Від 7 до 12 тисяч років нараховують нинішньому цивілізованому світові. Українському народові дають не більше 1000 років.

А дехто каже, що такого народу взагалі не було і немає, що ми «матушкі Расєї і Москви» недолугі діти – «малороси з южнорусскім нарєчієм».

Куди не кинь, ми ніхто: імена носимо грецькі і латинські, віру – християнську – занесли греки і євреї, болгари навчили нас писати…

Ну прямо ні на що були не здатні наші предки, ніякого сліду не залишили на цій землі. Хтось завжди до нас приходив, щось залишав і йшов.

Але комусь же треба було це залишити, хтось тут вже був! І, до речі, не глухонімий, і також дещо міг передати пришельцям. Аж ні, цього ви у нашій офіційній історії не знайдете. Тільки нам приносили, тільки нас навчали. А ми, як пні, сиділи на місці і чекали, коли до нас прийдуть і просвітять.

Втім, дуже слушно зауважував колись Оноре де Бальзак: «існує дві історії: брехлива офіційна історія... і таємна історія, де видно справжні причини подій». У випадку з українською історичною та філологічною науками, які змушені були лише підспівувати, й говорити не доводиться.

Між тим, маємо пам’ятати: кожен, хто хоче панувати над іншим народом, прагне володіти його історією, намагається знищити про нього всі пам’ятки і перекрутити його ім’я. Так писалася Біблія, так творив свою історію Геродот, за таким принципом діяли Юрій Долгорукій, Пьотр Пєрвий, Лєнін та Андропов.

Я переконаний, що якби раптом Росії вдалося колонізувати і зрусифікувати Україну, вона найперше вичистила б наше наймення з усіх книг і через кілька десятків років у якійсь, створеній нею ж біблії, ми вже значилися б не більше як етнічна група хохлів.

Сьогодні у нас є великий шанс (можливо єдиний) очиститися від брехні та бруду, витягти на світло те, що замовчувалося і приховувалося. І цим шансом треба спішити скористатися. Бо є сили як в Україні так, і за її межами, які зі свого боку роблять все, щоб утримати нас у невіданні, щоб напустити нам ще більшого туману, аби ми й надалі не бачили своїх переваг, залишалися без усвідомлення своєї сили та повноцінності.

Римський історик Помпей Трог ще в першому столітті до нашої ери писав, що сколоти (або скіфи), тобто ми, українці, найстарша Нація Світу. Поляк Михайло Красуський аргументовано довів, що малоросійська мова не тільки старіша від усіх слов’янських, а й санскритської, грецької, латинської та інших арійських мов. Ар’є Вудка, сучасний ізраїльський вчений та публіцист, твердо заявляє, що «скіфи нікуди не пішли з України... Насправді щезла не Скіфія, а та середземноморська цивілізація, яка називала Україну цією назвою» [1].

Тим часом наші вчені продовжують втокмачувати нам, що український народ почав формуватися лише з розпадом Київської Русі, самопринизливо назвавши свою країну «та, яка знаходиться скраю».

Що поробиш – «нема відваги ділати для добра загалу, для свого народу; є тільки рабський послух для чужих справ та для чужих ідей» [2], писала в одному із своїх творів Уляна Кравченко. Немає відваги, немає національної гідності і професійної амбіційності. Бо мені видається, що не так вже й складно знайти докази на підтвердження тез Трога, Красуського та Вудки, а не відкидати їх.

Вивчаючи таємниці нашої історії, мені часто доводиться дивуватися, як вправно наші вітчизняні вчені обходять деякі, здавалося б, очевидні факти і знакові постаті, які мали б стати предметом нашої гордості і особливого дослідження. Наприклад, я не знаю, щоб хоч один з них десь в якісь своїй праці згадав про таку, досить серйозну і популярну колись у світі книгу, відомого французького дослідника світових релігій кінця ХІХ ст. Едуарда Шуре «Очерки эзотеризма религий. ВЕЛИКИЕ ПОСВЯЩЕННЫЕ». Ще на початку минулого століття ця книга була перекладена на російську мову і видана в місті Калуга, але чомусь досі залишається поза увагою вчених кіл України.

