Весняні обрядові пісні й хороводи в наддніпрянській Україні називаються веснянками, а в Галичині — гаївками, ягівками або гагілками. Веснянки співаються від Благовіщення аж до Зелених Свят або доки не вийдуть у поле полоти просо. Співаються вони скрізь: на вулицях села, на майдані під церквою, в лісі, в полі, а найчастіше на зелених луках понад річкою або ставком. Гаївки в Західній Україні «грають» тільки на Великодньому тижні, на майдані під церквою або на гробках.

Веснянки й гаївки — це в переважній більшості пісні дівочі. Рідко де допускаються до участи в іграх хлопці; звичайно вони тільки приглядаються до гри, прислухаються до співу і час від часу, спровоковані насмішками та дотепами дівчат, «впадають» поміж юрбу і на хвилину переривають забаву. Іноді побіч з дівочими гагілками чи веснянками хлопці зво- дять свої ігри: борікаються, бігають навипередки, «будують вежу», стаючи один на одного, тощо.

Виходячи на вулицю співати веснянки або грати гаївки, дівчата вбираються в білі вишиті сорочки, а на голову кладуть вінки або квітчають волосся квітами. Співаючи веснянки, дівчата беруться за руки і творять коло, півколо або ключ і так рухаються під ритм пісні. Темп руху залежить від темпу пісні, отже він швидкий або повільний. Наприклад, співаючи веснянку:

По три шаги молодець,
По таляру дівка,
По тисячі жінка...
По три копи дівочка,
По чотири кісочка,
По грошику молодець,
Як печений горобець.

Дівчата здебільшого творять «ключ» і рухаються швидко — «бігають з підстрибом». А коли стануть у коло, то рухаються повільніше і також повільніше співають:

Світи, зоре, на все поле, поки місяці, зійде
Та до мене мій миленький вечеряти прийде.
Ой, чи прийде, чи не прийде на вечерю тую,
А я йому ранесенько снідати зготую.
Цвіли лози при дорозі синесеньким цвітом,
Ішов козак із вулиці білесеньким світом.
Не жаль тому козакові поснідати дати,
Що він іде із вулиці, як стане світати...

Коли і де, в якій країні виник звичай водити хороводи, дослідити тепер уже тяжко, бо цей звичай належить до глибокої старовини — початків культурного розвитку людства. Відомо тільки, що хороводи були частиною поганських звичаїв ще далеко до приходу християнства. В Асирії і Вавилоні, ще за 2000 років до народження Христа, в час приношення жертви божкові Ваалу виконувалися хоровідні танці навколо жертовника. У стародавніх греків релігійні обряди супроводились урочистими хоровідними танцями, що називалися «каравіно»; тоді ж співались і гімни біля жертовника.

Виконавцями цих співів і «каравіно» були лише цнотливі дівчата в білих сорочках і з вінками квітів на голові. Але були в греків і мішані хороводи, що не мали зв’язку з релігійними відправами. Це були звичайні розваги хлопців і дівчат. Опис такого хороводу знаходимо в Гомеровій Іліяді (IX в. до Р. Хр.):

Тут разом і хлопці, і славні дівчата,
За руки побравшись, кругом танцювали.
На дівчатах були сорочки ллянії,
А на хлопцях були вишиті, крамниї,
І дівчата мали вінки трав’яниї.
А ті на припонах ножі золотії;
І вони то разом вертілися кругом,
Мов колесо теє в ганчаря вертиться,
Як він його силу хоче розпізнати,
То одні до других рядами танцюють.
Народ позбирався цілою товпою
І дивиться, радий... (Переклад С. Руданського)

А далі йде короткий опис ніби парубоцьких ігор, які колись зводились і в нас поруч з дівочими веснянками (про це вже згадано вище):

...співак межи ними
Грає і співає; і два вертопляси
Починають співи і самі танцюють...

Згодом і грецькі «каравіно» перетворилися лише на забаву молодих дівчат, які збиралися на лузі в святкові дні, бралися за руки, співали пісень і танцювали. Пристрасть греків до цієї забави була така велика, що навіть Аспазія примусила одного разу поважного філософа Сократа взяти участь у хоровідній забаві. На олімпійських іграх найкращі співачки й танцюристки виявляли свою умілість у хороводах. Як нагороду за найкраще виконання, хоровідниці одержували вінки.

В стародавньому Римі хороводи були складовою частиною священних обрядів: там дівчата співали гімни вдячности перед зображеннями богів. Але згодом і тут хороводи швидко перейшли з священних обрядів у народні забави. Ні один з європейських народів, крім слов’ян, не засвоїв хороводів і не зберіг їх у своєму народньому мистецтві. І ніхто з слов’янських народів не розвинув хоровідних забав так широко і різноманітно, як наш український народ. У нас на Україні, як і в Греції та Римі, хороводи були спочатку частиною обрядів поганської релігії. Виконуючи хороводи, наші дохристиянські предки мали на меті прогнати зиму, накликати добрий урожай і започаткувати сезон сватання і весіль, а також відзначити проводи хлопців-вояків у похід, що звичайно мав місце на весні.

Гаївки — це дуже стара назва наших хороводів; імовірно, вона збереглася ще від того часу, коли наші пращури виконували обрядові пісні й танці в заповітних гаях навколо священних дерев. Веснянки — це новіша назва, що — як можна догадуватись — виникла в історичну добу, вже після того, як слово «весна» ввійшло в ужиток нашої мови. На початку християнства хороводи, як частина поганських релігійних обрядів, переслідувалися церквою. Ось чому, як думають дослідники нашої старовини, літописець називає гаївки «бісівськими іграми».

В «Начальному літопису» записано: «Схожахуся на игрища, на плясаніе и на вся бђсовьскыя пђсни». Або: «Дђла оставльше, събираються на игрищи». Гаївки і веснянки виявляють наверствування різних історичних періодів і мітологічних вірувань. Переважна більшість веснянок і гаївок — це драматизована гра з розподілом роль і формою діялогу (два хори). При їх виконанні навіть «грають» згадуваних у пісні персонажів. Пісенні тексти завжди змістовні, вони розповідають про якусь конкретну подію, але формою — прості й короткі. Пісня у весняних хороводах має лише другорядне значення; головне тут не пісня, а ритм і танці, що мають своїм завданням підняти настрій, розбудити енергію і передати її навколишньому світові, щоб збудити природні сили до нового життя, дії, руху піднесення. А тому й не дивно, що переважна більшість гаївок і веснянок має веселий, оптимістичний характер.

Теги:

Схожі статті

 

Медіа