"...Я досліджував мову "Вед" і "Авест" - мову найстародавніших духовних творінь людини.

Маю об­грунтовані дані твердити, що мова України - мова аристократів світу, які нині тяжко поневолені, які нині околгоспнилися (охлопилися) і стали "щасливи­ми" рабами, їхня мова знецінилась тому, що нею не говорять ті, які розпоряджаються панцерними армі­ями, зброєю смерти і насильства, штабами релігійної чи атеїстичної пропаганди, їхня історія немило­сердно спотворена; вона написана так, щоб вони чулися щасливими, що над ними панують білі чи червоні окупанти. Хто не знає минулого, той стає рабом сучасного.

Українця творять українцем не лише його антропо­логічні притаманності, а й його духовна (і обов'язко­во самобутня) субстанція. Коли ми, українці, втрати­мо рідну мову, ми самі себе загубимо в джунґлях чужих мов. .

І я з тривогою думаю: коли українці, які живуть в різномовних країнах світу, утратять рідну мову, вони втратять здібність пізнавати самі себе. .Там, де сини народу самі себе не розуміють, між ними виникає роз'єднання, підозріння, взаємне недовір'я; вони духовно і тілесно, як окремішня сила, прирече­ні на тиху загибіль.

Родичі, які мозолисто працюють, щоб дітям пе­редати фарму, хату, гроші, скарби, але не думають їм передати вільну самобутню мудрість життя (бо й самі не знають, як все це зробити), повинні пам'я­тати, що їхні діти не їхні. .Вони, ставши досвідче­ними людьми, збагнуть духовну обмеженість роди­чів своїх і соромитимуться признатися до свого походження.

Душа не любить порожнечі. їм збридиться при­в'язаність до речей, їм схочеться чимсь угамувати голод душі, і вони підуть у прийми до чужих святинь правди і сили, і там професійні душехвати заворожать їхні душі дивами і засолодять чарами своїх приманливих гіпнотизуючих понять. 

Рідна мова - одухотворені тайни душі, тайни, які єднають інтуїцію дитини з її родичами, з її предками, з духом і природою її народу. Дитина, рідна мова якої принижена,занесена на список другорядних мов, калі­читься комплексом меншої вартости, незважаючи на те, що в чужомовній школі її успіхи дуже добрі. ...

Кожна дитина (така вже природа дитини) має про себе високу думку, любить чути похвалу. Коли їй кажуть, що її рідна мова у школі не визнана, її рідною мовою не говорять визначні люди світу, вона стає при­гнічена, в її душі раниться те, що для дитини найпритаманніше: вона не може гордитися рідним словом.

Родичі, будьте відкривачами талантів.Відкрийте в дитині нахил до музики, малярства, математики, поезії, різьбярства, краси, війська, спорту, мови. В ко­жній дитині є ті чи інші здібності, але тому, що вони у відповідний час не були відкриті, не були плека­ні/їхні паростки зів'яли.

.Виховуйте дітей, щоб вони були творцями сво­єї творчої радости. Радість, здобута під час мук творчої праці,найблагородніша і найповніша. Вона не лише дає приємність, а й вважається найдостойнішим шляхом самовдосконалення і самоствер­дження власної гідности.

Здібності розумові притуплюються тоді, коли ди­тині все легко дається.

Пригадуйте дитині, що все, що легко дається, має малу вартість. Сили множаться там, де вони потрібні, де їх уміло плекають, де необхідна напру­жена дія і вільна творча уява. Розвиток розуму потребує напруги, потребує постійної боротьби з невдачами, помилками.Хто робить помилку і має зді­бність її виправити, той має дані бути подвижником життя. .Кажіть дитині особливо дбайливо:"Дитино, пе­ред тим, як щось робити, думай. Створи у своїй кімнатці хвилини думання. Думання розвиває ро­зум. Думаючи, стаєш мудрішою. Коли щось робити­меш не думаючи, тобто керуючись лише сліпим хотінням, станеш жертвою малих, а потім великих помилок."

Розвивайте в дитини почуття самостійного мис­лення. Самостійне мислення веде до вміння само­стійно діяти і за довершену дію самостійно відпові­дати. Розвивайте в дитини ініціативну єдність між словом і дією.

Лише ті люди, які володіють єдністю між сло­вом і дією, гідні створити самостійну державу.

Не гнівайтеся, що Ваш син, маючи шістнадцять літ, .чується збайдужілим до опіки щирих родичів; він вважає, що все це для нього малозначне. І гніваються родичі: що то з сином діється? Не гнівайтеся. Ваш син хороший. Він мужніє, в нього появляється почуття особистої волі.

Він вже починає самостійно мислити, він шукає відповіді на ряд важливих питань: світова політика, розвиток електроніки, любов, справедливість, релігія, від­ношення людини до людини. Він утверджується си­ном роду свого; він хотів би дещо почути про свій родовід, про подвижників-прадідів. Коли він національ­но свідомий, в нього виникає хотіння (благородне хо­тіння) бачити своє щастя в щасті народу свого.

