Визначення прiоритету iнтересiв дитини в усiх сферах життя держави та суспiльства закрiплено у прийнятiй Генеральною Асамблеєю ООН у 1989 р. Конвенцiї про права дитини, обов'язок за виконання якої взяла на себе й Україна.

У цих документах визначенi унiверсальнi мiжнароднi правовi норми, якi гарантують дiтям основнi права людини: право на життя, медичну допомогу, розвиток, освiту, захист вiд бездоглядностi, жорстокостi стосункiв, експлуатацiї. У Конвенцiї про права дитини, схваленiй в Українi 27 вересня 1991 р. говориться, що держави-учасники визнають право кожної дитини на необхiдний для фiзичного, розумового, духовного, нормального, соцiального розвитку рiвень життя. Найвищi мiжнароднi органiзацiї звертають особливу увагу на проблеми здоров'я та розвитку дитини, здоров'я людини взагалi, оскiльки жоден з iнститутiв – полiтичний, економiчний, екологiчний, соцiальний, педагогiчний, медичний виявилися неспроможними захистити дiтей, та й дорослих теж. Суспiльство, яке не здатне подолати збройнi конфлiктти, голод, розгул злочинностi й нищення довкiлля, не в змозi сформувати здорове поколiння.

Український народ з глибокої давнини цiнує здоров'я, як найвагомiшу перлину життя, i нашi предки до свого здоров'я ставилися значно уважнiше, нiж ми. Про це свiдчать рiзноманiтнi порiвняння, прислiв'я й приказки: «Без здоров'я немає багатства», «Нема щастя без здоров'я» тощо. В основi древнiх колядок, щедрiвок є побажання здоров'я господарям/ заповзятiстю здорового способу життя виграють веснянки, петрiвчанi пiснi, купальськi, жнивнi та iншi звичаєвi дiйства на свята i будень. Ще в космологiї античностi iдея свiтової гармонiї формувалася саме через музику та спiв – той живий звук – носiй повної, як позитивної, так i негативної, iнформацiї вiд людини до людини.

Народна пiсня теж славить здоров'я та його складники: чистоту тiла i помислiв, чистоту побуту, навколишнього середовища, збереження природи, чистоту рiдної мови вiд лихослiв'я тощо. «Роса плаче без голосу, журба сiче русу косу», (народна пiсня) «Повiй, вiтройку, повiй, то нам буде здоровiй» (обжинкова з Волинi); «Я висока, як та сосна, я при своїй мамi росла» (веснянка); «Постарили, брате, мене чужi хати, чужа роботонька та зла недоленька» (сiмейно-побутова). Здоров'я бажають при зустрiчi й прощаннi, у взаємних привiтаннях. Важливе значення для виховання та здоров'я мали колискова пiсня, умiння правильно дихати, а також купання, iгри, загартування, фiзична праця. (Як дитина бiгає i грається, так їй здоров'я усмiхається).

Прадавнi свята календарно-обрядового кола несуть у собi свiтогляд народу, його фiлософiю, поетичне бачення свiту i втiлення свята у надзвичайно цiкаве лицедiйcтво, яке викликає оптимiзм, чудовий настрiй, жадобу до життя, працi. Спрямування свят завжди доброзичливе, оптимiстичне. Дiйства славлять могутнi сили природи, свiтове буття, бадьорiсть, щирiсть, молоду спритнiсть, кмiтливiсть, високi чесноти. Вони змiцнюють нервову систему i вселяють творчi сили. Справжнє захоплення та радiсть – ознака доброго здоров'я, гармонiї духовних та фiзичних сил. Про глибокi знання в українського народу душi дитини, виняткове умiння рацiонально пiдходити до неї, враховуючи її iндивiдуальнi риси характеру, вiковi та статевi особливостi, свiдчить навiть низка синонiмiв iз найрiзноманiтнiшими смисловими вiдтiнками до основного слова. Наприклад: ростити – колихати, няньчити, нiжити, виховувати, годувати, плекати, лелiяти, опiкуватися, клопотатися тощо.