Чим же вона мала б зацікавити вчених? Серед найбільш посвячених (або втаємничених) особистостей історії людства ця книга ставить на перше місце Первосвятителя Рам (пізніше Рама) і називає його творцем цивілізованого світу. А він, між іншим, є вихідцем із території нинішньої України, яку колись називали Скіфією. Невже ніхто цього не читав? Щось мені не віриться. Мабуть, навмисне не помічають цього факту.

Ось, що пише про Раму Едуард Шуре (цитую мовою, якою видана книга, бо, на жаль, цю, дуже важливу для українців річ, досі не маємо українською). Отже, Рама це – «первый Создатель арийской религии, выступающий из лесов древней Скифии в двойной тиаре завоевателя и Посвященнаго, несущим в руке мистический огонь, тот священный огонь, от котораго загорится духовный свет всех арийских народов» [3].

Жив Рама, на думку Шуре, приблизно п’ять тисяч років до нашої ери і його ще за життя вважали напівбогом. Він дав людям необхідні знання для виживання, винайшов ліки від чуми і врятував білу расу від цієї страшної хвороби, якою вона заразилася від людей чорної раси – вічного суперника білих за домінування в світі. Рама відмінив дуже поширене на той час людське жертвоприношення, звільнив жінку від рабства чоловікового, склав перший календар, навчив народи обробляти землю і багато чого іншого.

Та певним силам дуже не сподобалася заборона Рамою жертвоприношень і те, що він прирівняв жінку в правах з чоловіком. Вони оголосили йому війну. Проте Рама не міг допустити, щоб споріднені племена воювали між собою, бо це лише зміцнювало зло і вело до винищення білої раси, яка й так потерпала від нападів чорних. Він закликав своїх прихильників покинути Скіфію і вирушив з ними в Індію, «где был главный центр Черных, древних победителей красной и желтой расы» [4]. Рама звільнив відчорної раси Кавказ, Іран, збудував там, за словами Заратустри, розкішне місто Вір і завоював Індію.

Він поніс світло свого розуму і знань народам Індії, де, завдячуючи своїй духовній силі, генію і доброті, за свідченнями древніх книг Сходу зробився розпорядником Індії і духовним царем землі. Жерці, королі і народи схилялися перед ним, як перед небесним посланцем. Під прапором Овна – символу Первосвятителя – учні Рами широко розповсюджували орійські закони, які проголошували рівність переможців і переможених, знищення людських жертв і рабства, повагу до жінки, культ предків і утвердження домашнього вогню, як видимого символу невидимого Бога. Його учні понесли Рамине вчення в усі кінці світу, в т. ч. в Єгипет, де згодом з’явиться культ бога Ра (Рам). То вони, наші далекі предки, розвинули такі знання, які дозволили потім єгиптянам збудувати одне із чудес світу – піраміди фараонів. Це вони напишуть коптську абетку, яка пізніше виявиться як основа української. Це від наших пращурів багато чого запозичать творці християнської, буддистської та мусульманської релігій.

Але ми про це майже нічого не знаємо. Офіційна наука звикла видавати нам дозовану інформацію, називати очевидні речі підробками, як, наприклад, Велесову книгу, безсоромно називати біле чорним і навпаки. Головне правило тоталітарних суспільств – тримати людей у невіданні, у темноті,– так легше ними маніпулювати.

І все ж, мусимо, капля за каплею – точити твердокамінне невігластво. Мусимо віднайти втрачений зв’язок із творцем світу – Рамою, щоб не тільки пізнати себе, справжніх, i духовний світ своїх предків, а й на основі їх вчення виробити свій план дій на майбутнє.

Як відшукати цей зв’язок, чи є в нашій культурі та історії якісь сліди від Первосвятителя Рами? Є. Для початку варто згадати спорідненість нашої культури із індійською, де, як ми вже чули, Рама був духовним царем. Видатний індійський історик, коментатор «Бхагаватгіти» Балгангадгар Тілак взагалі вважає, що основи найдревнішої із відомих культур – ведійської – започатковувалися саме в Україні 12–10 тисяч років тому. Хто її туди заніс? Первосвятитель Рама зі своїми людьми.

