Культ Сварога у слов'ян

Сторінка 8 із 12

VІІ. Близькі традиції в європейських народів

У кельтів подібні ритуали засвідчені археологами ще дві тисячі років тому: в сучасній європейській традиції вони відомі як підготовка до Нового року, напередодні якого відбувалось свято Самхейн (Samhain). Цей період вважався «прикордонним часом» (переходом від осені до зими), а значить — це час чарівний і містичний, це час приходу «чарівних істот» — духів на Землю, в світ людей, так само як і люди теж мають нагоду побувати в потойбічному світі. Вважалося також, що душі померлих цього дня повертаються в свої будинки і потребують жертовної їжі від живих. Приблизно у цей же самий час (в кінці жовтня) стародавні римляни відзначали два свята — Фералії, присвячені пам'яті покійних, і дні Помони — Богині деревних плодів (її символ яблуня — дерево кохання і родючості, плід якої яблуко є символом безсмертя).

Сварогу давали пожертви у вигляді: хліба, меду, вина, солодких фруктів так само, як греки Янусу (давньогрецьк.: фініки, смокви). Однак, функція ковальства у Януса відсутня, вона в римлян закріпилася за Вулканом, хоча наявність ключа, яким Янус зачиняє і відчиняє ворота (символ перетворення, входу і виходу), споріднює його зі Сварогом, який кує ключ.

В язичницькій традиції багатьох європейських народів у цей день відбувалися посвячення чоловіків у жрецький і волхвівський стан (симетрично до весняного свята Майї — покровительки жінок-волхвинь).

Християнська церква, так і не змігши викорінити народні обряди цього дня, щоб нейтралізувати язичницькі творчі сили, вирішила перенести свято «всіх святих» з 13 травня на 1 листопада, що й було зроблено в 609 році (за іншими джерелами 910 р.) з наказу папи Боніфація IV. З того часу в цей день християнами здійснювалися поминки тих «святих», які не мали в річному циклі окремих днів. Відтоді до епохи Середньовіччя і навіть до Нового часу церква переслідує так званих відьом і відьмаків, які нібито цього дня святкують свої «шабаші».