Однiєю з турбот кожного народу, якщо лише вiн задумується над своїм майбутнiм, є моральне, психiчне i фiзичне здоров'я наступних поколiнь, найголовнiшої святостi – наших дiтей. Дивовижнi феномени життя «людина – здоров'я» вартi того, щоб над ними помiркувати, не загубивши серед iнших вартостей. Адже здоров'я людини прямо залежить вiд ступеня її вiдповiдностi законам Природи. «Рiд» i «природа» – недаремно однокореневi i тут дуже важливо пробудити в дiтях родову звичаєву iнформацiю, яка закладена у циклiчному ритмi життя. Лад, ладування життя закладенi у звичаї та його святковому календарi, за яким циклiчно, з року в рiк, за Божими законами жили нашi предки i передавали знання з поколiння в поколiння. Це гармонiзувало стан людського буття, надiляло його упорядкованiстю, як життєвою необхiднiстю.

Тарас Шевченко у поемi. «Розрита могила» писав:

Свiте тихий, краю милий,
Моя Україно,
За що тебе сплюндровано,
За що, мамо, гинеш?
Чи ти рано до схiд сонця
Богу не молилась,
Чи ти дiточок непевних
Звичаю не вчила?

«Чим глибше вивчаєш звичай, тим бiльше пiзнаєш свiтоглядне начало наших предкiв, їхнє ставлення до природи i самого себе. Звичай був надзвичайним, бо був не просто їхньою фiлософiєю життя, а самим способом життя, що зберiгало народ, як етнос, протягом багатьох тисячолiть i дiйшло до наших днi. Це унiкальна особливiсть звичаю, оскiльки вiн визначав важливi вiхи життя людини, її стосунки з навколишнiм середовищем i був єдиним для всiх. Враховуючи досконалiсть законiв природи, логiчно стверджувати, що цi самi якостi притаманнi звичаю», –

пише автор книжки «Дивовижний звичай» Е. Добжанський. Бiльше того, цi правила вiд самого початку були направленi на мирне спiвiснування, на пiдтримання свiтоладу, а не на завоювання життєвого простору». Видатний український етнолог Павло Чубинський зазначав, що ще до середини XIX ст. українське село жило головно за давнiм звичаєвим правом. А сьогоднi ми з вами є завойовниками, прямими учасниками цих подiй, втрачаючи контакт з Всесвiтом i природою. Ми губимо її, губимо рiки, гори, землю, жорстоко засмiчуємо її як на побутовому, так i на соцiальному рiвнi, утверджуючи право сильного. Втрата звичаїв стосується i води, яка вважалася святою, що дає життя на землi, а ми перестали її шанувати. Її можна було пити з кожного струмка i джерельця, що не можливо зробити тепер. Загубився звичай поважати своїх батька та матiр, предкiв, свою землю, воду, рiдну мову, тим самим втрачаємо їхню пiдтримку. Змiст життя – забезпечити його неперервнiсть у вiдповiдностi з законами природи, а «удосконалити» свiт - це повернення до досконалого, до законiв природи, якi вiдповiдають космiчному часу, до законiв Божих, до життя за цими законами. Як образно i влучно змалювала сьогоднiшнi стан у зв'язку iз втратою звичаю та пiдмiною одвiчних цiнностей поетеса Лiна Костенко:

Ми дикi люди, ми не знаєм звичаїв.
Ми нищим лiс. Ми з матiр'ю на «ти».
Ми свiй кiнець пришвидшуєм, пришвидшуєм
У колективних нетрях самоти...
Душа нiяк не вийде iз-пiд варти.
То культ особи, то культура мас.
Колись ми, кажуть, виникли вiд мавпи.
Надалi мавпа виникне вiд нас

Із звичаєм неподiльно пов'язанi свята, якi вiдображають глибинний первiсний свiтогляд народу i займають свої вiдповiднi мiсця в календарi. А Календар свят – узагальнене вiдображення свiтогляду народу, його ритму життя, основним завданням якого вiд народження до смертi (в буднi i свята) утримувати людину у станi святостi. Саме такий космiчно-природний i одночасно святково-трудовий календар був у хлiборобiв першої на землi держави Аратта. Засади цього календаря зафiксованi в найдавнiшому лiтописi Кам'яної Могили, на прекрасному посудi трипiльської археологiчної культури i головним призначенням свята було утримувати людину у колi святостi, у ладуваннi її життя, у якому нема мiсця ворожнечi, брехнi, пiдступу тощо. Ось чому нашi далекi предки надавали Святу i Календарю такого великого значення, намагаючись всiлякими способами жити у гармонiї з Усесвiтом, ушановуючи Сонце, Мiсяць, Землю, Воду Вiтер тощо.

