Купайло – це ще одна іпостась Сонця, того самого маленького Божича, що народився півроку тому, а на Великдень прийшов на землю в образі гарячого, буйного юнака Ярила; тепер це зрілий, трохи аж стомлений бог, який виконав свою велику роботу, і йому пора на спочинок.

Саме так, у дні найвищого розквіту, найбільшої сили йому належить поступитися своєю владою, відійти: завтра почне прибувати ніч. Купальське свято не знає вікового цензу, воно – для всіх, від старого до малого. Але найбільше чекає не дочекається його молодь, парубки й дівчата. Ще за дня хлопці вирушають до лугу шукати підходящу вербу – велику й гарну, але таку, щоб стало сили донести до місця (сільський майдан, вигін, узлісся), де відбуватимуться головні дійства. Вербу на місці треба гарно вкопати, а дівчата вже готові прикрашати її вінками, стрічками, ягодами, солодощами тощо.

Це й буде епіцентр усього свята – Купайлиця. («А наші хлопці недбайлиці, не вирубали купайлиці» – немає парубкам більшої ганьби, ніж почути отакі співи від дівчат). Надвечір дівчата прикрашають Купайлицю, а коли смеркає, починають навколо неї танки та співи. Хлопці на цей час уже наготували запас хмизу та дров, обмотали соломою старе колесо від воза, ще й просмолили це «сонце». Урочисто запалюють Купальське багаття – славу Сонцю, Літу, Ярилу. Старі люди та дітвора стоять навколо, з великим інтересом спостерігають за дійством. Старші жінки іноді підключаються до дівочих співів – передають молодим давні пісні та ритуали. Відбувається славлення богів та пожертви їм, в огонь кидають символічні дари – мед, молоко, ягоди…

Тріщить, буяє вогнище, в’ються в його мерехтливому сяйві стрункі дівочі тіла, затівають свої ігри-змагання й парубки, а коли перше полум’я трохи втихомириться, наступає час головної магії – стрибків через вогонь. Це й очищення, і випробування сміливості та спритності (бо незграбному таки недовго й попектися), і магія ворожіння, і обряд своєрідних перших заручин. Якщо хлопець і дівчина, побравшись за руки, перестрибують через вогонь, то тим самим дають одне одному (або підтверджують) клятву вірності… аж до осені, коли парубок має прислати до цієї дівчини сватів.

Колесо, обмотане соломою й просмолене, запалюють і пускають з гори, так щоб воно аж там унизу вкотилося в ставок, озеро чи річку – і відбувається ритуальне поєднання чоловічого начала з жіночим, Вогню з Водою! Цей обряд нагадує людям, що Купальська ніч – найкращий час для продовження роду, для зачаття дітей. Купальських ігрищ та обрядів так багато, що свято триває весь день, ще й ночі мало.

Вдень молодь ходить купатися до річки, потім до гаю, де хлопці влаштували велику гойдалку. Весь Купальський тиждень утішатиметься дітвора й молодь на тій гойдалці:

Ой там у лісі, на дубку, Там повісив Іванко гойдалку. Гойдайтеся, дівчата, високо, Щоби було видненько далеко! Ой там моя дівчина гуляє, Русою косою махає. Русою косою махає, Чорними бровима моргає. Нехай моя дівчина підросте – Ви їй тоді радоньки не дасте!

Предивні речі діються в Купальський тиждень. У ці дні відкриті людям усі п'ять стихій: вогонь, вода, земля, повітря, ефір. Їх іще називають першоелементами. Саме цими стихіями очищували тіло й душу наші пра-пра-пра...

Дещо з тих обрядів ми й сьогодні пам’ятаємо, розуміємо й навіть виконуємо: очищення ВОГНЕМ – вдень смажимося на сонці, ввечері стрибаємо через багаття; очищення ПОВІТРЯМ – гойдаємось на гойдалці, гасаємо голяка понад дунаєм; очищення ВОДОЮ – купаємося, а коли, буває, дощ сипне – стрибаємо голяка під зливою; очищення ЗЕМЛЕЮ – ... а то як?

Це справді цікаво. Ще зберігся ритуал «саджання дівки в яму», хоча первісний смисл цього чину втрачено, і дівчата просто ворожать, скидаючи в яму вінки – і та дівчина, не знаючи, чий вінок бере, подає його нагору, пророкуючи долю...

