Коли-ж ми свою недолю зв’язали з Москвою,
так не знали що так скоро потратимо волю.
Сяє небо, сяє синє, гаї зеленіють,
а теж небо – як пустиня, де будинки мріють.

Нам здається, від печерська гудуть дзвони рано,
а тож ворог лічить мерзький, на весь світ кайдани!

Ми надіємось на щастя, та на синю волю,
а нам ворог на нещастя готовить неволю. 

Юрій Миролюбов. Фрагмент вірша публікується вперше!

Матеріал з архіву РГ «Релігія Природи».    

11 серпня 2017 р., виповнюється 125 років від дня народження українського історика, письменника, першопубліциста «Дощечок Ізенбека» Юрія Петровича Миролюбова.  

Чи є така інша доля, що життя людини починає з народження в паровозі на під’їзді до Бахмута, а смерть застає десь у відкритому океані на пароплаві.  В цьому житті злились трагедії двох світових війн, кровопролитної революції 1917 р., розстріл батька священника, смерть матері в Голодомор, втрата братів та сестер. Турція, Іран, Єгипет, Індія, Монголія, Європа, Центральна Африка, США – це не путівник туриста, а шляхи вигнанця, офіцера білої армії, який втратив батьківщину від червоної навали. Тільки в цій людині могла поєднатися кров українського героя, гетьмана Тараса Трясила та династії священослужбовців, які прибули з Уралу для укріплення православної віри на місцях.

murulubМій предок був Тарас Трясило, коли він жив, так голосила Вкраїна від кінця в кінець. Та взяв тоді Тарас-отець усю, яку мав силу, та й став він ляхів годувати свинцьовим жолудьом! Його була якраз ота мета, та й величезная надія, підняти згуру гречкосія, та повести його вперед! Дзвени, бандуро! Гречкосії порозуміли ту надію, не день вже б’ються, не неділю, а цілий рік. Пішли вперед, та бачуть – ляхів прямо сила! Летить на ворога Трясило, а гречкосії – в очерет! Хоробрих дуже було мало, та ляшська сила їх зломила, Тараса видали, та всіх його вояків перебили! Тараса-ж повезли в Варшаву, в бику [знаряддя страти] зажарили на славу панянкам красним та панам, та нунцію, який був там.

Зображення: Юрій Миролюбов. Фрагмент вірша публікується вперше! Матеріал з архіву РГ «Релігія Природи».

Ю. Миролюбов людина військового загартування, духовного виховання, творчої натури з раннього дитинства збирав та записував історичні, фольклорно-етнографічні матеріали з оточуючого його предківського краю східної України. Зберіг ці матеріали навіть у вирі світових та громадянській війн, і за власними згадками 1953 р. при переїзді в США цих матеріалів було вже декілька тон. Це каже про відданість своїй справі, він просто робив свою улюблену роботу як би там тяжко не було білому офіцерові у вигнанні. І як каже мудра приказка «Одній бджолі Бог від роду науку відкрив». Доля звела Юрія Петровича з ще одним вигнанцем, білоемігрантом, полковником – Федором Артуровичем Ізенбеком (відомий також як Алі Ізенбек), який під час відступу через село Великий Бурлук знайшов в садибі Донець-Захаржевських-Задонських дерев'яні дощечки зі старослов'янською писемністю. На очах цих офіцерів у безглуздих кровопролитних війнах гинули тисячі людей, разом з ними гинули безцінні документи, горіли книгохранилища, архіви. Те, що могло вберегтися викрадалось, і зрештою перепродувалось. Ці інформаційні носії, потрапляючи до рук політичних маргіналів, знову могли підлягатися знищенню, якщо зміст протиставлявся  їхнім інтереси. Це була боротьба за інтереси ще не народжених поколінь, національні політикани звеличуючи своє, мали нищити чуже для укріплення власної ідеології та власної культури. Світові війни були засобом цього. Ф. Ізенбек і Ю. Миролюбов, живучі в епоху наглядної боротьби нації, могли оцінювати вартість дерев’яних дощечок з батьківщини, навіть не розуміючи, що в них закладено. Вони не гналися за сенсаціями, а просто зробили так як мали зробити сини своєї землі. Ізенбек добре вивчивши свого друга, надав доступ до копіювання та переписування пам’ятки, яка надалі отримала назву «Дощечки Ізенбека» чи «Велесова Книга». З архіву релігійної громади «Релігія Природи»:

«[Юрій Миролюбов] С Изен-Беком, очень часто пившим, было трудно сговориться! Я его с великим трудом уговорил позволить мне разбирать текст! Чтобы Дощечки сфотографировать, мы не могли и мечтать, это бы стоило целое состояние, так как поверхность Дощечек была неровной, и, следовательно, не позволяло снять все ясно. Каждая Дощка потребовала бы три четыре отдельных снимка на разном фокусном удалении! Конечно, при обычных аппаратах, любительских. Чтобы не терять время я взялся за разбор текста, начав таковой, кажется еще в двадцать седьмом году и закончив его в тридцать пятом! Все надо было делать урывками, минут пятнадцать-двадцать каждый раз, а затем Изен-Бек говорил, что «надо выпить!» и приходилось ретироваться с ним в пивную. Однако, за эти годы я сумел сделать пять фотокопий».

Пекельна робота по переписуванню дощечок та намагання щоб про них дізнався світ надалі для Миролюбова обернулося звинуваченнями в підробці історичних матеріалів, постійній критиці, протидії, навіть звинуваченнях в антисемітизмі. Потрібні були нелюдські зусилля, щоб всупереч наклепам та людському глумлінню все ж в інформаційний світовий простір подати духовну і культурну спадщину далекої батьківщини, повернення до якої не було.  Для Миролюбова ця боротьба не пройшла безслідно, на фоні нервових потрясінь в нього розвинулась тяжка форма псоріатичного артриту, що позбавляло його дієздатності.

1235

Зображення: Фрагмент історії хвороби Ю. Миролюбова наданий з архіву Релігійної Громади «Релігія Природи». Публікується вперше!

ЮРИЙ МИРОЛЮБОВ.

КРАТКАЯ ИСТОРЯ БОЛЕЗНИ / псориатический артрит/.

Начало болезни – около 10 ноября 1956 г.

Общее состояние организма: тахикардия, температура – ТРИДЦАТЬ СЕМЬ И ПЯТЬ – ТРИДЦАТЬ СЕМЬ И ТРИ. Суставы ног, колени и щиколотки распухли до значительных размеров / сорок семь и сорок девять сантиметров в окружности – Справа-больше, чем слева. /  При стуле были кровавые пятна, иногда даже значительные кровотечения из толстой кишки. Боль в животе. Распухшие клетки имели ярко-красноватый цвет, что было видно на анюсе [ультразвукове дослідження].
Нечто подобное паренхимозе. Никакие средства /  деконжестионан / не помогали. ЗАТРУДНЕННОЕ ДЫХАНИЕ/ отсутствие «ЖЕЛАНИЯ ДЫШАТЬ» /. Многочасовая спячка. Конечно ее можно считать за КРИЗИСЫ УРЕМИИ. ПОЧКИ РАБОТАЛИ ВЯЛО. СИЛЬНЫЕ ПОТОИСТЕЧЕНИЯ.   

І навіть в такому стані здоров’я, сенсом життя Юрія Миролюбова залишалось публікація «Дощечок» в Сан-Франциському часописі «Жар-Птиця», що він і зробив попри всі життєві перипетії. В цей же час, Радянська влада дізнавшись про ідеологічно-небезпечний інформаційний носій із-за океану, справу по «Велесовій Книзі» поставили на контроль КДБ СРСР, з 1967 р. на контроль П’ятого управління КДБ СРСР, які займались ідеологічними диверсіями  ["Єкспертиза Велесової Книги". Історія, лінгвістика, ДНК-генеологія. Концептуал. М.- 2015р. Том І, С.134]. Доктор філологічних наук О.В. Творогов, працюючи на радянську владу, досить обережно, вже після розпаду союзу згадував: «Текст «ВК» розглядався в деяких академічних інституціях як ідеологічно небезпечний і заборонений для широкого поширення» [Там само]. В сейфах того ж п’ятого Управління КДБ лежали засекречені матеріали по дослідженню Трипільської культури, бо ж Україна не повинна була знати про такі красномовні сторінки історії. 