Коли ладування у суспiльнiй свiдомостi, у ставленнi суспiльства до людини, особи втрачається – приходить жорстока розплата силами розладу та руйнацiї. Насамперед йдеться про фiлософське розумiння людини, природи, пiзнавальне ставлення до свiту, про її здоров'я та життя. Знання по здоров'я будуть недостатнiми, якщо невiдомими залишаться не лише унiверсали, а й символи, що утворюють невидиму для нас матрицю буття. Як приклад: в народi про втрату дiвочої цноти казали: розплетена коса, потоптана квiтка, зламана калина; про смерть: «ворон кряче», «кiнь копитами б'є», «китайкою кiнь покритий», «калина на горбi», «сiдати в сани», «переходити через кленовий мiст» тощо. Унiверсали та символи особливо важливi й потрiбнi для конкретної роботи з дiтьми, з ними вони краще розвиваються i набувають вмiння образно мислити. Першочергова роль здоров'я обумовлювалася життєвими потребами людей.

Пiклування про здоров'я, надання йому першочергового значення, на нашу думку, починається саме з епохи слов'янства. Це пiдтверджує велика кiлькiсть народних порiвнянь, прислiв'їв, приказок, що дiйшли до наших днiв: «здоровий, як вода», «здоровий, як дуб», «найбiльше багатство – здоров'я» тощо. Важливе мiсце вiдводилося дитячим iграм. Вiдомо, що пiжмурки були в ужитку ще в докиївськi часи i призначалися не тiльки для фiзичного загартування пiдлiткiв, а й являли собою своєрiдну школу етики й естетики, завдяки грi формувалося поетичне мислення, мистецькi смаки. Вдома дiти виконували посильну працю, фiзично загартовувалися, а у своєму середовищi, граючись, опановували першi елементи грамотностi, вмiння вести дiалог, завчали вiршi, скоромовки, лiчилки.

Традицiйнi засоби i форми оздоровлення людей отримали подальший розвиток за часiв Київської Русi. Поступово починає складатися досить чiтка система фiзичного i психофiзичного виховання дiтей та молодi, що забезпечувала мiцне здоров'я i високий фiзичний розвиток. Ця система була не менш, а може й бiльш прогресивна, нiж, наприклад, рицарськi системи на заходi. Пояснюється це iсторичними особливостями розвитку українського народу, i, зокрема, вiдповiдальнiстю батькiв за виховання своїх дiтей.

Обов'язково бажали здоров'я в колядках, щедрiвках, веснянках, обрядових дiйствах. Люди щодня, вiтаючись мiж собою, зичили один одному доброго здоров'я та щастя. А щастя – це душевна рiвновага людини та її гармонiя з природою. Народнi правила гарної поведiнки вимагали при зустрiчi родичiв, друзiв, знайомих обов'язково запитати один одного про здоров'я. Трудова дiяльнiсть стародавнiх слов'ян потребувала розвитку сили, витривалостi, спритностi, наполегливостi. Всi цi якостi разом створювали добрi умови для повноцiнної й активної працi («щоб працювати – треба силу мати»). Із етнографiчних та iсторичних праць вiдомо, що серед наших предкiв, дiтей та молодi були поширенi iгри, здебiльшого пов'язанi зi змiнами пiр року та ритуалами дохристиянських свят i обрядiв. Усi цi iгри пов'язанi з сонячним культом та сiльськогосподарським циклом i були символами «сонячного та господарського кола», культу покiйникiв та сил природи.

Вершиною українських оздоровчих систем став культ фiзичної досконалостi глибоко релiгiйних запорозьких козакiв. Гармонiйне поєднання високої моралi i фiзичної досконалостi, яке традицiйне ще з прадавнiх часiв, створило справжнiх лицарiв, елiту i гордiсть українського народу. Запорозькi козаки нiколи не обирали старшинами фiзично недосконалих людей i свiй вiльний час практично присвячували виконанню фiзичних вправ (рiзнi змагання, тренування з шаблями тощо).