.Родичі обурюються, що син,мовляв, рано почи­нає думати "по-дорослому". їм ще хочеться дитину няньчити.

Така запопадлива "опіка" ображає буйну і враз­ливу уяву гордого і волелюбного юнака. Він стає тривожним, сварливим або закупорюється сам в со­бі, щоб уникнути сварки з родичами; він шукає місця поза рідною хатою тому, що там він вільно проявляє оборону свого "я".

.Статевий потяг у дітей, які вже стають доросли­ми, явище закономірне, і ви їх не піднімайте на глум, не лякайте погрозами. Не втручайтеся в ніжні тайни світу їхніх інтимних почувань, у святиню їх мрій, сподівань. Не насміхайтесь з донечки, що вона "вже закохалася". І сина не картайте, що він "залюблений" і бачить в ніжноокій все, що є на світі найкраще. Ніщо в ранній молодості не є болючіше, як від рідних родичів чути глумливі слова про перші проліски кохання. .

Скажіть юним синам і дочкам, що любов - це щось найкраще у світі тих людей, які вміють самі себе контролювати, які володіють своїми почуваннями. .Там, де немає самоконтролю, там, де ставлення до любови легковажне, любов має багато чорних хмар, з яких ллються .солоні сльози. Скажіть так.

...Є матері, які вірять, що сина треба виховувати пестливою ніжністю. Хибне міркування. Сини, які бу­ли ніжені мамами, ставали покірними рабами тих синів, яких мами не ніжили.

Мамина ніжність - це тепле джерело, з якого син п'є напій лінивства і угодовства. Матері, глибоко в серці ховайте свій скарб (материнську ніжність), пробуйте його переплавити в суцвіття материнської мудрости.

Мудра мати привчає сина до мужности, бо .йо­го ждуть гураґани, рівна і нерівна боротьба. Він повинен бути відважним, світ належить відважним.

Він повинен бути гідним сином Вітчизни. Гідність - шляхетна людяність.

Він повинен бути врівноваженим.

Синок, вискочивши з повиточка, любить насліду­вати відважні вчинки.

Він біжить на вулицю, там є такі, як він. Він бере участь у "війні". Він падає "ранений" і прихо­дить до хати з розбитим носом. Він здійснив "подвиг". Він відчув перший біль. Інші "воїни", отримав­ши таку "рану", плачуть і біжать до мами. Він не плаче, він ніби хоче, щоб мама привітала його від­важний прохід через перший "перехресний вогонь" життєвих невдач. Мама, незважаючи на свою доб­роту, бере пояс і виконує свій "материнський обов'язок". Вона не розуміє благородного світу дитини.

Вона не знає, що син підсвідомо керується інсти­нктами дуже далеких предків, які були войовничи­ми, відважними і лише тому здобули право жити, право продовжити існування роду свого на найбагатшій у світі землі.

Мати хоче, щоб її синок був покірним. Вона хоче, щоб він ріс у "інкубаторі" її материнської опіки, щоб він всі мамині накази виконував слухняно.Мама хоче відчути силу свого материнського "я". Мати не ду­має, що, відстоюючи своє "я", вона відбирає в сина його "я", відбирає в сина право бути собою.

...Птах, який літає в різну погоду, має мужні крила. Він покоряє тих птахів, які літають лише тоді, коли немає вітру.Сила множиться там, де є перешкоди, де сила вимірює силу.

Матері, плекайте синів-орлів, будьте матерями- орлицями, ваш рід стане народом орлиної породи. .

Неправильне переконання мають ті матері, які вважають, що покора - основа людської гідности. Улюбленим типом між українцями є "тиха, скромна людина"."Тиха скромність" (та ще коли вона має раб­ську психіку) ставить людей в таку ситуацію, що вони самі себе тримають в неволі. Наш народ живе в довгій і тяжкій неволі. Він збагатився риса­ми "смиренности і скромности", він рідко бунтується, його бунт стихійний, неорганізований. Він має титанічних героїв, але "скромна смиренність" зава­жає йому своїх героїв показати. .

Родичі, ви хочете, щоб ваші діти безвідмовно виконували ваші накази?

В дітей сліпа віра і слухняність стають звич­кою, і з цими звичками вони взяті до армії, яка поневолює їхній народ, використовує їхні звички їм на шкоду. В покорі виховані юнаки, будучи спосте­режливими, переконуються, що їхнє родинне вихо­вання - їхнє нещастя.

Їм хочеться покинути свої рабські звички, бо вони корисні для окупанта, але їм не вистачає відваги."

Теги:
Джерело: журнал "Рідна віра", №2(40)

Схожі статті

  • 10.05.2016
    2631

    Багато чого написано й наговорено про «козацьке виховання», та ясностi цьому мiфовi

    ...
  • 06.05.2016
    1125

    Визначення прiоритету iнтересiв дитини в усiх сферах життя держави та суспiльства закрiплено у

    ...

Медіа