Індійські йоги те очищення трансформували в справжнє закопування людини в землю. Чи може то наші пращури колись занесли обряд аж до Індії, та там він і зберігся? А ще зовсім недавно у нас по обжинках скидали женці сорочки та лягали спиною на вижате поле («Земле-матінко, верни нам силу, яку забрала!») – невже так швидко ми це все забули? очищення ЕФІРОМ – мабуть, найцікавіше. Але як??? Не ображайтесь, це дуже корисна загадка…

Відомості про Купальські обряди на Уманщині, що колись належала до Київської губернії, зібрав у 90-х роках ХІХ століття Христофор Ящуржинський. Купальські свята тут були на стадії відмирання під тиском духовних та світських властей: священики забороняли «веселити танцями біса», але того «духовного» авторитету не вистачало – тоді вже соцький, як представник світської влади, розганяв бажаючих палити Купальське вогнище. Тому святкування відбувалося негучно, біля ритуального Деревця, навколо якого парубки й дівчата співали пісень.

Подібні спостереження зробив невідомий автор у м. Погребищі (тепер Вінницької обл.), що в минулому теж належало до Київщини. За даними Ящуржинського й цього інформатора, початком головного Купальського свята вважався час, коли на небі з’являлися Зорі. Тоді дівчата вдягали вінки, запалювали свічки на вербовому «Купайлі» і водили навколо нього танки, співаючи протяжно й сумовито-замріяно, хоч і знали, як підкреслював інформатор, що за святкування Купайла можна потрапити «до холодної».

Про вірність Українців традиціям своїх предків у збереженні старовинних звичаїв та обрядів свідчить і донос священика Василя Качуровського із с. Церковиці на Чернігівщині у 1774 р. Цей слуга божий повідомляв, що його прихожани та їхні діти щороку співають веснянки, відправляють якихось русалок, прославляють співом ідола Купайла, а напередодні свята Хрестителя Іоанна Предтечі палять по вулицях вогонь з Купальними піснями й танцями.

Це свято, як пише священик, народ відзначає «с великою осторожностию и почитанием». I хоча він як священнослужитель закликав забути ті народні обряди, лякаючи прихожан гнівом божим, однак не міг нічого вдіяти – селяни міцно трималися своїх предківських звичаїв і говорили: «Се із віку так, і не у нас одних, як ділали, так і ділати будем».

Де ти, Купайло, ночувало? Що ти, Купайло вечеряло? Ночувало я на Журавлівці. Вечеряло я хрущі в горілці! Чом ти, барвінку не стелишся? Чом ти, Миколо, не женишся? Я ще зелений – постелюся, Я ще молодий – оженюся. Чом ти, руточко, вгору не йдеш? Чом ти, Ганнусю, заміж не йдеш? Я ще зелена, вгору йду, Я ще молода, заміж піду.

Купальські пісні, що дійшли до нас, у більшості своїй втратили древнє обрядове значення, тепер головними мотивами їх є кохання, сватання, заміжнє життя, жарти. Що ж, це теж прекрасно, але справжнє відродження духу Українського буде тоді, коли видовищна, розважальна частина свята відступить трошки вбік та дасть перше місце власне святу – свідомому шануванню й славленню всього найдорожчого, що дає нам Природа.

Особливістю Купайла є також його громадський аспект: у святі беруть участь усі – від старого до малого. Кожен має очиститися водою, вогнем, рослинним духом, аби забезпечити собі здоров’я на цілий рік. У Купальську ніч гріх залишатися в хаті. А хто в цей час далеко від рідного порога, намагаються на Купайла повернутися додому або хоч послати до роду привітання з святом. Купальські дні й ночі – час найвищого Сонця – найсприятливіша пора для кохання.

Діти, зачаті в цей період, народяться на Великдень, під час весняного рівнодення, і будуть урівноваженими, здоровими, гарними тілом і душею. Саме тому в давнину на ці дні з молоді знімалися сексуальні заборони, хоча це не мало нічого спільного з розпустою, оскільки регулювалося Звичаєм. Кожен мав собі пару, і ритуальні стрибки удвох через вогонь освячували той союз, зобов’язуючи молодят до подальшого шлюбного життя.

