Цивілізаційні проблеми ХХ – початку ХХІ ст. (війни, революції, релігійні конфлікти) примусили науковців поглибитись у витоки цивілізаційних засад, без чого не  можливо зрозуміти причини катастроф та перспективи їх вирішення. Разом з цим почало розкриватись культурна епоха, яка передувала рабовласництву.

Дослідники мовознавці, археологи, народознавці-етнографи та інші фахівці, застосовуючи сучасні методи досліджень, почали шукати витоки найдавніших ведичних культур на обширних територіях континентів. Таким чином коло пошуків поступово звужувалось до території межиріччя Дніпрово-Дунайського водного басейну. В скарбницю наукових досліджень, які відносять зародження та формування ведичної культури до цієї території слід віднести В. Рен-Бойковича «Колиска культури людства» (Нью-Йорк, 1983), О.М. Трубачова «Indoarica в Северном Причерноморье» (Москва, 1999), С.І. Наливайка «Таємниці розкриває санскрит» (К., 2000), А.Г. Кифішина «Древнее святилище Каменная Могила. Опыт дешифровки протошумерского архива ХІІ – ІІІ тысячелетийдо н. э.» (К., 2001), Ю.А. Шилова «Прародина ариев» (К., 1995), В.О. Сафронова «Индоевропейские прародины» (Горький, 1989), І.Ф. Ковальової «Социальная и духовная культура племен бронзового века (по материалам Левобережной Украины)» (Днепропетровск, 1989). Роберт Макрам, Уїльям Крен і Роберт Макнійл доводять походження англійської мови і всіх індоєвропейських мов з мовного середовища Середньої Наддніпрянщини («The Store of English», 1986). За всесвітньовідомим російським академіком Б.О. Рибаковим: «Предки арийцев жили в Поднепровье… Есть все основания предполагать, что «Ригведа» зародилась на берегах Днепра. В русской летописи упоминаеться слово «останцы». Это те, кто остался жить [на берегах Днепра], хотя племена отправились в Индию. Мой призыв к украинцам: займитесь изучением санскрита [на котором написана индоарийская Ригведа], по языковым признакам найдите среди своих племен «останцев» - и востановите связь времен» [Рибаков Б.О. Передмова до книги М.И. Кикешева “Воззвание к славянам”(М.:1998)].

Всі ці роботи провідних дослідників розкривають картину зародження й формування ведичної культури яка базувалась на Природних культах, а представники «офіційної науки» та певні інституції роблять все можливе, щоб українці не збагнули правду про себе, про свою мову, праісторію, власну духовну культуру.

Отже, «варвари» - за сучасними науковими дослідженнями широкого кола джерел, виявляються етнокультурним ядром народів, і ведична спадщина може постати як майбутнє людства. Хоч східні слов’яни й посіли останнє місце в християнсько-європейській культурі і пізніше за всіх зазнали хрещення, вони залишаються першими в збережені і зародженні праіндоевродейської культури, яку майже втратили західні народи, зазнавши раннього впливу християнства.

Чи випадковість що співставивши карту світових ґрунтів з картою прабатьківщини індоєвропейців (за Марією Ґімбутас), 60 % найбільшого природного багатства планети Земля – чорноземи, знаходяться на території сучасної України. 

Територія нашої країни була одним із найстародавніх центрів землеробства в Європі. Так, в неолітичній стоянці біля с. Чапаєвка (південна околиця Київа), в глиняному черепку, було виявлено відбиток зерна культурного ячменю, що є доказом обробки хліба в Східній Європі в IV – III тис. до н. е. Археолог Є. Штерн встановив, що за 2600 років до н. е. м'яка пшениця з південноросійської рівнини була експортована в Фессалію, звідки поширилася по всій Греції. Тенденція збереглася і в скіфський період, відзначається інтенсивний експорт пшениці з Північного Причорномор'я в Грецію. 

За дослідженнями Б.О. Рибакова, слов'яни були носіями предскіфської зеблеробної чоронліської культури, яка існувала в Середньому Подніпров'ї в X -VII ст. до н. е.[Рыбаков Б А . Язычество древних славян. М., 1997. С. 715.].

Оскільки беззаперечно визначити індоєвропейську прабатьківщину археологічними методами на сьогоднішній день не вдається, а розгляд всіх відомих гіпотез не входить в нашу задачу, можемо йти шляхом логічно-інтуїтивної діалектики, стверджуючи що рівень розвитку землеробства і найбільш придатні землі для цього, слугували колискою праіндоєвропейців та формування на цих землях Природних культів пов’язаних з їх господарською діяльністю.

Остання обставина пояснює не унікальність етносу, а природний осередок який вплинув на формування автохтонної культури та психології народу, які вийшли з цих земель. Це унеможливлює розвиток національної амбітності, культура та віра, яка залежала від природи є життєдайною планетарною актуальністю. Тому безпідставним є вчення про богообраність одного із народів: Природа не може віддавати свої права якомусь з народів.

Як зазначають релігієзнавці, всі складові цієї цивілізації, так чи інакше йдуть своїм корінням в язичницьке минуле. Всі вірування, культи, до виникнення «світових релігій» були язичницькими (народними) чи такими залишаються. Тільки етнічні культури різних народів можуть являтися основою всіх пізніших «світових релігій».