Маємо дещо цікаве в наших писемних та археологічних пам’ятках. Про археологічні – іншим разом, а зараз звернемося до міфів та билин. У них, на мою думку, зашифровано те, на що колись всесильна церква наклала велике табу, бо так навчало Святе письмо: «Не згадуйте ймення їхніх богів» [5]. Пізніше за рамки цих заборон не зуміла вийти і офіційна наука. А між тим, зазначає румунський релігієзнавець Мірча Еліаде: «Знати міф – значить наблизитись до таємниці походження всіх речей. Інакше кажучи, людина дізнається не лише про те, яким чином усе виникло, але також і про те, яким чином виявити це і відтворити, коли все зникне».

Я також переконаний, що за допомогою міфів можемо багато чого відтворити зі своєї історії, і я це зараз спробую зробити.

Перший крок – Велесова Книга. Зробивши нескладний порівняльний аналіз ми можемо побачити втілення образу Рам у легендарному батькові Орi, який неодноразово згадується у цій книзі. По-перше, в основі їх імені маємо один і той же древній архетип ра; по-друге, Ор (Гор) також в деяких народів ототожнювався з Богом Сонця. По-третє, уважно розібравши плутані свідчення невідомого автора Велесової Книги, ми прослідковуємо в ній шлях Рами в Індію, який описував у своїй книзі Едуард Шуре:
І тут сказав Ора-отець синам своїм очолити всі роди
і не захотіли вони, поділившись на тих і інших.
Отож князі одні повели людей своїх на полудень,І
Ор повів до краю морського.
І тут була засуха велика і піску багато.
І пішли до гори і там осіли на піввіку.
Як створили кінне військо велике, пішли в землі чужі.
І так ішли далі і бачили землі теплі і не берегли
їх, бо багато чужих племен там осіли і йшли далі.
Се бо боги вели їх, як людей своїх…[6]

Є, правда, і деякі відмінності. У Велесовій Книзі читаємо, що батько Ора, пройшовши Кавказ, Іран, Індію, Месопотамію, повоювавши Сирію і Єгипет, згодом таки повернувся зі своїми людьми на рідні землі, до Карпат. Індійці (про що свідчить давньоіндійський епос) будуть згадувати їх, як синів Сонця (Ра-синів), а мешканці країни, яка була на той час на місці сучасного Ізраїля, на честь Ора збудують Орасалим (місто Ора-царя), нинішній їрусалим. Всюди їх славили, всюди шанували, бо несли вони з собою світло нової справедливої віри, несли нові знання, які міняли спосіб життя людей на краще.

«Були отці од роду Орового, славні і сильні, бо і Сірію воювали, і Єгипет», – зазначає Велесова Книга [7] і знаходимо ми про них згадку в єгипетських міфах та навіть Біблії.

Зокрема, один єгипетський міф розповідає, що сонце було народжене у вигляді золотого теляти, а народило його небо – величезна корова із розсипаними по всьому тілі зірками. Ім'я її — Хатгор, що означає: хата сонця (хат – хата, гор – Ор) [8]. Ось аж де були наші хати і наш батько Ора! В Біблії про людей, які прийшли в Ізраїль «аж від Дану» (Дунаю чи Дону), згадує в своїй книзі пророк Єремія [9].

Досить корисним для дослідження цієї теми є давньогрецький міф про Прометея. Вже в перших його рядках (користуюсь виданням «Легенды и сказания Древней Греции и Древнего Рима», Москва, 1988 р.) говориться про місце, де відбуваються події цього міфу – «на самому краю світу, в країні скіфів» у передгір’ях Кавказу. Тобто саме там, куди сягали кордони нашої древньої країни.

Переконаний, що в міфові змальований подвиг великого Рами, ім’я якого і ввійшло в основу імені Прометей (Праматей). Схожість дуже велика не тільки географічно – один був вихідцем із лісів Скіфії, а інший був прикутий до однієї із гір Кавказу в країні скіфів. Як і Рама, Прометей навчив людей мистецтвам, дав їм знання, навчив рахунку, читанню і письму. Прометей підкорив бика і одягнув йому ярмо. Прометей першим запряг коня у воза – а що це було вперше зроблено на території нашої країни, гадаю, знають всі. Прометей відкрив людям силу ліків. Тобто зробив те, що й Рама: навчив всьому, що полегшує життя людини. Цим Прометей дуже розгнівив всесильного Зевса і той покарав його, прикувавши на довгі віки до скелі, а потім ще на довгі віки кинув у віковічний морок в безодню.