З глибини тисячоліть долинають до нас незвичні тепер поняття про шлюб – вільне єднання-вінчання двох молодят, без попа й без паспортів, але який же далекий той обряд від сучасного лицемірства:

Покладу кладочку вербову, вербову,

Вже пора нам, дівки, додому, додому.

А ти, Ганнусю, зостанься, зостанься,

З молодим Іванком звінчайся, звінчайся.

В найкоротшу Купальську ніч творяться на землі неймовірні речі. Дерева розмовляють між собою, а то ще й переходять з місця на місце. Кожна травинка, кожна дія, кожна думка набувають магічної сили; силою, красою, мудрістю й чарами напоєне все повітря, весь простір земний, водний і повітряний. Треба тільки вміти ту силу взяти.

Найпростіший спосіб, звичайно, – знайти квітку папороті. Для цього парубкові треба добряче поблукати лісом, і коли поталанить – то й знайде. Квітка та зацвітає раз на рік і цвіте дуже недовго, треба встигнути її зірвати. Фантастична її краса так причаровує, що хлопець може забути про обережність, і тоді вже він сам стане здобиччю злих сил, бо й вони ту квітку пильнують.

Вхопивши квітку, треба чимдуж тікати з нею з лісу, ні на що не оглядаючись і не звертаючи уваги. Квітка принесе щастя, любов усіх дівчат, знання всіх мов, у тому числі мови тварин, птахів, рослин і землі. Про багатства вже й казати нічого – всі скарби відкриються хлопцеві, він їх бачитиме просто крізь землю.

Старіші й мудріші знаходять ту силу без таких казкових пригод: в Купальську ніч усяке зілля набирає надзвичайної сили. Через це травники-знахарі саме на Купайла збирають любисток, канупер, м’яту, чебрець, материнку, руту, пижмо, підбіл, деревій, буркун, бузиновий цвіт, шовкову траву. Цілющою та життєдайною вважається й купальська роса. До самого ранку не вгасає Купальський вогонь, співи й жарти молоді. Нарешті всі прощаються з богами маю-розмаю: хлопці палять опудало самого Купайла, топлять Марену, ще раз проводять обряди очищення. Вмившись досвітньою росою, гасять вогнище, прибирають територію.

Дівчата не забувають узяти з собою наламані ними гілочки купайлиці, щоб покласти їх під подушку та побачити вві сні судженого. Купальські дні – найкращий час для початку нових серйозних справ. Оповите безліччю чарівних легенд і обрядів, найрозкішніше календарне свято Українців завжди привертало до себе увагу дослідників, поетів, філософів. Сутність цього свята, звичайно, не в легендах і ритуалах, а в тій важливій переміні, яку воно знаменує.

А знаменує воно собою кінець царства та буйства бога Ярила і перехід до нового річного сезону – жнив, тяжкої роботи, підготовки до осені й зими. Ярила топлять – це характерна обрядова дія, покликана допомогти Природі, допомогти Ярилові відійти, бо його час минає: Сонце віднині йде «на зиму», все нижче й нижче, мов натомлене, підніматиметься щодня в небо. Сонце на зиму – а літо на спеку! Так, ще багато літа попереду, ще буде й спека, але пора згадати, що розквіт Природи закінчується, день починає скорочуватись, іде визрівання плодів Землі, збір, заготівля на зиму («Літній день рік годує»).

Шануючи Ярила, святкуючи Купальські дні, землероби ніби проводять межу між двома робочими сезонами: то був сезон засіву, кохання, запліднення, бурхливого росту, а тепер почнеться визрівання всього посіяного й посадженого, серйозна праця, жнива, збір плодів землі, підготовка до зими. Цим перемінам у Природі відповідають переміни і в свідомості та поведінці людей. Як перестають кувати зозулі та щебетати солов’ї («Соловейко остюком удавився»), так припиняються й людські ігри та забави. Пора знову зосереджуватись на роботі.

Теги:

Схожі статті

  • 11.03.2016
    9954

    У монографії висвітлюються генезис, функції та структурні компоненти купальського свята на

    ...
  • 13.05.2016
    599

    Купальський ранок – свято полуничне!
    Торкаю серцем ягідки веселі,
    А квіти пестять

    ...