Особливою популярністю серед українців (і не безпідставно) користуються у Спасівку різні гатунки ягідних та запашних культур. З них готують страви: узвари, киселі, драглі та особливі напої. Назвемо деякі з них.

 

1. Агрус звичайний – Grossularia reclinata Mill.
Родина агрусових – Grossulariaceae.

Багаторічна кущова рослина, яка досягає іноді 150 см заввишки. Пагони колючі. Поширений по всій Україні. Плоди – несправжні ягоди, видовжені чи округлі; білого, рожевого, червоного і навіть чорного кольору.
Сировина. Використовують плоди агрусу звичайного як зеленими, так і стиглими. Їх сушать, або зацукровують з розрахунку одна частина подрібнених плодів на дві частини цукру-піску. Зберігають у скляній тарі та прохолодних приміщеннях.
Хімічний склад. Плоди агрусу звичайного містять понад 10% цукрів: фруктозу, глюкозу, сахарозу; аскорбінову кислоту (близько 30 мг%), каротин (0,2 мг%), вітамін Е(0,56 мг%), фолієву кислоту, флавоноїди; сполуки заліза, йоду, калію, міді, марганцю, цинку, фтору, бурштинову кислоту тощо.
Дія, застосування. Вітамінна, сечогінна, жовчогінна, проносна.
Страви та агрусові напої корисні і доцільні як жовчогінні, сечогінні та проносні засоби. Вони нормалізують кров’яний тиск, благотворно впливають на функцію нирок та сечового міхура, значно поліпшують загальний обмін речовин. Вживають страви та агрусові напої при анемії, хронічних закрепах. У народній медицині – при онкологічних захворюваннях.
Новітня наука, вивчаючи внутріклітинні енергетичні процеси, робить висновки, що бурштинова кислота, яка є у плодах агрусу, абрикосів, чорниць та інших ягід, має властивості “еліксиру” молодості і дуже показана для вживання людям похилого віку, а також при виснажливих та затяжних інфекційних недугах, травмах, опроміненнях, перебуванні у зонах з підвищеною радіацією; для працівників АЕС, атомних реакторів, уранових рудників, рентгенологів, осіб, які проводять досліди з радіоактивними ізотопами та обробляють збіжжя і посіви гербіцидами і пестицидами.
Протипоказано вживати агрусові страви при загостреннях виразкової недуги шлунку та дванадцятипалої кишки, проносах різноманітної етіології.

2. Меліса лікарська – Melissa officinalis L.
Родина губоцвіті – Labiatae.

Багаторічна трав’яниста рослина. Стебла чотиригранні, листки темно-зелені. зверху – голі, знизу – ясно-зелені, опушені, яйцеподібні, на верхівці загострені. Квітки дрібні, розташовані у пазушних суцвіттях верхніх листків. Чашечка двогуба, трубчасто-дзвоникоподібна. Віночок спочатку жовтий, та згодом стає білим або малиновим. Цвіте у червні-серпні. Походить з Середземноморського регіону. В Україні росте майже в кожній області, дуже популярна в народі.
Сировина. Для медичних потреб заготовляють листки меліси лікарської до початку цвітіння. Їх сушать у теплих просторих приміщеннях і зберігають у щільній паперовій тарі.
Хімічний склад. У рослині виявлено дубильні речовини (близько 5%), смоли, кавову, олеанову та урсолову кислоти, вітамін С (140-150 мг/100 г), летку олію (близько 0,33%), яка містить цитраль, гераніол, цитронелаль, мірцен, ліналоол, слиз. 
Дія, застосування. Заспокійлива, сечогінна, анестезуюча, протиспастична, секреторна, кардіотонічна.
Препарати меліси лікарської застосовують при порушенні сну, особливо у людей похилого віку, серцебитті, стресових станах, перед складними операціями, іспитами, значними розумовими та психічними напруженнями; при кольках у кишковому тракті, порушенні перистальтики кишечника, метеоризмі, кашлі, зокрема кашлюці, запальних захворюваннях верхніх дихальних шляхів; невритах, радикулітах, люмбаго, остеохондрозі, обмін-них та ревматоїдних поліартритах, тахікардії та екстрасистолії, вегетосудинній дистонії, ішіасі, епілепсії, анацидних та гіпацидних гастритах.

Приготування настою. Беруть столову ложку сировини, заливають склянкою окропу, настоюють 4 години. Вживають по 1-2 столових ложки 3 рази на добу за півгодини до їди.

Досить популярні ванни з таких лікарських рослин:

Рецептура.