До речі, згадувана книга «Легенды и сказания Древней Греции и Древнего Рима» відкривається загадковою ілюстрацією взятою із древньої грецької вази. На ній зображено три людини. В центрі: чорношкіра – напис вказує, що це Зевс. Він на колісниці (звісно – Верховний Бог!), але художник не побоявся поставити попереду нього Ораму (Раму), білу людину, яка була в усьому першою. Євреї пізніше з Орами створять Авраама і назвуть його своїм родоначальником. Але це лише намагання видавати бажане за дійсне. Насправді, як зазначає інший французький учений, філософ-містик Фабр д’Оліве, всі семітські народи – євреї, араби, халдеї, фінікійці, єгиптяни – створилися там, де білі колоністи підкорилися чорношкірим народам, і навпаки: іранська, індуська, грецька і етруська цивілізації виникли там, де білі підкорили собі, шляхом завоювань, чорних. (До білих, орійських народів Фабр д’Оліве – цей «незрівнянний провидець доісторичного минулого», як його називав Едуард Шуре, відносить скіфів, готів, сарматів, кельтів і германців.)

Задамося питанням, чому Зевсa зображенo на вазі чорним? Можливо, він і справді був негром, а, може, це слід розуміти в переносному значенні: злий, лукавий покровитель темних сил, ненависник людей. Коли Прометей навчив людину всьому, «що полегшує гіркоту життя і робить її щасливішою та радіснішою... прогнівив він Зевса, за це і покарав його громовержець» [10]. Отже, Зевс – ворог ідеї рівності і добра, проповідником якої був Рама (Орама), тому і намальований чорною фарбою.

Позаду Зевса на малюнку зображено ще одну білошкіру людину. Вона без підпису. Очевидно її ім’я ще невідоме. Вона має прийти після закінчення епохи зла, яку уособлював собою Зевс. Звернемося тут до цитати, де Гермес говорить Прометею що його чекає на найближчі віки: «Ударом своєї блискавки він (Зевс) кине цю скелю з тобою разом у темну безодню. Там, в кам’яній темниці, багато-багато віків, позбавлений світла сонця, будеш терзатися ти в глибокому мороці. Пройдуть віки і знову тебе підніме Зевс на світ з безодні, але не на радість він підніме тебе. Кожний день буде прилітати орел, якого нашле Зевс, і гострими кігтями та дзьобом буде він терзати твою печінку; знов і знов буде виростати вона, і все жахливішими будуть твої муки». Але: «Прометей знає, що царство Зевса не вічне» [11] і терпить муки, жертвуючи собою заради майбутнього, заради людей.

Досить знаковий міф. Пророчий міф. Це давньоукраїнський переказ про першого мученика за віру, яку ніс світові Рама. Це він (український народ) вперто тримається своєї землі, мови, віри, назви, своєї місії творення добра, незважаючи на муки, що йому завдає орел, насланий Зевсом із холодної півночі. Це ми (Рама-скіф), український народ, були прикуті до скелі, потім позбавлені світла своїх книг, свого слова і запроторені в темницю. Потім нам привідкрили вікна, але на нас щоразу налітав орел (в т. ч. той, у якого на гербі дві голови) і завдавав нам смертельного удару – грабував, насаджував свою волю, віру, царів, палив наші столиці, морив люд голодом, розстрілював інтелігенцію, спалахував Чорнобилем, а зараз сіє розпусту, розбрат, шантажує газом, розриває нас на Схід і Захід.

Та царство Зевса, царство лукавого, його двотисячна епоха закінчується, прийшов кінець світу зла та насильства. Іде нова сила – царство справедливості і добра. І серед тих, хто домінуватиме в ньому, будемо ми, українці, – нащадrи батька Рамира, творця цивілізованого світу. І як би там ще хтось не намагався повернути хід історії, вже нікому це не вдасться зробити.

І тепер саме час перейти від давньогрецьких і давньоєгипетських міфів до давньоукраїнських, де також знаходимо сліди святого РамиОра. Вони дійшли до нас у вигляді билин. В даному контексті нас найбільше цікавить билина «Ілля Муромець і Святогор» [12]. Вчені стверджують, що вона була створена приблизно у ХХІІ століттях нашої ери, я ж вважаю, що мотиви її сягають значно глибших віків.

