втопили мага віру – на нещастя.
Даючи жертву, не жалкуй вже зараз.
І не шкодуй: сторицею віддасться.

Детальніше

Розум паралізований,
Думати відвиклося:
Віки заборонялось.
І – збайдужіло серце,


Не милосердиться,
Лиш немило сердиться.
А язичницька душа,
Якій не дано голосу,
Але яку тисячоліття не вбили,
Беззвучно волає:
Видибай, Боже, видибай!
Бо душа – язичницька істота.