Вiдомо, що виховний досвiд народу закрiплюється в традицiї, що є виявом його iсторичної пам'ятi, самовизначенням та оберегом культури, мови i релiгiї. Саме традицiя, послiдовнiсть дiй слугували для передачi смислу життя, усталеного порядку, як досвiду iсторiї. Вона зберiгається через народний календар – тисячолiтнiй досвiд життя i культури українського народу ще з дохристиянських часiв. І саме свята календарно-обрядового кола передбачають просвiтленiсть атмосфери, iгрову iмпровiзацiю, витончений гумор i тонкий лiризм, одухотворену сердечнiсть, що дуже позитивно впливає на здоров'я людини. Народнi свята свiдчать про природний потяг українцiв до життя у спiльнотi, до змагання iнтелекту, до виявлення талантiв, демонстрування мистецької майстерностi, виготовлення та використання ужиткових речей: одягу, взуття, рушникiв, посуду, знарядь працi, музичних iнструментiв.

Веснянi i лiтнi свята несуть людинi бадьорiсть духу, здоров'я, бажання спiлкуватися з людьми та природою. Аналiзуючи народнопiсенну обрядову творчiсть українцiв, можна зробити висновок, що це вiдображення сонячного сiльськогосподарського рiчного циклу, який увiбрав у себе найважливiше – пошану до покiйникiв та вiддзеркалення вiри у Сонце, в магiчну дiю руху i слова. Веснянка-хоровод «Розлилися води» – гiмн хвали веснi й Сонцю.

У всiх цивiлiзацiях, якi мали на метi вплинути на суспiльну свiдомiсть, особливе значення надавалося характеру музики i музичнiй освiтi. Найбiльший вплив на людину – вплив звуком. Тому важливе значення для виховання мали пiснi, особливо колисковi – перше, що повинна слухати дитина з уст матерi. Пiсня та український спiв – наша нацiональна цiннiсть. «Такої пiсенностi, яка була в Українi, не мала жодна країна свiту. В українському спiвi виявляється глибока душевнiсть i висока духовнiсть народу, пов'язана з прадавньою культурною традицiєю». [1] Живий чистий звук є однiєю з основ життя людини i потреба музики та пiснi завжди залишається актуальною.

Письменник, лiкар i поет Дмитро Шупта зазначає:

«Як кожен iз нас має тiло i душу, так i кожен народ має свою власну етнопсихiку, волю, характер тощо. Нинi науково доведено, що i цiлiснiсть народу, i стан його колективного здоров'я захищенi специфiчним бiополем, послаблення чи спотрення якого автоматично призводить до дезорганiзацiї, непорозумiнь, соцiальних конфлiктiв, неврожаїв, екологiчного занепаду, стихiйного лиха, навiть глобальних катаклiзмiв. У згаданому бiополi пiдтримується необхiдний порядок атомiв, молекул та всiх живих органiзмiв завдяки зв'язку, узгодженостi всiх вiбрацiйно-хвильових процесiв. Інакше може порушуватися електромагнiтний каркас людського органiзму, як i всього живого».