У билині, зокрема, йдеться про те, як богатир Святогор, у відповідь на спробу Іллі Муромця побити його, порівнює удари Іллі з укусами мух і разом з конем кладе його собі до кишені. Потім їде до святих гір – Араратських і їлєонських. Коментатори міфу пишуть, що назви цих гір проникли сюди із релігійної літератури. Але звернувшись до описів походу Рами і батька Ора, бачимо фрагменти того ж самого шляху. Тому можна констатувати: у цій билині в образі Святогора виступає святий Ора, а в образі Іллі Муромця – ті, хто намагався перешкодити здійсненню його місії просвітити народи світлом нової віри. Або ж Ілля Муромець – це син Ора. На час, коли його батько відправлявся у похід, Ілля був зовсім маленьким, таким, що Ора міг його взяти собі в кишеню. А через тридцять років він повернувся в рідні краї вже «старим» козаком, тобто бувалим, досвідченим воїном, і знешкодив вбивцю київського люду Соловія-розбійника, про що йдеться вже в іншій билині «Ілля Муромець і Соловій розбійник».

Сам Святогор, або святий Ора, не повернувся з походу живим. Як свідчить билина, він був закований залізними обручами у домовині. Його закували як і Прометея. То темні сили закували народ, позбавивши його світла своєї віри, своєї правди і долі. Але, думається мені, Святоора не залишили там, на чужині, його домовину таки доправили в рідні краї.

І ось тепер пута тієї домовини розбиті, батько Ора, тобто вільна Україна, проснулася. Вона кличе нас піднятися з колін, розправити плечі і почати новий відлік часу – своєї епохи, епохи добра і краси, епохи справедливості і рівності, бо «од отця Орія походимо, і той час од часу народжується серед нас,» [13] нагадує нам Велесова Книга. Істина, яка прописана і в Біблії, – про воскресіння Господа Бога, про його новий прихід на землю після двотисячної епохи.

«Україна — центр і зав’язок слов’янської парості індоєвропейського мовного дерева, найчистіша основа цієї парості. А що саме слов’янство стоїть у центрі індоєвропейських мов, то виходить, що Україна і є та вісь, від якої залежить рівновага у всьому світі» [14], – цілком слушно писала велика українка Докія Гуменна. І мусимо пройнятися відповідальністю, яку належить відігравати Україні у світовому співтоваристві.

Ми маємо основу і силу, таку потрібну для стрибка в майбутнє. Вона у нашому великому і дивовижному минулому. Тепер головне поставити його на службу нашому сьогоденню. Треба сміливіше і активніше діяти. Маємо разом подумати, як донести це дивовижне минуле до державних мужів, щоб вони навчилися шанувати свою історію, своїх героїв, свою мову – «господа слово», – як говорив наш світоч і Пророк Тарас Шевченко. Щоб не про них були ці слова великого Кобзаря: «Кайданами міняються, Правдою торгують І господа зневажають... [15]

Думаю, нам, учасникам цього зібрання, необхідно шукати відповіді і на ці питання, Бо наші дослідження і відкриття не матимуть ніякої сили. Ними знову, як це вже не раз було, скористаються інші, видаючи за своє, поставивши все з ніг на голову. А ми знову і надалі можемо залишитися гноєм для інших держав.


Література:

  1. А. Вудка. Московщина. Ізраїль, 1984 р
  2. У. Кравченко. Твори. Торонто. 1975
  3. Е. Шуре. Великие посвященные. Калуга. 1914
  4. Там само.
  5. Біблія. Іс. Навин, 23, 7
  6. Велесова книга. д. 26 Київ, 2001
  7. Там само. д. 6в
  8. Д. Гуменна. Благослови, мати! Нью-Йорк, 1966
  9. Біблія. Кн. пр. Єремії, 8, 16
  10. Легенды и сказания Древней Греции и Древнего Рима. Москва, 1988
  11. Там само.
  12. Былины. Москва, 1971.
  13. Велесова книга, 4г. Київ, 2001.
  14. Д. Гуменна. Благослови, мати!, Київ, 1995
  15. Т. Шевченко. Кобзар. Київ, 1987
Теги:

Схожі статті

 

Медіа