Меліси лікарської 100 г
Квіток ромашки лікарської 100 г
Трави чебрецю звичайного 100 г
Трави деревію звичайного 100 г

Спосіб приготування і застосування. Відважують сировину, заливають 3 л окропу, настоюють 2 години, доливають до загальних ванн. Застосовують при обмінних поліартритах, невритах, остеохондрозі, оперізуючому лишаї, стресових станах, вегетоневрозах, міастенії, пігментних плямах, вітіліго, псоріазі.
Ванни приймають 2-3 рази на тиждень впродовж 2-3 місяців. Температура води 37-39°С, експозиція 15-20 хв.
Ранньої весни вельми доцільні салати з таких лікарських рослин:

Рецептура.

Листки меліси лікарської 15 г
Листки гравілату міського 20 г
Листки кульбаби лікарської 15 г
Стебельця спаржі лікарської 20 г
Трава яглиці лікарської 25 г

Приготування і вживання. Листки, стебельця і траву ретельно миють холодною водою, подрібнюють, додають 20 г соняшникової (не рафінованої) олії, сіль.

Вживають при анацидних, гіпацидних та атрофічних гастритах, захворюваннях печінки та підшлункової залози; обмінних поліартритах, стресових станах, асцитах, запальних недугах сечостатевої системи. Термін лікування 4-5 тижнів.
Примітка.
В рецептурі наведена добова доза, яку ділять на 2-3 прийоми.

3. Ожина сиза – Rubus caesius L. 
Родина розові – Rosaceae.

Невисокий кущ, що іноді досягає 1,5 заввишки. Стебла тонкі, часто стеляться по землі, утворюючи значні колючі зарості. Листки трійчасті. Квітки великі, білі, утворюють негусті щитки. Чашолистків і пелюсток – по 4-5.
Плід – складна сливово-чорна, іноді сиза соковита кістянка, яка за формою нагадує ягоду малини.
Рослина поширена в лісових районах України. Росте на галявинах, вологих луках, у мішаних і листяних лісах, перелісках, гаях, дібровах.
Сировина. Для лікарських потреб використовують достиглі плоди ожини сизої, які збирають у серпні-вересні. Їх сушать у теплих просторих приміщеннях або перетирають з цукром з розрахунку 1:2. Зберігають сушені плоди у щільній паперовій тарі, а зацукровані – у скляному посуді з щільними кришками.
Хімічний склад. У плодах знайдено цукри (6-6,8%), яблучну, цитринову, винну кислоти, вітамін С (5мг/100 г), дубильні та пектинові речовини, азотисті сполуки, каротин (0,5 мг/100 г), ?-токоферол.
Дія, застосування. Вітамінна, кровоспинна, в’яжуча, протизапальна, потогінна.
Сушені та консервовані плоди використовують при проносах, гастритах та ентеритах, запальних захворюваннях верхніх дихальних шляхів, безсонні, істерії, патологічному клімаксі, запальних недугах сечостатевої системи.
Порядок приготування і вживання. Беруть 2 столові ложки сировини, заливають 200 мл окропу, настоюють півгодини. Вживають по склянці 2-3 рази на добу за півгодини до їди.
Настоєм полощуть ротову порожнину 2-3 рази на добу при ангінах, запальних недугах зубів, аденовірусних недугах, втраті голосу.

4. Суниці лісові – Fragaria vesca L.
Родина розові – Rosaceae.

Багаторічна трав’яниста рослина. Стебла прямостоячі або висхідні, усіяні волосками. Листки трійчасті: зверху – темно-зелені, зісподу – сизо-зелені. Квітки білі, великі, зібрані в щиткоподібне рідке суцвіття, на довгих притиснутоволосистих квітконіжках. Плід – ягодоподібний, конічний, до основи укутаний сім’янками, має яскраво-червоний колір, приємний смак і запах. Поширені суниці лісові на галявинах та узліссях хвойних і мішаних лісів, узбіччях шляхів, старих цвинтарях, лісосмугах. Цвіте рослина у травні, плоди достигають у червні.
Сировина. Для лікарських потреб заготовляють плоди суниць лісових. Їх сушать у теплих просторих приміщеннях або перетирають з цукром з розрахунку 1:2. Зберігають сушені плоди у щільній паперовій тарі, а зацукровані – у скляному посуді з щільними кришками.
Хімічний склад. Плоди містять цукри (близько 10%), цитринову, яблучну та саліцилову кислоти (близько 1,6%), дубильні речовини, пектини, летку олію, аскорбінову кислоту (близько 60 мг/100 г), каротин (0,08 мг/100 г), тіамін (0,03 мг/100 г), рибофлавін, філохінон, ніацин.
Дія, застосування. Вітамінна, кровоспинна, сечогінна, жовчогінна. Плоди використовують для лікування обмінних поліартритів, нефро- та холелітіазів, гіпохромній анемії; при анацидних, гіпацидних та атрофічних гастритах.