І далi продовжує: «Одним iз рiвнiв органiзацiї Всесвiту є соцiальний органiзм, вищим виявом якого є народ, нацiя. Порушується вiн також завдяки дiї свого когерентного поля. Вiдповiдно, цiлiснiсть цього поля, а вiдтак i здоров'я бiосоцiального органiзму безпосередньо залежить вiд того, яка мова та якi пiснi лунають у народному середовищi – рiднi чи чужi. Як стверджують ученi, мова (носiй духовного розвитку народу) формує певнi особливостi генофонду, завдяки яким органiзм людини позитивно вiдгукується на мову свого народу, активiзується, мобiлiзуючи свої зусилля, зцiлюється. «Якщо пращури з поколiння в поколiння користуються однiєю i тiєю ж мовою, то це веде до структурування роботи фiзiологiї представникiв цього народу, сприяє виникненню стабiльної вiбрацiї, яка надзвичайно потужно пiдживлює кожного iндивiда, тому спiлкування саме рiдною мовою дає можливiсть дiйти до глибинних рiвнiв своєї пам'ятi, «хто ти», а потiм побачити, що з цим можна робити. Тобто мова i генетична пам'ять взаємопов'язанi i їхнiй вплив обопiльний. Та головне, що завдяки рiднiй мовi налагоджується гармонiйний стабiльний зв'язок мiж людською свiдомiстю i прихованими талантами та нашими здiбностями, що дрiмають у пiдсвiдомостi, кожного з нас, що забезпечує кращi перспективи самореалiзацiї. Проте рiдна мова робить людину не тiльки здоровiшою й талановитiшою та щасливiшою, а й виступає в ролi особливого каналу, через який кожен iз нас черпає цiлющу енергiю рiдної землi i рiдного неба». [2] Всi ми розумiємо: яка мова – таке й мислення, такi почуття i дiї. Цей зв'язок в українцiв з рiдною землею та мовою, на жаль, розiрваний. Ми перестали розумiти один одного, нам важко планувати i узгоджувати свої дiї.

Ми чуємо нарiкання на нещастя i слабке здоров'я. А звiдки йому взятися, коли половина корiнних українцiв не розмовляє українською мовою, «розiрвавши у такий спосiб предковiчний зв'язок з рiдною землею i вищими небесними силами, з незлiченними поколiннями українських предкiв?» [3] Чи не в цьому ховається таємниця нашої беззахисностi перед рiзними хворобами, змiнами у стосунках мiж собою, ба, навiть пiд час чергових чи позачергових виборiв? І тут приходять до пам'ятi застороги наших предкiв: не цурайся роду свого, його звичаю та мови, бо рiдна мова i звичай зберiгає енергiю нацiї, а чужа пiсня i молитва дає силу твоєму вороговi. «Нинi на всiх рiвнях маємо думати, як не втратити найцiннiшого в Українi – українського корiння. Ми повиннi створити унiверсальний iнтегральний загальнонацiональний український заповiдник для збереження не тiльки природи, архiтектури, естетики, культури, тощо, а й природного живого звуку людини через унiкальний спiв українських голосiв, якi нинi вироджуються».[1] Але, на мою думку, зарано ще говорити про виродження українських голосiв. Їх наявнiсть стверджують безлiч фестивалiв, пiсенних конкурсiв, телевiзiйних передач тощо, хоча настав час подумати про збереження цього унiкального явища у нашiй державi.

Вченi свiтового рiвня довели, що в сьогоденнiй ситуацiї український народ буде здоровiшим, коли вiн спiлкуватиметься українською мовою, спiватиме свої пiснi, матиме україномовне iнформацiйне i духовне забезпечення. [3] І навпаки, злослiв'я – це найстрашнiша бiда людства. Вчений С. Н. Лазарєв зазначає, що будь- яка фраза є iнформацiйним угрупуванням («Слово – не горобець») i навiть внутрiшня згода зi злослiвною людиною може бути небезпечною, вкорочує наше життя, знищує нас фiзично i духовно.

На здоров'я дитини впливають не лише хвороби i захворювання, а й подiї, що вiдбуваються в родинi, в соцiальному i природному середовищi. Агресивна поведiнка, вандалiзм, людиноненависництво як i зневага до культури та знань, до нацiональних цiнностей несумiснi з розумiнням здоров'я. А добродушнiсть, комунiкабельнiсть – це вiдсутнiсть енергетичної атаки на людей i, вiдповiдно, власний захист. Японцi є народом-довгожителем i одночасно – найввiчливiшим народом у свiтi. До цього часу, наслiдуючи своїх предкiв, вони намагаються наповнювати своє життя духовними потребами.

Тому, беручи до уваги реальнiсть сьогодення i об'єктивнi закономiрностi педагогiки, валеологiчне виховання повинно бути глибоко нацiональним, тобто базуватися на культурному досвiдi рiдного народу, його традицiях, звичаях, обрядах та iнших формах соцiальної практики. Головне в педагогiцi не дiти, а самi батьки, адже один вчинок батька дитина всотує в себе глибше, нiж сотнi повчань. Духовнiсть чоловiка, в бiльшостi, виявляється його ставленням до жiнки. Батько має бути для дитини прикладом безкорисливостi, турботи про iнших. В присутностi дитини вiн не може осуджувати iнших.