Географічне розташування наших земель (в помірному кліматі північної кулі),   унікальні чорноземні землі з світоносною силою Сонця, впливали на психологію предків і створювали умови для формування їх духовної основи, Релігії Природи –  Триєдний союз Богів Землі-Сонця-Неба, які породжували все. З цієї основи розвивалися всі слов’янські народи. Трійця являється основною концепцією практично всіх релігій, але відірвавшись від первинного стану Бога набула різних форм. Основа Природної троїчності зустрічається в усіх етнічних віруваннях, тому не може бути обмежена будь-якою релігією або традицією, це еволюція свідомості людей які були ближче до Бога, в якій Космос-Природа представлена Богами.

За космогонічними поглядами стародавніх українців, первісна матерія чоловічої статі, що, поєднавшись з первісною матерією жіночої статі, утворила всі явища на землі, і РІД людський (За Я. Головацьким). Дійсно, хіба взаємодія Землі з Сонцем в певний період Простору (Неба) не породжують 4 пори року, кожна пора року породжує свою природну стихію і явища – всі ці складові, які діють невід’ємно один від одного формуючи біосферу де проживають люди, тварини, рослини. Ці елементи діють тільки в взаємодії, породжуючи один одного і людину.   Людина в цій ланці  частина божественого, вона вступає в релігійний зв'язок з душею всесвіту, і теж стає співучасником Його безсмертя. З цього слідує, що Природа-Бог присутня у всьому і є причиною всього.  З єдиного породжується багатопроявність.

Кінець залізного віку, який почався близько 1178 p. до н. е., характеризується значними втратами етнічних знань, послабленням зв’язків між поколіннями, а також релігійною глобалізацією, що виявилася в поширенні світових релігій. З цього часу відбувається поступове злиття та уніфікація двох релігійних напрямків – етнічних та світових. Етнічна віра все більше дробилася на мозаїчні фрагменти первинного божественного знання, відділяючись від таємниці Бога. Подвійність напрямків породило подвійність моралі, виникають зародки поділу на класи суспільства.    

З плином часу основа Природних вірувань поступово забувалась, переміщуючись в колективне безсвідоме, і стираючись пізнішими образами Людей – Богів. Час породжував релігійний плюралізм теорії і одкровення. Як казав філософ Парамахамса Харихарананда: «Більшість людей не в змозі знайти Істину, бо вони заблукали в лісі теології і подорожують з однієї нетрі теорії до іншої».  

Але, разом з тим, вважаємо що всі релігії, можуть привести людей до початкового духовного досвіду, тому що беруть витоки з «Релігії Природи» - першої релігії людини розумної. Таким чином, які б не були різноманітні релігії, всі вони кажуть про одну й ту ж таємницю Бога. Божий задум не має досвіду чи етапів, на відміну від етапів релігійних доктрин, які відводять від первинного духовного стану цілісності з Вселеною. Життєво необхідно на спіралі розвитку техногенного виснаження Землі, катаклізмів і руйнацій,повернутись в духовні сфері до спіралі витоків «Релігії Природи», зрівнявши баланси Природи з депресією «Цивілізації» - що і поставлено за головну мету громади «Релігія Природи».

“Релігія Природи” – духовність, сформована природним шляхом, вона відрізняється відсутністю як реального або міфологічного засновника, так і догматичної бази. Будучи універсальною та всеосяжною релігійною філософією, “Релігія Природи” залишається національним явищем. Це є традиція українського народу, яка існує в пам’яті народу, його звичаях, святах, обрядах тощо.

В Релігії Природи не існує “святого письма” чи еквівалента Біблії, вважаєм єдиним автентичнимпосланням Бога - Природу. Кожна частина природи відчувається нами як частина великої павутини життя, де жодна істота або прикмет не має переваги над будь-ким чи будь-чим іншим. На відміну від релігій, які є антропоцентричними і вважають, що людство відіграє головну роль у схемі життя. Наша Віра системна, цілісна і вбачає людство лише однією частиною великої родини життя в Природі.

Релігія Природи – це Закон існування Всесвіту. Він був, є і буде завжди. Згідно цього Закону повинна жити Людина на Землі. Нехай наші пізнання про Світзмінилися, але РЕАЛЬНІ ПРИРОДНІ СИЛИ НЕ ЗМІНИЛИСЯ. Змінилася лише ступінь нашого розуміння (а вірніше – нерозуміння ) їх.

Незважаючи на ортодоксальне православ’я, під тисячолітнім нашаруванням бруду лежить наш чистий родючий ґрунт, наша природна Рідна ВІРА – РЕЛІГІЯ ПРИРОДИ.

Найдужчий удар по ворогах України – це усвідомлення нацією того що, милюди прадавньої культури, хранителі кореня цивілізації. Західні Культуртрегери можуть опинитися на місці прищеп, і є такими. Є речі сильніші від зброї, і перемагаються духовністю та культурою. Це удар на вищих пріоритетах засобів боротьби.

Збереження Української Держави потребує об’єднання різних етничних релігійних рухів і культів – в єдину релігію – РЕЛІГІЮ ПРИРОДИ – яка є матір’ю всіх пізніших релігійних напрямків.     

Теги:

Схожі статті

  • 14.04.2016
    1742

    У контексті національної ідеї превалює етнічна складова. Але етнос має свою окремішність

    ...
  • 08.04.2016
    26539

    Ми непогано знаємо своїх достойників ХVІІІ-ХХ ст., знаємо, що випало на їхню долю. Але чомусь

    ...
 

Медіа