— Браття мої! Друзі мої!
Стежки-дороги стеле-вистелює кожному дівчина-доля…
Руки її, ноги її —
Сила стокрила, і горе стозоре,
І смертонька люта, і воля у чистому полі…
Хочеш — іди! Хочеш — сиди!
Та не втечеш, не надійся, бо доля таки тебе стріне-зустріне,
Як собі знаєш — жди чи не жди,
А заспіває вона тобі пісню свою журавлину!

Тільки хороброму скаже вона:
— Любе ладо! Я тобі рада, буду з тобою довіку!
А боягуза вона обмина:
То вже не доля — бур'ян серед поля на стежці того чоловіка!

Браття мої! Други мої!
Див ясноокий з Поля Високого кличе нас до походу!
Гусли мої, віщії струни мої
Долю велику, стозору прохають козацького роду!

Хто зберігає душу свою —
Тому навіки і ріки, і море і гори закриють таємні дороги…
Хто за Родину загине в бою —
Піде до Рада, до Лади і Слави, в світлицю Великого Бога!

Теги:

Схожі статті

  • 03.03.2016
    1236

    Українці, ми публіка чемна,
    І тому в нас панує лихвар.
    А нахабна брехня чужоземна —

    ...
  • 03.03.2016
    1424

    Чого іще? Кому тепер не ясно,
    Що наше не належить нам давно. 
    Вп'ялися клешні в

    ...

Медіа