Мені було років сім, коли вона з’явилася в кінці городу, власне в березі, де закінчувалося старе річище Тікича.

Коли Тікич часом згадував молодість, його води заходили й до нашої копанки та виманювали звідти свійських карасів. Але зазвичай у ній мирно жили й плодились нормальні зелені жаби, а мама прала на місточку всяку домашню ряднину. Одного разу вона таки пірнула в копанку сторч головою, але, коли оповідала цю пригоду за вечерею, у нас від реготу боліли животи, а й думки не було, що то могло бути останнє мамине прання.

Бо плавала наша мама як сокира. А копанка, довжиною метрів 10 чи 12 і шириною метра півтора, мала глибину близько 2-х метрів; бокові стінки похилі, але дуже круті й надзвичайно тверді – ні вколупнути, ні вчепитись. Півметровий намул унизу ніяк не сприяв порятунку, а тільки утруднював дорогу по дну до кінця копанки (як потім з’ясувалося – віддаленого). Врешті, мама навіть не застудилась.

А вода в копанці була джерельна, холодна й чиста, як у криниці. Проте це не заважало всій поверхні вкриватися влітку ряскою й прогріватись на пів метра до звабливої температури. З роками там розвелися згадані вище карасі (я зносив до копанки всіх мальків, яких ловив по берегах після розливів Тікича), а навколо води поросли верби, калина й чомусь терен.

В копанці прали, мили, полоскали, з неї носили воду корові, поливали город, у спеку на місточку було зручно й невимовно приємно помити ноги, а то й просто посидіти, спустивши ноги в воду. Незважаючи на велику господарчу й естетичну користь, копанка була постійним кошмаром для свідомої частини населення нашої садиби, бо влітку те населення непомірно розросталось, і встежити за малечею було нелегко, а копанка притягувала незрілих дослідників природи як магніт. А втопитися під тою ряскою можна було встигнути за п’ять хвилин.

Драма в копанці розігралась, коли я вже виріс і мене носило десь по світах, тому я розкажу тільки те, що чув від живих свідків. Новий кандидат на занурення під ряску доростав своїх 4 чи 5 років і виявляв усі неймовірні здібності активного неслуха. Спеціально для нього була розроблена й сформульована легенда про Велетенську Жабу, яка живе в копанці, але виринає дуже рідко, і то тільки для того, щоб схопити й ковтнути якусь поживу – кота, собаку, курку, а при нагоді й невелику людину. На якийсь час це нагнало жаху на шибеника, але пропорційно зросла й його цікавість. Він ходив по городі великими колами, і несила йому було відвести очі від копанки, і кола ті щодень вужчали. Це, відповідно, наганяло жаху на батьків і рідних. До всіх страхів додалося ше й те, що неслух почав утрачати віру. Чи хтось йому щось сказав, чи він когось підслухав, але хлопець засумнівався в самому існуванні Жаби. Батьки були в відчаї.

І тут воно трапилось. Літо хилилося до осені, родина прибирала город. По межі ходила домашня коза, вишукуючи собі якісь дієтичні делікатеси. Її теж манила копанка, оточена потужною невивченою рослинністю. Кози взагалі істоти дуже допитливі, тільки за них ніхто так не переживає, як за дітей. Тому цікавість кози обернулася тим, що десь на краю копанки грунт під її ратицями посунувся, коза спробувала дременути, але тільки більший шмат землі бовтнув у воду, а затим і її задні ноги опинилися в воді, на тій самій слизькій крутизні, котрої ще нікому не вдалося подолати. Коза майже повисла над водою: вискочити не мала сил, але й топитись не спішила, то підняла страшний крик. Вона кричала відчайдушно й дуже жалібно. Кози в таких ситуаціях, буває, кричать, як дитина.

Всі, хто був на городі, на мить остовпіли, першим отямився тато нашого неслуха й кинувся до кози. Він ухопив тварину за передні ноги й успішно допоміг їй вибратися на город, де вона негайно була оточена увагою, пестощами і всілякими знаками пошани. Котрась дитина дала їй цілу цукерку. Ніхто тої миті не звернув уваги на юного мислителя, який, заклавши пальця в рот, ритмічно переводив погляд з кози на копанку, а з копанки на козу. Його мама перша скористалась моментом: «Ти бачив, як Жаба тягла козу в воду? Якби не тато, пропала б наша коза!»

Більше проблем із нашим героєм не було. Він давно виріс, це вже дорослий чоловік, але, кажуть, і досі не любить наближатися до копанки.

Теги:

Схожі статті

  • 10.05.2016
    2245

    Багато чого написано й наговорено про «козацьке виховання», та ясностi цьому мiфовi

    ...
  • 06.05.2016
    707

    Визначення прiоритету iнтересiв дитини в усiх сферах життя держави та суспiльства закрiплено у

    ...
Подобається rid i vira?
Допоможіть зробити її кращою!

Ваша фінансова допомога дасть нам змогу активніше розвивати проект, впроваджувати нові рубрики та сервіси.

Зробіть покупку
будь-якого товару у нашому магазині
Замовте розробку сайту
10% від його вартості піде на розвиток порталу
Пожертвуйте кошти
Будь-яка сума буде корисною

Медіа