Радянська влада з Ю. Миролюбова зробила злодія-фальсифікатора. Наукова придворна еліта наперебій поспішали підписатися під «Велесовою Книгою» як підробкою, виконуючи державне замовлення кагебістів. Звичайно що краще отримати орден Леніна, ніж вмерзати в землі Соловків, як в свій час академік Лихачов Д. С., професор Анічков І.Є, розстріли академіків Рудничького С.Л., Яворського М.В. Та й чи забувалися справи 30-х років «Дело славистов» і «Академическое дело», по яким було заарештовано близько 200 науковців, частину їх розстріляно, інших відправлено в катівні. А все за те, що вивчали мову, літературу, фольклор, історію, матеріальну і духовну культуру слов'янських народів. За версією слідства, науковці були організаторами фашистської партії, готували замах на Молотова та інші звинувачення в контрреволюційній діяльності. Cправи вели видатні радянські діячі Генріх Самойлович Люшков та Яков Ісакович Фігантер.

Як здавалося радянській владі, справу з «Дощечками» покінчено назавжди. Можливо й так, якби не розпад радянського союзу та падіння «Залізної завіси». В колишню ідеологічну ізоляцію просочуються матеріали та публікації «Дощечок», які починають визнаватися. Справедливість в історії з «Велесовою Книгою» стала на сторону України, і в 2003 р. всі архіви пов’язані зі знахідкою 1919 р. повернулися на свою батьківщину. Як зазначає онлайн-енциклопедія Вікіпедія, вдова Юрія Миролюбова – Жане Миролюбова, заповіла та передала професору Володимиру Перегінцю архіви Миролюбова та Ізенбека разом з картинами останнього. З 2003 р. по 2011 р. в Києві відбулося чотири виставки картин та презентацій рукописів (в тому числі і машинописів «Дощечок Ізенбека»).

До стародавнього документа, який 10-ми років опрацьовував Юрій Миролюбов, робив прориси «Дощок», першим здійснив транслітерацію практично всіх текстів з велесовиці на російський алфавіт, публікував їх, часом приклеюються безвідповідальні люди, які об’являють себе «Першоперекладачами», авторами, дослідниками й таке інше, намагаючись не згадувати про колосальну роботу попередників.  Ці безсовісні люди бажають надати стародавній пам’ятці ними ж обрану форму, зобразити її на свій лад, використовуючи в своїх обмежених інтересах, а постать Миролюбова, який відкрив світу ці найдавніші перекази, що збереглися на Русі, обходиться. Разом з цим, Україна отримала і кваліфіковані переклади пам’ятки, кваліфікованих й правдивих дослідників.   

Життя Юрія Петровича, полягало не в накопиченні речей, а в тому, що принести до цього світу і який слід залишила в душах інших людей. Всі наявні тексти «ВК», фотографії оригіналу, ручні прориси велесовиці з втраченого оригіналу «ВК», перед тим як до них отримали доступ інші дослідники, перекладачі та просто читачі, пройшли через руки однієї людини – Юрія Петровича Миролюбова.

Ю.П. Миролюбов був і залишається єдиною людиною, яка не тільки розповіла про «Дощечки Ізенбека» сучасникам, але й особисто бачив цю пам’ятку в оригіналі, тримав її в руках, власними силами реставрував побиті часом свідчення нашої з вами давнини.   

Сам він же перевів більшість текстів в машинописний вигляд, здійснив першу розбивку суцільних текстів на окремі слова, прийняв активну участь в самих перших публікаціях текстів для чого довелося їхати в США з Європи. Все, що ми знаємо про обставини знахідки, ким вона була знайдена, де і коли, як потрапили в Європу, якими були «Дощечки» на вигляд, з якого матеріалу зроблені, яким способом був нанесений текст на дерево,  якими саме буквами, стан цих текстів, все це ми знаємо лишень завдячуючи одній людині – Миролюбову Юрію Петровичу.

Теги:
  • Коментарі не знайдені

Схожі статті

Медіа