Порядок приготування і вживання. Беруть 2 столові ложки сировини, заливають 200 мл окропу, настоюють півгодини. Вживають по склянці 2-3 рази на добу за півгодини до їди.
Курси лікування 2-3 місяці (атеросклероз, гіпертонічна недуга, анемії, недуги селезінки, нефро- та холелітіаз).

5. Хамеріон вузьколистий – Chamerion angustifolium (L.) Holub.
Родина онагрові – Onagraceae.

Багаторічна трав’яниста рослина. Кореневище товсте, сланке. Стебло прямостояче, 100-200 см заввишки. Листки чергові, сидячі, цілісні, видовжені або лінійно-ланцетні, загострені. Зверху – темно-зелені, з полиском, зісподу – сизо-зелені, з густою мережкою добре помітних бічних жилок, які відходять від головної майже під прямим кутом. Квітки двостатеві, неправильної форми, утворюють кінцеві багатоквіткові грона. Пелюстки пурпурово-червоні. Іноді білі чи блідо-рожеві, оберненояйцеподібні, на верхівці заокруглені, до основи звужені. Цвіте рослина з червня до серпня. Поширена по всій Україні. Росте на світлих галявинах, піщаних пагорбах, біля посівів, шляхів, на узліссях та вирубках.
Сировина. Для лікарської мети заготовляють квітучі верхівки та листки хамеріону вузьколистого під час цвітіння. Їх сушать у теплих, просторих приміщеннях, які добре провітрюються. Зберігають у щільній паперовій тарі.
Хімічний склад. Листки хамеріону вузьколистого містять дубильні речовини (10-20%), алкалоїди (0,1-1%), аскорбінову кислоту (близько 338 мг%), каротин, слиз (15 %), пектин; міне-ральні солі заліза (23 мг%), нікелю (1,3 мг%), титану (1,3 мг%), молібдену (0,44 мг%), бору (6 мг%); флавоноїди, тритерпеноїди, фенолкарбонові кислоти (кавову, n-кумарову, елагову).
Дія, застосування. Анестезуюча, протипухлинна, протизапальна, ранозагоювальна.

Спосіб приготування та вживання. Беруть столову ложку сировини, заливають склянкою окропу (200 мл), настоюють 30 хв. Вживають по столовій ложці 3 рази на добу за півгодини до їди.
Застосовують при гострих та хронічних запальних захворюваннях верхніх дихальних шляхів, виразковій недузі шлунку та дванадцятипалої кишки, злоякісних пухлинах травного каналу, захворюваннях шкіри, лікування свіжих та гнійних ран.

Рецептура відвару, настоянки, драглів.

Відвар.

1. Плодів агрусу звичайного 20 г
2. Листків меліси лікарської 15 г
3. Плодів суниць лісових 20 г
4. Плодів ожини сизої 25 г
5. Води 1,5 л

Порядок приготування та вживання. Відважують сировину, заливають 1,5 л води, кип’ятять 5 хв., настоюють годину. Вживають по склянці 3 рази на добу за півгодини до їди.

Настоянка.

1. Плодів агрусу звичайного 15 г
2. Листків меліси лікарської 10 г
3. Плодів суниць польових 25 г
4. Плодів ожини сизої 15 г
5. Спирту 40° 1,5 л

Спосіб приготування та вживання. Відважують названу сировину, заливають 1,5 л 40° спирту, настоюють два тижні. Фільтрують. Вживають по столовій ложці на ложці води за півгодини до їди.

Драглі.

Рецептура.
Беруть 1,5 л спиртової настоянки, додають 100 г цукру, 40 г желатину. Вміст складових частин доводять до кипіння, ретельно розмішують, розливають у відповідні форми та охолоджують. Вживають драглі на десерт як високогігієнічну та лікувальну страву по 50-100 г три рази на добу після їди. Термін придатності драглів 36 годин. Зберігають у холодильному обладнанні.
Відвар та спиртову настоянку вживають для нормалізації кров’яного тиску, при анемії, онкологічних захворюваннях стравоходу та шлунку; для стимуляції обмінних процесів у людей похилого віку; опроміненні та хіміотерапії онкологічних хворих, перебуванні у зонах з підвищеною радіацією. Для працівників АЕС, атомних реакторів, уранових рудників, лікарів-рентгенологів, осіб, які проводять досліди з радіоактивними ізотопами та обробляють збіжжя гербіцидами та пестицидами.
Вживають драглі, відвар та спиртову композиції потижнево впродо

Теги:

Схожі статті