Якими є майбутнi потенцiї батькiвства i материнства сучасних юнакiв i дiвчат? Чи достатньо у їхньому запасi пестушок, утiшок, колискових, казок, щоб розважити дитину емоцiйно i морально пiдтримати її? Чи знає сучасна молодь звичаї i обряди, цi вiчнi цiнностi свого народу, щоб привити дитинi почуття причетностi, до роду й родоводу, здатнiсть протистояти згубним впливам, вдосконалювати себе i свiт навколо себе.

Важливе освiтнє i виховне значення для теперiшнiх поколiнь, на наш погляд, мають легенди i перекази про незвичайну фiзичну силу богатирiв, яка завжди гармонiйно поєднувалася з моральною довершенiстю. Ця єднiсть була i залишається iдеалом виховання всiх наступних поколiнь («сила без голови шалiє, а розум без сили млiє», «сила та розум – краса людини»).

Г. Сковорода говорив: «Не можна щось збудувати «Словом», коли руйнуєш це «Дiлом», тому нинiшнiй час ставить перед нами завдання зберегти людину i культ здоров'я виокремлюється серед iнших, як феномен буття, як важливе завдання. У поняттi здоров'я ми вбачаємо сукупнiсть властивостей органiзму людини, впливу довкiлля, якi гарантують оптимальний розвиток розкриття всiх позитивних властивостей особистостi, таланту i обдарованостi, забезпечення фiзичної та iнтелектуальної працездатностi на максимально тривалий термiн життя. Тут поєднуються проблеми особистi, державотворчi, планетарнi. Збереження здоров'я – це збереження життя особистостi, роду, родини, народу на Землi. І головною умовою фiзичного здоров'я є знання i виконання законiв єдностi, духовностi i любовi як найвищої лiкувальної сили. І саме українська мова, народна пiсня, з її первинною чистотою, звичай, традицiя i надбання моральних та культурних цiнностей можуть захистити Україну вiд агресiї бездуховного шоу-бiзнесу. Суттю традицiї є збереження, своєрiдне повторення того, що триває в усi часи i збирає воєдино досвiд рiзних поколiнь.

Зусиллям власної культури українська нацiя, як домiнуюча, елiтарна, повинна навести лад на своїй землi i розкрити всю велич нашої культурної спадщини. А вiдродити державу можуть тiльки тi, хто вiдчув цю велич, пам'ятаючи носiїв нацiонального духу. Нацiональна школа покликана здiйснювати певний вплив на тiло, душу i розум дитини з метою прищеплення їй якостей здорової, нацiонально свiдомої, творчо iнiцiативної, полiкультурної, освiченої людини – громадянина самостiйної держави Україна.

Використана лiтература:

  1. Кононенко П.П. Концепцiя навчальної дисциплiни «Українознавство». (Концепцiї, програми, документи). – К.: ВІПОЛ, 1995.
  2. Шупта М.Р. Рiдна мова – чинник здоров'я людини. // Український свiт, число 10- 12, 2005. ст. 32-33
  3. Гончарук П.Т. Бiофонiка – це гармонiя успiх, щастя. // Український свiт, Число 10- 12, 2005. – C. 44,45.
  4. Здоров'я (валеологiя). Стандарт навчального iнтегративного курсу українознавства для української нацiональної школи-родини. К., 1995
  5. Лазарев С.Н. Диагностика кармы. Санкт- Перербург, 1994).
  6. Добжанський Е.І. Дивовижний звичай. К, 2005.
  7. Нечуй-Левицький І. Свiтогляд українського народу (Ескiз української мiфологiї). – К.: АТ «Обереги», 1992.
  8. Трилiс В.Г. Три основи українського бут- тя. Матерiали III науково- практичної конференцiї «Буття українцiв». – К., – 2006.
Теги:

Схожі статті

  • 10.05.2016
    2699

    Багато чого написано й наговорено про «козацьке виховання», та ясностi цьому мiфовi

    ...
  • 13.05.2016
    1965

    Нещодавно Президент України оголосив про введення у школах християнської егики (чи Закону

    ...

Медіа