Тюрбани і лапті. Московщина другої половини XVIII століття очима французького художника

В творах Жан-Батиста Лепренса можна побачити зовсім не таку Московщину, до якої пересічна людина звикла завдяки московським «історичним» кінострічкам та книжковим ілюстраціям про епоху XVIII століття. На малюнках та картинах Лепренса немає одягнених на європейський кшталт людей, вишуканих карет, а російський народний одяг не дуже нагадує, те, що зараз так зветься.

Слід відзначити, що Жан-Батист Лепренс малював те, що бачив і знав. У віці двадцяти чотирьох років (1758) він виїхав на заробітки на Московщину, де пробув 5 років. Головним завданням Лепренса був розпис плафонів Зимового палацу у Санкт-Петербурзі. Крім того, він відвідав Сибір, Фінляндію та Литву, зробив багато малюнків, за якими, після повернення в Париж у 1763 році, створив гравюри та картини. 

Роботи Лепренса показують, що одним з головних елементів національного вбрання московитів був тюрбан. Його носили і чоловіки, і жінки.

Не варто думати, що Лепренс відтворив у своїх зображеннях татар, або фіно-угорські народи, і помилково назвав їх росіянами чи московітами. Він добре орієнтувався в етнічній приналежності тих, кого малював, про що свідчать підписи під малюнками.

Слід відзначити, що національний одяг Московщини XVIII століття не дуже відрізняється від вбрання XVI. На ілюстраціях до книги Сигизмунда Герберштейна бачимо схожі тюрбани.

Розглядаючи роботи Лепренса, помітно, що вбрання московитів (росіян) містить елементи одягу тюркських і фіно-угорських народів. Серед зображення простих людей не побачиш вбрання тогочасної Європи. Утім одяг персонажів Лепренса, за винятком тюрбанів,  відповідає російському вбранню ХІХ століття.

Лепренс зобразив московитів і під час розваг. Персонажі цих зображень нічим не відрізняються від тих, що ми бачили раніше.

Вельми цікаве зображення музичних інструментів. Поглянемо на них, та на назви надані Лепренсом, пильніше.

Справа в тім, що балалайку у сучасному вигляді було створено в 1883 році групою майстрів: В. Андреєвим, В. Івановим, С. Налимовим, Ф. Пасербським та іншими. Пасербський запатентував цей винахід на своїй історичній батьківщині – у Німеччині, а не на Московщині.

До кінця ХІХ століття балалайка мала зовсім інший вигляд, і дуже нагадувала собою дутар чи домру: закруглений корпус і довгий гриф з двома чи трьома струнами. Навіть сама назва інструменту має тюркське походження, і є похідним від «бала» – дитина. (Чудинов А. Н. Словарь иностранных слов, вошедших в состав русского языка. СПб., 1894. - с. 142. Михельсон А. Д. Объяснение 25000 иностранных слов, вошедших в употребление в русский язык, с означением их корней. М., 1865). Інструмент мав у XVIII столітті саме такий вигляд, як це зображено в Лепренса.

Можливо Лепренс працював у зовсім іншу епоху? Та ні, серед його зображень, є Санкт-Петербург, заснований у 1703 році.

Серед робіт Лепренса, ціла серія, створена в 1764 році, була присвячена ... стрільцям. Сучасна московська історіографія стверджує, що стрілецьке військо, як ненадійне, було скасовано ще Петром І, і замінене на регулярну армію європейського ґатунку. Схоже, що європеїзовані гвардійські полки були в столиці, а в провінції залоги міст були стрілецькими.

Стрілецькі шапки чимось нагадують інші головні убори.

Цікаве те, що одяг цих стрільців, практично нічим не відрізняється від вбрання служивого московського люду XVI століття, яким ми його бачимо на гравюрах того часу.

Підсумуємо. Судячи з творів Лепренса одяг пересічного московита містив елементи вбрання не слов'янських, а тюркських і фіно-угорських народів. Це підтверджує гіпотезу російського історика Олександра Пижикова про походження московства від тюрків та фіно-угрів.